Один із найновіших європейських прикладів такого підходу — музей Lost Shtetl у литовській Шедуві, відкритий у вересні 2025 року. Він розповідає не лише про трагедію Голокосту, а й про життя, яке їй передувало: родини, школи, ремесла й торгівлю. а даними офіційного порталу Литви Lithuania.lt, за перші шість місяців музей прийняв близько 45 тисяч відвідувачів з Литви та інших країн. Упродовж першого року вхід залишається безплатним, тому ця цифра ще не свідчить про окупність проєкту. Проте вона підтверджує, що сильний культурний об’єкт здатний створити помітний туристичний потік у невеликому місті. Економічний ефект залежатиме від того, чи скористаються гості також місцевими екскурсіями, закладами, транспортом і готелями.
Українським містам цей досвід близький не лише географічно. Єврейські громади століттями формували Броди, Бердичів, Дрогобич, Чернівці й десятки інших міст, розвивали торгівлю, ремесла, освіту та міську культуру. Ця історія досі присутня у міському середовищі, але відвідувачеві нерідко доводиться складати її з окремих фрагментів.
За оцінкою Європейської асоціації зі збереження та популяризації єврейської культури і спадщини, в Україні ідентифіковано близько 1500 таких об’єктів. Але в бізнесі сама наявність ресурсу ще не означає, що він створює цінність. Так само й тут: туристичний продукт виникає, коли між окремими пам’ятками з’являється зрозумілий зв’язок. А економічний результат може бути лише наслідком відповідальної роботи з пам’яттю.
Від пам’ятки до місцевої економіки
Людина може приїхати до однієї пам’ятки, зробити кілька фотографій і за годину рушити далі. Для місцевого бізнесу такий потік майже непомітний. Інша модель виникає, коли до маршруту додаються екскурсія, обід, ночівля, транспорт і локальні продукти. Тоді витрати відвідувача розподіляються між гідами, закладами, готелями й перевізниками.
Таку логіку використали у польському Хмельнику, де занедбану синагогу XVII століття перетворили на освітньо-музейний центр. Навколо неї з’явилися культурні події, освітні програми й дослідницькі контакти. Пам’ятка отримала сучасну функцію, а місто — новий привід для відвідування.
Не лише Рош га-Шана
Умань показує два виміри релігійного туризму: потужний сезонний пік і попит протягом року. Найбільше паломників приїздить на Рош га-Шана — свято єврейського Нового року, коли брацлавські хасиди збираються біля могили рабі Нахмана. У 2025 році на свято прибули понад 40 тисяч людей. Водночас могилу відвідують і в інші періоди, зокрема в день народження рабі Нахмана.
Паломницький потік підтримує ринок житла, кошерні заклади, торгівлю, транспортні послуги та взаємодію з міськими службами. За даними міської влади, під час Рош га-Шана у 2025 році до бюджету Умані надійшло близько 20 млн грн туристичного збору — рекордна сума. Ця сума показує реальний фінансовий ефект паломництва для громади. А оскільки до Умані приїздять не лише на Рош га-Шана, сформовані навколо паломництва сервіси залишаються затребуваними протягом року.
Звичайно, не кожне місто матиме потік масштабу Умані, проте її досвід показує: значення має не лише кількість відвідувачів, а й система послуг та міської координації, сформована навколо місця релігійного значення.
Від маршруту до міжнародних зв’язків
В Україні вже з’явилися маршрути, які об’єднують єврейську історію кількох міст. Один із них проходить через Львів, Жовкву, Великі Мости, Шептицький, Сокаль і Белз. Він пропонує побачити не набір розрізнених будівель, а спільну історію, що продовжується від міста до міста.
Іншу модель демонструє Дрогобич, де спадщина письменника й художника Бруно Шульца стала основою міжнародних фестивалів, виставок і дослідницьких проєктів. Один локальний сюжет створив регулярні приводи приїздити до міста.
Як почесний консул, я бачу тут ще один вимір: такі ініціативи створюють контакти між українськими громадами та єврейськими інституціями у світі. У 2025 році ЮНЕСКО за фінансування ЄС розпочала дворічний проєкт збереження єврейської документальної спадщини України бюджетом €2,2 млн. Оцифровані архіви можуть стати основою для нових виставок, маршрутів та освітніх програм.
Повномасштабна війна Росії проти України поки обмежує міжнародний туризм, але не зупиняє підготовчої роботи. Архіви можна оцифровувати, дослідження й партнерства — розвивати, а маршрути готувати до ширшої аудиторії, коли це дозволить безпекова ситуація.
Єдиної моделі для всіх міст не існує, і результат залежить від стану пам’яток, доступності, потоку та можливостей місцевого бізнесу. Важливі також утримання об’єктів, управління маршрутами й безпека відвідувачів.
На мою думку, довгострокову цінність таких ініціатив визначає не лише кількість туристів, а й довіра до того, як вони представляють історію. Її створюють перевірені дослідження та діалог з істориками, єврейськими організаціями й громадами.
Єврейська історія — не окремий сюжет, доданий до історії українських міст. Вона допомагає зрозуміти, як формувалися їхня економіка, культура та міське середовище. Відповідальна робота з цією спадщиною може відкрити нові можливості для туризму, освіти й міжнародної співпраці. Місто при цьому не вигадує себе заново — воно точніше показує, як сформувалося і чим є сьогодні.
Читайте також«Україна — то свята земля для євреїв». Як минуле міст з єврейськими громадами спростовує російську пропаганду