Раніше в Києві треба було зібрати 10 000 голосів під петицією, а тепер лише 6 000. Усе змінилося 2021 року. І якщо раніше на збір голосів давали три місяці, то тепер це 60 днів.
Ба більше, підтримати петиції можна за допомогою застосунку «Київ цифровий», де в рік повномасштабного вторгнення з’явився розділ «Електронна демократія». Він дозволив киянам голосувати з телефона в один клік і заблокував опцію «накручувати голоси». Також допомагає фіксувати іногородніх, яких іноді намагаються використати для політичних маніпуляцій: під час баталій за перейменування Повітрофлотського проспекту одна політична сила залучила рекордну кількість мешканців інших населених пунктів — 79 %.
Якщо ж дивитися на рейтинг петицій, тут чітко прослідковується, що навіть 10 років тому кияни намагалися викинути з церков ворожих агентів у рясах — Московський патріархат. І це видно з перших місяців роботи цифрового інструмента.
6 грудня 2015 року киянин Олексій Кононенко закликав владу столиці перепідпорядкувати Лавру Київському патріархату. Петиція стрімко набрала голоси — загалом понад 13 600. Через кілька днів з’явилися дві контрпетиції. Їх подали Сергій Крюков і колишній проросійський народний депутат Василь Волга, який очолював нині заборонену партію «Союз лівих сил». Десять років тому, хоч тривала російсько-українська війна, по суті проросійські петиції мали серйозну підтримку киян: петиція Крюкова зібрала понад 20 600 голосів й очолила рейтинг звернень, а петиція Волги зібрала понад 11 200 голосів і замикає десятку найпопулярніших.
Жодну з трьох петицій влада Києва не підтримала. Усім трьом авторам повідомили, що Лавру «передано у державну власність з віднесенням цих споруд до сфери управління Міністерства культури України» ці акцентували, що не хочуть міжконфесійної ворожнечі.
Згодом В’ячеслав Толпига подав петицію, щоб знесли МАФ московських попів на Десятинній поблизу Національного музею історії. І понад 11 000 громадян таку ініціативу підтримали. У 2021 році влада столиці призначила відповідальним за знесення цієї малої архітектурної форми Департамент державного архітектурного контролю. Але реально незаконно побудовану споруду, яку обстоювали московські попи, знесли лише після початку повномасштабної війни — вночі 2024 року.
Якщо ж розглядати петиції, які набирали голоси найшвидше, то і там теж є ініціативи, які стосуються діяльності московських попів. Зокрема, ведучий «Ґрунту» Олександр Нотевський за рік до знесення МАФ на Десятинній вимагав розірвати всі договори з московськими попами. За день він зібрав понад 7 300 підписів. Тоді парламент лише розглядав заборону діяльності «фсб_в_рясах», закон прийняв аж 2024 року.
Депутатка від УДАРу Вікторія Муха зазначає, що зараз у столиці діють понад 300 церков Московського патріархату і їх суттєво більше, ніж церков ПЦУ:
«З 24 лютого 2022 року лише шість релігійних громад вийшли з-під юрисдикції Московського патріархату і приєдналися до Православної церкви України. Цього року 9 травня уряд прийняв дві постанови для реалізації згаданого закону. Ці два нормативні документи дадуть змогу якнайшвидше поставити усі крапки на і й чітко визначити, які релігійні організації пов’язані з країною-агресором і поширюють убивчу ідеологію “русского міра”».
Але очолюють рейтинг за швидкістю збору голосів петиції, в яких кияни вимагали перейменувати вулиці на честь полеглих героїв. На збір голосів під такими петиціями треба було 0 днів. Їх закривали по суті миттєво.
Наприклад, петиція Героя України та Почесної киянки Ади Роговцевої про перейменування вулиці Німанської на честь полеглого Дмитра Коцюбайла (Вовки да Вінчі) набрала понад 13 000 голосів.
Під час перейменування вулиць не обійшлося і без політичних спекуляцій: «Європейська солідарність» вимагала, щоб Повітрофлотський став проспектом ЄС. Річ у тім, що цей проспект веде до Міністерства оборони і це була особиста воля Петра Порошенка, щоб проспект перейменуали на ЄС (назва, співзвучна з назвою партії). ЄС навіть погрожувала не голосувати за бюджет столиці й узяти киян у заручники. Тоді киянину Олександру Алфьорову, тоді діючому бійцю ЗСУ, довелося подавати петицію, аби проспект перейменували на честь вшанування подвигу Повітряних сил. За два дні йому вдалося назбирати майже 7 000 голосів. Зрештою, Київрада погодила саме таке перейменування.
