Міжнародний досвід не пропонує готових відповідей для України. Він показує які принципи роблять громадську участь дієвою незалежно від країни, технології чи конкретної платформи.
Саме аналізу цих принципів присвячено міжнародний блок аналітичного дослідження «Практики залучення жителів до процесу формування та реалізації місцевої політики», окремий блок було присвячено міжнародному досвіду. Його автори не шукали країну, досвід якої можна механічно відтворити. Навпаки, вони виходили з того, що українські громади сьогодні працюють у принципово різних умовах: у тилу, на прифронтових територіях, після деокупації або навіть в екзилі. За таких обставин універсальної моделі громадської участі просто не існує.
Довіра починається не з вибору платформи
Коли в Україні говорять про цифрову демократію, дискусія часто зводиться до вибору платформи чи сервісу. Проте міжнародний досвід показує, що успіх визначає не технологія, а довіра до процедури.
Одним із найяскравіших прикладів для України є Естонія. Її система електронного врядування базується на державній цифровій ідентифікації, яка гарантує надійне підтвердження особи, захист даних і можливість перевірити свій голос. У 2023 році понад половина виборців країни проголосувала онлайн, причому дистанційне голосування здійснювали громадяни більш ніж із 80 країн світу.
Для України цей досвід важливий не через готову модель електронного голосування, а тому, що він показує, що без надійної цифрової ідентифікації дистанційна участь не викликає повної довіри у жителів.
Українські громади вже сьогодні стикаються з викликом, який не можна вирішити лише технічно. Один із респондентів дослідження сформулював це дуже просто:
«Ми зробили максимально широку можливість взяти участь, кому як зручно. Але все одно великої явки ми не побачили»
Це ще раз підтверджує, що цифрові сервіси самі по собі не забезпечують участь. Вони працюють лише тоді, коли люди довіряють процедурі та розуміють, як їхня думка вплине на рішення.
Громадська участь не зводиться до голосування
Ще один важливий висновок міжнародного аналізу полягає в тому, що громадська участь не повинна обмежуватися погодженням уже підготовлених рішень.
Платформа Better Reykjavik в Ісландії працює за зовсім іншою логікою. Вона дозволяє жителям не лише підтримувати чи відхиляти запропоновані рішення. Кожен може запропонувати власну ідею, обговорити її з іншими користувачами, доопрацювати й лише після цього вона потрапляє на розгляд муніципалітету.
Такий підхід змінює саме ставлення людей до участі.
Коли житель може лише проголосувати за вже підготовлений проєкт, він фактично стає коментатором чужої ідеї. Натомість можливість самому ініціювати зміни, формувати порядок денний і брати участь у виробленні рішення створює зовсім інший рівень відповідальності, довіри та залученості.
Не менш показовим є досвід естонської платформи Rahvaalgatus.ee. Вона демонструє ще один важливий принцип, що громадська участь має завершуватися не збором підписів, а обов'язковою реакцією влади. Якщо електронна ініціатива набирає необхідну підтримку, парламент зобов'язаний її розглянути та надати офіційну відповідь.
Саме така логіка формує довіру до участі. Люди витрачають свій час тоді, коли розуміють, що їхня участь запускає реальний процес, а не залишається формальністю.
Для українських громад це особливо актуально сьогодні, коли одночасно триває розроблення стратегій розвитку, підготовка нових статутів територіальних громад, планування відбудови та переосмислення моделей місцевого врядування. Чим раніше жителі залучаються до цих процесів, тим більшою є ймовірність того, що ухвалені рішення матимуть суспільну підтримку.
Читайте такожЗахисники московських попів VS деколонізатори столиці. Що хвилювало киян найбільше впродовж 10 років? Рейтинг петицій
Відбудова також потребує участі
Європейський досвід демонструє, що цифрові інструменти можуть використовуватися не лише для консультацій або електронних петицій.
У Хорватії та Албанії геоінформаційні системи допомагають жителям брати участь у просторовому плануванні. Люди можуть бачити майбутні зміни на території громади, аналізувати різні варіанти забудови, пропонувати власні рішення й обговорювати пріоритети розвитку ще до початку реалізації проєктів.
Для України цей підхід набуває особливого значення.
Найближчими роками громадам доведеться ухвалювати величезну кількість рішень щодо відбудови житла, соціальної інфраструктури, громадських просторів, транспортної мережі та об'єктів критичної інфраструктури. Кожне з таких рішень впливатиме на життя людей протягом десятиліть.
Саме тому відбудова потребує не лише фінансування чи якісного проєктування. Вона потребує довіри.
Цифрові інструменти можуть допомогти зробити цей процес відкритішим. Але лише за умови, що вони забезпечуватимуть не формальне інформування, а реальну можливість жителів впливати на визначення пріоритетів розвитку своїх громад.
Участь жителів не варто розглядати як додатковий етап після підготовки проєктів. Для багатьох громад вона має стати частиною самого процесу відновлення. Це дозволяє не лише врахувати місцеві потреби, а й зменшити конфлікти навколо майбутніх рішень, зробити використання ресурсів більш прозорим і сформувати відчуття спільної відповідальності за розвиток громади.
Не копіювати рішення, а запозичувати принципи
Головний висновок міжнародного блоку дослідження полягає в тому, що жодна з європейських моделей не може бути механічно перенесена в українські реалії.
Україна сьогодні стикається з викликами, аналогів яких більшість європейських країн не мала: громади в екзилі, тимчасово окуповані території, військові адміністрації, масштабне внутрішнє переміщення населення та майбутнє відновлення деокупованих територій.
Тому варто переймати не окремі платформи чи сервіси, а принципи, які довели свою ефективність у різних країнах. Дослідження виділяє три головні принципи:
1. Надійна цифрова ідентифікація учасників. Приклад Естонії показує, що без неї дистанційна участь не набуває повноцінної легітимності;
2. Обов'язковий зворотний зв'язок від влади. Rahvaalgatus.ee перетворює це на юридичний обов'язок розглянути й публічно відповісти;
3. Нормативне визнання результатів участі. У Страсбурзі петиція, що набрала 2500 підписів, автоматично стає пунктом порядку денного міської ради, а не потрапляє в шухляду.
Саме ці три елементи створюють довіру до процесу незалежно від того, яку конкретно платформу чи сервіс використовує громада, і вони не втратять актуальності навіть тоді, коли сьогоднішні технології застаріють. Серед готових технічних рішень дослідники окремо виділяють платформу з відкритим кодом Decidim як таку, що поєднує саме ці три принципи і найкраще підходить для запуску українських пілотів.
Путівник замість універсальної моделі
Міжнародний досвід не дає Україні готових відповідей. Але він допомагає зрозуміти, які принципи залишаються ефективними незалежно від країни, технологій чи конкретних інструментів.
Саме тому наступним етапом роботи стане підготовка практичного путівника для громад. Його мета — систематизувати підходи, які можна адаптувати до тилових, прифронтових, деокупованих громад, громад, що працюють в екзилі.
Команда Асоціації самоорганізації населення запрошує представників органів місцевого самоврядування, військових адміністрацій, експертів, громадських організацій та активних жителів долучитися до створення цього путівника. Якщо у вашій громаді вже є власні практики, нормативні рішення або успішні приклади дистанційної чи гібридної громадської участі, вони можуть стати його частиною.
Адже сьогодні головне завдання полягає не в тому, щоб знайти єдину правильну модель. Воно полягає в тому, щоб допомогти кожній громаді знайти власне рішення, спираючись на перевірені принципи, міжнародний досвід і практики, які вже народжуються в Україні.