Визначення перехідного правосуддя та його складових елементів
Визначення перехідного правосуддя міститься в документах ООН. Перехідне правосуддя складається із заходів, пов’язаних із намаганнями суспільства прийняти спадщину масштабних зловживань минулого з метою забезпечення контролю, відправлення правосуддя і досягнення примирення. До перехідного правосуддя можуть належати як судові, так і несудові способи захисту права із різним рівнем міжнародної участі або без такої. На практиці перехідне правосуддя складається з наступних елементів: кримінальне переслідування, відшкодування шкоди (репарації), пошук правди, інституційні реформи або ж поєднання цих заходів.
Традиційно ці елементи мають застосовуватися після завершення конфлікту і кожен переслідує свою окрему мету, яка в комплексі має сприяти встановленню сталого миру.
Кримінальне переслідування передбачає, що винних у злочинах геноциду, проти людяності та воєнних злочинах буде покарано. Цей елемент ґрунтується на зобов'язанні держав переслідувати винуватців у цих злочинах, розслідувати вказані злочини та покарати винних. Крім того, притягнення винних до відповідальності є однією із запорук подальшого відшкодування шкоди потерпілим від цих злочинів.
Відшкодування шкоди (репарації) гарантує, що фізичні, психологічні, соціальні страждання та шкода, яких зазнали постраждалі від злочинів та зловживань, будуть визнані та відшкодовані. Репарації можуть бути як матеріальні, так і нематеріальні (наприклад, спорудження меморіалів), а ключовим поняттям у цій сфері стає визначення хто належить до постраждалих.
Пошук правди спрямований на висвітлення злочинів і зловживань, які відбувалися під час збройного конфлікту, для того, щоб про них знали і визнавали. Найбільш розповсюдженим інструментом пошуку правди в розумінні перехідного правосуддя є створення комісій з правди, які з'ясовують перебіг подій конфлікту та збирають інформацію в постраждалих від злочинів та зловживань.
Елемент інституційних реформ або гарантії неповторення будується на переконанні, що неналежне функціонування державних органів уможливило збройний конфлікт. Цей елемент є комплексним і з огляду на предмет цієї публікації варто лише зазначати, що до його складу належать і заходи в культурній сфері, як-от просвітництво й меморалізація.
Залучення ветеранів і ветеранок до заходів перехідного правосуддя
Згаданий на початку законопроєкт побічно торкався питання ветеранів і лише в контексті меморалізації. Іншими словами, на підставі наявних знань, наразі відсутні напрацювання на державному рівні, які б комплексно вирішували питання ролі ветеранів і ветеранок у перехідному правосудді. Тут варто повторно згадати, що й нові напрацювання щодо перехідного правосуддя як такого також відсутні.
З огляду на те, що питання визначення постраждалої особи для відшкодування шкоди потребує нагального вирішення, то йому буде приділено найбільше уваги.
У міжнародній практиці підходи різняться, і до постраждалих осіб можуть включати за характером злочинів, які було вчинено (наприклад, вбивство, тортури, сексуальне насильство) або ж за характером страждань (майнова шкода включно з упущеними можливостями і немайнова шкода) тощо.
В українському законодавстві досі відсутнє визначення постраждалого від війни.
Закон України «Про облік інформації про шкоду, завдану особистим немайновим правам фізичних осіб внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України» передбачає, що Кабінет Міністрів визначить категорії постраждалих осіб.
Закон було опубліковано 18 грудня 2024 року, і Кабмін повинен був прийняти нормативно-правові акти на його виконання ще в січні 2025 року. Таких актів і, відповідно, визначення постраждалих осіб немає станом на червень 2026 року.
Водночас Закон містить невичерпний перелік інформації про шкоду, завдану особистим немайновим правам постраждалої особи через, зокрема, смерть (загибель); полон; зникнення безвісти за особливих обставин, безвісну відсутність; травму чи ушкодження здоров’я; сексуальне насильство, пов’язане із збройною агресією Російської Федерації проти України; катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; та інші.
Тому, важливо, щоб, по-перше, Кабмін виконав своє зобов'язання та визначив тих, хто належить до постраждалих осіб. І, по-друге, ветерани мають належати до цього переліку з огляду на негативні наслідки для здоров'я та порушення звичного укладу життя, які спричинила російсько-українська війна.
Незважаючи на різне ставлення до можливості визнання ветеранів і ветеранок постраждалими особами, але саме в умовах російсько-української війни міжнародна спільнота висловлює підтримку такому підходу.
Наразі Міжнародний компенсаційний механізм щодо збитків, спричинених агресією Російської Федерації перебуває у процесі створення. Станом на червень 2026 року повноцінно запрацював його перший елемент – Міжнародний реєстр збитків для України. Реєстр прямо передбачає можливість подавати заяву про компенсацію для військовослужбовців, які зазнали серйозних тілесних ушкоджень під час участі у бойових діях.
Окремо слід зазначити, що в частині майнової шкоди Закон України «Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об’єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, та Державний реєстр майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України» надає пріоритетне право на отримання компенсації за знищені об’єкти нерухомого майна деяким категоріям ветеранів війни. Тому підхід, який ще має запровадити Кабмін до визначення постраждалої особи, необхідно узгодити з чинними положеннями в частині майнової шкоди, завданої, зокрема, ветеранам і ветеранкам.
