За переказами, першим зобразив Богородицю євангеліст Лука. Наскільки це правдиво?
Є такий церковний переказ з VIІІ століття, що першим ікону Богородиці намалював святий Лука. Відомо, що євангеліст Лука був лікарем й іконописцем. Через це його вважають покровителем лікарів, іконописців і загалом художників. Чи дійсно він малював ікону Богородиці? Достеменно невідомо. Якщо і так, то, на жаль, ця ікона не збереглася. Перше зображення святого Луки з Богородицею, де вона диктує йому Євангеліє, зустрічаємо у VI ст. — це мініатюра Євангелія з Росано. А найдавніше зображення, де святий Лука малює Богородицю, зустрічаємо у візантійській мініатюрі другої половини XI ст., яку зберігають у Грецькій патріаршій бібліотеці в Єрусалимі. Воно пов’язане з іконою Богородиці Спасіння римського народу Salus Populi Romani, або Марією Сніжною, оскільки ця ікона зберігається в базиліці Санта Марія Маджоре в Римі. Її авторство приписували євангелісту Луці. Хоча останні дослідження, зокрема радіовуглецевий аналіз кипарисової дошки, дали можливість датувати її ХІ століттям. Та загалом найдавніші ікони Богородиці, які дійшли до нас, датують VIІ століттям.
А які найдавніші зображення збереглися до наших часів? І якою на них є Божа Матір?
Це фреска Благовіщення Пресвятої Богородиці III століття на склепінні катакомб Прісцилли в Римі. Марія сидить на троні, а поруч архангел Гавриїл сповіщає їй добру новину.
На найдавніших зображеннях Богородиця й святі без німбів. Це були часи переслідування Церкви й зародження християнської іконографії.
Найдавніше з відомих зображень Богородиці з Дитям (бл. 250 р.) також збереглося в катакомбах Прісцилли — це фреска Матері-годувальниці. Біля неї постать пророка, який сповіщає про прихід Месії, вказуючи рукою на зорю. Там само збереглося зображення Оранти (від лат. orans — «та, що молиться») — жінки з піднятими руками, теж без німба. Це найдавніший приклад іконографії Богородиці Оранти. Такі зображення Божої Матері з піднятими в молитві руками часто зустрічають у римських катакомбах: св. Каліста (це 250–300 рр.), Йорданців (бл. 350 р.) і катакомбах на Віа Анапо в Римі (ІV ст.).
Оранта — досить відомий тип ікон Богородиці. А які ще бувають види? Які найпоширеніші?
Є дуже багато типів іконографії Богородиці. Виділяють 14 найпоширеніших, а загалом кажуть, що їх є близько 860 (це якщо враховувати всі чудотворні ікони). Я особисто не проводив такого підрахунку. Один з найвідоміших типів — Одигітрія (грец. Οδηγήτρια — «та, що вказує дорогу»). В українській мові вживають відповідник Провідниця / Дороговказиця. Вона рукою вказує на дитятко Ісуса як Спасителя людства. Причому якщо до неї додано певний елемент, наприклад, у руках квітка, то це вже Нев'янучий Цвіт, якщо поруч ангели зі знаряддями страстей — це іконографія Богородиці Неустанної Помочі.
Ми вже говорили про Оранту — Богородицю, що молиться. Відомий нам приклад такого зображення — мозаїка у святилищі Софії Київської бл. 1018 р. Її ще називають «Нерушима стіна».
Також є відома київська ікона ХІ століття Богородиця Втілення, або Велика Панагія. Щоправда, її викрали росіяни і назвали Ярославською Орантою, зараз вона у Третьяковській галереї. Авторство приписують преподобному Аліпію Печерському — першому українському іконописцю.
А от найвідомішою серед ікон Богородиці Елеуси (Замилування) є українська ікона Вишгородської Богородиці, яку росіяни теж викрали, тримають у Кремлі й називають Володимирською.
Цікавий підтип Богородиці, яка молиться, — Агіосоритиса (походить від назви святої раки при Халкопратійському храмі Богородиці в Константинополі), Богородиця повернута на три чверті з піднятими руками в молитві до Ісуса Христа.
