Ще кілька років тому літнє зниження рівнів води в річках сприймалося як звичне сезонне явище. Сьогодні ситуація кардинально інша. Ми дедалі частіше говоримо вже не про літню межень — природну фазу життя річки, коли вона переходить у спокійніший режим, — а про маловоддя. Це вже екстремальне гідрологічне явище, коли природних водних ресурсів стає недостатньо для задоволення потреб людей, економіки та довкілля.
І головне — це більше не виняток. Це тенденція.
Зміна клімату призводить до того, що тривалі посухи, високі температури, дефіцит опадів і зростання випаровування поступово змінюють водний режим українських річок. Усе частіше фіксуються історично низькі рівні води, скорочується річковий стік, а навантаження на водні ресурси лише зростає.
За даними Українського гідрометцентру найскладніша ситуація спостерігається на річках Карпатського регіону, притоках Середнього Дніпра, Прип'яті та Південного Бугу. На окремих гідрологічних постах річок Дністер, Орава, Ріка, Віча, Тур'я, Західний Буг, Турія, Стир і Південний Буг рівні води вже стали нижчими за мінімальні значення за весь період спостережень. Масштаб маловоддя підтверджують цифри. У басейні Дністра водність у липні на окремих ділянках становила лише 8–19 % від норми, а на постах у Самборі, Галичі та Заліщиках річка досягла критеріїв маловоддя. На Південному Бузі водність окремих приток знизилася до 15–17 % норми.
Протягом липня поточного року через маловоддя було обмежено право на спеціальне водокористування для 185 водокористувачів у різних регіонах країни. У серпні – обмежено водокористування вже 294 водокористувачам. І це не просто адміністративні рішення. Це сигнал, що дефіцит водних ресурсів уже впливає на господарську діяльність.
Але Україна далеко не єдина.
Цього літа практично вся Європа зіштовхнулася з безпрецедентним маловоддям. Одним із найяскравіших прикладів став Дунай — друга за довжиною річка Європи, басейн якої охоплює 19 країн. На окремих ділянках річки рівень води опустився до рекордно низьких позначок.
Через тривалу посуху та нестачу води, що надходить із Альп, рівень Дунаю в Угорщині опустився майже до рекордного мінімуму. У результаті декілька нацистських суден, які були затоплені у Дунаї під час Другої світової війни стали знову видимими. У Будапешті низький рівень води в Дунаї також оголив затоплені у річці боєприпаси часів Другої світової війни. Вилучення з річки цих небезпечних «знахідок» потребувало залучення саперів і обмеження руху транспорту.
Під загрозою опинилися атомна енергетика Угорщини та Румунії. Вперше за 44 роки відбувається поетапне виведення з експлуатації єдиної в Угорщині АЕС “Пакш" через рекордне падіння рівня води в Дунаї. У Румунії підірвали скелю на окремій ділянці Дунаю, щоб збільшити приплив води до АЕС «Чернавода», а також планують затопити 4 баржі для підвищення рівня води в річці.
В серпні 2026 року рівень води в Дунаї в Сербії впав нижче історичного антирекорду 1909 року. Це спричинило зупинку пасажирського судноплавства, обмеження вантажних перевезень та загрозу зупинки єдиного в країні нафтопереробного заводу через нестачу води для технологічних процесів. Проблеми з судноплавством та функціонуванням портової інфраструктури також продовжуються і у інших європейських країнах.
Ці події ще раз підтверджують: зміна клімату вже сьогодні трансформує водний режим найбільших річок Європи.
Головуючи цього року в Міжнародній комісії із захисту річки Дунай, Україна ініціювала підготовку спільного огляду ситуації з маловоддям у країнах Дунайського басейну. Ми прагнемо показати, що кліматичні зміни не визнають державних кордонів, а отже й відповідь на ці виклики має формуватися спільно. Україною запропоновано підготувати спільний огляд наслідків маловоддя, щоб показати масштаб проблеми, обмінятися практичним досвідом реагування та посилити співпрацю у підвищенні стійкості до кліматичних змін.
Одним із пріоритетів головування України в Міжнародній комісії із захисту річки Дунай також є розвиток спільних підходів до оцінки посух. Зокрема, ми ініціювали роботу над удосконаленням системи індикаторів для такої оцінки. Це сприятиме своєчасному виявленню ризиків, кращому прогнозуванню їх наслідків та ухваленню обґрунтованих управлінських рішень як на національному, так і на басейновому рівнях.
Не менш показовою є ситуація на Дністрі.
Протягом останніх двох років через низьку водність не вдавалося повною мірою наповнити Дністровське водосховище. Це означає, що кожен кубічний метр води набуває особливої цінності. Від рішень щодо режиму роботи Дністровського комплексного гідровузла залежить водозабезпечення українських громад, насамперед Одещини, а також понад 80 відсотків населення Республіки Молдова.
За інформацією Укргідрометцентру, липень 2026 року став одним із найпосушливіших за останні роки. Водність більшості річок української частини басейну Дністра становила лише 10–40 % від норми, а приплив до Дністровського водосховища — близько 21 % середньобагаторічного показника. 8 липня було зафіксовано найменший добовий приплив за весь період експлуатації водосховища, а прогноз на серпень не передбачає суттєвих опадів чи покращення гідрологічної ситуації.
