Ніхто не тягнув за комір. Не погрожував. Не приставляв автомат до лоба. Не ставив ультиматум «або служба, або підвал». Прийшли самі.
Це варто прочитати ще раз, повільно.
Самі.
Ми можемо довго дискутувати, чи існує в окупації простір для «справжньої» добровільності – коли навколо військові, ФСБ, репресії, а альтернативи або немає, або вона виглядає значно гірше. Це чесна дискусія. І вона мала би рацію. Але є і простіший факт: коли пропонують 200 тисяч рублів на місяць за роботу проти власної країни, і на цю пропозицію відгукуються – це не історія про виживання. Не про складність евакуації, страхи фільтрації чи репресій. Це історія про ціну. І свідомий вибір.
Порахуємо. Населення ТОТ Запорізької області – щонайбільше 500 тисяч. Підрозділ – маленький, за всіма ознаками невеликий загін ентузіастів з рушницями проти дронів. У масштабі регіону це майже статистична похибка по кількості «проросіян».
Але похибка ця дуже промовиста. Якщо навіть без жодного тиску, без мобілізаційних повісток та переслідувань знаходиться достатньо чоловіків, готових одягнути ворожу форму і присягнути ворожій владі – це вимір. Вимір того, скільки людей на окупованій території вже давно не чекають на «визволення», а обживаються в новій реальності настільки, що готові її захищати. За гроші, за статус, за щось.
Ми звикли говорити про колаборацію як про щось вимушене: погрожували, шантажували, не залишили вибору. Це правда. Але поруч існує інша колаборація – та, що не потребує погроз. Їй достатньо ціни.
«БАРС-Запоріжжя» – це маленьке дзеркало великого процесу: окупація не тільки ламає людей примусом. Вона ще й купує тих, кого ламати не треба.
Читайте також"Жовта Стрічка": окупанти створили на ТОТ Херсонщини новий батальйон для захисту логістики