У ХІІІ столітті в Україні, яка тоді називалась Руссю, зародилася й поширилась іконографія Покрови Богородиці. Хоч пов’язана вона з чудом, яке сталося 910 року в Константинополі, у Влахернському храмі, де, за видінням Андрія Юродивого та його учня Епіфанія, явилася Богородиця й урятувала місто від облоги сарацинів, у Візантії цей сюжет і саме свято не прижилися. На відміну від України, де свято Покрови стало національним, а сама Богородиця — заступницею всього українського народу, особливо українського війська. Найдавніша ікона Покрови Богородиці походить зі села Малнова на Львівщині і датується ХІІІ–IV століттям. Цікаво, що в інших народів майже немає такого типу ікон, а якщо десь і є, то вони створені під впливом української іконографії або українськими майстрами.
Прикладом є зображення Покрови Богородиці на суздальських вратах. Різдва Богородиці, зроблене українськими майстрами бл. 1230 року. Українці вибрали Богородицю як свою покровительку і заступницю. Українські воїни в різні часи віддавали себе під Покров Богородиці, наприклад, козаки вибрали Богородицю як заступницю. Тому це ще й День українського козацтва, День УПА та День захисників та захисниць України. Що символізує тяглість традицій українського війська. Тому не дивно що на іконах Покрови з XVII століття зображали козаків та гетьманів. Відомою є ікона кінця XVII ст. з портретом Богдана Хмельницького.
Ви сказали, що раніше Божу Матір зображували без німбу. З чим це пов'язано і відколи почали ікони малювати такі, як ми бачимо зараз? Які ще елементи мусять бути на іконі Богородиці?
Зображення Богородиці з німбом починають з'являтися на початку VI століття. Прикладом є мозаїка храму Сант-Аполлінаре-Нуово в Равенні, приблизно 505 року.
Символічним на іконах є і одяг Богородиці. Туніка зазвичай синього кольору свідчить про людську природу і чистоту Діви Марії. Багряний мафорій (накидка) – нагадує про те, що вона стала матір’ю Бога, про божественну благодать, яка на неї зійшла. На мафорії часто малюють три зірки (на голові та плечах). Вони символізують непорочність Богородиці – до, під час і після народження Ісуса Христа.
Якщо говорити про традиційне східно-християнське мистецтво, то в ньому Діву Марію ніколи не зображують з розпущеним волоссям, воно завжди підібране і сховане під чепець. Богородиця зображується завжди взутою, в червоних черевичках, вона навіть не стоїть на землі, а на підніжку – це символізує її царське походження. Не завжди одяг саме в таких кольорах, мафорій може бути синім, а туніка червоною чи зеленою. Це також має своє богословське пояснення.
І ви певне помічали, що на іконах Богородиця має тонкі вуста, тонкий ніс, тонкі брови. У неї довгі руки й витончені пальці. Марію майже ніколи не малюють із широким носом.
Водночас вона завжди сумна. Чому Божа Матір не буває усміхненою?
Буває. Наприклад, на Вифлиємській іконі Богородиці. Її ще так і називають – Усміхнена Богородиця. Вона вважається єдиною іконою, де Богородиця посміхається. Загалом на більшості зображень Богородиця справді не посміхається – очевидно, через те, що розуміє, що чекає на її сина. Часто на іконах зображені символи майбутніх страждань. Наприклад, на іконі Неустанної Помочі бачимо ангелів зі знаряддями страстей. А в іконографії Страждальної Богородиці серце Марії пронизує меч, як це було сказано в пророцтві Симеона.
Як щодо народної творчості, яка далека від академічного мистецтва? Чи може бути в храмі, наприклад, гуцульська ікона на склі?
У Книзі псалмів є такі слова: «Всяке дихання, нехай хвалить Господа». Тобто кожен, як вміє, так і прославляє Бога. Ми не можемо цього заборонити. Кожен іконописець своєю творчістю старається прославляти Бога. Народне мистецтво є феноменом, воно має свою естетику. У XVII- XVIIІ століттях в Риботичах на Надсянні діяв потужний малярський осередок українських народних майстрів, які створили неймовірну кількість надзвичайно милих і теплих ікон. Про їхню творчість є прекрасні монографії Роксолани Косів та Тетяни Думан. Навіть деякі знамениті ікони були створені народними майстрами – наприклад, Покрова з Малнева чи чудотворна ікона Богородиці з Марії Повчі на Закарпатті, яку в 1697 році за наказом австрійського цісаря Леопольда І було урочисто перенесено до катедрального собору Святого Стефана у Відні, де вона зберігається і сьогодні. Це неймовірно цінні святині української культури.
