Я пригадую той біль і розпач, що охопили його співслужбовців, які приїхали на місце події і серед яких був один зі знайомих мені ще по журналістським відрядженням в Ірак бойовий офіцер-спецпризначенець. Він сказав мені: «Ти не розумієш, кого ми втратили. Наш командир був дуже потужним, результативним і досвідченим бойовим офіцером». Тривала оборона Донецького аеропорту у 2014-му; таємні операції малих груп спецпризначення за лінією фронту у 2015-му; зухвалий глибинний рейд у Крим у серпні 2016-го, під час якого нашими розвідниками, зокрема Кирилом Будановим, було вбито командира російського загону спецпризначення ФСБ «Вимпєл» підполковника Камєнєва – це всі ті героїчні сторінки бойової історії, де відзначився 10-й загін ГУР МО та його тодішній командир Максим Шаповал.
Це зараз його іменем названо вулиці і сквери у Києві та у його рідній Вінниці, відкрито меморіальні дошки і пам’ятники, його ім’я носить той самий бойовий підрозділ воєнної розвідки, яким він командував, написано статті та знято документальні фільми. А тоді, на першому етапі війни з Росією, що проходила у форматі Антитерористичної операції, про результати бойової роботи підрозділів спецпризначення ГУР МО ще не було відомо широкій громадськості. Як не були відомі імена їхніх командирів. Воєнна розвідка любить тишу, їй комфортно у тіні. Да і сам 10-й загін спецпризначення тоді не був таким чисельним і відомим, як нинішні підрозділи, що розвинулися, збільшилися та зміцніли вже під час повномасштабної війни. Але скільки ж він приніс користі Україні та скільки ним було завдано шкоди її ворогам, що вони пішли на таку складну організацію вбивства його командира у самому Києві. Загалом 2017 рік був навіть перенасичений дошкульними російськими ударами притаманними саме таємній диверсійній війні: у березні у Маріуполі було підірвано у авто начальника відділу контррозвідки Управління СБУ Донеччини полковника Олександра Хараберюша, у червні так само вбито Максима Шаповала вже у Києві, одночасно із цим проведено потужну кібератаку вірусом Petya, окрім цього у березні і вересні було підірвано склади з боєприпасами у Балаклії на Харківщині та у Калинівці на Вінниччині. Тоді інтенсивність війни суттєво знизилася, фронт на Донеччині і Луганщині був сталим і майже не рухався, міста і села ніхто не захоплював і вперед ні наші, ні ворожі війська майже не просувалися, обмежуючись перестрілками і точковими операціями.
А вбивство генерал-майора Максима Шаповала довгий час залишалося найбільш болючим ударом по українській воєнній розвідці. Ударом, на який до останнього часу не було надано належної відповіді.
Але, як відомо, Божі жорна мелють повільно, але невідворотно, а помста – це страва, яку подають холодною. Саме 7 вересня у День воєнної розвідки України джерела видання lb.ua повідомили про ліквідацію в окупованому Донецьку нашими спецслужбами ще 27 липня цього року такого собі Олега Шутова, голови місцевої федерації дзюдо і самбо та оперативного співробітника «так званого «Центру спецоперацій Міністерства держбезпеки ДНР», який і був безпосереднім виконавцем вбивства у Києві 27 червня 2017 року генерал-майора Максима Шаповала. У квітні 2019 року саме прізвище Шутова вперше було назване на брифінгу у СБУ як того, хто безпосередньо заклав вибухівку у автомобіль розвідника. Ті невидимі герої, професіонали, які реалізували цю операцію відплати за вбивство побратима, достойні найвищих державних нагород і пошани. Адже вони своєю ризикованою роботою в глибокому тилу ворога втілюють принцип невідворотності його покарання за всі скоєні проти українців злочини, які не мають терміну давності.