Перше кохання та розставання: як підтримати дитину, коли їй розбили серце

Фото: life1019.com

Відмова – не вердикт самооцінці

У підлітковому віці діти намагаються зрозуміти, хто та які вони, чи подобаються вони іншим, чи можна їх любити, яких стосунків вони хочуть та де їхні кордони. Дружні та романтичні стосунки стають одним із просторів, де підлітки шукають ці відповіді. 

Якісні романтичні стосунки в підлітковому віці пов’язані з розвитком ідентичності, автономії та уявлення про себе. У перших стосунках діти можуть вперше відчути, що їх обрали, вони комусь особливі та з ним хочуть проводити час. Це природно впливає на їхню самооцінку.

Проблема виникає, коли стосунки стають єдиним доказом власної цінності. Тоді розставання легко перетворюється з думки «ця людина більше не хоче бути зі мною» на висновок «зі мною щось не так, я недостатньо красивий/красива, мене ніхто більше не полюбить».

Батькам у такій ситуації важливо допомагати відокремлювати рішення іншої людини від цінності самих підлітків. Наприклад:

• допоможіть дитині зрозуміти, що біль після завершення стосунків – природна реакція, але рішення іншої людини розійтися не визначає її цінність;

• якщо дитина сприймає розрив як доказ того, що з нею щось не так, поясніть, що завершення стосунків не є оцінкою її особистості;

Так батьки поступово допомагають сформувати важливу дорослу установку: мене можуть не обрати – і я все одно залишаюся цінною людиною.

Що підсилює болісність переживань?

Підліткам властиві підвищена чутливість до соціального прийняття та відкидання, а також ще недостатньо сформовані навички регуляції сильних емоцій. Це не означає, що вони не вміють думати. Але сильні соціальні переживання справді можуть захоплювати їх інтенсивніше.

Крім того, це часто перший досвід. Після розставання досвідчені дорослі, навіть дуже страждаючи, знають, що через деякий час будуть почуватися інакше. Підлітки такого досвіду не мають, тому біль відчувається як щось постійне.

В їхньому розумінні втрачається не лише людина. Разом із нею можуть зникнути звичні повідомлення вранці, спільні прогулянки, компанія друзів, плани, відчуття «ми» та уявлення про майбутнє. А соціальні мережі додатково ускладнюють дистанціювання: колишня кохана людина продовжує буквально зʼявлятися перед очима – у сторіс, фотографіях, статусах, геолокації та спільних чатах.

Тому фраза дорослого «Та яке це кохання у 15 років?» може бути особливо болючою. Вона не зменшує переживання, а лише повідомляє підліткам: те, що з ними відбувається, не варте уваги батьків.

Натомість скажіть дитині: «Я бачу, що для тебе ці стосунки були дуже важливими», «Схоже, тобі зараз справді дуже боляче», «Я не буду казати, що це дрібниці. Якщо для тебе це важливо – для мене важливо знати, як ти».

Розставання не означає, що в дитини буде депресія. Однак романтична втрата може бути значним стресором, а в частини підлітків вона повʼязана з появою або посиленням депресивних симптомів.

Як спілкуватися з дитиною, що переживає розставання

Перший імпульс дорослого – щось зробити, дати пораду, знайти винного, переконати написати або, навпаки, негайно заблокувати, пояснити, що життя продовжується. Але перше, чого зазвичай потребує людина після розставання, – не рішення, а можливість бути почутою.

Підтримка батьків може складатися всього з кількох кроків.

Насамперед визнати почуття дитини, що це справді боляче. Поставтеся з розумінням, чому дитина зараз засмучена та скажіть їй: «Ти багато вклав/вклала у ці стосунки. Не дивно, що тобі важко».

Потім можна запитати, чи хоче вона чимось поділитися. Запропонуйте разом подумати, що зараз можна робити. Це дуже корисне питання, бо іноді підлітки хочуть поради, а іноді – щоб їх 10 хвилин вислухали та не виправляли. Підтримка батьків та якісне спілкування з ними повʼязані з кращою емоційною регуляцією підлітків і кращими показниками психічного здоровʼя. 

Що краще не говорити:

• Та в тебе ще 100 таких буде;

• Реклама

  Я ж казала, що він/вона тобі не підходить;

• Знайшов/знайшла через кого плакати;

• У твоєму віці це не кохання;

• Забудь і живи далі;

• Не принижуйся;

• Зберися;

• Зате тепер більше часу на навчання;

• Він/вона тебе не вартий/варта.

Навіть сказані з найкращих намірів, ці фрази можуть звучати як знецінення.

Окрема спокуса – почати ображати людину, з якою дитина розсталася. Це теж рідко допомагає. Учора ця людина була для вашої дитини найдорожчою, тому сьогодні підліток/-тка може почати її захищати або пошкодувати, що взагалі щось вам розповів/-ла.

Замість закликів забути її, бо вона жахлива, краще скажіть: «Мені шкода, що це сталося саме так. Я бачу, наскільки тобі зараз боляче».

Важливо також не вимагати негайного «одужання». Після втрати нормально якийсь час плакати, менше хотіти спілкуватися, згадувати людину, злитися та сумувати. Завдання батьків – не прискорити переживання, а стежити, щоб поступово життя дитини знову розширювалося: сон, їжа, школа, друзі, захоплення та звичні справи.

Зберігайте приватність та уникайте тиску

Не кожна людина переживає складні події через розмову. І вимагання від дитини сісти та розказати все може тільки посилити її бажання закритися.

Просити побути наодинці – нормально. Повага до цього прохання теж може бути формою підтримки. Скажіть дитині, що не будете її зараз розпитувати, а якщо вона хоче поговорити – ви поруч. 