Як щодо канонічності чи неканонічності зображення?
Немає канонів, які б регулювали іконопис. У нас церква не втручається в сам процес творчості. Тому український іконопис дуже вільний, сміливий, самобутній. Наші художники не боялися наповнювати роботи чимось особливим, новим, що робить його живим і цікавим. Цього немає в такій мірі в грецькому, румунському чи російському іконописі. Навпаки – там все дуже суворо, «канонічно», і до певної міри нецікаво, бо одноманітно.
Очевидно, є певна база, іконографічна традиція, атрибути, які надають мистецькому твору форми ікони. Без них ікона не буде іконою. Але якщо говорити про стилістику, форму, цікаві деталі, то тут - велике поле для творчості.
Як ви ставитеся до того, що в різних країнах на різних континентах Божу Матір зображують схожою на місцевих жінок (наприклад, гваделупська схожа на індіанку)? Або коли українці малюють Богородицю у вишиванці?
Абсолютно нормально. Ікона повинна бути максимально зрозумілою для того чи іншого народу і близькою йому по духу. Чому в Африці не можуть малювати Божу Матір темношкірою, схожою на тамтешніх жінок? Можуть і малюють. Є навіть ікона Богородиці Ефіопська. Походить з XVII століття і зберігається в Острозі.
Щодо Богородиці у вишиванці, то вперше в українському мистецтві це зробив художник Юліан Панькевич у 1893 році в церкві Святого Іллі в Боршеві на Львівщині. Він зобразив Христа і Богородицю в намісному ряді іконостасу в народних строях. І його наслідували інші художники – наприклад, Осип Курилас.
А Людмила Рибенчук намалювала дуже гарну ікону «Криворівнянська Божа Матір – втілення творчих задумів і покровителька Гуцульщини», на якій Богородиця в гуцульській намітці, а Христос в кептарику. Ця ікона прикрашає церкву Різдва Богородиці в Криворівні, в якій настоятелем є отець Іван Рибарук. Львівський художник та іконописець Святослав Владика, який добровільно приєднався до війська у 2022 році, раніше розписував церкву Різдва Богородиці на Сихові і теж намалював Богородицю, у вишиванці.
Я тільки підтримую такі тенденції, тому що вважаю, що українське мистецтво, зокрема сакральне, повинно бути національним і впізнаваним у світі.
Як ви уявляєте ікону Богородиці майбутнього? Вона залишиться традиційною чи буде цілком новаторською?
Загалом сакральне мистецтво базується Святому Письмі, богослов’ї та церковній традиції. Тому воно апріорі є консервативним. Але водночас художники шукають сучасну мову подачі, щоб вона була зрозуміла людям ХХІ століття. У минулому столітті новаторами в іконописі були Юліан Панькевич, Михайло Бойчук, Олекса Новаківський, Модест Сосенко, Юліан Буцманюк, Осип Курилас, Петро Холодний, Михайло Осінчук, Юрій Новосельський, Карло Звіринський, Микола Бідняк, Михайло Дмитренко, Омелян Мазурик.
Я підтримую експерименти. Хоча усвідомлюю, що комусь та сучасна мова буде дуже близькою, а комусь незрозумілою. І це нормально, тому що скільки людей - стільки смаків та думок, і всім вгодити неможливо. Пригадую історію з Модестом Сосенком - геніальним митцем, який був стипендіатом митрополита Андрея Шептицького, і який створив масу шедеврів. І от в якомусь селі він намалював ікони, і замовники, очевидно, люди не надто освічені, відписали художнику: «Ми подивилися на ваші ікони, порадилися і вирішили, що вони до нічого»…
Так само дехто не сприймав і не сприймає мистецтво Юрія Новосельського, а є багато таких, хто ним щиро захоплюється. Очевидно, що з таким стикаються сучасні наші іконописці, які не бояться експериментувати. Але я вважаю, що є багато священників, мирян і навіть єпископів, які підтримують новаторство та сміливі експерименти. Хоча є й люди більш консервативні, які хочуть бачити ікону традиційною. І це абсолютно нормально. В Церкві знайдеться місце як для традиції, так і для новаторства. Так завжди було і так буде.