Щодо недопущення повторення, то питанню просвіти та меморалізації присвячено окрему стратегічну ціль у межах Стратегії ветеранської політики на період до 2030 року. Предметом цією публікації не є оцінка ефективності реалізації цієї стратегічної цілі. Тому тут варто лише наголосити, що приділення уваги просвіті та меморалізації внеску ветеранів і ветеранок є позитивним кроком. Водночас відмежування їх від загального підходу до меморалізації може мати негативні наслідки, такі як фрагментарність, нескоординованість, суперечність посилів. Разом з тим, варто визнати, що загального підходу до меморалізації як такої зараз і немає. Тому й важливо, щоб до перехідного правосуддя підходили як до цілісного процесу, до якого ветерани і ветеранки були б належним чином залучені.
Такі елементи перехідного правосуддя як кримінальне переслідування винуватців у воєнних злочинах та пошук правди впроваджуються в межах певних процедур і органів, то на цьому етапі доцільно лише зазначити, що ветерани й ветеранки є неоціненним джерелом інформації про злочини, які вчиняли росіяни. Тому їхнє залучення сприятиме покаранню винуватців та встановленні правди про злочини і зловживання росіян. Наведені нижче приклади з міжнародного досвіду можуть слугувати ілюстрацією такого залучення.
Аналіз міжнародного досвіду
Важливо означити, що питання залучення ветеранів і ветеранок до механізмів перехідного правосуддя залежить від конкретного контексту. Нижче наведено приклади, які хоча й не можуть бути повністю застосовні до російсько-української війни, але їх варто взяти до уваги, формуючи підходи до перехідного правосуддя в Україні.
У 1993 році було створено Міжнародний кримінальний трибунал щодо колишньої Югославії. Метою діяльності Трибуналу було судове переслідування осіб, відповідальних за серйозні порушення міжнародного гуманітарного права, здійснені на території колишньої Югославії з 1991 року.
Незважаючи на ухвалення вироків, Трибунал не задовольняв потреби всіх сторін конфлікту в пошуці правди. У відповідь на це виникла ініціатива щодо створення регіональної комісії правди для встановлення фактів про воєнні злочини та грубі порушення прав людини у 1991–2001 роках – RECOM. Її метою було не кримінальне переслідування, а формування спільної фактичної основи про події війни, жертв, зниклих безвісти та місця примусового утримання. Ветеранські організації брали участь у консультаціях щодо мандату й моделі майбутньої комісії, зокрема у регіональних форумах, представляючи досвід колишніх учасників конфлікту. Через політичні перешкоди RECOM так і не запрацювала.
Іншим прикладом залучення ветеранів і ветеранок до встановлення правди є Сьєрра-Леоне. З 1991 по 2002 у країні тривала громадянська війна. Після війни було створено Комісію правди і примирення, яка мала встановити правду щодо досвіду, пережитого постраждалими під час війни. Колишні учасники бойових дій не входили до складу Комісії і не здійснювали правосуддя, але були однією з груп, з якою Комісія цілеспрямовано працювала. Зокрема, у них брали заяви для того, щоб зафіксувати їхній погляд на події війни.
Іншим подібним прикладом є Колумбія. Після мирної угоди 2016 року, яка завершила 50-річну громадянську війну, в Колумбії було створено Комісію для встановлення правди, співіснування і неповторення, яка мала з’ясувати причини, перебіг і наслідки тривалого збройного конфлікту. У межах її роботи і колишні учасники антиурядових сил, і представники державних сил безпеки надавали інформацію про структуру збройних груп, логіку ухвалення рішень, контроль територій, рекрутування та обставини конкретних подій. Їхня роль полягала не у здійсненні правосуддя, а у сприянні формуванню повнішої картини конфлікту, без якої неможливо встановити правду про масові порушення прав людини та їхні причини.
Хоча всі наведені приклади стосуються інших контекстів, але кожен з них демонструє, що ветерани і ветеранки є важливим джерелом інформації. Їхнє залучення та підтримка проактивної позиції сприяє пошуку правди та, відповідно, встановленню тривалого миру.
Аналізуючи міжнародний досвід, слід також зауважити, що питання гендеру є одним з центральних у перехідному правосудді. Такий підхід застосовний і до залучення ветеранок до перехідного правосуддя, де їхній досвід має бути врахований у кожному елементі.
Читайте такожМернуш Наджафі Рагеб, іранська правозахисниця: «Ми бачили відео страт. Вони стріляли навіть у трирічних дітей»
Замість висновків
Російсько-українська війна, починаючи з 2014 року, випробовує архітектуру стандартних підходів до збройних конфліктів.
Українська експертна спільнота ще до 24 лютого 2022 року висловила впевненість, що заходи перехідного правосуддя мають розпочатися до укладення миру (далеко не всі міжнародні експерти погоджувалися з таким твердженням). Станом на червень 2026 року, на жаль, це питання зникло щонайменше з публічного дискурсу, але визначення підходів до перехідного правосуддя як такого має стати орієнтиром для українського суспільства та міжнародної спільноти для встановлення сталого миру. І, на відміну від попередніх напрацювань, ветеранам і ветеранкам має бути відведено належну роль.
Співавтор: Іван Кулеба, фахівець з методологічних досліджень програми підтримки ветеранів, ветеранок та їхніх родин БФ «Право на захист»