Послуга з перенавчання
Моя гіпотеза: вирішуючи виклики, які підсвідчують поранені захисники і захисниці, ветерани і ветеранки, ми так чи інакше тягнемо вирішення проблем інших соціальних груп.
Я з цим погоджуюсь.
Які соціальні проблеми підсвітили поранені захисники і захисниці, ветерани і ветеранки?
Громади у нас нерівномірно націлені на підтримку людей з інвалідністю або людей з ураженнями. Є громади активні, є, які взагалі в цьому не працюють. Це реально загострилося, це показало саме збільшення кількості ветеранів, ветеранів з пораненням у цих громадах.
Другий елемент – міжвідомча конкуренція. Кожне з міністерств хоче показати, що саме вони найбільше опікуються цією категорією громадян. Ці два основних елементи варто пофіксити. Ми це зможемо зробити.
Загалом самі соціальні послуги - досить широке поняття. Зараз є 18 соцпослуг, які ми розвиваємо. Окремо додали послугу наставництва.
Цих послуг потребують як працездатні люди, так і непрацездатні, люди, які можуть працювати або не можуть, які за умови надання цієї послуги вийдуть на роботу, а за умови її відсутності не вийдуть. — Денис Улютін
Бачимо, що деякі програми сформовані під мирний час і наразі слабо працюють. Те ж перенавчання. Зараз потрібно перенавчати людину в професію, яка дасть їй максимальну маржинальність її роботи. Якщо необхідно для цього певне дообладнання, маємо це зробити.
Наприклад, в наступному році хочемо забюджетувати для дітей закупівлю айтрекерів. Коли діти, у яких нормальне функціонування мозкової активності, але повністю функціональні обмеження, нерухомі, мають можливість навчатись, комунікуючи очима з гаджетами. Для наших військових, ветеранів, поранених, які спінальні, також це буде потрібно, вони зможуть комунікувати з гаджетами і далі продовжити активну роботу.
Ми почали досить активно впроваджувати програми зайнятості або перенавчання. Один із проектів – підготовка фахівців кіберзахисту разом з відомим партнером. Ветерани або особи з важкими інвалідностями, маломобільні, можуть мати високооплачувану роботу, якщо їм надати навчання. Ми подивились, що зараз найбільше затребуване – кібербезпека. І запропонували програму, яка дає можливість навчити людей з інвалідністю перша-друга група таким вмінням. Умова проекту – партнер має працевлаштувати цю людину.
Інший елемент, який ми започаткували – переобладнання транспортних засобів. Ветерани, ветеранки хочуть бути активні. Вони молоді люди і хочуть мати мобільність.
Головне: ми стали частіше говорити про соціальну послугу як про необхідний елемент соціальної політики. Саме соціальна послуга разом з виплатою дасть можливість вивести людину із кризової ситуації і повернути її до самозарадності.
Послуга підтриманого проживання
У нас досить добре розвинені масові послуги. Наприклад, послуга життєстійкості. У більше 300 центрах життєстійкості 800 000 сімей отримали якусь активність. Половина цих послуг – це сім'ї військових, ветеранів.
Є послуги, які впроваджуються важче. Наприклад, підтримане проживання. У нас там 80 надавачів і тільки близько 400 отримувачів. Тому що вона дорога з точки зору запровадження. Але дуже необхідна.
Яка потреба?
Реальна потреба дуже велика. Її важко порахувати. Коло людей, які потребуватимуть такої послуги в майбутньому, дуже велике. Наші ветерани і ветеранки, які потребують такої послуги. Маломобільні з числа ВПО, на яких пілотується ця послуга. Якщо ми рухаємося як держава до більш гуманних форм від інституційних, то ця послуга має розвиватися більш активно. Але вона дорога, тому ми просимо партнерів заходити активніше в створення умов.
Ви кажете, що послуга дорога. Згадую вашу цитату і дослідження “Принципу” якраз про те, що ця послуга в рази дешевша, аніж коли людина живе безпосередньо в інтернаті. Тобто навіть попри її вартість, вигідніше, щоб людина жила вдома, в громаді, а не була закрита. Чого тоді воно так важко їде?
