За переказами, першим зобразив Богородицю євангеліст Лука. Наскільки це правдиво?
Є такий церковний переказ, яке походить з VIІІ століття, що першим ікону Богородиці намалював святий Лука. Відомо, що євангеліст Лука був лікарем та іконописцем. Через це він вважається покровителем лікарів, іконописців та загалом художників. Чи дійсно він малював ікону Богородиці? Достеменно не відомо. Якщо і так, то, на жаль, ця ікона не збереглася до нашого часу. Уперше зображення святого Луки з Богородицею, де вона диктує йому Євангеліє, зустрічаємо у VI ст., це мініатюра Євангелія з Росано. А найдавніше зображення, де святий Лука малює Богородицю, зустрічаємо у візантійській мініатюрі другої половини XI ст., яка зберігається в Грецькій патріаршій бібліотеці у Єрусалимі. Воно пов’язане з іконою Богородиці Спасіння римського народу «Salus Populi Romani», або ще як її називають Марією Сніжною, оскільки ця ікона зберігається в базиліці Санта Марія Маджоре в Римі. Її авторство приписували євангелисту Луці. Хоча останні дослідження, зокрема радіовуглецевий аналіз кипарисової дошки, дали можливість її датувати ХІ століттям. Та загалом найдавніші ікони Богородиці, які до нас дійшли, датуються VIІ століттям.
А які найдавніші зображення загалом збереглися до наших часів? І якою на них є Божа Матір?
Це фреска Благовіщення Пресвятої Богородиці III століття на склепінні у катакомбах Прісцилли в Римі. Марія сидить на троні, а поруч архангел Гавриїл сповіщає їй добру новину.
На найдавніших зображеннях Богородиця й святі без німбів. Це були часи переслідування Церкви та зародження християнської іконографії.
Найдавніше з відомих зображень Богородиці з Дитям (бл. 250 р.) також збереглося в катакомбах Прісцилли – це фреска Матері-годувальниці. Біля неї – постать пророка, який сповіщає про прихід Месії, вказуючи рукою на зорю. Там же збереглося зображення Оранти (від лат. orans — «та, що молиться») - жінки з піднятими руками, теж без німбу. Це найдавніший приклад іконографії Богородиці Оранти. Такі зображення Божої Матері з піднятими в молитві руками часто зустрічаються в римських катакомбах: св. Каліста (це 250-300 рр.), Йорданців (бл. 350 р.) та катакомбах на Віа Анапо в Римі (ІV ст.).
Оранта – досить відомий тип ікон Богородиці. А які ще бувають види? Які з них найпоширеніші?
Є дуже багато типів іконографії Богородиці. Виділяють 14 найбільш поширених, а загалом кажуть, що їх є близько 860 (це якщо враховувати всі чудотворні ікони). Але я особисто не проводив такого підрахунку. Один із найбільш відомих типів – Одигітрія (грец. Οδηγήτρια — та, що вказує дорогу). В українській мові вживається відповідник - Провідниця або Дороговказиця. Вона рукою вказує на дитятко Ісуса як спасителя людства. Причому, якщо до неї додається певний елемент, наприклад, квітка в руках Богородиці, то це вже тип «Нев'янучий цвіт», якщо поруч ангели зі знаряддями страстей — це іконографія Богородиці Неустанної Помочі.
Ми вже говорили про Оранту - Богородицю, що молиться. Відомий нам приклад такого зображення – мозаїка у святилищі Софії Київської (поч. ХІ ст.) бл. 1018 р. Її ще називають «Нерушима стіна».
Також є відома київська ікона ХІ століття Богородиця Втілення або Велика Панагія. Щоправда, її викрали росіяни і назвали Ярославською Орантою, зараз вона зберігається в Третьяковській галереї. Авторство приписують преподобному Аліпію Печерському – першому українському іконописцю.
А от найвідомішою серед ікон Богородиці Елеуси або Замилування є українська ікона Вишгородської Богородиці, яку теж росіяни викрали і тримають її в Кремлі та називають Володимирською.
Один із цікавих підтипів Богородиці, яка молиться, — Агіосоритиса (походить від назви святої раки при Халкопратійському храмі Богородиці в Константинополі), Богородиця повернута на три чверті з піднятими руками в молитві до Ісуса Христа.