Таким чином, на більшості річок басейну встановилося маловоддя (гідрологічна посуха), коли водність падає до 20 % і нижче від середньомісячної норми.
Станом на 5 серпня рівні води на багатьох ділянках наблизилися до найнижчих за весь період спостережень, а місцями вже опустилися нижче історичних мінімумів.
За три місяці, через забезпечення скидів в пониззя Дністра, водосховище спрацьоване майже на 3 метри і наближається до найнижчих відміток за весь час свого існування.
Саме тому питання управління водними ресурсами Дністра давно перестало бути виключно технічним. Воно стало питанням міжнародної співпраці та взаємної відповідальності.
Цього року Комісія зі сталого використання та охорони басейну річки Дністер вже чотири рази збиралася на позачергові засідання для погодження режимів скидів води з Дністровського комплексного гідровузла.
Гідрологічна ситуація погіршувалась – рішення доводилося оперативно коригувати: якщо під час передостаннього засідання було погоджено режим скидів на рівні 100 м³/с, то вже на наступному засіданні його зменшили до 85 м³/с. Такі рішення ухвалюються практично в режимі реального часу з урахуванням прогнозів притоку, фактичної водності річки, потреб населення України та Республіки Молдова у питній воді, а також необхідності збереження екологічного стану Дністра. Домовились, що у разі погіршення гідрологічної ситуації або зменшення припливу води до Дністровського водосховища (нижче 50 м³/с), Комісія знову проведе позачергове засідання.
Показовим прикладом міжнародної співпраці став візит молдовської делегації до Дністровського водосховища та Хотинського водозабору, який відбувся після позачергового засідання Комісії зі сталого використання та охорони басейну річки Дністер. Ми запросили колег, щоб вони на власні очі побачили реальний масштаб маловоддя та його наслідки для українських громад. Відкритий діалог і спільна оцінка ситуації дозволяють і в подальшому ухвалювати виважені рішення щодо управління водними ресурсами Дністра, від яких сьогодні залежить водозабезпечення мільйонів людей по обидва боки кордону.
У таких умовах особливого значення набувають дані.
Коли річка повноводна, похибка у визначенні витрат води може бути майже непомітною. Але коли стік скорочується в кілька разів, навіть незначні неточності можуть впливати на рішення щодо розподілу водних ресурсів між громадами, економікою та природними екосистемами.
Саме тому розбудова сучасного державного водного кадастру є не гострою потребою, а необхідністю сьогодення.
Це не просто база даних про річки чи водні об'єкти. Це цифрова система, яка має об'єднати достовірну інформацію про кількість, якість і використання водних ресурсів, забезпечити прозорість прийняття управлінських рішень та сформувати єдину основу для прогнозування ризиків, планування розвитку й адаптації до зміни клімату. У сучасних умовах водний кадастр стає таким самим важливим елементом критичної інфраструктури, як системи енергетичного моніторингу.
Як свідчать дані Рахункової палати, наведені у Звіті за результатами аудиту діяльності «Управління повенями – оцінка використання гідрометеорологічних даних для готовності до катастроф», станом на кінець 2025 року в Україні функціонували 136 метеорологічних станцій, 293 гідрологічні та 48 озерних гідрометеорологічних постів. Для порівняння, у Польщі, територія якої майже вдвічі менша за українську, працює близько 900 гідрологічних станцій і постів, більшість із яких здійснюють автоматичні вимірювання в режимі реального часу. Це ще раз підтверджує, що розвиток сучасної системи моніторингу, цифровізація спостережень і створення водного кадастру є не технічним питанням, а необхідною умовою своєчасного реагування на посухи, маловоддя та інші наслідки зміни клімату.
Втім, якісних даних недостатньо, якщо система управління залишається фрагментованою.
Саме тому Міністерством підготовлено новий законопроект про водне врядування. І це не зміна термінології, а нова модель управління водними ресурсами.
Сьогодні ми фактично переосмислюємо сам підхід до управління водними ресурсами, переходячи від традиційного «водного господарства» до сучасного водного врядування.
Це означає, що вода більше не розглядається лише як ресурс для використання — вона стає стратегічним елементом державної політики, управління яким базується на європейських принципах, сучасних цифрових технологіях та достовірних даних. Це розбудова геоінформаційної системи водного кадастру, посилення басейнового принципу управління, впровадження управління ризиками посух і маловоддя, відновлення вільноплинності річок та природних екосистем.
Це не просто реформа водного сектору — це формування нової культури управління водою, яка допоможе Україні ефективніше адаптуватися до кліматичних змін, забезпечити водну безпеку та наблизити нашу політику до європейських стандартів.
Сьогодні водне врядування — це вже не лише питання екологічної стійкості. Це питання водної безпеки, економічної спроможності та адаптації держави до нової кліматичної реальності.
Чим швидше ми перейдемо від реагування на наслідки до системного управління ризиками, тим більш стійкою буде Україна перед викликами, які вже приносить зміна клімату.
XX століття навчило держави боротися за енергетичну незалежність. XXI століття дедалі більш гостро ставить питання водної безпеки.
Читайте такожКишинів закликав Придністров'я не зменшувати скиди води з водосховища на Дністрі