Щоб створити послугу підтримання проживання, мають бути забезпечені певні умови: безбар'єрність, наявність соцпрацівників, приміщення підготовлене.
Одна людина в кімнаті має проживати, по бажанню цієї людини може бути двоє, не більше 35 людей на одній площадці.
Соціальна сфера – це не видатки, а інвестиція. Якщо ми говоримо про це як про інвестицію, вона має колись окупитись. Поки бізнесом не розглядається це як інвестиція, тому вона забезпечується нашими гуманітарними партнерами, які розвивають цю послугу. Вони створюють умови, ми оплачуємо по принципу “гроші ходять за за людиною” кошти. Послуга пілотується лише 2,5 роки, ми з нуля до 80 проїхали. Вважаю це досить гарною перспективою цієї послуги.
Наскільки це дійсно підтримане проживання, а не класичний інтернат? Я була в геріатричних пансіонатах. Бачила, як люди з інвалідністю, маломобільні, на другому поверсі живуть, їх ніхто не спускає на перший, поки вони не помруть. Чи коли людина заходить на територію пансіонату, закриваються двері і вона вже звідти ніколи не виходить навіть погуляти.
Починаємо з кількості людей, які проживають на одній території. Чим більше людей проживає в межах одного простору, тим важче надати їм послуги, яких вони потребують.
Люди старшого віку, з інвалідністю, їм потрібна велика кількість персоналу.
У підтриманому проживанні людина має свій простір. Має свою кімнату. Вона не закрита в межах кількох людей в кімнаті, я тоже був у багатьох цих закладах.
Людина вільно виходить на вулицю. Має свої сфери інтересів. Я бачив, як там люди вирощують квіти, грають настільні ігри з друзями. Вони просто живуть. Соціальні працівники супроводжують їх. Якщо необхідно, вони ходять в магазин, на пошту.
Який портрет цих людей, які зараз уже отримують цю послугу?
Наразі це маломобільні з числа ВПО. Люди, які втратили все своє майно на території, яка зараз окупована або де активні бойові дії. Люди з певними інвалідностями, які не можуть самі себе повністю обслуговувати.
Що ми можемо запропонувати людям, які мають складні форми травм або інвалідностей? У нас є уже багато ветеранів, які можуть бути в вегетативному стані, або лежачі.
Ветерани, в яких постаріють батьки, які зараз здійснюють догляд. Ці дзвінки уже є на лінію Veteran Hub: ми старіємо, у нас бракує сил перевернути свою близьку людину. коли не зможемо це робити, куди іти? Це точка безсилля системи і громсектору, бо йти нікуди і запропонувати нічого. Це ветерани, які зазнають поранень, це люди, які старітимуть і потребуватимуть підтриманого проживання через деменцію. Для них не існує такої підтримки— Івона Костина, співзасновниця Veteran Hub
Якщо людина не потребує постійного медичного догляду, то це наше питання. І тут якраз елемент підтриманого проживання найкраще підходить.
Ветерани і ветеранки, військові є активними рушіями змін. Підтримане проживання на певному етапі прийде до того, що ми довключатимемо нові категорії в рамку нашої полісі. — Денис Улютін
З нашого боку, потрібно мати таку кількість надавачів, щоб ми могли закрити потребу, яка є в державі.
Ми не стоїмо на місці. Працюємо з органами місцевого самоврядування. З міжнародними партнерами. В нас прекрасні зараз відносини з Міністерством ветеранів. Ми напрацюємо механіку щодо підтримки ветеранів, які потребують такої допомоги. Це наступний крок - розширення на цю категорію.
Ми готові оплачувати послугу. Хочемо залучати більше надавачів.
З цим якраз проблема, якщо дивитися на різні дослідження.
Це процес. Не можна сказати: давай завтра зробимо тут підтримане проживання. Якщо ми сьогодні вирішили, що завтра хочемо відкрити цей центр, то десь через місяців дев'ять зможемо це зробити. Ми маємо підготувати команду, приміщення, налагодити процеси.
Держава кошти перерахувати може за надану послугу. Бюджет є. Надавача потрібно вирощувати. І це ми робимо в рамках проекту, який фінансується британським урядом, через ЮНІСЕФ – це малі гранти по запровадженню надавачів соціальних послуг по громадах.
