Дорога на полонину
— Я не очікувала, що все будуватимуть настільки швидко, — визнає екологиня міжнародної благодійної організації “Екологія - Право - Людина” (ЕПЛ) Катерина Полянська, яка в липні побувала на Руні.
Важка техніка заїхала туди навесні минулого року, щоби вирити котловани і встановити перші чотири фундаменти під вітроустановки з тридцяти запланованих проєктом компанії “Вітропарки України”. Під час нинішньої поїздки Катерина не тільки нарахувала одинадцять таких (зараз їх уже ще більше), а і застала процес встановлення башти.
На саму полонину Катерина потрапила новою дорогою, хоча ще навесні 2025-го бачила лише розмітку частини лісу під вирубку для неї. На супутникових знімках добре видно, як цей шлях веде навпростець із села Збини нагору. Стара дорога з Липовця, яку нібито і мали використовувати для будівництва, майже непомітна на її фоні.
— Це направду страшне видовище, свіжа рана на тілі високогірного ландшафту, — дорога на дві смуги з твердим покриттям для проїзду важкої техніки, протяжністю кілометрів десять, частина якої прокладена через ліс, а інша — виходить безпосередньо на полонину, — розповідає вона. — Вкопана метри на три вглиб, з насипами по боках. Іноді таке враження, що ти їдеш у тунелі. Не уявляю, як це все буде виглядати з точки зору ерозійних процесів під час злив та танення снігу.
На шляху дороги опинилась ділянка пралісів та місця, де минулого року природоохоронці виявили популяцію червонокнижних підсніжників — загалом одинадцять гектарів лісу з рідкісними рослинами.
— Пам’ятаю, як ми тоді писали наукове обґрунтування до Закарпатської ОДА щодо створення охоронної зони, сподіваючись врятувати хоча би їх, — пригадує Катерина. — Але марно.
Будівництво це не зупинило. Як і кримінальне провадження за вирубку пралісу. Нагадаємо, на ділянці площею пів гектара навесні минулого року виявили 114 пнів свіжозрубаних двохсотрічних буків. Генеральна прокуратура відкрила тоді кримінальне провадження.
За іронією долі, майже півтора роки потому восьмий апеляційний адміністративний суд частково скасував спецдозвіл Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства на суцільну рубку для дороги, на підставі якого і знищили дерева. Втім праліс від того назад уже не виросте.
Що більше, дорога відкрила додатковий доступ, з одного боку, для людей з машинами на полонину, з іншого, — до самого лісу, як для лісівників, так і для відпочивальників.
— Коли ми проїжджали повз пралісову діляночку, то побачили вогнище без нагляду і сліди від інших старіших, сама територія вже засмічена. Хоча мала би залишатися недоторканою. Струмки, які там були, тепер протікають в трубах під дорогою, а їхні камінні долинки через будівельні роботи поховані у відвалах ґрунту, — каже Катерина. — Мені здається, “зелена енергетика” не має знищувати дику природу, адже її першочерговим завданням було зберігати довкілля. В нашій країні безліч сільськогосподарських земель, і я вважаю, що такі проекти варто реалізовувати саме на них.
Тим часом у селі Жденієво з’явились майданчики, для зберігання частин вітряків, які поступово завозять на гору.
Щоб зрозуміти, як будівництво зайшло так далеко, доведеться ненадовго повернутися на рік назад.
Екологічні вимоги
Після того, як Тур’є-Реметівська селищна рада затвердила детальний план території урочища Полонина Руна, що передбачає побудову вітроелектростанції, виділивши ділянки під вітроустановки, ЕПЛ оскаржила це в суді.
На час судових процесів тоді ще Міндовкілля зупинило розгляд документів з оцінки впливу на довкілля проєкту, поданих забудовником. Без позитивного висновку з ОВД планові роботи не мали би початися, проте все одно стартували. Як пояснював тоді співзасновник природоохоронної групи “Терен” Петро Тєстов, забудовник подав усе так, ніби спорудження фундаментів під вітряки і доріг не є складовою будівництва вітроелектростанцій. А отже має нижчий клас наслідків, тому не потребує оцінки впливу на довкілля. Буцім висновок з ОВД їм знадобиться лише на етапі монтажу самих установок. Щоб скоротити історію, зрештою все і пішло за цим планом.
