Вражаючу історію розказав нещодавно власник компанії Rozetka Владислав Чечоткін колегам із ТСН. 5 серпня найбільший розподільчий центр цієї компанії пережив удар трьома балістичними ракетами. Як ми тепер знаємо, це був початок російської кампанії зі знищення логістичних центрів українського бізнесу. В ту ніч укриття цього центру врятувало життя 92 працівників. Після удару на складах вирувала пожежа, яку гасили сім годин. Рятувальники не відразу змогли дістатися на місце; люди змогли піти з укриття, тільки коли вони прибули. Більше того, самі надзвичайники користувались цим укриттям, не покидаючи місця пригоди під час загрози повторних ударів, як це буває зазвичай.
Це чудовий приклад правильно працюючого алгоритму, який став можливим завдяки зусиллям приватного бізнесу. Але далі вам може стати трошки боляче: залізобетонне підземне бомбосховище, здатне вмістити 600 людей, компанія збудувала за всього лише за п’ять місяців і 60 мільйонів гривень. І це було будівництво з нуля, а не ремонт і пристосування наявного простору. І воно має параметри справжнього бомбосховища, а не тимчасового укриття.
Читайте такожКуплю укриття, дорого. Хоч в когось
«Ми додали туди вентиляцію, яка захищена від вибухів, плюс механічні приводи до вентиляції, встановили систему димовидалення. Таким чином, якщо не буде енергопостачання, бомбосховище буде працювати — людям буде чим дихати, і вони можуть у ньому бути досить довго. Бомбосховище обладнане необхідною кількістю туалетів. Там зберігається певний запас їжі та води. Є дублююче резервне живлення — генератор на поверхні і ще один всередині. Також є кімната для зберігання пального, вона відокремлена від бомбосховища. Крім того, приміщення обладнано пандусами, і ним можуть скористатися маломобільні люди — для них під землею облаштовані навіть туалети. Є обігрів, тобто взимку там не буде холодно, і люди зможуть перебувати там тривалий час», — розказав Владислав Чечоткін.
Чому від цієї позитивної історії вам може бути боляче? Тому що правда розширення мапи укриттів столиці (та й будь-якого регіону) така: місцева влада не будує бомбосховища, а лише ремонтує підвальні приміщення під найпростіші укриття. Підвали мають суттєве обмеження місткості, в них зазвичай немає примусової системи вентиляції з незалежним живленням, більшість не можна обладнати інклюзивним входом. І головне: всі вони мають труби води і опалення над головою, які становлять небезпеку для людей в укритті, якщо ворожий удар їх зруйнує.
Ремонт кожного такого підвалу коштує в середньому три мільйони гривень. З 2022 року київський бюджет витратив на ці тимчасові укриття понад 5,5 мільярдів гривень. Як показує досвід минулого літа, проблема досі не вирішена: головними скаргами на укриття в будинках лишаються нестача місць і погана вентиляція. Якщо є можливість, кияни обирають доїхати до станції метро або ночувати в машині в підземному паркінгу. Можливість така є у меншості.
Читайте такожБігли в укриття і загинули. Чи реально уникнути хибних рішень під час обстрілу і як опанувати себе
В 2022 році варіант облаштувати хоч якесь укриття в підвалі був єдиним виходом із ситуації, коли ніхто не очікував великої війни. Десь із 2023 року були всі підстави почати підозрювати, що війна не закінчиться швидко. І весь цей час було відомо, що Росія ще довго буде нашим географічним сусідом і завжди — підступним ворогом. Чому усвідомлення всіх цих факторів не спонукало жодну з гілок української влади до системної розбудови підземних сховищ, які будуть слугувати захистом нашому поколінню і точкою опори наступним поколінням? Питання без відповіді.
Держава поставилася свідомо лише до створення умов для навчання в прифронтових регіонах: на Харківщині, в Запоріжжі, на Сумщині вже третій рік будують підземні школи. Фактично це єдиний проєкт створення нових бомбосховищ із нуля, запущений серійно.
В Києві і цей проєкт не змогли втілити до пуття: з 44 проєктів будівництва нових підземних укриттів для шкіл і садочків столиці завершено лише 9, а працює три з них. Ці споруди за своєю технічною функціональністю й місткістю аналогічні бомбосховищу «Розетки», про яке розказав Чечоткін. Тільки коштують вони по двісті-триста мільйонів гривень, а в «Розетки» — шістдесят мільйонів. І комунальний замовник будує їх по два-три роки, а бізнес — пів року.
Читайте такожПідземні школи по-київськи: Чому масштабне будівництво протирадіаційних укриттів не покращує ситуацію в столиці
Найголовніше. Питання спорудження укриттів із нуля, питання розбудови підземних просторів для справжньої безпеки киян під час атак ворога ніколи не звучало на нарадах чиновників і сесіях. Масштаб мислення київської еліти зупиняється на рівні пофарбувати стіни підвалу хрущовки і поставити там десяток лав. А всі неформальні розмови учасники процесу швидко закінчують, знизавши плечима: «Ну ви ж знаєте, в Києві немає вільної землі…»
Так, ми добре знаємо, для кого в Києві «немає» вільної землі. І для кого вона завжди є.