“Уночі, під час ворожої атаки на столицю, Єгор разом із напарником допомагав людям на місці обстрілу. Та ворог завдав повторного удару по тій самій локації. Унаслідок отриманих поранень Єгор загинув”, — повідомили в патрульній поліції Києва, розповідаючи про трагічну смерть 22—річного поліцейського Єгора Терехіна.
“Після перших вибухів, які, я вже не пам'ятаю, були чи до тривоги, чи разом з нею, ми вирішили, що неясно, чи це надовго, швидко зібралися і побігли в укриття в сусідній школі”, — розказала LB.ua молода жінка з будинку, який постраждав від атаки цієї ночі. За словами співрозмовниці, в шкільне укриття вони потрапили без проблем, воно, як і зазвичай під час тривоги, було відкритим. “Далі вже бахкало і бахкало, я не рахувала, якщо чесно. І після відбою, який дали спершу, виходити навіть не хотіла”, — говорить жінка.
На вулиці, прямо під будинком, — велика вирва. Подалі — ще одна, трохи менша. Обидва ці прильоти сталися практично в проїзну частину дороги. Двоє чоловіків, тіла яких лежали посеред дороги у відео, яке облетіло соцмережі, в момент прильоту переходили цю дорогу. За відгуками багатьох сусідів, з якими ми говорили, ці люди могли прямували в укриття, розташоване навпроти їх будинків.
“Є школа поруч і підземний паркінг в сусідньому будинку, але ж це те, що називається “тимчасове укриття”, не надто надійно, як свідчить недавня історія на сусідній вулиці, де загинули люди в такому. Тому деякі люди ходять через дорогу — прямо перед цим будинком є справжній бетонний бункер, спадщина від радянського підприємства, яке тут працювало колись давно. Вважається, що його ніяка ракета не проб'є, тому коли летить щось серйозне, деякі мешканці йдуть саме туди”, — розказав місцевий працівник керуючої компанії.
Пан Вадим орендує офіс на території цього підприємства і живе в будинку навпроти. Ракета прилетіла посередині між ними. Підсумок ночі: вигорілий офіс, згоріла автівка дружини і повністю без скла його “Тесла”.
“Машин нема, працювати нема чим. Діти і дружина цілі — більше мене нічого не цікавить”, — говорить Вадим, показуючи стан свого “автопарку”.
“Просто бог відвів, що тут ще сказати. Після перших вибухів ми вибралися з квартири, все було в склі від ударної хвилі. Добре, що на поверсі є такий закритий простір і спершу чекали там. Потім я вийшов глянути, як автівки і дружина хотіла сісти за руль, щоб відкотити свою, яка стояла під будинком. Добре, що я її відмовив і сам цього не робив — другий удар накрив би нас якраз в машині”, — згадує Вадим.
За його словами, він бачив людей, які в цей проміжок між ударами прямували в укриття через дорогу: “Хто встиг — той цілий, або подряпини, я зранку їх бачив. Комусь не пощастило буквально на секунди…”
Як діяти в такій ситуації краще — Вадим не знає так само, як і я. “Це рулетка. А думок, емоцій вже просто нема”, — говорить він.
Чому “бігли в укриття під час тривоги” вже не може бути стигмою
Атака на Київ вночі 1 серпня почалася раптово, з сигналом тривоги, який дали практично одночасно з першими вибухами. І без попереджень, які останнім часом стали вже практично офіційними і часто відбуваються на рівні президента. Тому до атаки заздалегідь не готувалися, а під час атаки інформації про її подальший перебіг і час ніхто не мав.
Кожен ухвалював рішення на своєму місці, але в сухому залишку лишається таке: або ти був вдома і тому винен, що був не в укритті, або пішов в укриття вже під час тривоги і тому винен, що наражав себе на небезпеку. Вибір без вибору.
Цього літа в Києві вже сталися декілька випадків, коли люди загинули саме внаслідок того, що прямували в укриття під час тривоги. І всього лише два місяці тому таку їх поведінку називали легковажною або нерозумною. Проте, при наближенні і їх випадки виглядають неоднозначно.
29-річна мати двох дітей загинула від прильоту балістики, коли бігла в укриття з двома маленькими дітьми 2 червня. Жінка з дітьми прямувала в підземний паркінг на території ЖК UNIT.Home в Шевченківському районі столиці. І спершу виникало питання: а чому було не спутитися в паркінг відразу після тривоги, якщо він прямо під будинком? Проте інформація від власників комплексу внесла ясність: вулицею в укриття на території ЖК прямували люди з сусідніх будинків поза межами UNIT, і саме серед них були загиблі і постраждалі. Люди реагували на небезпеку.