Послуга з догляду вдома
Більш того, не обов'язково має бути для всіх окремо підтримане проживання. Це може бути послуга догляду вдома. Коли людина перебуває вдома, просто будуть приходити соціальні працівники і здійснювати речі, необхідні, щоб людина почувала себе гідно.
Щодо догляду вдома, теж бачила дослідження різних організацій. Здебільшого, все одно догляд вдома лягає на плечі родичів. Зазвичай соцпрацівники не приходять туди, де може впоратись родина. Хоча родині дуже важко і, можливо, комусь треба звільнитися з роботи для цього. Але сума компенсації держави не така, щоб сім'я могла почуватися ОК. Або це не дуже якісна допомога, тому що якість контролюють ті, хто цю послугу надає. Дослідження, які я читала, показують, що у нас ця послуга на поганому рівні, її практично немає, хоча на папері є. І це не про медичну частину.
Соціальна сфера – не тільки про допомогу, але й про контроль. Ми розбудовуємо потужності Національної соціальної сервісної служби, яка і має контролювати якість надання соцпослуг. Це нарощування м'язів в службі, надання їй повноважень, щоб вона могла перевіряти надану послугу.
Чи є розуміння, скільки ми зараз надаємо догляду вдома? І яка є потреба?
Не готовий сказати цифру, все йде через органи місцевого самоврядування. Ми хочемо певні речі витягнути на державний рівень, щоб мати контроль і за цими речами.
Де закінчуються повноваження Міністерства соцполітики і де уже місцеві ради? Це одвічний конфлікт, відколи почалася реформа децентралізації, де хто і за що відповідає.
Можливо, органам місцевого самоврядування це не зовсім сподобається, але тільки соцпослуги загальнодержавного значення мають фінансуватись з держбюджету.
Їх має бути досить обмежене коло. Те, що ми витягуємо і фінансуємо з держбюджету речі, які мають фінансувати з органу місцевого самоврядування, – велика проблема.
Піклуватися безпосередньо про громадян, які проживають на території – повноваження органу місцевого самоврядування. І надання соцпослуг для них мають бути в бюджетах цих органів.
Це в хорошій системі, але в нас є громади спроможні, є неспроможні. Є люди, які розуміють важливість і сенс соцпослуг, а є, які ні.
Так, тому ми в тому числі змінами до закону про раннє втручання, проголосованому на минулому тижні, зафіксували частину послуг, які будуть фінансувати з держбюджету на перехідному періоді.
Але маємо розуміти: є власні повноваження, є делеговані. І делеговані ми надаємо фінансовий ресурс у вигляді 64% ПДФО, які сплачують громадяни у громаду. Громадянин, який працює в цій громаді, має мати впевненість, що завтра, коли він буде потребувати соцпослугу, зможе її отримати.
Зараз це трошки викривлено. Я розумію, чому є певні навантаження, є пов'язані з брутальною збройною агресією наслідки для громади. Тому держава бере на себе частину речей. Але це повноваження органів місцевого самоврядування.
Послуга раннього втручання
Вони мають це ще зрозуміти, прийняти. Це складна мисленнєва зміна насамперед. Коли ми говоримо про ухвалений законопроект, окресліть, що це означає, його чекали родини дітей з інвалідністю. З 1 січня 2027-го року він впроваджується.
Ми зараз активно працюємо з Міністерством фінансів, щоб його забюджетувати. Головна ідея – як збільшення виплат, так і чітке структурування надання послуг.
Ми запровадили ряд послуг, які будуть фінансувати з держбюджету, як-то перепочинок для сімей дітей з інвалідністю. Дорога послуга, бачу, як вона впроваджується в певних центрах. Це хороша історія, щоби забезпечити збереження родини, тому що батьки вигорають, для них потрібний цей час перепочинку.
Ми чітко зафіксували мультидисциплінарну послугу раннього втручання, коли Мінсоцполітики, Міносвіти, МОЗ спільно працюють, щоби з першого кроку підтримувати сім'ю. Не просто дитину, а саме сім'ю на всьому шляху. Передбачена послуга раннього втручання від нуля до чотирьох років.
