Російські дрони атакують маршрутки, локомотиви та автозаправні станції. Через безпекові ризики змінюється залізничне сполучення. Бізнес переглядає можливість працювати у звичному режимі. У прифронтових громадах триває евакуація, а в самому Запоріжжі з’являються антидронові сітки над окремими ділянками доріг.
Якщо коротко описати головну тенденцію останніх місяців, вона виглядає так: Запорізька область зберігає керованість і здатність до адаптації, але ціна цієї стійкості постійно зростає.
Небезпека входить у повсякденне життя
Запорізький напрямок залишається одним із найбільш напружених. У травні-липні кількість російських ударів по області окремими днями сягала 900 і більше на добу. Росія застосовує артилерію, керовані авіабомби, ракети, Shahed та FPV-дрони. Масштаб атак добре видно навіть за окремими днями: за добу 4 червня по області було завдано 1034 удари, 20 червня – 846, а 28 червня – 973. Це показує, що йдеться вже не про окремі хвилі обстрілів, а про постійне навантаження на цивільну інфраструктуру та систему реагування.
Але важлива не лише кількість обстрілів. Змінюється сама їхня географія та характер.
У червні російські безпілотники кілька разів атакували цивільний транспорт.
8 червня дрон влучив у маршрутку, де одна людина отримала поранення; інший Shahed влучив у зупинку громадського транспорту в спальному районі, де загинули дві людини і 33 були поранені. 16 червня FPV-дрон атакував маршрутку в Балабиному. 29 червня ще одна атака на маршрутне таксі призвела до загибелі трьох людей, семеро, серед них дитина, були поранені.
Паралельно під удари дедалі частіше потрапляє інфраструктура, без якої неможливе нормальне функціонування великого міста: логістичні термінали, залізниця, автозаправні станції, енергетичні об’єкти.
У липні пошкоджень різного ступеня зазнали 29 АЗС. Більшість із них після ремонту відновили роботу. Але сама тенденція показова: під ударом опиняється логістика повсякденного життя.
Тому стійкість Запоріжжя дедалі більше вимірюється здатністю перебудовувати міський простір під новий рівень загроз. На зупинках почали встановлювати модульні укриття та антидронові сітки, громадський транспорт у Кушугумській громаді обладнують засобами РЕБ і детекторами дронів. У липні захисні сітки вже встановлювали над окремими ділянками доріг у самому Запоріжжі. Ще кілька років тому це сприймалося б як елемент військової інфраструктури. Тепер це частина звичайного міського господарства.
Транспортна доступність стає окремим ризиком
Особливо показовим став липень.
Через регулярні російські атаки на локомотиви та залізничну інфраструктуру було змінено сполучення між Запоріжжям і Дніпром. Частину регіональних рейсів скасували, а пасажирів почали перевозити за трансферною моделлю: поїздом до Дніпра, а далі – автобусами або спеціальними залізничними трансферами до Запоріжжя.
Тобто Запоріжжя не опинилося в транспортній ізоляції. Але сама логістика стала складнішою і значно більше залежить від ситуації з безпекою.
Ще один показовий сигнал – рішення гіпермаркету METRO тимчасово припинити роботу фізичного магазину в Запоріжжі з 1 серпня. Причиною назвали погіршення безпекової ситуації та неможливість підтримувати стабільну операційну діяльність через регулярні й тривалі повітряні тривоги.
Окремо ці епізоди можуть виглядати локальними. Разом вони показують системний ризик.
Якщо небезпека ускладнює перевезення людей, роботу торговельних мереж, логістику підприємств і постачання пального, вона поступово змінює економічну географію регіону навіть без зміни лінії фронту.
Головна боротьба – за людей
Ще одна тенденція менш помітна, ніж обстріли, але для майбутнього регіону не менш небезпечна, – демографічне скорочення.
Найкраще це видно на освіті.
У 2026 році на НМТ у Запоріжжі зареєструвалися близько 6600 учасників – це найбільший показник за останні чотири роки. Водночас, за даними моніторингу, лише близько половини з них планують продовжувати навчання у Запоріжжі.
Паралельно місто змушене реорганізовувати частину шкільної мережі. У семи закладах, які планують приєднати до інших шкіл, середня наповнюваність становить близько 42%, а кількість учнів у кожному не перевищує 300. Основною причиною називається скорочення кількості дітей через війну та вимушену міграцію населення.
Це вже не лише освітня проблема.
Коли з регіону виїжджають діти й молодь, через кілька років це означатиме менше студентів, працівників, підприємців, інженерів, медиків і платників податків.