У ХІІІ столітті в Україні, яка тоді називалась Руссю, зародилася та поширилась іконографія Покрови Богородиці. Хоча вона пов’язана з чудом, яке сталося у 910 році в Константинополі у Влахернському храмі, де за видінням Андрія Юродивого та його учня Епіфанія, відбулось з’явлення Богородиці, яка врятувала місто від облоги сарацинів, у Візантії цей сюжет як і саме свято не прижилися. На відміну від України, де свято Покрови стало національним, а сама Богородиця - заступницею всього українського народу, особливо українського війська. Найдавніша ікона Покрови Богородиці походить з с. Малнова на Львівщині і датується ХІІІ–IVстоліттям. Цікаво, що в інших народів майже немає такого типу ікон, а якщо десь і є, то вони створені під впливом української іконографії або українськими майстрами.
Прикладом є зображення Покрови Богородиці на суздальських вратах ц. Різдва Богородиці, зроблене українськими майстрами бл. 1230 року. Українці вибрали Богородицю як свою покровительку і заступницю. Українські воїни в різні часи віддавали себе під Покров Богородиці, наприклад, козаки вибрали Богородицю як заступницю. Тому це ще й День українського козацтва, День УПА та День захисників та захисниць України. Що символізує тяглість традицій українського війська. Тому не дивно що на іконах Покрови з XVII століття зображали козаків та гетьманів. Відомою є ікона кінця XVII ст. з портретом Богдана Хмельницького.
Ви сказали, що раніше Божу Матір зображували без німбу. З чим це пов'язано і відколи почали ікони малювати такі, як ми бачимо зараз? Які ще елементи мусять бути на іконі Богородиці?
Зображення Богородиці з німбом починають з'являтися на початку VI століття. Прикладом є мозаїка храму Сант-Аполлінаре-Нуово в Равенні, приблизно 505 року.
Символічним на іконах є і одяг Богородиці. Туніка зазвичай синього кольору свідчить про людську природу і чистоту Діви Марії. Багряний мафорій (накидка) – нагадує про те, що вона стала матір’ю Бога, про божественну благодать, яка на неї зійшла. На мафорії часто малюють три зірки (на голові та плечах). Вони символізують непорочність Богородиці – до, під час і після народження Ісуса Христа.
Якщо говорити про традиційне східно-християнське мистецтво, то в ньому Діву Марію ніколи не зображують з розпущеним волоссям, воно завжди підібране і сховане під чепець. Богородиця зображується завжди взутою, в червоних черевичках, вона навіть не стоїть на землі, а на підніжку – це символізує її царське походження. Не завжди одяг саме в таких кольорах, мафорій може бути синім, а туніка червоною чи зеленою. Це також має своє богословське пояснення.
І ви певне помічали, що на іконах Богородиця має тонкі вуста, тонкий ніс, тонкі брови. У неї довгі руки й витончені пальці. Марію майже ніколи не малюють із широким носом.
Водночас вона завжди сумна. Чому Божа Матір не буває усміхненою?
Буває. Наприклад, на Вифлиємській іконі Богородиці. Її ще так і називають – Усміхнена Богородиця. Вона вважається єдиною іконою, де Богородиця посміхається. Загалом на більшості зображень Богородиця справді не посміхається – очевидно, через те, що розуміє, що чекає на її сина. Часто на іконах зображені символи майбутніх страждань. Наприклад, на іконі Неустанної Помочі бачимо ангелів зі знаряддями страстей. А в іконографії Страждальної Богородиці серце Марії пронизує меч, як це було сказано в пророцтві Симеона.
Як щодо народної творчості, яка далека від академічного мистецтва? Чи може бути в храмі, наприклад, гуцульська ікона на склі?
У Книзі псалмів є такі слова: «Всяке дихання, нехай хвалить Господа». Тобто кожен, як вміє, так і прославляє Бога. Ми не можемо цього заборонити. Кожен іконописець своєю творчістю старається прославляти Бога. Народне мистецтво є феноменом, воно має свою естетику. У XVII- XVIIІ століттях в Риботичах на Надсянні діяв потужний малярський осередок українських народних майстрів, які створили неймовірну кількість надзвичайно милих і теплих ікон. Про їхню творчість є прекрасні монографії Роксолани Косів та Тетяни Думан. Навіть деякі знамениті ікони були створені народними майстрами – наприклад, Покрова з Малнева чи чудотворна ікона Богородиці з Марії Повчі на Закарпатті, яку в 1697 році за наказом австрійського цісаря Леопольда І було урочисто перенесено до катедрального собору Святого Стефана у Відні, де вона зберігається і сьогодні. Це неймовірно цінні святині української культури.
Як щодо канонічності чи неканонічності зображення?
Немає канонів, які б регулювали іконопис. У нас церква не втручається в сам процес творчості. Тому український іконопис дуже вільний, сміливий, самобутній. Наші художники не боялися наповнювати роботи чимось особливим, новим, що робить його живим і цікавим. Цього немає в такій мірі в грецькому, румунському чи російському іконописі. Навпаки – там все дуже суворо, «канонічно», і до певної міри нецікаво, бо одноманітно.
Очевидно, є певна база, іконографічна традиція, атрибути, які надають мистецькому твору форми ікони. Без них ікона не буде іконою. Але якщо говорити про стилістику, форму, цікаві деталі, то тут - велике поле для творчості.
Як ви ставитеся до того, що в різних країнах на різних континентах Божу Матір зображують схожою на місцевих жінок (наприклад, гваделупська схожа на індіанку)? Або коли українці малюють Богородицю у вишиванці?
Абсолютно нормально. Ікона повинна бути максимально зрозумілою для того чи іншого народу і близькою йому по духу. Чому в Африці не можуть малювати Божу Матір темношкірою, схожою на тамтешніх жінок? Можуть і малюють. Є навіть ікона Богородиці Ефіопська. Походить з XVII століття і зберігається в Острозі.
Щодо Богородиці у вишиванці, то вперше в українському мистецтві це зробив художник Юліан Панькевич у 1893 році в церкві Святого Іллі в Борщеві на Львівщині. Він зобразив Христа і Богородицю в намісному ряді іконостасу в народних строях. І його наслідували інші художники – наприклад, Осип Курилас.
А Людмила Рибенчук намалювала дуже гарну ікону «Криворівнянська Божа Матір – втілення творчих задумів і покровителька Гуцульщини», на якій Богородиця в гуцульській намітці, а Христос в кептарику. Ця ікона прикрашає церкву Різдва Богородиці в Криворівні, в якій настоятелем є отець Іван Рибарук. Львівський художник та іконописець Святослав Владика, який добровільно приєднався до війська у 2022 році, раніше розписував церкву Різдва Богородиці на Сихові і теж намалював Богородицю, у вишиванці.
Я тільки підтримую такі тенденції, тому що вважаю, що українське мистецтво, зокрема сакральне, повинно бути національним і впізнаваним у світі.
Як ви уявляєте ікону Богородиці майбутнього? Вона залишиться традиційною чи буде цілком новаторською?
Загалом сакральне мистецтво базується Святому Письмі, богослов’ї та церковній традиції. Тому воно апріорі є консервативним. Але водночас художники шукають сучасну мову подачі, щоб вона була зрозуміла людям ХХІ століття. У минулому столітті новаторами в іконописі були Юліан Панькевич, Михайло Бойчук, Олекса Новаківський, Модест Сосенко, Юліан Буцманюк, Осип Курилас, Петро Холодний, Михайло Осінчук, Юрій Новосельський, Карло Звіринський, Микола Бідняк, Михайло Дмитренко, Омелян Мазурик.
Я підтримую експерименти. Хоча усвідомлюю, що комусь та сучасна мова буде дуже близькою, а комусь незрозумілою. І це нормально, тому що скільки людей - стільки смаків та думок, і всім вгодити неможливо. Пригадую історію з Модестом Сосенком - геніальним митцем, який був стипендіатом митрополита Андрея Шептицького, і який створив масу шедеврів. І от в якомусь селі він намалював ікони, і замовники, очевидно, люди не надто освічені, відписали художнику: «Ми подивилися на ваші ікони, порадилися і вирішили, що вони до нічого»…
Так само дехто не сприймав і не сприймає мистецтво Юрія Новосельського, а є багато таких, хто ним щиро захоплюється. Очевидно, що з таким стикаються сучасні наші іконописці, які не бояться експериментувати. Але я вважаю, що є багато священників, мирян і навіть єпископів, які підтримують новаторство та сміливі експерименти. Хоча є й люди більш консервативні, які хочуть бачити ікону традиційною. І це абсолютно нормально. В Церкві знайдеться місце як для традиції, так і для новаторства. Так завжди було і так буде.