У лютому 2026-го вже реформоване Мінекономіки, до якого приєднали Міндовкілля, видало позитивний висновок з оцінки впливу на довкілля. Після того, як суд першої інстанції на Закарпатті відмовив природоохоронцям у позові щодо скасування детального плану території для спорудження вітроелектростанції на Руні, апеляційний суд залишив рішення без змін, а Верховний суд відмовився переглядати ці рішення.
Натомість міністерство на семи сторінках прописало різні екологічні умови, обов’язкові для забудовника.
— Але ми не побачили, щоби їх дотримувалися, — каже Катерина. — Зараз Руна — фактично величезний будівельний майданчик. Під кожен вітряк там дорога. І це не ґрунтовка. А така що, або з покриттям, або вкрита дрібним щебенем. На місці зведення вітряків все просто навернуто купами екскаваторами, зруйновано геологічну будову ділянок. У вимогах також зазначено не перемішувати верхній шар ґрунту з нижніми мінеральними шарами. Чому це важливо. Сам ґрунт формується ґрунтовими профілями. Плюс є таке поняття як ґрунтова матриця — каркас, який тримає те все докупи. Якщо це пошкодити, потім просто покласти назад, не відтворивши структури, ще й зруйнувавши рослинний покрив, то виникає загроза ерозії. Її підсилюють високогірні умови та повільне відновлення ґрунтового і рослинного покривів. По-друге, дороги перекрили існуючі водотоки. З’явилися котловани, заглиблення вздовж доріг, які скеровують їх новими маршрутами. Це змінює гідрологічний режим території та збільшує ризики селів і зсувів.
Серед екологічних вимог є і ті, що стосуються моніторингу наявності червонокнижних видів рослин і тварин на місці зведення вітряків, і вжиття заходів щодо їхнього захисту.
Природоохоронці разом з науковцями вже неодноразово проводили відповідні обстеження полонини, під час яких знаходили такі види в межах відведених для будівництва ділянок або в безпосередній близькості від них, зокрема і вже знищені. Українська природоохоронна група, юристи ЕПЛ навіть подали скарги в Закарпатську екоінспекцію про недотримання вимог висновку з оцінки впливу на довкілля. Та мала би виїхати на місце і провести відповідну перевірку.
— За логікою, то щонайменше на тих фундаментах, де є червонокнижні види, вони повинні заборонити подальші будівельні роботи, — каже Петро Тєстов.
Майже місяць Закарпатська екоінспекція мовчала і лише після нагадувань звернулась у Київ з приводу надання дозволу на перевірку.
— Насправді ті екологічні вимоги, які прописало Мінекономіки, хоч і дуже гарно звучать, але їх нереально виконати, а також проконтролювати їх дотримання. А отже і процедура ОВД не зможе виконувати свою функцію попередження та зменшення впливу на довкілля від реалізації проєкту, — каже керівниця юридичного відділу ЕПЛ Ольга Мелень-Забрамна. — Приміром, є умова призупиняти роботу вітряків у період поганої видимості, коли активні птахи та кажани. Але це ж треба, щоби на місці працював науковець, відстежував це, натискав кнопочки. Або: якщо є нори гризунів на будівельних майданчиках, їх треба огородити, аби не порушити...
Питання є і до самого висновку з оцінки впливу на довкілля, який ЕПЛ вирішив оскаржувати в суді.
— Було декілька основних причин. Перша — це позиція Мінекономіки, що якщо на території є цінні види та оселища, які охороняються Бернською конвенцією, але там не створено об’єкт Смарагдової мережі, то їх і не обов'язково зберігати. Але ж це нонсенс. Вони там є і потребують охорони незалежно від того, чи створено об’єкт Смарагдової мережі. Тим більше, що на цій території дуже багато птахів і одинадцять видів кажанів, які охороняються Бернською конвенцією, Законом про Червону книгу.