Реформа МСЕКів
Тими ж днями була інша новина про інший законопроект – 13704 Д. Щодо продовження реформи МСЕКів. Мала бути поєднана медична складова з соціальною. Голова БФ “Пацієнти України” Інна Іваненко прямо говорить про те, що це провал – реформу відтермінували до 2030 року. Як ви до цього ставитесь як міністр соціальної політики? Медичні команди є, які оцінюють зараз людей, які можуть отримати або ні групу інвалідності, а соціальна складова відтерміновується ще на чотири роки?
Ми не відтермінували на чотири роки, будемо чесними. Ми не переносили строки розробки і подання проекту закону, який би врегулював соціальну частину. Це навіть не соціальна частина, а частина, яка б описувала міжнародну класифікацію функціональності. Ми говорили про дату, коли можемо запустити цю класифікацію.
Саме 2030-й рік – той, коли ми зможемо. Потрібно бути чесними перед собою. Це не просто перетравити групи в оцінку функціональності – під оцінку функціональності сформувати фінансову частину з послугами і побудувати весь цей процесинг для держави з такою кількістю потреби.
У цьому процесі ми досить активно працюємо з МОЗ, щоб зробити свою частину соціальну.
Коли вона буде?
Є вимога Світового банку, щоб ми подали проект закону до середини наступного року. Проект закону, який зараз в Раді, проголосований в першому читанні ще до того, як я був призначений, не готовий за нього братись. Не готовий його переробляти, не працює сама логіка процесу, який ми хочемо зробити.
Наша задача: після медичної частини, яка оцінила втрати по здоров'ю, маємо зі свого боку, не тільки Мінсоцполітики, але й інші суміжники, побудувати карту маршруту людини і здійснити всі кроки по цій карті: від перенавчання, можливо, переобладнання житла, до надання допоміжних засобів реабілітації і обладнання робочого місця.
Наше бачення – ми не маємо будувати тривалі залежності. Маємо дати можливість людині бути незалежною в першу чергу через те, що вона відновить можливості заробляти кошти.
Якщо хочемо побудувати ще одну систему, при якій система охорони здоров'я поставить групи, а ми відповідно до груп будемо просто платити гроші, я в це не граю.— Денис Улютін
Але виходить, що ми маємо чекати кілька років, аби зокрема, захисники і захисниці, які зараз проходять комісії ЕКОПФО, отримували все, що по ідеї мало би бути розроблене вашою командою?
Воно йде паралельно. Ми все одно працюємо, щоб відновити спроможності, вони отримують виплати, які мають. Система як структура ще не викристалізована. Не впевнений, що у нас є хоч одна країна з досвідом, достатнім, щоб вони могли нам запропонувати цю модель.
Чи можемо ми собі дозволити так довго чекати і так довго розбудовувати, коли потреба нагальна і на вчора і з такою кількістю людей? Ветерани і військові не чекали, коли розбудується система, щоб потім піти воювати. Вони пішли уже, виконали свій обов'язок, отримали, наприклад, поранення і заслуговують на те, щоб ми якнайшвидше розбудували те, що мало би бути.
Я ж не кажу, що воно не розбудовується.
Якщо говорити з ветеранами, вони це називають печворком. Десь якісь окремі послуги, комусь пощастило, комусь ні, багато людського фактору, хтось підхопив, хтось ні, хтось в інтернеті почитав, комусь не підказали і людина взагалі випала. Говорять про те, що у нас досі не поєднані системи медична і соціальна, щоб був інтегрований погляд на людину.
Виглядає так, що охорона здоров'я робить щось своє, соцполітики своє, Мінветеранів між різними відомствами робить ще своє. Зрештою, людина не має інтегрованого маршруту. І це стосується не тільки ветеранів, це загалом українців, які мають різні потреби. Коли ви говорите про послугу, щоб людина вийшла і була самозарадною, хтось має правильно визначити її потреби і скоординувати їх.
Так, тут взагалі не буду сперечатись. У нас зараз нормальна взаємодія що з МОЗ, що з Мінветеранів. На днях спілкувались з новим міністром і маємо випрацювати питання взаємодії фахівців супроводу ветеранів і соціальної системи. Він як керівник області бачив, як ці системи поєднуються на рівні обласному. Система охорони здоров'я – вибудовуємо маршрути.
