Ситуацію розкачала бідність і несправедливість
Пані Мернуш, світ отримує дуже обмежену інформацію про ситуацію в Ірані, а протести тривають уже кілька тижнів. Які найважливіші речі ми не бачимо або можемо неправильно розуміти?
Від Ісламської революції 1979 року іранці неодноразово протестували проти режиму в різних формах. Новими є масштаб і тригер.
Останні протести почалися приблизно 29 грудня, коли Базар (в Україні протест — це Майдан, в Ірані — Базар — Ред.) — традиційна опора іранської економіки — оголосив страйк. Спочатку власники крамниць закрили свої бізнеси на Великому базарі Тегерана, а потім вийшли на вулиці, протестуючи проти економічної політики режиму.
Десятиліття санкцій, міжнародної ізоляції, а особливо — неефективного управління та системної корупції — зруйнували економіку. Після санкцій «максимального тиску», запроваджених Сполученими Штатами, ситуація різко обвалилася. Інфляція вибухнула, бідність стала масовою і навіть базові товари стали недоступними.
Коли Базар страйкує — це сигналізує про щось надзвичайно серйозне. Історично це завжди передувало великим політичним змінам в Ірані.
Чому це сталося саме зараз? Чи пов’язано це з війною в Україні та санціями?
Економічний колапс Ірану накопичувався роками. Після Ісламської революції, після ірано-іракської війни, після послідовних санкцій і після повстання через вбивство Магси Аміні у 2022 році економіка погіршувалася рік за роком.
Війна в Україні загострила ситуацію, але вона не є першопричиною. Глибші причини — це політика режиму, корупція та орієнтація на авторитарні сили. Керівництво Ірану обрало конфронтацію замість реформ.
Те, що змінилося цього разу, — це те, що тиск став нестерпним. Коли Базар у Тегерані оголосив страйк, рух швидко поширився — спочатку на Хамадан, моє рідне місто на заході Ірану, потім на сусідні провінції, і, зрештою, на всю країну.
Сьогодні протести вже не є лише економічними. Люди вимагають свободи, гідності, освіти і майбутнього.
Багато іранців також запитують: чому Іран фактично став васалом, об’єктом економічної експлуатації з боку Росії та Китаю? Вони беруть за безцінь нафту, газ, навіть рибу та інші стратегічні ресурси — без будь-якої користі для населення.
Чому Росія і Китай аж так зацікавлені у вашій країні?
Іран надзвичайно багатий. Він володіє другими за величиною у світі запасами природного газу після Росії, одними з найбільших запасів нафти у світі, значними родовищами золота, рідкісних мінералів і літію.
На жаль, від початку Ісламської революції 1979 року населення живе під постійним економічним тиском. Ця така прірва між тим, яке величезне національне багатство є в країні, поруч із масовою бідністю. Оце і є основою нинішнього суспільного гніву.
Іноземні держави прагнуть впливу на Іран, бо він багатий. Інтерес не обмежується лише нафтою і мінералами: геостратегічне розташування Ірану — на перетині Близького Сходу, Центральної Азії та ключових енергетичних коридорів — робить його критично важливим об’єктом у глобальній силовій політиці.
Чи залишаються мотиви протестів суто економічними?
Це значно більше. У невеликому місті Абданан протестувальники напали на супермаркет, який належить КВІР — паралельній військовій силі режиму, що контролює великі сегменти економіки. Вони розірвали мішки з рисом і викинули його на вулицю. Це було символічно. Уряд вважає, що може заспокоїти людей подачками. Та послання протестувальників було чітким: ми можемо бути голодними, але ми відмовляємося від приниження. Ми хочемо свободи, а не милостині.
Яку політичну систему хочуть протестувальники? Кого підтримують як лідера? В медіа ми чуємо переважно про Резу Пехлеві.
Сьогодні багато хто вважає, що конституційна монархія, як у Великій Британії чи Данії, могла б зберегти єдність у нашій різноманітній країні з багатьма культурами і мовами. Звісно, є також багато тих, хто надає перевагу республіканській системі та виступає проти монархії, навіть конституційної.
Багато людей скандують ім’я Рези Пехлеві, сина колишнього шаха. Існують дві основні позиції: дехто хоче бачити його конституційним монархом, інші бачать у ньому лідера перехідного періоду, після якого має відбутися референдум і вибори.
Звичайно, існують і деякі ліві групи, які повністю виступають проти Рези Пехлеві навіть як лідера опозиції, але при цьому не пропонують заміни — ні у вигляді конкретної особи, ні у вигляді групи.