Разом з тим, за словами Петра Тєстова, аналіз звіту з ОВД виявив недостовірність даних, вказаних у ньому.
— Наприклад, під час обстежень ми знайшли червонокнижні види рослин на більшості фундаментів, які ще не побудовані, але під які вже виділена земля. На одній з ділянок виявили одинадцять особин лілії лісової — харизматичний вид, який в принципі важко не помітити і який там, судячи з усього, почувається досить впевнено, — каже він. — Хоча в звіті зазначено, що “розташування майданчиків планованого будівництва ВЕС здійснено з урахуванням наявності місцезнаходжень рідкісних рослин і їх охоронних зон”.
До речі, червонокнижні види шукали за участі в експедиції представника місцевої громади. Але історія завершилась анекдотично. Наприкінці травня Українська природоохоронна група організувала виїзд спільно з ботаніками для обстеження полонини, до якої погодився (а це буває зрідка) долучитися і староста сіл Тур’є-Реметівської ОТГ. Її результати домовилися зафіксувати в акті про знахідки. Коли після багатогодинного обходу території справа дійшла до оформлення документу, представник громади дав задню: складайте акт, присилайте нам матеріали, ми все розглянемо і підпишемо. Зрештою акт так і не підписали, пославшись на те, що представники ОТГ не здатні верифікувати дані науковців: мовляв, а раптом ви щось там зазначили, чого ми не бачили, а перевірити не можемо.
До цього ж аргументу — “ми некомпетентні визнати висновки науковців”, за словами Петра Тєстова, вдаються на Закарпатті і при створенні охоронних зон для збереження об’єктів Червоної книги України. Причому проблема саме з гірськими територіями, а не з рівнинними.
— Наша організація створює такі охоронні зони в різних областях. Якщо є якісь сумніви, то в таких випадках на обстеження виїжджають представники обласної адміністрації, ОТГ, лісівники, і в цілому цей механізм працює. Але не в Закарпатській області. Втім тут питання якраз більше до Закарпатської ОДА, ніж до громад. Бо законодавство дозволяє обласній адміністрації створювати охоронні зони, навіть якщо ОТГ не згодна. Факт наявності червонокнижного виду є підставою для цього, — пояснює Петро Тєстов.
Найприкріше те, що досвід Закарпаття потрошку починають переймати й інші регіони. Наприклад, Івано-Франківська область, яка відмовляється оформлювати охоронні зони в тих місцях, де планується будівництво курорту Бистриця та розширення курорту Свидовець.
Безповоротні втрати
Ще одна з претензій ЕПЛ і причин оскарження висновку з оцінки впливу на довкілля, — той факт, що в ньому не аналізували сукупний вплив вітропарку на середовище разом із необхідною для нього інфраструктурою. Хоча вітроелектростанції — це ж комплексні об’єкти, каже Ольга Мелень-Забрамна. Йдеться про вирубку лісу під дорогу на полонину, яку формально ДП “Ліси України” будували нібито для себе, а також 18 км під ЛЕП 110 Вт на полонину Руну.
Що цікаво, міністерство у висновку з ОВД дорогам приділило цілий абзац. Вони звертають увагу, що планована діяльність насправді не передбачає вирубку лісів, тому і немає потреби оцінювати втрату лісу під час процедури оцінки впливу на довкілля. Адже доступ до майданчику ВЕС забезпечує вже наявна бетонна дорога. А лісові дороги, які можуть будувати “Ліси України”, не є частиною проєкту спорудження вітроелектростанції.
З приводу лінії електромереж, то тут з офіційним проханням вирубати ліс під ЛЕП до “Лісів України” звернулося вже Закарпаттяобленерго. Обстеження цієї ділянки, аби впевнитися, що рубки не зашкодять природним комплексам і не знищать цінних оселищ та видів, провели чомусь взимку, коли був сніг. Не виявивши там нічого, ліс стали рубати.
