Війна і клімат
Розповідати про загрози зміни клімату, коли там палає, там палає, мабуть, непросто?
Коли воно палає і все у вогні, звичайно, про клімат говорити не можна. І перші пів року повномасштабного вторгнення тут, в Україні, я навіть не намагалася. Але за кордоном просувала тезу про те, що клімат і війна пов’язані. Бо спочатку всі ці кліматичні рухи були розгублені. І я пояснювала: «Окей, ви не можете нам допомогти, але допоможіть тим, що виступатимете проти викопних палив — і таким чином ви проти Росії та фінансування цієї збройної агресії. Це допоможе не тільки нам, а й усьому світу».
У чому на практиці проявилось те, що війна відвернула увагу від питань зміни клімату?
Для того, щоб боротися зі зміною клімату, потрібні гроші, і ці фінанси в результаті просто почали йти фактично на гонку озброєнь.
Тобто це відкидає назад?
На жаль, так. Це нас уже відкинуло. Бо з одного боку, це дійсно таке відхилення від того курсу, який країни тримали до повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Водночас війна чинить додатковий тиск, і на цій тезі нам варто наполягати. Йдеться про так звані military emissions, додаткові викиди СО₂ через військові дії. І це не тільки безпосередні викиди від вибухів, горілої техніки чи будівель, лісових пожеж тощо. Це ще й непрямі викиди, наприклад, від того, що комерційні літаки тепер рухаються іншими, довшими траєкторіями, оминаючи Україну. У звіті НАТО «Клімат та безпекова оцінка впливу» є ці розрахунки (за оцінкою аналітиків, протягом перших двох років війни додатково в атмосферу викинуто до 175 млн т СО₂. А загальний збиток, завданий клімату, оцінюють у понад $32 млрд. — LB.ua). Там також закладені майбутні викиди на відбудову України. І фактично є вже певна обґрунтована сума збитків, і з нею можна йти в міжнародний суд. Якщо нашим юристам вдасться довести цей злочин Росії проти довкілля — екоцид, то це стане прецедентом. Тобто ми можемо бути в цьому випадку таким локомотивом. І, можливо, хтось десь уже трохи замислиться, чи треба вирізати ліс, осушувати болото, ставити греблю або підривати, зважаючи на те, яка шкода від цього може бути довкіллю.
Інша проблема, що є ще емісії, які пов’язані не тільки зі самими воєнними діями, а й з військовими навчаннями, і вони не обов'язкові для звітування. І зараз є організації, які наполягають, щоб їх включали в підрахунок викидів. Бо для таких великих країн, як США чи Росія, наприклад, вони зіставні з викидами промисловості чи транспорту.
Загалом це все великий біль. У людства є такий загальний карбоновий бюджет. Це кількість викидів, за яких концентрація парникових газів втримується на такому рівні, щоб температура не перевищила 1,5 °C або хоча б 2 °C. Хочу, щоб ви розуміли, люди дуже вразливі й можуть жити в певних температурних межах. І різниця між підвищенням температури на 1,5 °C порівняно з доіндустріальною і на 2 °C — це вдвічі більше від затопленої території і вдвічі більше людей на цих територіях.
Так от. Це бюджет планетарний. І уявіть собі, що людство в результаті воєнних дій витрачає його і тим самим пришвидшує рух до точки, коли кліматичні ризики кардинально зростуть. Ми ж могли б принаймні цього не робити. Ну от як довести людству, наскільки ми нерозумні? Мабуть, уже треба переглядати термін homo sapiens як застарілий…
Чи будуть ці питання порушувати на конференції?
У контексті війни й клімату там буде декілька великих панельних дискусій. Зокрема, про ті самі military emissions. Думаю, що наші меседжі будуть, звичайно, спрямовані на відшкодування збитків, завданих довкіллю, яке ми хочемо отримати від Росії.
Росія, звісно ж, буде на конференції?
Вони обов'язково приїжджають, і вони завжди дуже агресивні. Пам’ятаю перший після ковіду арктичний саміт в Ісландії. Я приїхала трохи пізніше і не була свідком цього, але мені переповідали, як на пленарному засіданні представниця Росії фактично погрожувала всім, мовляв, ви не можете не зважати на одну шосту суходолу. Це їхній головний аргумент, дуже такий «науковий». Річ у тім, що після повномасштабного вторгнення наукове співробітництво з Росією в Арктичному регіоні припинили, багато проєктів позакривали. Відповідно Росія перестала передавати моніторингові дані зі своїх арктичних станцій (науковці запереживали через ризик появи сліпих плям, що своєю чергою може вплинути на точність моделювання глобального клімату. — LB.ua). Але дистанційних методів дослідження ніхто не відміняв. І нехай це буде найбільша проблема.
