Воєнне меню
Філофора неабияк потерпала і в мирні часи. Колись її майже винищили промисловим видобутком заради йоду. А те, що залишилося, ледь не добило цвітіння. Море й до війни мало багато проблем, визнає Віктор Коморін.
У 2016 році Український науковий центр екології моря, який він очолює, разом з іншими організаціями долучився до спільного українсько-грузинського проєкту моніторингу Чорного моря. Дослідники прагнули визначити стан його екосистем, а опісля розробити план дій, щоб поліпшити його. Тоді вдалося здійснити рейси від Одеси до Батумі через центральну частину моря, відібрати проби, зокрема і з глибини двох кілометрів — те, що зараз, на жаль, виглядає нездійсненною мрією. Міжнародні наукові експедиції тривали наступні п'ять років.
— Ми оцінили морське довкілля за різними показниками. У нас був не тільки діагноз — ми розуміли його причини. Виконавши більшу частину такої роботи, але так і не завершивши її, ми увійшли в період повномасштабної війни. Тому коли мене питають про наслідки війни для Чорного моря, я кажу, що це не тільки прямі загрози, а все те, що ми могли зробити й чого не встигли, — зазначає він.
Тож на початок повномасштабного вторгнення серед основних головних болів Чорного моря, принаймні його північно-західної частини, була евтрофікація — перенасичення вод органічними поживними речовинами, які потрапляли в них зі стоком річок. Саме через це в певні періоди море починало цвісти, зеленіючи не гірше за луки. Як наслідок — дефіцит кисню для організмів і навіть утворення сірководневих районів, у яких після кількох днів не лишалось нічого живого, у тому числі мідій і зоопланктону. А це те, чим харчуються риби.
Так само море потерпало від токсичного забруднення, причому не тільки від класичних токсикантів, які науковці моніторять десятиліттями. Йдеться про нафтові, хлорорганічні забруднювачі, важкі метали. Під час експедицій виявили низку нових, приміром, похідні антибіотиків, загалом близько двох тисяч речовин. Додайте до цього пластик. А водночас згадайте важливу особливість Чорного моря.
Переважна частина живих організмів мешкає у його 90–160-метровій кисневій зоні. Усе, що ниже, — сірководневий шар.
— Очевидно, що ця верхня киснева зона дуже вразлива до антропогенного впливу, тиску кліматичних змін, — каже Віктор Коморін.
А у 2022-му з новою силою та в усьому своєму різноманітті проявився фактор війни: ракети, які, крім руйнувань, несуть токсичне пальне, вибухи снарядів, робота сонарів, мінування акваторії і узбережжя, розливи палива, військові кораблі і збиті літаки, бойові дії в районі портів і прибережних зон, пожежі.
— Це була специфіка того року: морські бої, затонулі кораблі, бомбардування Зміїного. Вони створювали дуже яскраву картину на морі з великими площами пошкодження від нафтових розливів, — каже старший науковий співробітник Інституту морської біології НАН України Михайло Сон. — Але ж навіть поверхневий розлив дає дуже велике навантаження. Бо живі організми мешкають і на самій межі моря і повітря. Це так званий морський нейстон — важлива зона екологічних процесів, яка найбільш вразлива до такого забруднення.
Частина плям, які вчені фіксували за допомогою супутникових знімків, була наслідком розливів нафти на дні й, відповідно, це індикатор того, що й воно ушкоджене.
— До війни це міг бути, скажімо, або аварійний розлив нафти, який траплявся раз на 10 років, або хтось скинув забруднену нафтою баластну воду із судна. Нам треба було з’ясувати, звідки взялася пляма. Якщо вона прямувала на плавні, то оточити її бонами й зібрати. Такі випадки неможливо порівнювати з тим, що відбувалося з лютого 2022-го, — каже Віктор Коморін.
Загалом у перший рік повномасштабного вторгнення нафтова плівка, за оцінкою науковців, укривала десятки тисяч квадратних кілометрів морської території, зокрема й заповідних зон.
Тим часом з іншого берега Чорного моря почали надходити повідомлення про знайдених загиблих дельфінів.
Викинуті на берег
Від Стамбула до турецького порту Сіноп близько 700 км. Протягом березня 2022 року на цій смузі чорноморського узбережжя, за даними Турецького фонду морських досліджень (TUDAV), знайшли понад 80 мертвих дельфінів. Тварин, викинутих на берег, було нетипово багато. Причому найбільше постраждав дельфін-білобочка, що незвично і для Чорного моря загалом, і для Туреччини зокрема. Бо, як правило, на першому місці за кількістю загиблих особин іде морська свиня. Розтини показали, що деякі дельфіни померли, заплутавшись у рибальських сітках.
Це, власне, не так і дивно, адже сітки — основна причина загибелі дельфінів у Чорному морі. А проте, у науковців виникло чимало питань: що змусило звірів підійти до берега і чому вони концентрувалися тут у такій кількості саме цієї пори року? І те, і інше було нетиповим. Тоді дослідники фонду як гіпотезу озвучили інтенсивну підводну й надводну військову діяльність на півночі, від якої дельфіни могли тікати в безпечніші води.
Загалом у 2022 році науковці в різних країнах чорноморського басейну зафіксували понад 900 випадків загибелі китоподібних (у Чорному морі мешкають три види: звичайний дельфін, або білобочка, афаліна і морська свиня). В Україні — до 130 випадків, каже провідний науковий співробітник в Інституті зоології ім. І.І. Шмальгаузена НАН України Павло Гольдін.
Це означає, що кожен цей випадок підтверджений відповідною світлиною або відео, які верифіковані за датою та місцем. Щоб зібрати цю інформацію, науковці моніторять відкриті джерела або ж отримують дані від місцевих жителів, які фіксують знахідки. Відповідно, загальна цифра загиблих тварин може бути вищою.
Більшість зареєстрованих смертей сталась навесні та влітку 2022-го. Тоді випадків загибелі було вдвічі більше, ніж у середньому в попередні роки, а сплеск їх мав дві хвилі. Перша припала на лютий-березень і найбільше зачепила Туреччину. Друга велика хвиля почалася в травні-червні та пройшлася Туреччиною, Болгарією, Румунією та Україною. Тоді найбільше постраждали морські свині, що вже не вибивалося з типової картини.
У 2023 році ситуація кардинально змінилася — випадків загибелі дельфінів, про які стало відомо вченим, було вдвічі менше за звичайні середньорічні показники. Той самий тренд маємо і цього року.
— Одне з пояснень — слабкі звірі, які могли б загинути в цей період, померли ще у 2022-му, — каже Павло Гольдін.
Крім підтвердження самого факту загибелі, фотографії чи відео майже не дають додаткової інформації. Єдине, що кидалося в очі: на відміну від Туреччини в березні, у нас влітку був дуже малий відсоток тварин, які задихнулися в сітках, — приблизно 2 %.
— І це той єдиний висновок, який можна зробити з фото. Зрозуміло, що в розпал бойових дій рибалки не виходили в море навіть нелегально. Якщо зараз уже ловлять браконьєрів, то 2022 року такого не було. І ті 2 % знахідок — за повідомленнями з Криму, — пояснює Павло.
Більше про причини загибелі мають розповісти лабораторні дослідження. У 2022 році Павло Гольдін і його колеги провели шість розтинів морських ссавців в Україні. Зразки тканин передали в лабораторії Італії та Німеччини.
— Абсолютно точно тварини, з якими я працював у 2022-му, були сильно виснажені. І це вказує на якийсь більш-менш тривалий патологічний процес, — пояснює він. — Загалом треба розуміти, що результати досліджень, можливо, покажуть різні діагнози й різні причини загибелі китоподібних. Але, можливо, за ними криється єдиний кореневий фактор — вплив воєнних дій.
Хоча довести цей зв’язок не так просто. Для вивчення придатні не всі звірі. Це одна з проблем дослідників: у 80–90 % випадків стан загиблих ссавців, які потрапляють на розтин, такий поганий, що не дозволяє взяти якісь значущі зразки для аналізів.
— Та й сама причина загибелі може бути більш або менше очевидною. Скажімо, якщо звір загинув у сітці, то він має цілий комплекс ознак, які буде видно відразу на розтині. Потім їх підтвердить патогістологічний аналіз. Мікробіологічні й вірусологічні аналізи покажуть, що це була здорова особина, тож маємо насильницьку смерть у сітці. А тепер уявімо, що причина в чомусь іншому. Дослідники проведуть вірусологічне дослідження, воно дасть негативні результати на поширені віруси. З мікробіологічним та сама історія. Почнуть перебирати нетривіальні гіпотези, і тоді виявиться, що такий аналіз можна зробити тільки в одній лабораторії в Європі, а оцей можна тільки в одній лабораторії у світі. А із цього звіра потрібний зразок пошкоджений. Скажімо, з внутрішнього вуха. І все, вже неможливо проаналізувати, чи була мінно-вибухова або акустична травма фактором смерті, — пояснює Павло Гольдін.
Так чи інакше, поки лабораторні дослідження тривають, науковці не відкидають жодної гіпотези, чому гинуть дельфіни. Павло Гольдін виділяє такі: інфекційні захворювання, акустичні чи мінно-вибухові травми, які впливають не тільки на внутрішні органи й передусім мозок, а й на ехолокацію китоподібних, а отже, на їхню здатність орієнтуватися в просторі й полювати, отруєння токсичними речовинами, зокрема, складниками ракетного пального, що потрапляє в море, стрес, втрата місць живлення, збідніння кормової бази. Або ж і комплекс факторів.
Дельфіни — хижаки, які перебувають на верхівці харчової піраміди, і саме тому їхнє самопочуття може багато сказати про те, як, власне, почувається море.
За іронією долі, саме зараз вийшла спільна стаття дослідників китоподібних з Румунії, США, Болгарії, Туреччини, Грузії, Італії та України, які у 2019 році провели облік популяції дельфінів у Чорному морі. Після всіх уточнень вони оцінили її в понад 400 тисяч особин. Вважають, що на початку XX ст. в Чорному морі мешкали півтора-два мільйони китоподібних. Але масовий промисел, поширення чужорідних видів, які підірвали кормову базу тварин, потрапляння в сітки, драматично вплинули на їхню чисельність. Нові дані давали надію: науковці констатували, що популяція звичайного дельфіна відновилася, а морські свині й афаліни були, можливо, на початку цього шляху.
— Але за тою інформацією, яку маємо зараз, робити якісь серйозні висновки щодо динаміки та стану популяції неможливо. Бо дані обмежені, і спостережень не так багато, і час минув недостатній, — пояснює Павло Гольдін. — З упевненістю можна сказати лише одне: війна, російська окупація, бойові дії — усе це створює купу ризиків. Їх багато, вони відрізняються й змінюються з часом. Але як конкретно ці ризики впливають, ми ще побачимо.
Локальна катастрофа
Цю морську свиню знайшли на пляжі Затоки невдовзі після підриву росіянами Каховської греблі. Павло Гольдін разом з колегою Каріною Вишняковою робили розтин тварини, аби з’ясувати причини загибелі. Вміст шлунка неабияк здивував: у ньому виявили рештки переважно річкової риби — плітки й сома. Це при тому, що морські свині віддають перевагу бичкам, їдять хамсу, шпрота, ставриду. Та, що ще дивніше, в шлунку знайшли насіння рослини. Як потім показали додаткові дослідження — горобейника. Шлунок морської свині був повний, і, як пояснює науковець, це означає, що вона живилася безпосередньо перед загибеллю, тож смерть настала внаслідок якого гострого процесу. Та й взагалі така неперебірливість у їжі морському ссавцю не притаманна.
— Це абсолютно ненормальна поведінка, і я не знаю, чому він спокусився цією рибою, рослинами. Для Чорного моря це унікальна знахідка, — розповідає Павло. — Такого ніколи не траплялося. Причину загибелі ми ще встановлюємо. Це поки що незавершена історія.
Безпосередньо після каховської трагедії українські науковці зареєстрували близько десяти випадків загибелі китоподібних, підтверджених фотографіями або відео.
— Вочевидь, усе ж відбувся сплеск після підриву греблі. Тобто з початку року інформації про випадки викидів мертвих тварин на берег не було, потім ці десять дельфінів і знову затишшя, — каже дослідник.
У 2023 році знищення греблі, коли клин прісної води з Каховського водосховища вилився у прибережну смугу, стало визначальним для нашої частини моря. Погодні умови посприяли, що це сталося буквально за лічені дні.
Уже 6 червня Інститут морської біології розпочав експедиційні виїзди, аби фіксувати стан морських екосистем. Відтоді і до кінця серпня науковці відібрали майже 600 проб. Завдяки цьому вдалося відтворити картину подій доволі детально.
Отже, відомо, що солоність води, яка ще 6 червня була на звичайному рівні 13 %, за п'ять днів упала втричі. Як пояснюють науковці, для цього регіону це фактично солоність пониззя річок.
Через одномоментне потрапляння в море величезного об’єму води разом з прісноводним фітопланктоном, органікою та забруднювачами, які накопичило водосховище, й тими, які потік змив з берегів, воно фактично почало задихатися. Рівень кисню у воді знизився до 75 %.
Вибухове цвітіння водоростей охопило спочатку узбережжя, а потім майже всю північно-західну частину Чорного моря. Тоді кількість синьо-зелених водоростей збільшилась у 2000 разів.