Член комісії з питань найменувань при київському міському голові Павло Островський розповідає, що змінити дещо в доступності петицій вдалося завдяки співпраці з тогочасним керівником секретаріату Київради Ігорем Хацевичем:
«Після повномасштабного вторгнення, враховуючи тренд на дерусифікацію і рішення Київради про спрощення цього процесу, на сайті зʼявився модуль опитувань громадської думки, де люди могли обрати нові назви вулиць замість російських і совєцьких. Через сервіс опитувань уже дерусифікували близько 400 топонімів, ще кілька рішень чекають своєї черги. Завдяки успішним петиціям, які набрали понад 6000 голосів, з 2022 року в Києві зʼявилися проспект Повітряних сил, проспект Володимира Івасюка, Галицька площа, бульвар Миколи Міхновського, Вахтанга Кікабідзе, на честь загиблих героїв — вулиці Андрія Верхогляда, Сергія Миронова, Максима Токарева, Валерія Чибінєєва, Геннадія Афанасьєва, Олега Мудрака, сквери Дмитра (Да Вінчі) Коцюбайла, Михайла Реуцького, Андрія Жованика. На різних етапах реалізації петиції про перейменування вулиць Лаврської (на Івана Мазепи й Новонаводницьку), Алли Тарасової (на честь захисника історичної спадщини Києва Миколи Макаренка), вулиці Волго-Донської на Павла Петриченка, а також вулиці Червоної на Василя Копаня».
Якщо ж дивитися на рейтинг петицій, то результати дослідження «Голки» і ЦРІ демонструють, що кияни доволі швидко, за кілька днів, зібрали голоси під петицією проти того, щоб вулицю столиці назвали на честь колишнього мера Києва Олександра Омельченка, який фігурував у низці антикорупційних розслідувань. Але тут свою роль зіграв і негативний результат громадських обговорень.
Як тільки з’явився інструмент петицій, мешканці міста одразу ж виступили на захист історичних будівель. Першу таку петиції подав Арсеній Фінберг — очільник спільноти «Захоплюючий Київ», і вона набрала понад 10 600 голосів і досі перебуває на реалізації. Фінберг розповідає, як тоді було важко збирати таку кількість голосів:
«Я спілкувався з командою Сергія Лобойка — Центром розвитку інновацій, який запускав цей інструмент, і знав про нього ще до запуску. Подав петицію першого дня. Думав, що з моєю аудиторією на Facebook — 20 000 підписників — це буде легко. Вони тоді розмірковували, яку межу голосів залишати, і вирішили, якщо я наберу 10 000, то так і залишать. Я просив найпопулярніших блогерів (Дії тоді не було), про останні 2–3 тисячі довелося просити ІТ-компанії. У них є свої розсилки. Щодо реалізації, то мав план дій, волонтери описували і фотографували стан пам’яток. Але найбільша біда в тому, що місто не може впливати на власників пам’яток, які про них не дбають і руйнують. Щось із того, що я просив, удалося виконати. З’явився реєстр пам’яток, онлайн-карта пам’яток. Не з усіх питань треба подавати петицію. Іноді варто йти на прийом до чиновника. Але петиції допомагають привернути увагу ЗМІ і громади».
Якщо порівнювати петиції на захист культурної спадщини та археології, то найгучніше лунав голос мешканців столиці, коли треба було захистити важливі знахідки археологів на Поштовій площі: саме там, де «завгосп» Януковича хотів побудувати торгово-розважальний центр, знайшли залишки вулиць Київської Русі. Петицію подав кримський татарин і журналіст Акім Галімов, який зараз веде свій YouTube-канал «Реальна історія», і вона набрала майже 13 300 голосів.
Захисниця Поштової площі Анабелла Моріна розповідає:
«Кілька років чиновники звітували щомісяця, але це було більше про те, чому петицію не можна реалізувати. Оскільки інвестор не бачив сенсу ні в подальшому проведенні наукових досліджень, ні у створенні повноцінного музею, на розгляд Київради винесли питання припинити інвестдоговір і таки прийняли це рішення у 2018 році. Але воно сьогодні фактично не виконується, як і петиція. А втім, громаді вдалося в судовому порядку скасувати містобудівні умови й обмеження на будівництво ТРЦ — і п’ять років тому ця територія отримала статус пам’ятки історії та археології національного значення, з 2018 року місце розкопок фактично зберігають і охороняють кияни, а з 2019 року в підземному котловані діє Музей однієї нації на Поштовій площі, створений однойменною громадською організацією. Але через бездіяльність влади споруду музею не побудували, Поштова площа в аварійному стані, хоча КМДА цього не визнає. Схоже, тут ще думають про ТРЦ, тому боротьба триває».
У 2016 році киянка Євгенія Кулеба, нині депутатк Київради від «Слуги народу», подала петицію, аби повернути громаді сквер Небесної сотні. Цю ділянку за часів Черновецького передали товариству «Грін Плаза», і сліди вели до колишнього зятя ексмера Києва.