Розумію, що всі хочуть, щоб це було на вчора. Швидкість має значення. Але система будувалась 35 років, виходячи із радянських міркувань утримання людей в тривалій кризовій залежності. Це таке управління бідністю було.
Радянська система побудована на тому, що ти тривалий час маєш тримати людину в бідності, тому вона більш управляєма. Зараз ми міняємо цю логіку, міняємо підхід. Третя група інвалідності не має отримувати виплат, я не бачу сенсу в цій виплаті. — Денис Улютін
Замість цього ми маємо надати послуги, які дадуть можливість швидко вийти із кризи і стати самозрадним. У відповідь я отримую: "Послугами грайтесь, але виплати лишіть". Поміняти цей концепт – тривала історія. Немає проблеми написати документ.
Протезування – не медична послуга?
Зараз ми паралельно розробляємо в рамках реформи протезування соціальну послугу протезування супроводу під час і після протезування. Механізми у нас пропрацьовані. Вони описуються в документах і використалізуються у вигляді послуг. Звести це в єдину величезну карту – складний процес.
Чи існує уже система, яка може інтегровано показати шлях людини і її потреб хоча б між медичною і соціальною системами?
Ми в процесі її будівництва. Ми описуємо нову систему кейс-менеджменту 2.0, яка буде орієнтуватись на потреби.
Тривалий час ми рухались від статусів, не від потреб – от тобі статус, от тобі виплата.
Люди з різними потребами, але з єдиним статусом, отримували один рівень підтримки. А люди з різними статусами, а з одинаковою потребою, отримували різні види підтримок. Ми це зараз міняємо. Намагаємося змінити цю історію на потребоорієнтовану. Це створює певні тертя. Потрібно пройти певний шлях.
Знову ж, не було стратегії розвитку соціальної сфери. Ми працюємо над тим, щоб побудувати таку стратегію і одним із елементів, не виокремленим, буде розвиток соціальних послуг.
У нас був окремий випуск про протезування.
У нас дуалізм законів: закон про реабілітацію в медичній сфері, де є пакет НСЗУ; і закон про реабілітацію людей з інвалідністю, парафія Мінсоцу, де прописані допоміжні засоби реабілітації, які мені мають видати, засіб для реабілітації, для відновлення моєї ходи, протез у цьому випадку. І крапка, більше нічого немає. [Залучені сюди] різні міністерства. У моїй історії: Міноборони і заклади охорони здоров'я МОН, МОЗ як головний орган, який реалізує державну політику і його заклади, Мінсоцполітики, яке фінансує протезування, і так далі. Як вони живуть? Кожного разу, коли бачу міністрів на нараді, знаєте, що хочу сказати? «Давайте я вас у гості покличу, познайомитеся». Бо вони кожного разу дивляться як на нові ворота і кажуть: «Ну, у нас тут така експертиза, такий досвід, тут ми не хочемо». Я кажу: «Тут узагалі реабілітація випала». МОЗ: «Так її мав фінансувати Мінсоц». Мінсоц: «А ми фінансуємо тільки засоби реабілітації. Ми саму медичну послугу не фінансуємо, бо ми не МОЗ». Кажу: «Боже, я, мабуть, піду»— Олег Симороз, ветеран, член команди Protez Foundation
Він долучений до цих процесів. Я дуже поважаю, вдячний йому. Просто глобально протезування – не медична послуга. По великому рахунку, це соціальна послуга. Медичною є тільки ампутація в даному процесі.
Ви кажете, що нема розбіжностей, а є. Інша частина експертів говорить про те, що протезування це якраз медична послуга, посилаються на Всесвітню організацію охорони здоров'я, що це частина реабілітації, тому що людину треба навчити жити з собою, новим тілом і т.д.
Посилаючись на ту ж Всесвітню організацію охорони здоров'я, можу сказати, що не так. Є елементи, які мають зробити у системі охорони здоров'я. Але решту історії має зробити соціальна сфера. Якщо бути точнішим, – мультидисциплінарна команда, в яку входять терапевти, протезисти, соцпрацівники, лікарі.