Навіть багато з тих, хто віддає перевагу республіці, погоджуються в одному: Іран має бути світською державою. Ісламська система зазнала краху — навіть в очах багатьох релігійних іранців.
Тобто релігійний гніт режиму змінив ставлення людей до релігії?
Безумовно. Після 47 років примусової релігії багато іранців повністю відкидають релігійну ідентичність. Дехто каже: “Ми — іранці, а не ісламісти”.
За кордоном іранців часто помилково вважають арабами або мусульманами. Це глибоко обурює людей. Цей гнів не пов’язаний із расизмом, а з тим, що їхню ідентичність було неправильно представлено, і через політику режиму протягом останніх 47 років складається враження, ніби світ забув про справжню ідентичність іранців і нав’язує їм те, чим вони не є.
Іран є культурно відмінним, історично давнім і плюралістичним суспільством.
“Старлінк” глушать, людей розстрілюють на вулицях
Інтернет так і не працює?
Ні. Мобільні мережі, інтернет і комунікації майже повністю вимкнені. Starlink є незаконним, надзвичайно дорогим, а володіння ним призводить до арешту.
Після того, як Реза Пехлеві закликав до загальнонаціональних протестів, явка була масовою — навіть у селах. У відповідь режим вимкнув інтернет. Перед відключенням мій батько в Хамадані сказав мені: “Ми не можемо вийти на вулицю. Ми лише чуємо постріли щосекунди”.
Як протестувальники координують дії на місцях, як інформація все ж просочується до нас?
За два-три дні більшість з’єднань Starlink в Ірані була заблокована, бо режим запускає “паразитів” — сигнали глушіння, щоб перервати зв’язок. Те саме відбувається і з супутниковим телебаченням.
Тож люди намагаються збиратися на вулицях і передавати інформацію особисто. Наприклад, кажуть: “Завтра будемо в цьому місці о 18:00”. Це дуже складно і небезпечно, бо режим контролює всі телефони. Днями моя мама подзвонила мені дуже ненадовго і сказала лише: «У нас усе добре, не хвилюйся, бувай». Вона не могла сказати нічого про ситуацію.
Лише з 14 січня деякі люди змогли телефонувати з Ірану назовні, але ми не можемо зателефонувати в Іран. Тому ми отримуємо дуже мало відео й інформації.
Те, що ми побачили, — це була різанина. Це було жахливо. Режим почав надзвичайно агресивне придушення. Ми бачили відео страт — фактично, це були страти. Вони стріляли навіть у трирічних дітей. Вони стріляли, не зважаючи, чи це немовля, стара людина чи хвора людина. Вони просто стріляли. Ми збираємо всі докази по можливості. Це зараз дуже важливо.
Ми отримали кілька відео, де деякі будівлі були спалені. Але щодо збройного опору — ми нічого про це не чули, бо в Ірані у людей немає зброї. У нас немає озброєних угруповань або екстремістських груп (militia). Можливо, в окремих містах люди нападали на поліцейські відділки, щоб здобути якусь зброю для самозахисту, але це дуже рідко. Не можна сказати, що люди озброєні — вони повністю борються з порожніми руками. У цій ситуації лише режим має зброю.
З’являються повідомлення і відео про підпалені мечеті. Чи можете ви це підтвердити? Чи правда, що протестувальники націлюються на них, бо вони використовуються як бази для сил “Басідж” (проурядова напіввійськова організація — Ред.)?
Так, якщо протестувальники підпалювали мечеті, то лише тому, що вони використовуються як бази для сил “Басідж”. Уже 40 років режим використовує мечеті як бази для “Басідж”. Всі це знають. Це неформальні сили режиму, вони потребують місця для збору. Через це навіть деякі релігійні люди, які не мають стосунку до режиму, більше не хочуть ходити до мечеті молитися. Вони кажуть: “Мечеті — для режиму”, і моляться вдома. До революції так не було. А зараз туди здебільшого ходять люди, пов’язані з режимом. Крім того, до лав “Басідж” входять переважно ті, хто ходять до мечетей, тому й використовують їх як бази.
Люди досі виходять на вулиці?
На жаль, після надзвичайно жорстокого придушення протягом трьох днів багато протестувальників були заарештовані або страчені просто на вулицях. В деяких містах люди все ще виходять на вулиці. Іран — велика країна, режим не може контролювати все одночасно. Якщо вони придушують одне місто, інше повстає.
Але у великих містах, таких як Тегеран, Мешхед і Хамадан, діє неофіційний воєнний стан. Режим каже, що після 16:00 всі магазини мають бути зачинені. Якщо “Басідж” бачать людину на вулиці, вони поводяться дуже агресивно і навіть стріляють. Ми знаємо це не лише з соцмереж, а й від людей, які днями виїхали з Ірану і розповіли нам особисто. Тому великі протести зараз придушені.