Кулеба зазначає, що петиція була одним з інструментів тиску на мера й міську владу: «Якби була лише петиція, нічого не вийшло б. Ще були акції протесту, посадили сад, надсилали листи. Ну і на додачу виграли суди».
Якщо говорити про захист зелених зон, то боротьба за збереження Голосіївського нацпарку, який розташованих у столиці, триває майже 20 років. Понад 10 років тому петиція з вимогою захистити прилеглі до нацпарку території набрала понад 10 000 голосів і досі перебуває на реалізації. Якби влада Києва виконала її, то активістам столиці було б менше роботи. Мова, зокрема, про Голосіївську вежу й Китаїв, розташовані поблизу нацпарку.
І тут оскільки бар’єр знизили до 6 000, треба відзначити ще кілька петицій, які зібрали значну кількість голосів. Зокрема, вимогу захистити від забудови Китаїв (майже 8700 голосів — рекордна кількість для 2024 року). Китаїв — пам’ятка національного значення. На цій місцевості виявили залишки фортифікаційних споруд, трипільську кераміку, житла часів Київської Русі з глиняними печами тощо. Ми єдина європейська столиця, яка зберегла у своїх межах комплекс археологічної культурної спадщини древнього міста.
Також не можна оминути увагою петиції на захист Екопарку Осокорки, який захищають понад 10 років. Першу петицію подали 2015 року, і вона набрала понад 11 150 підписів. Їй забракло менше сотні голосів, аби потрапити в десятку провідних. Ще однією петицією активісти намагалися заблокувати проїзд будівельної техніки до Екопарку. І тут варто зазначити про дві контрпетиції, які заледве зібрали дещо більше ніж 6 000 голосів. Ці петиції зараз на реалізації.
Захисник Екопарку Олександр Пилипенко розповідає:
«Власне з петиції про збереження від забудови природної території на південь від вул. Колекторної і розпочалася історія Екопарку Осокорки. На 2015 рік механізм електронних петицій до Київради тільки запустили, тому очікування людей були дуже високими. Хоча петиція наразі не спрацювала в повній мірі, вона об’єднала небайдужих і мотивованих людей в одну команду і стала фундаментом нашої діяльності».
Зараз же триває збір голосів під петицією з вимогою зберегти Житній ринок. Свідомих мешканців столиці закликають підписати її, як і петицію про усунення депутата Дениса Москаля («Батьківщина») з посади голови екологічної комісії в Київраді. Саме партію Юлії Тимошенко в столиці пов’язують із забудовами, зокрема й Літературного скверу.
У 2015 році Центр розвитку інновацій успішно адвокатував зміни до Закону України «Про звернення громадян». Ці зміни вперше впровадили інструмент е-петицій до Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України та на місцевому рівні. Унікальних користувачів, які лише за перші два з половиною тижні зайшли на сайт Президента і почали цікавитися й користуватися цим інструментом, більш як мільйон. Того ж року Київрада затвердила Положення про порядок подання та розгляду електронних петицій у м. Києві.
Заступник директора Центру розвитку інновацій з питань аналітики та ІТ Михайло Лейченко зазначає:
«Електронні петиції столиці мають особливість. Для їх реалізації призначають відповідального чиновника, який працює з автором петиції, розробляють дорожню карту, і має бути щомісячний звіт. Через кілька років після впровадження петицій Положення вдосконалили — і воно стало одним з найдемократичніших з-поміж міст обласного значення. Найінтенсивніше громадяни користуються інструментом, щойно його запустили. Так, у перші роки петиціями скористався майже мільйон киян. Зараз кількість зросла до 1,7 млн. Це близько 40 % реальних мешканців столиці. Та петиції починають втрачати ефективність через слабку або затягнуту реакцію з боку влади, зокрема, через зміну виконавців петицій. Зараз час переосмислити роль петицій. Це індикатор суспільних настроїв і потреб. Влада має зчитувати такі сигнали ще до завершення голосування. Це дозволить посилити довіру до інструментів електронної демократії і зробити їх дієвими механізмами покращення життя в столиці».
Варто додати, що, крім інструмента електронної демократії — петицій, Центр розвитку інновацій запустив громадський бюджет у столиці, роботу якого призупинили на час війни, але громада вимагає відновити його. Він дав мешканцям безпосередньо реалізовувати зміни в місті і впливати на його розвиток. Громадський бюджет став логічним доповненням до петицій — дозволив киянам переходити від постановки проблем до практичного втілення рішень.
Зі статистичними даними, які стосуються петицій, і відповідальними за виконання вимог киян особами всі громадяни можуть ознайомитися на сайті КМДА. Зокрема, там є інформація про те, що з 228 петицій, які набрали достатню кількість голосів, влада підтримала 152, а реалізовано близько 20 %.