Ми зараз кладемо на папір: головна задача наша як держави і наша як соціальної сфери – не протезування як протезування, а опановування протезом як фінальна точка виходу.
Так це реабілітолог робить безпосередньо з людиною.
Фізичний терапевт, як і ерготерапевт – не медичний працівник.
Біда у тому, що в нас хаос. У нас є купа людей, які підписали документи, що отримують протез, нібито все гаразд, але вони навіть не вміють ним користуватися. Бо їм це дали як товар, вибачте.
Якраз з цим хочемо зараз поборотись. Хочемо оплачувати послугу в комплексі. Фінальною точкою оплати буде опановування протеза. Ми хочемо зробити так, щоби людина супроводжувалась певний період після того, як опанувала протез. Бо багато речей змінюються від того, як людина виходить з медзакладу.
Я просто колег прошу, щоб вони не намагались підміняти охороною здоров'я і соціальну сферу. Щоб не намагались натягнути на систему охорони здоров'я зайві речі, не притаманні системі охорони здоров'я.
Не буде система охорони здоров'я іти додому до людини або в громаду до людини і дивитись, чи готове приміщення – будинок, квартира – до того, що він прийде з протезом. Чи готовий роботодавець до того, що людина прийде з протезом з інвалідністю працювати.
Хто зрештою відповідає за якість життя і протезування тоді конкретної людини? Зараз виглядає, що ніхто. Немає фахівців, здатних щось дійсно проконтролювати. Держлікслужба контролює протез як виріб. Все.
Коли ми зробимо саму концепцію послуги, будемо контролювати через Національну сервісну службу. Допоки це не послуга, а протезування як виріб, доти можливі варіанти, коли людині присилають по пошті протез і кажуть: "Підходить".
Якийсь дедлайн для себе поставите?
Найближчим часом ми цей нормативно-правовий акт запустимо на погодження.
Це має бути постанова уряду?
Так. Я не проти речей, які пропонують колеги, що стосується покращення взаємодії в рамках медичної складової. Ми не конкуренти в цьому, а партнери.
Не ставлю вас конкурентами. Мені важливо, аби зрештою люди отримали класну послугу і гідно почувалися в країні.
Мені як міністру соціальної політики те саме важливо. Зараз протез є по факту допоміжним засобом реабілітації. Просто сфокусувались на невеликій кількості високомобільних, високофункціональних протезів. Весь решту скоп проблем намагаємося не піднімати. Я не хотів би, щоб ми зараз перевернули цей айсберг і побачили, що ж насправді під лінією води.
Під лінією води, наприклад, закрите дослідження однієї великої міжнародної організації, яке каже, що в нас націнка на протези доходить до 40% в Україні. Це катастрофа. І це підпорядкування Мінсоцполітики. Що ви з цим плануєте робити?
Ми досить активно зараз працюємо над каталогом, паралельно – над прямими договорами, і з нашими міжнародними партнерамм, щоб вони зробили безпосередньо на Україну відповідні ціни. Знову ж, до 40% – це скільки?
Оскільки це дослідження закрите, не можу більше сказати.
У нас також є дані, бо ми активно співпрацюємо з митницею. Те, що з питанням ціноутворення потрібно працювати, ми не відкидаємо.
Ми збираємо величезну кількість інформації щодо вартості компонентів протезів, що стосується тих чи інших елементів, які мають бути чітко структуровані.
Хочемо в ціноутворенні поставити чітку маржу на зборку протезів, щоб не було в цій частині збільшеної вартості. Ми проаналізували цей ринок за рік, детально кожного розібрали і точно знаємо, яке підприємство, де і в чому робить націнку. І з цим зараз будемо активно боротись.
Монетизація пільг
Ви потрапили у пастку на посаді: аконодавство не може відкотити пільги. Але їх можна монетизувати або подати в іншому вигляді. Як тут соціальна система перелаштовується? Я неодноразово ставала свідком сварок в маршрутках, коли бурчать на те, що учасник бойових дій показує посвідчення, щоб не платити у транспорті. І це теж створює конфлікт українця з українцем, тому що цю суму потім маршрутне підприємство ніяк не отримує, бо воно ніяк не обліковується, якщо говоримо про типові маршрутки. Як ми тут переосмислюємо те, аби з одного боку було дотримане законодавство, а з другого, щоб воно відповідало реальним потребам і реальним можливостям зрештою.