Тому для Запоріжжя питання «як захистити людей?» поступово доповнюється іншим: як зробити так, щоб люди хотіли тут залишатися?
Місто намагається відповідати на це через створення безпечнішої інфраструктури. Ще у травні 96 із 98 шкіл Запоріжжя працювали у змішаному форматі. У місті функціонували 10 міських та дві обласні підземні школи, ще кілька таких об’єктів будували. Влітку розпочали підготовку до бронювання близько шести тисяч вікон у закладах освіти.
Водночас безпечне очне навчання дедалі більше стає не лише освітнім, а й безпековим та демографічним питанням. У липні міська влада окремо обговорювала забезпечення безперервності очного дошкілля у прифронтових громадах, тобто створення умов, за яких родини можуть залишатися в регіоні навіть за тривалої воєнної загрози.
Це хороший приклад того, як змінюється саме розуміння стійкості. Завдання вже не в тому, щоб чекати завершення війни для повернення до нормального життя. Завдання – створювати максимально нормальне життя всередині ненормальних безпекових умов.
Переселенці поступово стають «своїми»
Запорізька область водночас залишається великим гуманітарним і адміністративним центром для людей, які виїжджають із тимчасово окупованих територій і найбільш небезпечних громад.
Тут є парадокс.
З одного боку, евакуація триває. У травні з Долинки, розташованої приблизно за десять кілометрів від лінії фронту, виїхали двоє останніх мешканців. У червні було оголошено примусову евакуацію родин із дітьми з Комишувахи. У липні вивезення людей із прифронтових громад продовжилося.
З іншого боку, ті, хто переїхав до Запоріжжя раніше, поступово перестають сприймати себе виключно як тимчасових переселенців.
Показово, що в червні Запоріжжя окремо досліджувало потреби та рівень інтеграції ВПО у життя міської громади. Це свідчить про поступовий перехід від моделі екстреної гуманітарної допомоги до довгострокової політики інтеграції людей, які залишаються в регіоні.
У моніторингових звітах травня-липня фіксується поступовий перехід від ідентичності «переселенця» до активнішої участі у житті приймаючої громади. ВПО долучаються до волонтерства, громадських організацій, культурних та освітніх проєктів, економічної діяльності, створюють нові соціальні зв’язки. Це важливий ресурс згуртованості.
Але він не означає, що проблеми вирішені. Житло, стабільне працевлаштування, доступ до медичних та соціальних послуг залишаються серед головних викликів.
І саме тут проходить одна з меж стійкості: гуманітарна допомога може підтримати людину в кризовий момент, але довгострокова інтеграція потребує роботи, житла та відчуття перспективи.
Економіка тримається, але «безпековий податок» зростає
Попри війну Запоріжжя залишається великим промисловим центром.
«Запоріжсталь» за підсумками 2025 року залишалася найбільшим роботодавцем регіону. На підприємстві працювали понад вісім тисяч людей, а до бюджетів усіх рівнів комбінат сплатив майже 2,7 млрд грн податків. Проте роботу металургійного комбінату «Запоріжсталь» було повністю зупинено після російського балістичного удару в ніч на 11 серпня 2026 року. Внаслідок ворожої атаки загинуло 7 працівників підприємства, які прямували до укриття під час повітряної тривоги, ще 21 співробітник дістав поранення. Важко навіть уявити собі життя Запоріжжя без цього містоутворюючого підприємства, яке ще декілька років тому визначало політику та економіку регіону.
Малий і середній бізнес також продовжує працювати, забезпечуючи зайнятість, підтримуючи громади та беручи участь у волонтерських і гуманітарних ініціативах.
В області регулярно працює платформа «Діалог влади та бізнесу». У липні місто також розширило механізми підтримки підприємців, зокрема через компенсацію частини внеску за участь у державній програмі страхування воєнних ризиків.
Але бізнес дедалі більше платить свій «безпековий податок».
Це додаткові витрати на резервне живлення, логістику, захист, страхування, відновлення після атак, простої під час тривог. До цього додається кадровий дефіцит і ризик фізичного пошкодження підприємств.
Тому економічна стійкість Запоріжжя сьогодні – це не стільки історія про зростання, скільки про здатність зберігати економічну активність там, де сама можливість нормально працювати постійно випробовується війною.
Згуртованість тримається на горизонтальних зв’язках
У регіоні залишається активним громадський сектор.