І РФ там ніхто не бойкотуватиме?
Ну, по-перше, все це відбуватиметься в Баку. І там це взагалі неможливо. Але є, приміром, така традиція кожного дня номінувати країн-учасниць на звання fossil of the day — викопне дня. Так от, Росію регулярно номінують як антигероя. Вони мають величезні території. І вся їхня політика будується на тому: «А в нас велика тайга, у нас велика поглинальна здатність. Тому ми можемо викидати стільки, скільки хочемо». Ось і вся позиція.
Загалом, як кліматолог я сказала б, що недостатньо того, що роблять саме в політичній частині Конференції ООН з клімату. Йдеться про перемовини, під час яких країни вирішують, що робитимуть. Я була на трьох конференціях поспіль. Пригадую свою першу поїздку, як побачила ці десятки тисяч людей, які переймаються проблемою зміни клімату. Це вражало — здавалося, що то така колосальна сила. А з іншого боку, я була дуже розчарована. Саме тим, що ось так багато людей, а ми нічого не можемо зробити проти жменьки тих, хто гальмує прогрес. Це таке безсилля. Усі ці конференції побудовані на консенсусі. І ми вже бачимо, до чого це призводить.
Хіба що до стурбованості?
Ми нікого не можемо примусити — тільки переконувати і так далі. І Паризька угода була першою угодою, яку прийняли консенсусом усі 196 країн ООН. Це велика перемога міжнародної дипломатії. Усі країни погодилися, що треба боротися зі змінами клімату, і поставили за мету обмежити зростання температури до well below 2 degree, а краще до +1,5 °C від доіндустріального рівня. Питання в тому, як це робити, хто й що робить і хто за що відповідає.
Коли Трамп був президентом, то науковці, які представляли США, були дуже пригнічені. Але скільки б не кричав Трамп, що США виходять з Паризької угоди, він цього не міг зробити фактично, бо були певні запобіжники. Так працює їхня система. Її в принципі складно зламати, але можна. І зараз над цим працює країна-терорист. Вона так само ламає систему ООН, і, на жаль, їй це вдається. Тобто демократія працює там, де всі свідомі, а людство надто строкате.
А проте, є позитивні моменти. Наприклад, бачу, що країни Близького Сходу починають усвідомлювати, що їм теж варто вчасно переключатися на відновлювані джерела енергії. Бо оці викопні палива, вони в минулому, і там уже це розуміють. Вони, звичайно, за них тримаються і відстоюють їх. Тому я і називаю війну Росії війною викопного палива. Бо РФ підтримують переважно ті країни, де по суті править той, хто контролює нафту і газ або конче потребує її. От і виходить, що викопне паливо воює з усім іншим світом за те, щоб у ньому залишитися. Але воно не вічне й точно зазнає поразки. А сонце, вітер, вода є у всіх. Якщо не одне, то інше. І оці країни Близького Сходу починають переорієнтовуватися вже на сонце, на те, що в них є. І вони замовляють, наприклад, дослідження формування і прогнозування пилових бур, бо потребують технології, аби очищати сонячні панелі від пилу, який знижує генерацію.
Аномальна погода
2023 рік був рекордний температурно, і цей рік уже побив той рекорд. Це щось таке очікуване чи ні?
2021 року Нобелівську премію з фізики присудили трьом науковцям, двоє з яких кліматологи. 50 років тому вони спрогнозували те, що ми маємо зараз, оскільки припустили й розрахували різні сценарії концентрацій парникових газів. Тобто кліматичні моделі, які показують, як зі збільшенням в атмосфері вуглекислого й інших парникових газів зростає температура поверхні Землі, точні. Але вони не прогнозують температуру конкретного року. Кліматологи оперують щонайменше декадами. Всесвітня метеорологічна організація рекомендувала кліматологічний стандарт як усереднення показників за 30 років. Але тепер уже навіть в IPCC ми перейшли на 20 років через дуже швидку зміну клімату. От зараз закінчився період з 1991-го по 2020-й. Порівняйте, що було в 1990-му і куди ми прийшли. Це дуже велика різниця, якої в нормі не мало б бути. Моделі показують загальний тренд, куди ми рухаємось. Але з року в рік можуть бути коливання.
У 2023-му, приміром, на кількість аномально теплих днів вплинуло посилене явище Ель-Ніньйо, яке до того ж розтягнулося в часі й досі визначає погодні умови. Це періодичне підвищення температури в екваторіальній частині Тихого океану. Разом з холодною фазою Ла-Нінья вони утворюють так зване Південне коливання. Схожі коливання є в Індійському океані, в Атлантичному теж. У цих океанах також розташовані потужні центри дії атмосфери, де формуються циклони й антициклони — вихори низького й високого тиску, які керують великими потоками повітряних мас, спричиняючи урагани, повені або посухи.
Океани управляють узагалі кліматом і погодою, правду кажучи. Це головнокомандувачі, які покривають 70 % планети, і вони прогрілися до глибини два кілометри.
Тобто набрали в себе дуже багато теплоти. Це як обкласти себе грілками. Є такі підрахунки, що щосекунди в океани з атмосфери надходить теплова енергія, яка дорівнює 6–10 атомним бомбам Хіросіми. Тобто таку кількість енергії накопичує океан. Як ми будемо потім охолоджувати його? Скільки років?
Якщо подивитися на карту аномалій, то там є тільки одна синенька пляма на південь від Гренландії, в Атлантиці. Це Гольфстрім, який слабшає через танення льодовиків і зниження солоності води. Він перестає переносити теплі маси. Відповідно весь механізм сповільнюється. І це єдина така пляма, де температура взагалі-то трішечки знижується. Тому й заголовки можна побачити, що Європа замерзне. Так, клімат може помінятися, бо дійсно Гольфстрім уже не буде переносити стільки тепла, скільки раніше. Але то буде не так скоро, як інші негаразди.
Зараз мав би сформуватися на зиму полярний вихор, але він ніяк не формується. Немає стабільності системи взагалі. Дай бог, щоб ми вийшли на зимовий тип погодних процесів десь до Нового року, у січні. Бо океани нагрілися капітально. Те різке похолодання, яке відчуваємо зараз, це дія сибірського антициклону, його в Європі називають beast from the East. Але то ненадовго і на фоні підвищених температур переноситься легко.
А яке місце на планеті для вас показове з погляду зміни клімату?
Сесія IPCC, де приймали підсумковий звіт Шостого циклу, проходила у Швейцарії. Там в Альпах на висоті 3571 м розташована обсерваторія «Сфінкс», яка досліджує, зокрема, зміни забрудненості повітря внаслідок діяльності людини.
Якщо подивитися на світлини, коли її будували, а було це в 1930-х роках, і порівняти з тим, що там зараз, то дуже добре видно, як усе руйнується і тане (загалом у Швейцарії 1463 льодовики. Ще понад 700 розтанули з 1970-х років. — LB.ua). Треба розуміти, що ця кріосфера найбільш вразлива. Ну, це фізика. Нуль градусів — і все, що ти з тим зробиш? Це фізичний закон, з яким не домовишся. А щоб воно знову накопичилось, треба багато сотень років. І зараз уже ніхто не будує гірськолижних курортів нижче за відмітку десь 2500 м, бо немає або недостатньо снігу. Це до слова про наші Карпати.
Хіба це в нас когось турбує. Проєкти є.
Якщо розраховують на штучний сніг, то 0 °C — +5 °C і треба десь брати воду. Воду беруть з річок, а це означає, що нижче її не буде. Узагалі планета — це ж замкнена система.
Це все дуже складні речі, але є багато тих, хто дуже легко розмірковує про клімат, зміни, причинно-наслідкові зв’язки.
Ну, Трамп же казав: «У Нью-Йорку сьогодні морозно. Де ваше глобальне потепління?». Це, мовляв, «я сьогодні ситно поснідав, де ваші голодні в Африці?». На жаль, відбулася така девальвація наукової думки взагалі. І це дуже загрозлива тенденція. А хайп на таких речах веде до серйозних наслідків. Якщо людина зневірюється в науці, то можна сто разів казати правду, але це нічого не дасть.
Важко, мабуть, постійно доводити, що ти не верблюд.
Це те, що я багато років робила в Україні. Зараз вже нібито почули, не без допомоги з-за кордону. Бо якщо ти не скажеш, що за кордоном маєш якийсь там авторитет, то тут важко домогтися уваги.
Знайти слова
Чи вже сформувався в голові людей цей зв'язок, що зміну клімату пришвидшує саме людство своєю діяльністю, а потім це виливається в екстремальні погодні явища?
Думаю, що так. Бо вже, напевно, неможливо не скласти цих двох пазлів. Хоча, на жаль, залишається багато скептиків. Кліматична система — це великий механізм, який сформувався за сотні мільйонів років. І от вони кажуть: «Ну що та людина могла з тим великим механізмом зробити, що такого вприснути?». Але ж наш організм теж великий, а вприсніть у нього трохи ціанистого калію? Тут приблизно те саме. І хіба ці люди не бачать усе те саме, що й ми? Чи вони не уявляють цієї небезпеки, чи вони за 30 срібняків кажуть речі, які просто на голову не налазять?
Обов’язково хтось прийде і скаже, що ця планета вже вбила колись динозаврів.
Вони забувають таку дрібничку, що в той час не було людей. І ще одне. Ми не усвідомлюємо важливої деталі: розвиток людства відбувався саме тоді, коли кліматична система була сталою. І навіть малесенький перепад температур у декілька десятих градуса вилився в те, що називається Малий льодовиковий період у Середньовіччі (у Західній Європі це стало причиною поганих врожаїв, голоду, переохолодження, хлібних бунтів, втрати великих ділянок узбережжя внаслідок штормів і повеней. — LB.ua).
А тепер такі зміни відбуваються впродовж одного покоління. Ну і додайте те, що ці зміни в кліматичній системі набирають обертів. Це як такий потяг, який вже зсунули, і він як покотиться, то, в принципі, під цей коток потрапити — раз плюнути. І питання — як уберегтися.
Коли ми почали це пояснювати, то зрозуміли, що всі наші меседжі лякають.
І злякатися нормально, бо це дійсно страшно. Є навіть таке явище, яке отримало назву «кліматична тривожність» — climate changе anxiety. Особливо вона проявляється в молоді. Люди кажуть: «Я не народжуватиму дітей, бо не хочу, щоб вони страждали, не хочу, щоб вони ще більше впливали на кліматичну систему». У мене, приміром, старша дочка якийсь час ходила з цим, і я не знала, що їй відповісти. Але потім знайшла слова: «Слухай, от ти така свідома, а мільярди людей, які якраз народять дітей, — ні, вони не зможуть їх так виховати, а ти зможеш навчити дітей, як жити на цій планеті, щоб бути в гармонії з нею».
Люди усвідомили, злякались — і?
Біда в тому, що в багатьох випадках цей страх паралізував. Тобто він ні до чого не веде. Побачивши це, тривожність, науковці почали казати: «Ні, потрібні якісь позитивні меседжі». Вони теж є. Наприклад, коли зменшуються викиди парникових газів, то з ними й інші забруднювальні речовини не потрапляють у повітря, яке таким чином очищується, краще дихається, краще живеться. Тобто є плюси для здоров'я. Тому не можна тільки щось обмежувати й забороняти, треба ще й щось давати навзаєм. А тепер я читала в одного науковця, що цим позитивом ми власне пригальмували дії.
Щойно люди вирішили собі: ну, не все так страшно, можемо ще якось жити, як жили. І це знову погано. Колись казали, що термін «глобальне потепління» не дуже лякає, бо «потепління» звучить добре. «Глобальне» — це щось далеке. Науковці ніколи не використовували його, вони завжди казали «зміна клімату». Але це теж не відчувається як щось таке важливе — ну, був такий клімат, став такий. І потім виник термін climate emergency — «кліматична надзвичайна ситуація». І це вже трохи мобілізує. Таке формулювання говорить про необхідність швидких дій, реагування. І оці швидкі дії в нас якось загальмували.
Якщо дивитися статистику звіту «Глобальний вуглецевий бюджет — 2023», то глобальний рівень парникових газів знову зріс, зокрема, зростали і викиди від викопного палива, на високому рівні залишається емісія від знеліснення. Зараз є консенсус серед науковців, як про все це комунікувати далі?
Це вже більше соціологія і психологія. І дуже велика надія, чесно кажучи, на них у тому, як правильно доносити ідеї. Так, щоб людина усвідомила оцю небезпеку, терміновість дій і знала, що робити. І це має бути розкладено по поличках, бо спочатку людина має розуміти. А для того, щоб вона розуміла, її треба навчати. А навчати треба із садочка й упродовж всього життя. І в нас немає іншого виходу. Ми всі в одному човні, кожен гребе, як може, або допомагає іншому, або навчає, як треба гребти.
І насправді Грета Тунберг зробила дуже велику справу, бо дійсно показала, що одна людина може щось змінити. Звичайно, в неї була підтримка, але вона дозволила себе підняти і, по суті, принесла себе в жертву, бо весь хейт пішов на неї. Але водночас і пробудила інших. Нещодавно мене знайшла на LinkedIn 16-річна дівчина з Індії, яка створила організацію, щоб поширювати знання про клімат. У неї були спікери з усіх континентів. І мене вона теж запросила як мотиваційного спікера. Я зазвичай молоді не відмовляю. Бо розумію, що цим молодим людям жити в цьому світі далі і їм треба розуміти, до чого готуватися і що робити.
На Грету Тунберг справді було багато агресивно негативної реакції. Чи це не нашкодило більше?
Зокрема, це була і така нездорова реакція на правду. Бо що вона робила? Казала правду. Я пам'ятаю, як її запитали: «Нащо ти це робиш? Ти не ходиш у школу, не вчишся. Краще ходи вчися, от станеш вченою, тоді твій голос буде вагомішим». А вона каже: «От я спілкуюся з кліматологами, вони 30 років вам кажуть, ви все одно не чуєте». Дійсно, нащо вчитися, бути науковцем, тебе ж усе одно ніхто не чує. У нас на вебінарі була віцеголова IPCC Діана Урге-Форзац. Вона в цій тематиці давно. І от вона показала карикатуру: мікрофон, IPCC попереджає про загрози зміни клімату в першому звіті 1992 року, 2001 рік — те саме... 2007-й... 2014-й… А далі питання: «А цей мікрофон взагалі працює?». Тому які претензії до Грети? Вона знайшла мову, щоб її почули.
Маленька надія
До речі, ковід — це був такий приклад того, як людство може взяти себе в руки.
Так, це якраз і показує, що перед обличчям якоїсь загрози людство може мобілізуватися, але при цьому ця загроза має бути екзистенційного характеру. До того ж такою її мають визнати саме на рівні управлінців. Коли вони відчувають цю загрозу власному життю, починають відповідно діяти, видавати розпорядження, накази. Водночас за цей період дуже сильно скоротились подорожі, насамперед авіаційні. Своєю чергою на 7 % скоротились викиди.
І як на це відреагувала кліматична система?
А ніяк. Вона надто велика, щоб реагувати на такі маленькі події. Це був такий blip, як його називають англійською — спалах. У принципі, я сказала б, що система відреагувала на це, десь як на виверження вулкана. І на концентрацію це не вплинуло взагалі. Аби був ефект, то таке скорочення викидів мало б тривати щонайменше п'ять років. Тоді є ймовірність, що ми хоча б побачили стабілізацію росту концентрації. Я часто показую це на діаграмах Open Climate Data. Там можна передивитися графіки викидів, концентрації парникових газів і температури за всю індустріальну епоху, включно з економічними кризами і ковідом. Але найпоказовіший період після Другої світової війни. Тоді підйом кривої викидів стає інтенсивнішим внаслідок повоєнної відбудови. Але концентрації СО₂ відреагували на це тільки через 20 років. Тобто система тоді ще могла абсорбувати оте додаткове, що викидали, ще працювали океани, рослинність. Система якось могла впоратися з людською діяльністю. А десь з 1960-х років уже і в концентрації парникових газів відбувається цей перегин, і лінія графіка йде вгору. Так само якщо ми зараз починаємо знижувати викиди, то концентрації і температури відреагують не раніше ніж за 20 років.
На цьому моменті всі опустили руки і змирилися зі своєю незавидною долею.
Ні, я думаю, що нам опускати руки зарано. Якщо ми це зробили, можемо зробити і назад. Ну хіба це не позитивний меседж? Ми суперлюдство, ми управляємо системою, ми її зламали — ми її полагодимо. Якось так. Треба по-дорослому до цього підходити. Бо поки що в нашій позиції дуже багато дитячого: це не я, то все природні чинники, що ви до мене маєте, я маленька людина. А ні, бери відповідальність на себе і лагодь. Ну серйозно, воно тільки так може спрацювати. Інакше в нас усі діти, а дорослих нема.
Є вислів, який став вірусним: bend the curve — «переламати криву». Йдеться про те, що крива викидів рухається вгору і треба переламати цей тренд. Якщо ми врешті-решт станемо на цей шлях, то є надія. А ковід, той малесенький пік на графіку, — це була така малесенька надія, що людство, коли є екзистенційна небезпека, все ж реагує.
Аби ж не запізно.
Ну, знову ж таки, виживуть не всі і загинуть не всі. Колись я отримувала візу у французькому посольстві. То було через місяць-два, як вийшов фільм «Післязавтра». Кажу співробітнику, що я кліматолог. А він мене питає: «А коли оце післязавтра настане?». «Ніколи». Це років 20 тому було. Ніколи не кажи ніколи.
Але ну що таке планета кінець-кінцем. Небесне тіло, так? От пощастило цій планеті, що на ній є життя, чи не пощастило? Думаю, пощастило. Бо ж не одним людством, тут є багато іншого прекрасного.
І коли мені починають казати, що ми полетимо на Марс, я кажу: «Люди, спустіться на Землю і подивіться на той Марс. Що ви там шукаєте?».
Так, цікаво, звичайно. Я теж хотіла бути космонавтом у дитинстві. Але це треба, щоб люди поїхали в Антарктиду або в пустелю і пожили там якийсь час. Я думаю, тоді вони б зрозуміли, що їм реально потрібно для життя. Бо, мабуть, людина має усвідомити, що їй для життя необхідне повітря в першу чергу і його має щось генерувати, і тільки потім починається все інше. Та й узагалі ці розмови не мають сенсу, якщо ми говоримо не про виживання, а про життя. А по правді подорож на Марс — не що інше, як загроза життю.
Тому треба складати план відповідно до тих можливостей, які в нас є. Вони, в принципі, ще якісь є. Якщо спуститися на індивідуальний рівень. У ковід дуже багато людей навчилися працювати дистанційно. Це економить стільки ресурсів. Насамперед йдеться про транспорт, який далеко не екологічний у багатьох місцях. Або які насправді в людини потреби? Чи справді їй треба так багато речей? Ми у війну, коли багато хто мусив тікати з однією валізою в руках, мабуть, усе ж зрозуміли, що найцінніше? І це не десяток пар взуття, не меблі.
У цьому контексті не можу не згадати про спеціальний звіт IPCC про кліматично стійкі міста, який мають підготувати до 2028 року. Більшість населення живе в містах, і вони дуже вразливі до зміни клімату, саме тому, що концентрують людей. Якщо йде паводок, як в Іспанії, то все летить шкереберть, змітає на своєму шляху і людей, і інфраструктуру. Якщо проходить ураган, то теж ми бачимо, скільки може бути жертв. Але в містах так само концентруються і ресурси.
Тому тут можна багато всього впроваджувати — енергоефективні технологічні рішення, пасивні будівлі, зелені острівки, блакитні зони. Усе це працює. І цей тренд тільки набирає обертів у всьому світі. Бо розуміння, що треба адаптуватися, вже прийшло. Зараз дуже багато говорять про енергоефективність, але ще і про ретрофіт, тобто реконструкцію тих будівель, які є, щоб пристосувати їх до нових умов, бо це дешевше, ніж будувати нове. Йдеться про утеплення, установлення жалюзі вздовж стін або зелених дахів тощо.
Вигідне місце
Наскільки ми зараз перевищуємо карбоновий бюджет?
Загалом ми викидаємо щороку майже 40 гігатонн СО₂, і це ледь не наполовину більше, ніж ми можемо собі дозволити (те, наскільки зростає рівень вуглекислого газу в атмосфері, залежить від кількості антропогенних викидів СО₂ і частки цих викидів, які поглинають океан і суходіл. — LB.ua). А війна має кінець-кінцем підсилювальний ефект. На жаль, ми переходимо в такий режим, коли дуже багато таких підсилювальних факторів починають спрацьовувати.
Такий собі ідеальний шторм?
Так. Зараз багато говорять про ці tipping points — точки неповернення. Це і те, що відбувається з кригою, льодовиками і з тим самим Гольфстрімом. Скорочення біорізноманіття на 73 %, вирубування тропічних лісів, відмирання коралових рифів. Тобто є якісь такі індикатори, які нам сигналізують, що все летить не туди.
А ті країни, які планомірно переходили на відновлювальну енергетику, то це як крапля в морі?
Ми ж на одній планеті живемо. Поки одні збільшують частку альтернативної енергетики, інші спалюють більше викопних палив. А повітря ж не має кордонів, і якщо десь в одному місці воно викидається, то перерозподіляється по всій планеті.
І тут ми переходимо до такого поняття, як кліматична справедливість.
Коли викидають одні країни, а страждають інші. Або викидали минулі покоління, а страждатимуть майбутні. І хто приймає рішення? G7? Знову ті, хто викидає. При цьому обмеження роблять для всіх. Тобто є розвинені країни, де люди вже живуть добре й у комфорті, а є країни, які тільки почали розвиватися, а їм кажуть: «Не можна, залишайтесь, де ви є, у своїх халабудах». Природно, вони відповідають: «Ми теж хочемо жити, як ви». А виходить так, що «жити, як ви» — це виробляти, споживати і викидати парникові гази…
Тому має бути діалог. І на цих кліматичних конференціях він якраз і відбувається між тими країнами, які більш вразливі і вже потерпають, і тими, які усвідомлюють свою відповідальність. Вони, може, про це не говорять відкрито, але дуже добре розуміють, що головні винуватці цього всього.
Яке місце України в цій історії?
За рахунок свого минулого ми саме в тій десятці країн, які були індустріально розвинені й найбільше вклалися в карбоновий бюджет (список, який складали на 1990 рік). Тож тепер не можемо навіть претендувати на зелені фонди, наприклад. Тому Україна в цьому діалозі, з одного боку, не дуже може чогось для себе просити, бо ми вже наробили багато. Водночас ми маємо багато союзників, зокрема серед острівних країн, саме завдяки оцим правильним меседжам: якщо ми перестанемо фінансувати Росію, зменшимо свою залежність від викопних палив, то всім буде краще. Це той меседж, на якому ми наполягаємо й гуртуємо країни навколо себе.
Ну і ми можемо показувати себе як майданчик для інноваційного зростання, інноваційного відновлення, з урахуванням кліматичних реалій бути прикладом у цьому передусім для Європи, бо це схожий клімат. І під це якраз більше шансів знайти ресурси. Бо ті країни, які не хочуть давати нам гроші на озброєння, можуть дати на відбудову на принципах кліматичної стійкості. І це вікно можливостей ще є. Так, зараз наша задача вижити. Але ми мусимо думати і про майбутнє, бо незчуємось, як накриє наступна хвиля ідеального шторму. І буде, як у тих карикатурах, де ковід, потім рецесія, у нас ще війна (і зрозуміло, що це не одна війна, а війна світів), а потім ще й зміна клімату.
А на якій стадії усвідомлення проблеми перебуваємо ми?
Колись, у 2018 році, на слуханнях у Верховній Раді я почула, що, за даними соцопитувань, у нас удвічі побільшало людей, які розуміють, що зміна клімату становить небезпеки. Якесь таке формулювання було. І цих людей 15 %. Я така думаю собі: «15 %? Ви смієтесь? Ну що можна робити в країні з ідеєю, яку підтримують 15 %?». Потім почала міркувати: «Але ж їх стало вдвічі більше лише за рік. Ну добре, ще два роки — і буде більше від п'ятдесяти». І так воно і трапилось. Зараз таких 90 %. Тобто, не дивлячись на війну, люди усвідомлюють загрозу, яку несе зміна клімату. Хтось з них на початковій стадії, тобто такого переляку. Хтось вже на стадії гніву: «А де ви були раніше, науковці? Що ж ви мовчали?».
Та й погода регулярно щось підкидає і нагадує про себе.
У 2020 році мені дзвонили з Чернігова: «У нас у криниці висохла вода, ви не могли б сказати, що це таке». Посуха у вас. За минулі 12 років у нас тільки один рік було так, щоб опадів випало вище від норми. У всі інші — нижче. А два роки поспіль, у 2019-му і 2020-му, узагалі була посуха метеорологічна, гідрологічна, ґрунтова.
Із зміною клімату тропічні ночі вже почали з'являтися й на півночі. І в цьому небезпека, тому що ми не пристосовані до таких температур. І якщо вони будуть тривалі, по два тижні, то це багато, особливо для дітей, людей похилого віку чи людей із захворюваннями серця. Буквально нещодавно ми обговорювали, що треба оновлювати будівельну кліматологію. Це такий стандарт, за яким проєктують будівлі, вентиляцію, каналізацію тощо. Його розробляв наш Інститут у співпраці з іншими відповідними установами, але всі розрахунки базуються на даних, які закінчуються 2005 роком. Але з того часу вже все змінилося. І ми зараз якраз плануємо з цим працювати, бо все треба робити тепер з розрахунку на інші кліматичні норми, інший клімат взагалі. Це та реальність, яку ми маємо просто визнати, — ми вже живемо в іншому кліматі.
Але водночас є і ті, хто розмірковує: ну, в принципі, все не так уже й погано, бо ж два врожаї.
А у вересні ще один місяць літа.
Так, гуляємо. Але, по-перше, треба попереджати: добре, зараз класно, але ще трошки і буде зовсім погано навіть у нас. По-друге, Україна і справді чи не найостаннішою відчула цей переляк від зміни клімату, бо доволі далека від негативних кліматичних чинників. Ми далеко від океанів, які роблять погоду, далеко від спекотних територій, пустель. До нас долітає пісок, то з Сахари, то з Каракумів.
Але обтрусились і пішли далі.
Так. У нас є море, і воно може приносити певні негаразди узбережжю. Але водночас є Карпатські гори, які нас захищають. І розташовані ми в середніх широтах, далеко від полярних, далеко від субтропічних, крім південного берегу Криму. У нас є певна різниця у зволоженні територій країни. Можуть прийти раптові похолодання, і вони до нас приходять, але ненадовго. Або ці хвилі спеки. Знову ж таки: обтрусилися і пішли далі.
Тобто ми таке собі порівняно тихе місце.
Україна дійсно розташована так, що, звісно, відчує і вже відчуває наслідки зміни клімату, але набагато менше, ніж та сама Західна Європа. І я, чесно кажучи, думаю, що до певної міри це не перша, але і не остання причина цієї війни.
Наше розташування — це просто якийсь дар і прокляття одночасно...
Уже зараз у деяких країнах заговорили про кліматичних біженців. І вони до нас прийдуть. Я не знаю, добре це чи погано, але так буде. Чому дуже багато європейських і американських наукових програм налаштовані на Африку, на Південну Америку, на Індію, на ті країни, які найбільш вразливі до зміни клімату? Бо вони не хочуть, щоб до них звідти побігли всі.
Ми теж починаємо планувати, що робити. Починаємо питати, шукати. Хоча ще не пройшли цей етап віри в чарівну технологію. До мене досі звертаються: «А якщо парасольку чи дзеркало поставимо в космосі, а воду добуватимемо в пустелі з повітря». Я кажу: «Клас, а ви взагалі в курсі, яка там вологість повітря, що ви з неї збираєтеся воду добувати?». Ще є цей пошук. Хай він іде, аби не заважав чомусь справді продуктивному. Аби хтось на це не дуже покладався, скажімо так. Бо було таке сподівання, що впродовж наступних 10 років з'являться технології, які дозволять нам абсорбувати цей карбоновий геп. Якщо подивитися на найоптимістичніші прогнози, то такої технології, щоб ми стільки могли абсорбувати, на обрії і близько нема.
Тобто найкраще, що може абсорбувати, це фітопланктон в океані і зелень на суходолі. І те викопне паливо, яке формувалось мільярди років, а ми в одну геологічну мить спалили його і підняли в повітря, так само легко і швидко загнати назад неможливо.
Ще є така штука, як Solar Radiation Management. Це теж геоінженерія, коли за допомогою парасольок, дзеркал ми нібито будемо відбивати сонячне опромінення. Але це засіб, коли вже геть зовсім погано. Коли людина горить, у неї температура 42 і треба знизити її, інакше вона просто помре від температури. Ось тоді приймають жарознижувальне. Це не лікує — температура в людини все одно потім підвищиться. Так само з планетою. Якщо зробити оце жарознижувальне, то концентрація парникових газів нікуди не зникне. Ефект триватиме. Ба більше, це ж не тільки парниковий ефект. Відбувається ще й закислення океанів, а це, наприклад, впливає на кальцієвий баланс — хітин ракоподібних стає м’яким. Тобто руйнується екосистема океану. З такими змінами більшість населення планети загине від голоду, спеки, посухи. Цілі регіони можуть стати пустелями, де не буде нічого живого.
В такому світі Україна — ласий шматок.
І це, до речі, теж аргумент для допомоги нам у війні. Бо ж насправді європейцям вигідніше, щоб Україна вистояла й українці жили та розвивали свою країну. Узагалі, з погляду здорового глузду вигідніше жити всім у мирі та вкладатися в те, що зробить життя комфортнішим для всіх, аби не було спокуси лізти до сусіда, грабувати й убивати. Але, на жаль, не в усіх той глузд є і не в усіх він здоровий. Тому мусимо вистояти і проти загарбників, і проти негативного впливу зміни клімату.