Є повідомлення, що загинули вже тисячі, можливо, десятки тисяч протестувальників. Вони можуть відповідати дійсності?
Це непрозоро, тому ми не можемо сказати, що статистика абсолютно точна. Але на основі свідчень і того, що ми бачимо, кількість значно більша.
Деякі медіа говорили про 12 000 людей. Спочатку я була шокована. Я думала, що це неправда. Але на фотографіях, які ми бачимо, кожне тіло має номер, написаний на покривалі. Ми бачили номери на кшталт 12 354 або 12 500 лише в Тегерані.
Тож в інших містах, таких як Мешхед, Шираз, Хамадан, можливо, було вбито 20 000 людей. Це, на жаль, можливо, бо ми знаємо цей жорстокий режим.
Сестра моєї подруги, яка була в Мешхеді, надіслала голосове повідомлення перед тим, як зникнути. Вона плакала і казала: “Ми були на вулиці, йшли і вигукували гасла. Ми були мирні, з порожніми руками. Раптом, без жодного попередження, з’явилася група сил і почала стріляти автоматними чергами. Жінка переді мною схопила мене за руку, і раптом вона була вся в крові”. Вона сказала, що навіть через два дні на вулиці було стільки крові, що по ній неможливо було йти.
Хто безпосередньо це коїть? Іранська поліція?
Іранська поліція часто не хоче втручатися, тому режим залучає сили з інших країн. Це — “Фатеміюн” (екстремістські ісламісти з Афганістану) і “Хашд аш-Шаабі” (екстремістські джихадисти з Іраку). Вони приїхали автобусами — приблизно 60 автобусів — ще до початку різанини. Свідки кажуть, що вони говорять арабською, вони — не іранці. Саме тому їм байдуже, коли вони стріляють.
Ми бачили зображення іранських молодих жінок, які спалюють портрети Хаменеї. Невже страх зник?
Сьогодні люди не бояться режиму. Вони кажуть: “Нам більше нічого втрачати”. Навіть моя мама сказала: “Я хочу піти і захищати молодших, бо їхні життя важливіші за моє”.
Але зараз, після різанини і розстрілів поранених у лікарнях, усе стало дуже важко. Ми отримали свідчення, що сили режиму заходили в лікарні і розстрілювали поранених.
Чи озброєні протестувальники? Хто їх захищає?
Вони повністю неозброєні. Вони протистоять важкоозброєній поліції, силам КВІР та терористичним угрупованням із порожніми руками (в деяких містах окремі протестувальники дістають зброю, але це — винятки).
Просять санкцій проти режиму, інтернет і жодної гвинтівки до Ірану
Що можуть зробити люди за межами Ірану, щоб підтримати протестувальників і зміни?
У нас є чотири чіткі вимоги:
Припинити продаж режиму зброї та обладнання для контролю натовпу. Докази свідчать, що європейські компанії постачали сльозогінний газ. Під час повстання Магси Аміні у 2022 році набої для рушниць і засоби репресій були виготовлені деякими європейськими компаніями.
Відмовити у візах посадовцям режиму та членам їхніх родин і заморозити їхні активи.
Забезпечити безкоштовний і безпечний доступ до інтернету, зокрема, супутникові рішення.
Не вести переговорів із режимом задля його виживання. Не підтримувати режим.
Мовчання і символічні заяви є недостатніми. Нам потрібна активна підтримка.
До слова, днями ми з Марзіє Мохеббі (членкиня Асоціації адвокатів Хорасану, Іран) створили петицію до ООН про R2P механізм. Це концепція міжнародного права, прийнята ООН у 2005 році, згідно з якою обов'язок захищати населення від геноциду, воєнних злочинів, злочинів проти людства та етнічних чисток переходить до міжнародної спільноти, якщо сама держава ним нехтує. Під документом зібрали 60 голосів юристів і правозахисників, зокрема, і переможниця Нобелівської премії миру 2022 року Олександра Матвійчук її підтримала.
З чого має початися правосуддя, якщо режим впаде?
Після падіння режиму настане перехідний період, у межах якого буде впроваджено перехідне правосуддя разом із трансформаційним правосуддям.
Перехідне правосуддя завжди ґрунтується на чотирьох стовпах: кримінальна відповідальність — притягнення винних до відповідальності; комісії правди — документування злочинів і вшанування жертв; репарації — фінансова та символічна компенсація; гарантії неповторення, зокрема, інституційні реформи та перевірка кадрів (люстрація — Ред.), із відстороненням винних осіб від державних посад.