У червні відбулося перше виїзне засідання Координаційної ради сприяння розвитку громадянського суспільства при Запорізькій ОДА. Продовжує працювати Рада відновлення Запоріжжя, до якої долучаються нові громадські організації. Волонтери, благодійні фонди та локальні ініціативи допомагають військовим, ВПО, людям похилого віку, підтримують медичні установи та реалізують соціальні проєкти.
Це горизонтальна частина стійкості – люди допомагають одне одному й створюють мережі, які компенсують частину навантаження на державні та місцеві інституції. Саме тому в липні створено єдину систему взаємодії між обласною владою, волонтерами та благодійними організаціями: проведено перше засідання Ради волонтерів та благодійників при Запорізькій обласній державній адміністрації. До роботи долучилися 14 провідних гуманітарних та благодійних організацій, які щодня працюють у Запоріжжі та прифронтових громадах області. Це дозволить координувати роботу всіх служб, не дублювати допомогу, швидше реагувати на потреби людей і ефективніше використовувати наявні ресурси.
Але згуртованість не є автоматичною.
Моніторинг фіксує чутливість суспільства до того, як влада розподіляє обмежені ресурси. У травні дискусії викликали підвищення вартості води та громадського транспорту. У червні – рішення спрямувати понад 152 млн грн на програму «Нові сенси Запоріжжя». Ідея та її втілення цілком належить міській владі Запоріжжя. Частина депутатів і громадськості ставила питання, наскільки такі видатки є пріоритетними в умовах війни, коли існують нагальні потреби у безпеці, соціальному захисті та відновленні інфраструктури.
Це важлива деталь. У прифронтовому регіоні довіра залежить не лише від того, наскільки швидко після удару комунальники повертають світло чи воду. Вона залежить і від того, чи зрозуміло людям, чому саме так розподіляються гроші та наскільки справедливими вони вважають ці рішення.
Інша частина області живе в іншій реальності
Говорити про Запорізьку область неможливо без тимчасово окупованої її частини.
Там тенденція протилежна до розвитку горизонтальних зв’язків на підконтрольній Україні території: окупаційна влада послідовно збільшує контроль над приватним життям, освітою, власністю та інформаційним простором.
У травні мешканців змушували переоформлювати нерухомість за російським законодавством. В освіті посилювався контроль над викладачами історії, створювалися кадетські класи, дітей залучали до військово-патріотичних програм і пропагандистських заходів. У липні окупаційні структури активно розширювали підключення до російського супутникового телебачення, формуючи контрольований інформаційний простір.
Окремий постійний ризик – Запорізька АЕС.
У липні станція двічі повністю втрачала зовнішнє електроживлення. 3 липня стався вже 21-й блекаут ЗАЕС від початку повномасштабного вторгнення, 14 липня – 22-й. Наприкінці місяця в Енергодарі та на території станції припинилося централізоване водопостачання. Також електропостачання та водопостачання вже тривалий час відсутнє в більшості тимчасово окупованих міст Запорізької області. Люди вимушені просто виживати, особливо потерпають малозахищені особи та пенсіонери.
Фактично в межах однієї області існують дві різні реальності. На підконтрольній Україні території – складна адаптація, горизонтальна самоорганізація і спроба зберегти суспільну суб’єктність. На окупованій – примусова інтеграція людей до російського політичного, освітнього та інформаційного простору.
Стійкість має межі
Запоріжжя сьогодні – хороший приклад того, чому стійкість не варто плутати з «незламністю».
Незламність звучить так, ніби ресурс людини або громади нескінченний. Насправді він не нескінченний.
Місто адаптується: відновлює електропостачання після ударів, будує підземні школи, змінює транспортні маршрути, встановлює антидронові сітки, інтегрує переселенців, підтримує бізнес.
Але паралельно скорочується кількість дітей у школах, частина молоді планує навчатися в інших містах, евакуація стає постійним елементом життя прифронтових громад, логістика ускладнюється, а бізнес дедалі більше залежить від безпекової ситуації.
Саме тому наступний етап політики стійкості для Запоріжжя – не просто ще швидше реагувати на наслідки атак.
Потрібно зменшувати залежність від окремих інфраструктурних вузлів, мати альтернативну логістику, захищати критичні об’єкти, створювати довгострокове житло для ВПО, боротися за молодь і людський капітал, підтримувати бізнес і – не менш важливо – зберігати прозорі правила розподілу обмежених ресурсів.
Бо головний ресурс Запоріжжя – не бетон, генератори чи антидронові сітки.
Головний ресурс – люди, які продовжують вважати цей регіон своїм місцем для життя.
Автор: Дмитро Арабаджиєв, регіональний координатор Національної платформи стійкості та згуртованості в Запорізькій області