Тут ви самі собі трошки суперечите, бо реальні можливості і реальні потреби – це дві сторони медалі.
Вони в якійсь точці можуть зійтися.
Так, якщо ми трошки зменшимо свої потреби і збільшимо трошки можливості. Пільги на проїзд - прикладна історія, яка найбільше всіх турбує.
Бо це видно.
Наприклад, пільги по оплаті житлово-комунальних послуг ми монетизували, виплачуємо. Міністерство соцполітики їх обліковує. У нас там 1,1 млн тих, хто отримує пільги.
Щодо монетизації проект закону зараз в Раді на розгляді в комітеті Галини Третьякової. Складний проект. Сподіваюсь, він буде проголосуваний. Тоді зможемо монетизувати ці речі і виплачувати певну суму коштів на рахунки тих, хто має право на таку пільгу. Надавачі таких послуг, транспортні компанії, повинні зі свого боку налагодити платіжну систему. Це ж оплата буде через карткові рахунки.
Тут треба державі втрутитись, бо “в сіру” завжди працювати легше без оподаткування, аніж поставити платіжні термінали. І ви, як фінансист, це чудово розумієте.
Термінали – не в скопі задач міністерства.
Я не про те, що це ваше, а про те, що ви розумієте, чому це важливо.
Ми в Міністерстві створюємо можливості, а решта речей має бути на стороні надавачів.
Щоб побудувати щось, де є гостра потреба, для тих же родин, де є людина з деменцією чи іншим станом, який потребує стороннього догляду, треба виділити на це кошти. Але в межах обмеженого бюджету нам треба щось від чогось відрізати. Що саме ми маємо відрізати, аби хоча б шматок вивільнених коштів скерувати туди, де потреба зараз неймовірно гостра?
Все залежить від того, чи готові ми йти поступово, або будемо це різати одномоментно. Бо від цього залежить, що будемо різати. Якщо поступово рухатись, – це поєднання виплат з соціальними послугами. Закон про базову соціальну допомогу в Раді на друге читання готується. І це поступовий перехід від великої кількості виплат до одної уніфікованої виплати базової соцдопомоги, яка обов'язково іде разом з соцпослугою, яка унеможливлює цю кризу.
Чи готові ми будемо завтра відмовитись від якихось виплат, які роками виплачувались? Не готовий сказати. Але ми маємо почати дискусію про те, що, наприклад, є виплати мізерні, але вони масові, і не приводять до покращення…
Давайте на прикладах говорити.
Не буду казати. Достатньо сенсацій, які сказав міністр соцполітики, який, виявляється, взагалі не соціаліст. Чи готові ви додатково платити податок, щоб хтось отримав більшу кількість підтримки? Чи ні?
Повертаючись безпосередньо до соціальної сфери, це, мабуть, найскладніша і найменш реформована система за весь час. Виключно через те, що кожен раз, коли ти підходиш до складних відповідей на складні питання, ми намагаємось як суспільство не піднімати це.
Саме ця війна, наші військові, ветерани і ветеранки, є рушієм цих змін. Саме запит від їхньої сторони іде найбільш потужно. і від нього вже не зможеш прикритися і не давати відповіді. — Денис Улютін
У вас є відповідь на питання, чого це міністерство прокляте всі ці роки? Чому так важко даються тут зміни? Кого не спитаєш з експертів, вони: "Боже, Мінсоц". Кажу в контексті останніх 10 років як мінімум.
Ще будучи в Міністерстві фінансів, в мене велике коло спілкування з нашими міжнародними партнерами. І коли я переходив, в мене є гарний друг в Світовому банку. Він сказав: "Твоя задача на цій посаді – змінити сприйняття соціальної сфери як сфери, що фінансується і розглядається по залишковому принципу".
Мінсоц завжди розглядався за залишковим принципом.
Надзвичайно складна робота всієї команди міністерства в тому, щоб ми змінили підхід і поступово перестали розглядати соціальну сферу по залишковому принципу, перестали розглядати її як сферу видатків і почали розглядати як сферу інвестицій в людину.