Науковці, які виїхали туди навесні, побачили геть іншу картину. Загалом таких експедицій відтоді було вже з десяток і кожного разу там знаходили якісь рідкісні види, зокрема червонокнижні плаун, лунарію, білоцвіт, лілію лісову. В травні, під час найбільшої активності амфібій, на відстані у півкілометра зафіксували більше десятка саламандр.
У липні природоохоронцям усе ж вдалося призупинити рубки.
Цьому передувала інша цікава історія, пов’язана з петицією щодо невідкладних дій для збереження природи та культурної спадщини Українських Карпат герпетолога, ветерана Андрія Тупікова. Після позитивного висновку з ОВД по Руні він закликав президента, зокрема ініціювати законопроєкт, який встановив би особливі правила сталого розвитку Карпат, заборонив би суцільні рубки та масштабне будівництво і пов'язану з ним інженерну інфраструктуру на висотах понад тисячу метрів над рівнем моря та на інших природних ділянках, які мають ключове значення для збереження біорізноманіття, водних ресурсів і ландшафтів.
Проте з невідкладністю проблеми були вже на старті. Зареєструвати петицію вдалося з п’ятого разу після чотирьох відмов.
Підписи зібрали швидко. Президент відреагував за місяць, доручивши уряду розбиратися з питаннями. Ще майже за два місяці відбулася зустріч Мінекономіки з природоохоронними організаціями. Тоді в міністерстві пообіцяли кілька речей. Приміром, там повідомили про роботу над законодавчим захистом територій Смарагдової мережі та створенням мережі Natura 2000. Руна — вже давно кандидат на об’єкт Смарагдової мережі.
На тій же нараді представник міністерства і пообіцяв призупинити рубки в Пашківецькому лісництві, необхідні для спорудження ЛЕП до полонини Руна, а також сформувати комісію для повторного обстеження лісових ділянок. Навіть надіслали запрошення до громадських організацій і інститутів НАН України з приводу кандидатур до складу комісії. На той момент вирубали вже близько 70% необхідної площі.
Наприкінці серпня без обіцяного обстеження роботи несподівано відновили. Це сталося саме в період перепідпорядкування лісової галузі до знову створеного Міністерства аграрної політики. Поки чиновники розбираються, що відбувається, рубки тривають.
За словами Петра Тєстова, якщо все скласти докупи — вирубки під дорогу та електромережі, то сумарно може йтися про втрату ста гектарів лісу, включно з особливо цінними пралісовими ділянками та оселищами рідкісних видів.
— Щодо ціни будівництва, то треба розуміти: навіть коли лісники проводять, наприклад, суцільні рубки, то ліс рано чи пізно відновлюється. Якщо йдеться про ділянку під ЛЕП або дорогу, то вона лісом вже ніколи не буде. Це безповоротні втрати, — пояснював Андрій Тупіков. — А тепер згадайте травневу пожежу біля Воловця. Усі новинні канали кричали про те, що вогонь пошкодив близько 75 гектарів лісу. Зверніть увагу — пошкодив, не знищив, як у випадку з Руною. Але про неї майже ніхто не говорить.
Питання майбутнього
Загалом поки немає ознак, що “Вітропарки України” відмовився від планів освоювати інші карпатські полонини. Бо коли природоохоронці подали документи про створення відповідних охоронних зон, їм прийшли написані як під копірку відмови громад.
Щодо полонини Красна і Свидовця зараз тривають процедури стратегічної екологічної оцінки та розробки містобудівної документації. Також там продовжують стояти вежі для вимірювання сили вітру. Найскладніша ситуація на полонині Гострій, яка найближча до Руни. Лісова дорога на неї вже вимічена, і ДП “Ліси України” ведуть підготовку до тендеру на її будівництво.