Пізніше в червні стало відомо про смерть в лікарні дівчини з матір'ю, які також отримали тяжкі поранення на вулиці, прямуючи в укриття на Виноградарі під час атаки. Відповідь на питання “чому вони бігали, сиділи б вже дома?” знайшлася на місці трагедії: як розказали нам мешканці будинку, в якому жила загибла сім'я, тієї ночі перший удар прийшовся практично під стіни будівлі, внаслідок чого в дворі палали автівки, був хаос.
“Під під'їздом суцільний вогонь, люди в паніці, поруч видно ще один приліт, і неясно було навіть, чи не перекинеться полум'я на будинок. Я думаю, вони просто шукали більш надійне місце, ніж поруч з пожежею. Йшли в укриття в ЖЕКу. Я теж тоді була на вулиці. Мені пощастило, а їм, на жаль, ні”, — розказувала жінка.
Бій, біжи, завмри
В моменти стресу нашими діями керують імпульси. “Інколи імпульсивні дії дають можливість вижити, інколи вони спричиняють якісь негативні наслідки. Тому кожна ситуація є унікальною і якоїсь єдиної рекомендації, на жаль, немає”, — говорить з нами психологиня Київської ДСНС Любов Кірнос. Пані Любов має величезний стаж роботи на всіх місцях влучань в Києві і передмісті з початку повномасштабного вторгнення.
На прохання поділитися практиками, які допомагають хоч виринути зі стану афекту або сильного стресу, щоб бодай трохи тверезіше приймати рішення під час небезпеки, психологиня пропонує таке: “Є певні вправи на заземлення, вправи на дихання, які можна робити. Це те, що є аналогом народного “вщипнути себе”, або антистрес-браслета. Я сама безпосередньо використовую вправи на дихання. Це і квадратне дихання, і дихання на рахунок 6”.
Але, зауважує фахівчиня, людям, які мають серцево-судинні захворювання, акубаротравму (контузія), або панічні атаки, із цими вправами потрібно бути обережними, щоб вони не викликали гіпервентиляцію легень або інший негативний стан.
“Варто спробувати їх виконувати в звичайному спокійному стані, щоб перевірити — як це для мене. Відчути, послухати себе, і якщо це не підходить, пробувати щось інше”, — говорить психологиня.
В переліку таких практик є вправа на контрольоване вживання води (будь-який напій, рідина). “Ми беремо стакан води і даємо собі логічні задачі: ми повинні відкрити собі пляшку, налити води в стакан, зробити маленький ковток води. Вдих — видих, знову налити, випити. Або є ще вправи, коли ми називаємо предмети, які бачимо, звуки, які чуємо, доторкаємося до речей, до яких можемо доторкнутися”, — ділиться Любов Кірнос.
“Але як включити спершу ту надсвідомість, яка порадить заземлятися і робити вправи”, — не стримую питання я.
“Наша нервова системи вона ж як той самий м'яз. Вона тренується і з нею можна працювати, — пояснює фахівчиня. — Наприклад, у вас в житті був сильний стрес, припустимо це приліт в будинок поруч, сильний вибух, який вас сильно вразив. І це ваш стрес на десятку. А є стрес на одиничку. І ми тренуємося в ситуаціях такого простого стресу, на одиничку. Тобто якась дрібничка, наприклад хвилювання перед зустріччю. В спокійному стані, а потім при незначному хвилюванні, ми використовуємо ці вправи. Таким чином ми привчаємо свій організм до них і допомагати собі цими вправами. А якщо так станеться, не дай Боже, що нам потрібно буде це вміння застосувати, воно вже включиться автоматично в ситуацію”.
Пані Любов також звертає нашу увагу на те, що якщо ви вже пережили певний травматичний досвід, на кшталт прильоту поруч, або ушкоджень, то варто певний час особливо уважно слідкувати за собою: Чи немає в нас якогось такого емоційного стану, який може нас турбувати? Чи немає в нас порушення сну? Чи немає в нас порушення ключової поведінки?
“Якщо ви помічаєте такі моменти, то обов'язково треба звернутися до психотерапевта, психолога, психіатра. Навіть до сімейного лікаря, у них зараз є чіткий алгоритм подальшого перенаправлення до потрібного спеціаліста”, — наголошує психологиня ДСНС.