Небо в пташиному пірʼї.
Я все ще бачу і все помічаю.
Цілу ніч не спить на подвірʼї
вівчарка кольору міцного чаю.
Серцевина нічного безсоння
бʼється, як ображене серце жіноче.
Небо – це просто велика безодня,
яка все знає і нічого не хоче.
Гілка гріється передзимова,
відчуває в повітрі кригу.
Передмістя, мов передмова,
затягує в місто, наче в книгу.
Місяць стоїть на розі, як сторож.
Так тихо було напередодні.
І коли ти уві сні говориш,
хтось відповідає тобі з безодні.
Ранки лежать, мов школярські зошити.
Хочеться слухати і не озиватися.
Ночі починають довшати.
Листя готується осипатися.