Реальні механізми зберегти цінні місця є і вони не такі вже й складні. Приміром, серед повноважень того ж Мінекономіки є створення заказників загального державного значення на полонинах, наводить приклад Петро Тєстов. Для підготовки відповідних документів їм навіть не потрібна участь обладміністрацій, міністерство самостійно могло би отримати погодження ДП “Ліси України” і направити папери до Кабміну. Питання в тому, чи скористаються цим.
Натомість виникають все нові й нові пропозиції, щоб у різні способи послабити законодавчі бар’єри для енергетичного будівництва.
— Загалом це така стратегія — іти системно через законодавство і ці речі доводиться постійно відстежувати, — визнає Ольга Мелень-Забрамна.
Приміром, торік Закон про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки підприємств оборонного-промислового комплексу завбачливо визнав територіями важливого суспільного інтересу гірські території вище 800 м над рівнем моря для розміщення ВЕС для енергозабезпечення оборонного комплексу. Їх перелік має сформувати Міноборони.
— У Бернській конвенції вказано, що якщо є значний суспільний інтерес, немає альтернатив, то можна відступати від її положень, в тому числі допускати винятки з охоронного режиму цінних видів. Ми тоді написали листа до Міноборони, чи вони в курсі, що є такий закон і чи подавали вони відповідні пропозиції щодо переліку високогірних територій, важливих для потреб оборони. На що отримали відповідь — ні, — розповідає Ольга. — В тому ж законі прописали, що на цих територіях треба розробити плани природоохоронних заходів. Але це мертва норма, бо ніхто не знає, що це за плани і як їх треба розробляти.
Або інший свіжий приклад — законопроєкт про Східний гірничо-збагачувальний комбінат, який від початку стосувався корпоратизації державного підприємства. Але після внесення правок раптом охопив значно ширше питання — зокрема пропозиції щодо незастосування стратегічної екологічної оцінки та послаблення вимог земельного й містобудівного законодавства під час будівництва об'єктів електрогенерації та теплопостачання до завершення воєнного стану. Зрештою під тиском громадськості перед ухваленням закону в цілому парламент виключив більшість скандальних норм щодо спрощеної забудови довкілля та Карпат із фінальної версії законопроєкту.
До речі, схожим шляхом пішли при прийнятті закону, який спочатку стосувався використання земельних ділянок для розбудови цифрової інфраструктури, зокрема електронних комунікаційних мереж. Під час підготовки до другого читання до нього додали пропозицію змінити одну зі статей Закону «Про регулювання містобудівної діяльності». Тепер відсутність затвердженої схеми планування окремої частини території, зокрема гірських територій Карпат, сама по собі не є перешкодою для розробки та затвердження іншої містобудівної документації. На практиці цю норму вже застосували у справі щодо планування будівництва вітроелектростанції на полонині Руна. Закарпатський окружний адміністративний суд визнав можливим затвердження детального плану території без затвердженої схеми планування гірських територій Карпат.
Разом з тим законодавчих зрушень у боротьбі із дробленням великого проєкту на менші частини, щоб уникнути повноцінної процедури оцінки впливу на довкілля наразі немає.
— Прямо зараз триває будівництво курорту Goro поблизу Славського. З природоохоронної точки зору я не бачу великих зауважень до цього проєкту. Але вони замість того, щоби провести одну оцінку впливу на довкілля на весь курорт, вже зробили 10 чи 12 окремих процедур — окремо на готель, окремо на підйомник, окремо на лінії електропередачі і так далі, — каже Петро Тєстов. — Припускаю, що вони пішли по цьому шляху, бо так не видно кумулятивний ефект, а отже і менше ризиків під час погодження. Одна історія, коли у тебе документ, де написано, що треба вирубати 70 гектарів лісу, інша — коли кілька і там фігурують цифри — два, три гектари.
Щодо Руни, то Ольга Мелень-Забрамна обережна з прогнозами на майбутнє.
— Я дуже сподіваюся, що ця наша боротьба за Руну слугуватиме певним запобіжником, — каже вона. — І нам вдасться відстояти інші вершини.