Саме так суспільства уникають повторення злочинів.
Трансформаційне правосуддя, яке виходить за межі перехідного правосуддя, не обмежується тільки подоланням минулих порушень. Його головна мета — трансформувати структури, які самі породили й підтримували системні порушення, щоб таке більше не повторилось. Тому має бути інклюзивний діалог та участь всіх груп — включно з жертвами — у процесі суспільної реконструкції та формування політики.
Трансформаційне правосуддя також вимагає глибоких структурних реформ, щоб усунути всі форми дискримінації, та просувати соціальну й економічну справедливість і обов’язково потрібно зробити інституціоналізацію освіти з прав людини, щоб в майбутньому люди знали, як виглядають навіть найменші порушення їх прав і могли себе захистити.
Я сподіваюся, що Іран зможе якнайшвидше пройти через цей жорсткий і лякаючий період, і що ми побачимо Іран, вільний від влади духовного режиму. Я твердо налаштована повернутися до Ірану в перехідний період і, спираючись на знання та досвід, які я здобула до цього часу, зробити академічний і правовий внесок у проходження цього критичного етапу.
Багато іранців, яких режим змусив до вигнання, поділяють цю саму надію: одного дня повернутися до Ірану й долучитися до відбудови країни, зробивши внесок у майбутнє гідного і процвітаючого Ірану, гідного своєї багатої цивілізації.
Поки люди на вулицях скандують ім’я Рези Пехлеві, з’являються повідомлення (точніше, чутки в іранських Х-акаунтах та Телеграм-каналах), про таємні зустрічі Стіва Віткоффа (спецпосланця Трампа) з іншими представниками опозиції (принцом Бабеком Мірзою Каджаром — останнім відомим представником династії Каджарів, та Мар’ям Раджаві, лідеркою Національної ради опору Ірану). Як це сприймається?
Найпопулярніша фігура зараз — Реза Пехлеві. Люди на вулицях скандують його ім’я.
Реза Пехлеві — лідер перехідного періоду. Після падіння режиму ми можемо провести вибори і обрати між монархією та республікою.
Але я знаю, що деякі журналісти запитують про такі групи як МЕК (Організація моджахедів іранського народу, Муджахедін-е Хальк) і Мар’ям Раджаві. Вони не мають місця в серцях іранського народу, не мають підтримки взагалі. Іранці вважають їх терористами. Навіть якщо США спробують домовлятися з ними, бо вони багаті і витрачають гроші, щоб приваблювати політиків, іранський народ цього не прийме.
Який найгірший сценарій на нас чекає, якщо режим переможе?
Це буде жахливо. Якщо режим залишиться, вони вчинятимуть злочини проти людяності, щоб утримати владу. Вони готові вбити навіть 100 000 людей. Своїх людей, яких мають захищати, а не вбивати.
Але я думаю, я знаю, що надія в іранців не помре. Ми продовжимо боротьбу. Ми не покладаємось на інші країни, — на жаль, вони керуються лише власними інтересами. Європейські країни просто кажуть: “Ви дуже хоробрі, ви прекрасні”. Але нам треба не лише слова підтримки, нам треба реальні дії, щоб зупинити цей режим і дати свободу Ірану.
Якщо Іран стане вільним, я впевнена, що інші країни — Палестина, Ліван, Афганістан, навіть Україна — отримають користь. Бо нинішній режим підтримує екстремізм усюди: в Іраку, Сирії, Ємені і Росії.
Саме так. Ми боремося з одним і тим самим ворогом. Якщо російський режим впаде — іранський режим ослабне, і навпаки. Як іранці реагують на те, що іранські дрони вбивають українців?
Народ Ірану сам є жертвою режиму Ісламської Республіки. Саме цей режим — а не іранський народ — став союзником Росії у війні проти України. Багато іранців глибоко обурені цією політикою як з гуманітарних міркувань, так і тому, що вони запитують: чому державні ресурси, які мали б іти на відбудову країни та покращення економічних умов, натомість спрямовуються на обслуговування воєнних цілей Росії в Україні? Подібне суспільне обурення викликають і величезні суми, які режим виділяє своїм проксі-силам в Іраку, Сирії, Лівані та Ємені, тоді як іранське населення й далі зазнає серйозних економічних труднощів.
Крім того, протягом останніх кількох століть Росія неодноразово порушувала територіальну цілісність Ірану, а в різні історичні періоди її дії сприяли відокремленню великих частин іранської території. У результаті цього історичного досвіду іранське суспільство загалом не має позитивного ставлення до Росії.