Іноді розмова легше виникає не віч-на-віч за столом, а дорогою кудись, на прогулянці або під час приготування їжі. Можна не говорити про розставання взагалі, а просто запропонувати піти на каву, подивитися разом фільм або нічого не обговорювати сьогодні.

Важливо також не перетворювати турботу на стеження. Без серйозних підстав для занепокоєння не варто читати листування дитини, вимагати його показати або розповідати подробиці розставання родичам і знайомим.

Виняток – ситуація, коли є питання безпеки. Якщо батьки бачать ознаки самоушкодження, погрози, переслідування, насильства або ризик суїциду, приватність уже не може бути важливішою за безпеку.

Повага до чужого «ні» та кордонів – це база попри все

Саме розставання може приводом, щоб поговорити про одну з найважливіших навичок дорослих стосунків: як витримувати чуже «ні». Тут важливо не соромити дитину за її почуття.

Дозвольте їй проживати різні емоції після розриву – сум, злість, бажання повернути стосунки. Водночас поясніть, що рішення іншої людини припинити стосунки потрібно поважати. 

Або поясніть дитині, що почуття не завжди можна контролювати або швидко змінити, але важливо відповідально ставитися до своїх дій та не дозволяти емоціям керувати поведінкою. Це принципова різниця.

Відмова іншої людини означає не «Ти поганий/погана», а «Я не хочу цих стосунків». І для їхнього припинення достатньо рішення однієї людини. Другій не обовʼязково з цим погоджуватися, щоб поважати.

Можна прямо обговорити, що не є нормальною спробою повернути кохання:

• десятки дзвінків і повідомлень після прохання більше не писати;

• написання з інших акаунтів після блокування;

• прохання друзів постійно передавати повідомлення;

• очікування біля дому чи школи;

• перевірка геолокації;

• погрози собі або іншій людині, щоб змусити її повернутися;

• публічне приниження чи поширення приватного листування;

• поширення інтимних фотографій;

• фрази на кшталт «ти ще пошкодуєш» або «якщо ти мене кинеш, я щось із собою зроблю».

Повторювані небажані контакти, контроль, погрози та переслідування – це психологічне насильство або сталкінг, а не прояви любові. 

Батьки можуть допомогти знайти безпечну поведінкову альтернативу. Запропонуйте дитині написати в нотатках все, що вона хоче сказати, але сьогодні не буде надсилати та завтра вирішить, чи воно їй потрібно. 

Якщо необхідно завершити контакт, можна один раз сказати дитині, що ви почули її рішення, вам боляче, але ви його поважаєте. А далі дати дитині простір.

І так само важливо проговорювати з дитиною зворотний бік: її власне «ні» теж не потребує виправдань. Вона не зобов'язана продовжувати стосунки через жалість, страх образити або тому, що інша людина дуже переживає.

Коли варто звернутися до психолога?

Сильний сум після розставання – не ознака психічного розладу. Людині може бути дуже погано, і це все ще може бути нормальною реакцією на втрату. Звертайте увагу не лише на те, наскільки сильно дитина плаче, а на те, що відбувається з її життям.

Варто звернутися по професійну допомогу, якщо після розставання стан дитини не лише залишається важким, а їй дедалі складніше функціонувати: 

• вона практично перестає спілкуватися з друзями;

• не може відвідувати школу або різко погіршується навчання; 

• відмовляється від того, що раніше приносило задоволення;

• суттєво змінюються сон чи апетит;

• постійно говорить про власну нікчемність або безнадійність; 

• починає вживати алкоголь чи інші речовини, щоб впоратись з переживаннями. 

Такі зміни належать до ознак, на які фахівці радять звертати увагу при оцінюванні психічного стану дитини.

Не потрібно чекати, якщо вона завдає собі шкоди або каже про небажання жити. Гостра втрата або відмова може бути одним із факторів ризику суїцидальної поведінки, тому до цього слід поставитися з насторогою. 

У такій ситуації можна та потрібно запитати прямо: «Ти зараз говориш, що тобі дуже боляче, і я хвилююся за тебе. У тебе бувають думки зробити собі щось або померти?»

Прямі запитання про суїцидальні думки є рекомендованою частиною оцінювання безпеки підлітків. Не відкладайте звернення по професійну допомогу, якщо дитина говорить про намір заподіяти собі шкоду, уже робить це або має конкретний план самогубства.

Також допомога спеціаліста потрібна, якщо розставання супроводжується насильством, шантажем, погрозами, поширенням інтимних матеріалів чи переслідуванням. Це має бути незалежно від того, чи є дитина постраждалою стороною, чи сама не справляється з відмовою та починає порушувати чужі кордони.

Батькам не треба шукати правильну фразу, після якої підлітки перестають страждати. Замість цього передайте їм усвідомлення:

• Коли мені дуже погано, поруч є дорослий, який не сміється з моїх почуттів, не лякається їх і не намагається негайно мене виправити;

• Я можу пережити відмову та не втратити власної цінності;

• Я маю право на свої почуття, але інша людина має право на свої кордони;

• Навіть дуже сильний біль можна пережити – не завдаючи шкоди ні собі, ні іншому.

Можливо, саме це і є один із найважливіших уроків першого кохання – не лише як бути разом, а й як переживати момент, коли стосунки завершуються.

Читайте такожМінімум чотири палії військових авто — підлітки, завербовані Росією. Психолог про вразливість дітей до впливів і що робити

Автор: Наталія Строєва, психологиня проєкту “ПОРУЧ” ГО “Всеукраїнський громадський центр «Волонтер»”

"ПОРУЧ" – проєкт з психосоціальної підтримки та збереження психічного здоров'я дітей, батьків/осіб, які їх замінюють, та фахівців, що працюють з дітьми, який реалізується ГО "Всеукраїнський громадський центр «Волонтер»" спільно з Представництвом Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні.