Випробовування кліматом
Іноді здається, що останніми роками до міст регулярно навідуються майже всі вершники апокаліпсису. Раптові зливи, хвилі спеки, посухи та лісові пожежі стають новою нормою – саме так часто описують екстремальні події. Зміна клімату підживлює їхню частоту й інтенсивність.
Згадайте світлини з Валенсії: на вулиці хаотично лежать автівки, ніби машини хтось згріб самоскидом, а люди намагаються пересуватися по їхніх дахах. 29 жовтня 2024 року тут стався один із найпотужніших штормів в історії Іспанії. За годину в Турісі випало близько 185 мм опадів – утричі більше за поріг зливи. Повені забрали понад 200 життів, евакуювати довелось 15 тисяч людей.
На початку 2025-го пожежі в Лос-Анджелесі знищили більше 12 тисяч будівель. У липні вогонь підійшов до північних передмість Афін. У Норвегії, Швеції та Фінляндії температура понад 30°C трималась три тижні поспіль. Це був рекорд за всю історію спостережень.
2026-й підхопив естафету погодних вибриків. Одразу після періоду холодніших, ніж зазвичай днів, на Європу наприкінці травня накотила хвиля спеки. Температури у Франції сягнули 39°C, у Великобританії фіксували 35°C – значення, характерні радше для липня. Як пояснили в Службі зі зміни клімату програми “Коперник”, ці рекорди зумовив насамперед так званий температурний купол – стійка область високого тиску, яка накрила захід Європи і підняла температури в багатьох районах на 10–16°C вище сезонної норми.
Кліматичні служби відзначають, що в багатьох регіонах люди й екосистеми просто не встигають адаптуватися між холодними періодами, посухами, хвилями спеки та сильними опадами.
«Раніше фахівці з адаптації до зміни клімату зосереджувалися переважно на наслідках у найбільш вразливих регіонах – Бангладеші, Індії, окремих країнах Африки чи Латинської Америки. Тепер же попередження про екстремальні погодні явища регулярно надходять практично з усього світу», – пишуть автори звіту «Стійкість знизу вгору: як міста оцінюють кліматичні ризики та адаптуються до них».
І міста, які займають лише 3% поверхні суші та вміщують понад половину населення планети, опинились у центрі кліматичної кризи.
Читайте такожСвітлана Краковська: «Маємо просто визнати — ми вже живемо в іншому кліматі»
Міста вперше потрапили окремо у фокус в рамках роботи Міжурядової групи експертів зі зміни клімату. Про що це говорить?
Про те, що міста стали такими вузлами, практично епіцентрами, де зміна клімату проявляється найбільше в контексті наслідків для людей. Бо це місця найбільшої концентрації населення в світі. З іншого боку, це вузлові точки, де можна вплинути на мешканців і відповідно на кліматичну систему, швидко впроваджуючи заходи, що зменшать викиди. Це важливо, бо зміни дуже акселеруються.
Виходить, що міста одночасно є джерелом викидів. За оцінками IPCC, у 2020 році на міські території припадало близько 67-72% глобальних викидів парникових газів за рахунок опалення, кондиціонування, електрики, транспорту, споживчих звичок містян. Вони ж і самі потерпають від наслідків зміни клімату, ба більше ризики в місті підвищуються саме через скупченість усього. І через міста ж дійсно можна впливати на боротьбу зі зміною клімату.
Але насправді говорити про необхідність окремого документу, присвяченого їм, почали ще десять років тому, коли стартував шостий звітний цикл IPCC. Він був найамбіційнішим. За наступні роки експерти підготували цілу серію спеціальних звітів, зокрема про глобальне потепління на 1,5°C в порівнянні з доіндустріальним рівнем, другий стосувався зміни клімату і суходолу, ще один – кріосфери і океанів. Це такі глобальні речі. Плюс три регулярних звіти і зрештою синтезуючий. Тому вирішили про міста перенести вже на наступний сьомий цикл, який розпочався в 2023-му.
Це в свою чергу стимулювало науковців і дослідження, адже був ще один аспект. Звіти IPCC базуються на рецензованій літературі і на той момент десять років тому наукових праць, які б фокусувалися на питаннях зміни клімату в контексті міст, було мало. Відтоді їх встигли провести, опублікувати, тому саме зараз і настав час предметно говорити на цю тему.
Тим паче, що погодні умови сприяють.
Такі речі завжди допомагають комунікувати. Я добре пам’ятаю 2020 рік, коли почали буквально сипатися запити журналістів. По-перше, тоді в Україні не було зими взагалі. Температура не падала нижче нуля більше п'яти днів поспіль. Сніг одразу танув, відповідно навесні не було вологи. Потім в березні пройшли піщані бурі в Чернігівській області, сталась одна з найсильніших пожеж у Чорнобильській зоні. А в травні було різке похолодання з 20°C до 5°C. Пам’ятаю, дивлюсь карту і дійсно є відхилення від середнього, яке, в принципі, в межах норми, бо, на початку травня можуть бути і заморозки, раніше могли бути. Але потім бачу плюс 20°C до норми на півночі Гренландії. У червні паводок у Карпатах, з серпня по вересень горіли торфовища в Київській області, і зрештою в грудні розквітли каштани. А вже наступного року з’явилась реакція – почали говорити про кліматичну політику, проєкти, було легше все це пояснювати.
А зараз температурні показники ще вищі від тих, які ми вважали нормою зовсім недавно. І те, що відбувається останні три роки, – так не має бути. Це мали би бути хвилеподібні процеси.
Втім всі ці явища науковці передбачали давно, тому і почали готуватися заздалегідь. Те, що ми обговорювали на сесії IPCC у Кенії в 2016 році, справджується на очах. Дуже важко відчувати себе Касандрою. Але у кліматологів, які можуть осягнути систему в цілому, подивитися згори на всі взаємозв’язки, реально є бачення трошки далі. І зараз цей звіт дуже на часі. Бо міста визнали зміни клімату проблемою і не просто потерпають, а вже потребують і вимагають заходів.
Бачу, що пишуть, нібито дискусія і стосовно міст також змістилась: ми вже говоримо не так про боротьбу зі змінами клімату, як про те, що ми приймаємо нові правила гри і адаптуємось.
Я би сказала, що вона розширилася. Тому що адаптація дійсно була недооцінена. Направду так і мало бути. Тобто спочатку треба усунути першопричину, а першопричина в даному випадку – це людський вплив. Це означає зниження викидів, зменшення вирубок лісів, осушування боліт тощо. Якщо узагальнити, ми маємо зменшити вплив на підстильну поверхню, поверхню Землі, яка може абсорбувати додаткові антропогенні викиди.
Я теж бачу ці публікації, де кричать, що ми не впоралися. Але не погоджуюсь з цим. Скажімо так, завжди сподіваєшся на краще, але приймаєш те, що є. Паризька угода була дійсно перемогою, оскільки вперше всі країни домовились про щось. А саме про те, щоб втримати потепління в межах набагато менше за 2°C, краще в межах 1,5°C. І вже в Паризькій угоді була стаття про адаптацію, де чітко записано, що адаптація має розглядатися на рівні з мітігацією, діями для пом’якшення впливу на клімат. Ми продовжуємо докладати зусилля для того, щоб втримати оцю температуру. Але разом з тим констатуємо факт: враховуючи те, що вже відбулося, певні регіони – малі острівні країни, прибережні регіони, країни тропічного поясу, пустельні, арктичні, приполярні, – потребують адаптації. А інші регіони мають готуватися.
Я не скажу, що ми програли цю боротьбу, ні. Навіть попри те, що останні три роки були найтеплішими і дійсно є прискорення змін. Але воно очікувалось. І я сприймаю це як таке загострення перед тим, як вилікуватися. Хоча і померти так само високі шанси. Зараз ми перебуваємо десь на такій стадії – на межі. Тому мусимо продовжувати тиснути, рухатися дійсно в обох напрямках, і дуже потужно, не знижуючи темпи. Знаєте, я вже казала про той потяг, який летить у прірву. Попри все треба з усіх сил тиснути на гальма.
Читайте такожМільярд дерев Шредінгера. Які результати екологічної ініціативи президента
Кліматичні екстремуми
Науковці з Німецького аерокосмічного центру та Вюрцбурзького університету змоделювали кліматичні умови для понад півтори тисячі великих міст, використавши концепцію кліматичної ніші людини. Йдеться про те, що історично люди концентрувалися здебільшого в регіонах із середньорічною температурою близько 11-15°C. У районах із температурою понад 29°C щільність населення різко падає. Але як показало моделювання, за найгіршого сценарію, якщо викиди парникових газів залишатимуться на високому рівні, то до 2100 року понад дві сотні великих міст з населенням понад 300 млн. людей можуть опинитися поза межами історичної кліматичної ніші. Це, звісно, не означає автоматичну непридатність міст для життя. Але свідчить про те, що вони муситимуть існувати в абсолютно нових для себе кліматичних умовах і залежатимуть від адаптаційних заходів. З найбільшими викликами можуть стикнутися міста в Африці, Південній Америці та Азії. Проте і для Європи є невтішні новини. З-поміж інших саме вона нагрівається найсильніше. За умови реалізації песимістичного прогнозу в половині європейських міст середньорічна температура підвищиться більше, ніж на 4°C до 2100 року, роблять висновки науковці.
Проте це тільки частина пазлу. Кліматичні ризики стрімко зростають через порушення глобального водного циклу, пишуть в новому дослідженні WaterAid. Аналіз 112 найбільших міст світу виявив, що 15% з них уже переживають так званий «кліматичний батіг» (climate whiplash) – чергування дедалі сильніших посух і повеней. Зміна клімату по-різному проявляється в різних регіонах світу. Південна та Південно-Східна Азія стають місцем посилення злив і повеней. Натомість Європа, Близький Схід і Північна Африка демонструють загальну тенденцію до висихання, що може означати частіші та триваліші посухи. Водночас п'ята частина міст зіткнулась зі зміною характеру кліматичних екстремумів: одні переходять до більш вологого режиму, інші – до більш посушливого.
Спека і вода
В одному дослідженні проводили опитували містян, зокрема питали, чого вони найбільше бояться. Серед відповідей на першому місці була спека, на другому вода.
Треба розуміти, що міста геть зовсім неоднорідні. Вони різні, на всіх континентах. Відповідно ризики теж різні. Приміром, є статистика по смертях, які спричиняють екстремальні погодні явища. Так от, в Європі найбільше смертей, десь під 90%, від теплового стресу. Якщо перестрибнути на інші континенти, то в Австралії – це пожежі, в Африці посухи, а в Північній Америці шторми і циклони.
Так чи інакше тепловий удар – це дуже небезпечно. Знаєте, як нам колись казали в школі: життя – це існування білкових тіл. Ми можемо жити в певних межах. У Мецці в черні 2024 року загинуло близько 1800 людей під час хаджу, коли вони перебували просто неба при екстремальних 51-52°C.
Далі, дійсно йдуть паводки. Наші міста, їхні каналізаційні системи будували зовсім під іншу кількість опадів. Є будівельна кліматологія і вона визначає, які максимальні об’єми води може прийняти в себе каналізація. Враховуючи зміну клімату, підвищення температури, ті зливи, які ми бачимо, коли одночасно випадає до 50 літрів на квадратний метр, і все це несеться вулицями, заливає підземні переходи. Бо все закрите або асфальтом, або перекопане так, що перешкода на перешкоді підземним струмочкам. Здатність до просочування поверхонь в місті мінімальна. І все це, звичайно, створює великі ризики просто від злив.
Тим паче, що їхній характер змінився. Вони вже як тропічні у нас.
Ну, вони не можуть бути тропічними, тому що ми не в тропіках, але характер їх подібний. Я зараз ходжу, дивлюсь на ці потужні хмари, і щоразу ловлю себе на думці, що колись вони були рідкістю. Я досліджувала екстремальні опади, і от тоді такі хмари можна було зловити хіба декілька разів на рік. А зараз вони вже навіть не щомісяця. До того ж раніше подібні грози не були характерні для холодного періоду, але тепер можуть трапитися ледь не в грудні чи в лютому.
І це той самий загальний підйом середньої температури. Він створює тло, позначку, від якої вже починається формування екстремальних явищ. Якщо ви підняли середній рівень, то відповідно збільшуються і екстремуми.
При цьому глобальні процеси накладаються на локальні міські, а локальні зрештою впливають на глобальні.
Абсолютно. Міста утворюють локальний клімат. І є окремий напрям кліматології – урбокліматологія, оскільки, звичайно, тут формується все по-своєму.
Наприклад, у нас за вікном головна метеостанція. Вона тут вже тривалий час, її навіть фашисти не перенесли. Тільки за часів Януковича намагалися звідси забрати, щоб забудувати територію. Для метеостанцій є певні вимоги. Приміром, нічого не має перешкоджати повітряним потокам, ні забудова, ні високі дерева. І тут вона розташована правильно. Але, разом з тим, все одно місто на неї впливає. Одні скептики нам казали: слухайте, ваші метеостанції розташовані в містах, міста нагріваються швидше, тому всі ваші показники неправильні. Такий вплив дійсно є, вчені про нього знають. І знають методи, якими це виправити.
Пригадую, як років 20 тому, коли про це тільки починали говорити, ми відпочивали на дачі. Це 15 км від Києва, якщо по прямій. Кінець вересня, те, що тоді називали бабиним літом, а нині, це вже просто таке нормальне метеорологічне літо. Вдень було десь 24°C, а ввечері дуже хотілося щось на себе вдягнути. Дивлюсь на термометр, а температура впала до 12°C. Ну нормально, ми перейшли через рівнодення, так і має бути. Але приїжджаємо в Київ, я виходжу з машини і розумію, що температура та сама, що була вдень на дачі. Тобто перепад між містом і передмістям 12°C. Це явище вперше описав англійській метеоролог Люк Говард ще двісті років тому, як і міські тумани, до речі. Він проводив вимірювання і помітив, що температура в Лондоні та у сільських районах навколо, відрізняється – в місті в середньому на 3°C тепліше. Це те, що зараз називаємо міськими островами тепла.
Будівлі, в яких ми живемо, те, як вони розташовані, всі поверхні в місті і матеріали, з яких вони зроблені, відсутність рослинності, бо коли будували міста, не знали, що доведеться боротися за її повернення, створюють свої умови. І острови тепла, і повітряні течії, коридори, які можуть підсилювати вітер, і задушливі колодязі, де акумулюються всі викиди. Асфальт, якщо він темний, нагрівається до 60°C. Наші дахи, які темні, також нагріваються. Я живу на останньому поверсі і дуже добре це знаю. Бетон накопичує тепло і повільно віддає його вночі. Скло створює власний внесок. Воно легко пропускає сонячну енергію всередину будівель, але значно гірше випускає її назад і знов же потрібне кондиціонування. Скляні фасади також відбивають світло на сусідні поверхні і з’являться локальні гарячі плями. Поверхня не встигає вистигнути, а зранку сонце.
Тож якщо взяти середню температуру за день або навіть максимальну і мінімальну, то, звичайно, вони будуть підвищуватися набагато швидше в місті. І саме мінімальні температури зростатимуть навіть швидше. Це якраз про ті тропічні ночі, які в більшій мірі притаманні саме містам, коли температура не падає ниже 20°C. А це поріг, коли людина не може відпочити вночі.
Читайте такожЖертва війни. “Люди лобіюють зміни до законодавства, що готують підвалини до потужного захоплення природних ресурсів”
Досвід адаптації
Уявіть скляну теплицю заввишки майже 13 метрів всередині якої є все: сад з виноградом, абрикосами, персиками, город і двоповерховий дім. «Тепличний будинок» на сімейній фермі поблизу міста Консгберг норвезької архітекторки Маргіт Клев функціонує майже повністю на самозабезпеченні — тут є власна електростанція на біомасі, джерело води, навіть мікрогідроелектростанція. Ззовні скляної оболонки Норвегія, а всередині свій майже середземноморський мікроклімат.
Або Будинок природи на віддаленому острові за Полярним колом норвезької пари Бенджаміна та Інгрід Єртефольгер, накритий геодезичним скляним куполом, що захищає від місцевих суворих вітрів та снігопадів. Під ним можна навіть вирощувати овочі та фрукти.
– Виходиш собі в капцях з будинку, а тут в тебе город і зелень цілий рік. Сонячна, вітрова енергія все працює на дім. Тобто фактично космічний корабель десь там в Норвегії, – сміється Світлана Краковська. – Коли я тільки починала займатися кліматом, американці замовляли полякам дослідження по Україні, чи варто тут саджати вишневі садочки, щоб потім робити кірш, лікери. Бо дерево посадив, але ж воно поки виросте, клімат вже змінився. Оце те саме з містами. Вони вже є. Їх не знесеш, не перенесеш. Можна звісно, прийняти світ, в якому ми увесь час як кочівники переміщаємось у пошуках придатного для життя місця. Як бачимо рішення для цього існують.
Але навряд чи всім вдасться побудувати собі по космічному кораблю, аби сховатися від нової кліматичної реальності. Тож доведеться щось робити.
Парк “Гроннінген-Біспепаркен” розташований у Копенгагені між двома комплексами соціального житла. Тут 20 тис. м² занедбаних газонів перетворили на кліматичний проєкт. Ця територія регулярно страждала від підтоплень внаслідок потужних злив, а мешканцям бракувало спільного природного простору. Зрештою він став одним з найяскравіших прикладів адаптації міста до зміни клімату і створення у співпраці з громадою комфортного місця відпочинку.
Згори парк трохи нагадує русло річки між двома берегами-будинками. У ньому висадили майже 140 дерев 23 видів та посіяли 4 млн. насінин трав. Сухі ділянки чергуються з вологими оазами і галявинами для заходів. Але головна особливість – складна система з 18 біологічних басейнів, які під час опадів здатні поглинати та утримувати понад 3 тис. м³ дощової води. В суху погоду вони виглядають, як кам’яні та трав’яні острівці.
Копенгаген ухвалив план управління залповими зливами після шторму 2011 року. Тоді за кілька годин у деяких районах міста випала двомісячна норма дощу, дороги перетворилися на річки, десятки вулиць опинились під водою, яка затопила тисячі підвалів будинків, а порушення в роботі залізниці тривали кілька днів.
План передбачає розширення каналізаційної мережі та створення системи з близько 300 наземних проєктів для відведення надлишкової води – парки-резервуари, дощові вулиці, зелені коридори. Це відповідає концепції міста-губки, яку запропонував китайський ландшафтний архітектор і урбаніст Кундзяй Юй. Її офіційно втілюють у Китаї після руйнівних повеней початку 2010-х.
Якщо ж зазирнути в саму кліматичну стратегію Копенгагена, то місто ставить за мету не просто досягти кліматичної нейтральності, а почати поглинати більше вуглецю, ніж викидати. Для цього планують поєднувати природні рішення (дерева, зелені та блакитні зони) з технологіями уловлювання й зберігання CO₂.
Париж теж не пасе задніх. Два роки тому міська рада схвалила новий Місцевий біокліматичний план міського розвитку. Місто готується зокрема і до спеки. Тож одна з центральних ідей паризької адаптації – розгерметизувати місто. Саме тому план включає масштабне озеленення. До 2040 року там збираються відкрити близько 300 га нових зелених просторів. Мета, щоб мешканці отримали доступ до них в межах кількох хвилин пішки. А до 2050-го місто хоче позбутися водонепроникного покриття на 40% площі. Разом з тим нові будівлі мають інтегрувати системи виробництва відновлюваної енергії там, де це технічно можливо. Також місто прагне зменшити залежність від індивідуальних кондиціонерів, роблячи ставку на пасивні способи охолодження будинків і громадських просторів.
Фактично Париж розглядає дерева, парки, відкритий ґрунт і зелені коридори як елементи критичної інфраструктури для життя в умовах спекотнішого клімату. Як засвідчило нещодавнє дослідження, що охопило близько 9 тисяч міст, опубліковане в Nature Communications, міські дерева можуть бути прекрасними локальними охолоджувачами, зменшуючи ефект міського теплового острова на 40-50%.
Системні рішення
Насправді, варіантів, що робити, на цьому етапі вже не бракує.
Так. Рішення існують і про них треба розповідати. Міста вже набили шишки, щось виявилось ефективним для них. Тобто можна шукати релевантний для своїх нинішніх і майбутніх кліматичних умов досвід. Є ті ж «nature-based solutions» – це так звана блакитна та зелена інфраструктура, пов’язана з водоймами і озелененням, причому йдеться не тільки про висадку рослин, але й озеленення фасадів, дахів. Вони потребують мінімум зусиль, але максимум роздумів, планування і наукової підтримки, я би сказала.
Є сірі рішення – технологічні. Це приміром, нові насоси та тунелі для переміщення зливових вод або використання матеріалів для будівництва з високим альбедо (фізична величина, яка визначає здатність поверхні чи об'єкта відбивати та розсіювати сонячне світло, – LB.ua). Це має поєднуватися з рішеннями у сфері енергетики, транспорту та міського планування, які скорочують викиди вуглецю.
Заходи можуть бути у вигляді реакції на подію, а можуть бути дороговартісні, які працюють на попередження. Тобто, в першу чергу, треба прогнозувати, щоби мати змогу підготуватися. Звісно, треба говорити і про зміну індивідуальних звичок містян.
Але головне, потрібна концепція, чого ми хочемо, що вважатимемо за успіх. Не можна бути однобокими, мислити лише категоріями, приміром, енергоефективності будинку. Все це комплексна проблема і вона вимагає комплексного рішення.
В принципі мешканці українських міст потроху дають відповідь на це питання. По-перше, що мене неабияк радує, більшість визнає кліматичні ризики. А якщо підсумувати відповіді на питання в одному з досліджень, якими українці бачать свої міста, то вони казали саме про озеленення, про доступ до місцевих водойм, про пішу доступність до роботи, навчання. У них вже сформувалось певне бачення.
А чого тоді бракує загалом, не тільки нам?
Імплементації, масштабування. Тут поєднання причин – це і брак фінансування, і бюрократична інерція, фрагментарні знання, конфлікт інтересів та пріоритетів.
Ну і такі речі треба прораховувати, тим паче для наших міст-мільйонників, які займають великі території. Бо якщо щось неправильно порахувати і почати це втілювати, то це щонайменше не матиме ефекту, або й посилить негативні наслідки.
Можливо, доведеться констатувати, що якихось ризиків неможливо повністю уникнути. Приміром, Нідерланди будують дамби, захищаючись від затоплення, бо вони вже фактично живуть, нижче рівня Світового океану. Але є певна межа, коли будуй-не-будуй, але воно все одно тебе затопить – шторми будуть сильнішими, хвилі вищими, засоляться території і стануть непридатними для сільського господарства. І от є так звані мал-адаптації, “maladaptation”, коли щось роблять, а ці заходи працюють без результату, або на гірше.
Зараз говорять про проєкт ревіталізації річки Либідь. Але його вже критикують, за те, що саму річку фактично хочуть залишити в бетоні. Ось вам плиточки, ходіть по них.
Є спеціальні урбомоделі, які дозволяють все це рахувати. Береш підстильну поверхню, будівлі, як вони стоять, і моделюєш, куди тектиме вода, що вона затопить, що підтопить. І тоді можна чіткіше уявляти собі картину. До того ж в цих моделях можна дуже легко змоделювати ефект від заходів. Пофарбували дахи в білий колір, змінилося альбедо, додали струмочків, зелених насаджень, поміняли підстильну поверхню, подивилися наскільки це працює.
Але для цього потрібні відповідно навчені люди. І йдеться про певну комбінацію з розуміння кліматичних і фізичних процесів, моделювання. У мене унікальна освіта, бо я вчилася на фізматі, потім на кліматології. Але це тривало десятиліття. А ось таке поєднання мало би бути від початку, щоби швидко готувати фахівців.
А українські міста звертались до вас з питаннями, щодо моделювання можливих кліматичних сценаріїв?
Почали звертатися досить давно, років десять тому. Запрошували розповідати про зміну клімату, про плани сталого розвитку, енергоефективнісь. Напевно одним з найперших, хто почав цікавитися темою, був Житомир. З Києвом ми теж співпрацювали і робили проекції певних кліматичних показників для міста. Вони пораховані.
І що можна сказати про Київ?
Для Києва найбільші ризики становить все ж вода – зливи і їхні наслідки. Сильні снігопади також не виключені. І ця зима у нас така показова в цьому плані, хоча це звісно не означає, що кожна буде така. Так само ці затоки холоду. У цьому році ми мали збіг декількох чинників. Один з них – вплив Ла-Нінья, інший – руйнація полярного вихору, про яку, я думаю, вже багато хто чув. Хвиля холоду пішла на нас з півночі, були хвилі і з півдня. Це не часті події, але враховуючи, що ми всі розслабляємося і вже не дуже готові до морозів, то вони матимуть гірші наслідки, ніж якби спостерігалися щороку. І те, що відбувається зараз, – це порушення цієї циркуляції внаслідок більшого потепління в полярних регіонах.
На другому місці у нас – спека. Якщо говорити про тропічні ночі, то за найгірших умов, їх кількість збільшиться до тридцяти на рік. Для порівняння, у період з 1991-го по 2010-й таких було в середньому п’ять-шість на рік у Києві.
Взагалі методика, яку я розробила для регіональних стратегій адаптації до зміни клімату для трьох пілотних областей (Львівська, Івано-Франківська і Миколаївська), уніфікована. Її можна масштабувати, як горизонтально, тобто на інші області, так і вертикально. Тобто цей підхід можна використати, як для всієї країни за тими самими чинниками, показниками, загрозами, формулами ризиків і вразливості, і також перейти на рівень міст.
Що загалом варто очікувати від звіту IPCC?
Загалом, чим такі звіти відрізняються від просто наукових робіт. IPCC збирає фахівців, які мусять опрацювати весь наявний досвід, закладений в наукових публікаціях, і видати свою оцінку. В тому числі для полісі-мейкерів. Це такий фактично підсумок, але не рекомендації урядам. Тому що уряди мають ухвалювати рішення самі. Практично всі країни кажуть, що не треба нам вказувати, що робити, бо ми несемо відповідальність і самі вирішуватимемо. Тож ми даємо меню: якщо так, то буде так. Якщо у вас місто розташовано отам-то, з такими-то показниками, якщо у нас сценарій потепління такий-то, то у вас може бути таке-то. А для того, щоб знизити ризики, можна застосовувати такі-то приклади.
До речі, в звіті IPCC є розділ, в якому представлять приклади рішень для різних типів міст і регіонів. Ще у 2023 році я просувала тезу, що серед тих різних типів міст мають бути і зруйновані. Вони можуть бути зруйновані внаслідок природних чинників, або як у нас внаслідок війни. Але питання, що з ними робити в умовах зміни клімату. Зрештою в звіт включили цю категорію, і, вочевидь, там мають бути, на жаль, і українські міста.