Несприятливі умови особливо сильно вплинули на мідію. За оцінками науковців, загальна маса загиблих особин сягала 3,7 тис. т (докладно про наслідки тут), це приблизно 40 % прибережної популяції молюска північно-західної частини Чорного моря.
— Цілком імовірно що по десятку менш значимих видів це вдарило так само. Але мідія — це біоресурс і важливий фільтратор. І саме той вид, який все ж постраждав максимально, — каже Михайло Сон. — Це єдиний великий сидячий молюск, і він не міг просто взяти й утекти. Або, як краб, заритися вглиб і перечекати, поки потік брудної води пройде.
Усі показники повернулися до норми протягом наступних двох-трьох місяців, і Чорне море нарешті перетравило Каховське. Загалом уся екосистема нашої північно-західної частини Чорного моря еволюційно звикла до різних шоків — коливань солоності, замерзання, каже Михайло Сон. Тож угруповання самі по собі стійкі та здатні до самовідновлення після таких різких стрибків, це якщо говорити про акваторію від Дніпра до Одеси. Мідія, до речі, потроху опритомнює. Але зміни все ж відбулися.
— Зона дельти Дніпра і Дніпровсько-Бузького лиману є осердям багатьох вразливих і чутливих організмів. Загалом це 150 раритетних видів, які потрапили під серйозні ризики. Тут у нас є ендемічні (ті, які мешкають тільки тут. — LB.ua) реліктові групи, і для них наслідки підриву Каховської греблі могли бути дуже болючими, — пояснює науковець.
У якому вони стані, поки що невідомо. Херсонську гідробіологічну станцію, яка працювала там, затопило. Зараз її віртуально включили до складу Інституту морської біології. Але досліджень вона не проводить і найближчим часом їх не буде, поки лівий берег окуповано.
Саме Дніпровсько-Бузький лиман прийняв основний удар забрудненої води, пропустивши її через своє вузьке горлечко далі в море. Тож велика кількість токсичних й інших забруднювальних речовин акумулювали лиман і Одеська затока. І тепер за певних, приміром, метеорологічних умов вони потроху вимиватимуться у відкриті частини моря.
— Маємо розуміти, що вони там і залишаться. А якщо депонуватимуться в центральній частині моря, на глибині, то до чого це призведе в майбутньому, дуже велике питання, — каже Віктор Коморін. — Водночас організми, які живуть у воді, накопичують забрудники, які потім передаються далі по харчових ланцюжках.
За його словами, цей фактор впливатиме десятиліттями. До того ж відбулись зміни у структурі забруднювачів, яке реєструють науковці біля одеського узбережжя.
— Раніше перевищення норм ми фіксували в основному для нафтового забруднення та важких металів. Зараз же це більше токсичні метали, поліхлорфеніли й ароматичні вуглеводні — саме те, що винесло в море з Дніпра та з тих територій, на яких розлилася вода в червні 2023-го, — каже дослідник.
Тобто каховська трагедія і досі визначає структуру забруднення нашої прибережної частини моря.
— В екосистемі дещо змінилося. Коли людина починає на щось хворіти хронічно, то достатньо невеликого поштовху, щоб повторилася якась гостра стадія, знову почалося запалення. Тут так само. Щойно з’являється хоча б якийсь невеличкий імпульс: чи то трошки вища температура води, ніж зазвичай, або більше біогенних речовин — і відразу йде бурхливіша реакція екосистеми, ніж це було раніше, — пояснює Віктор Коморін.
Приміром, наприкінці весни почалося не характерне для цього періоду доволі потужне цвітіння води. І це той самий відгомін минулорічного забруднення, яке спалахує знов уже за значно менших впливів.
Ситуацію ускладнюють руйнування берегової інфраструктури та відключення електроживлення, яке позначається на режимі роботи очисних споруд. На думку Віктора Коморіна, цього року це визначальний фактор для нашої частини моря.
— На жаль, із цим і раніше ситуація була складна. А зараз у деяких містах маємо повністю знищені очисні споруди. Через відключення є випадки аварійних скидів, — каже він. — Тому узбережжя в цьому плані страждає ще більше.
Морський трафік
Якщо підрив Каховської греблі — регіональна катастрофа, яка мала сильні наслідки для північно-західної частини моря, то трансформації в судноплавстві, спричинені війною, зачіпають усе Чорне море. Насамперед мова йде про масштабні зміни маршрутів.
Чому це критично? Судноплавство є одним з основних шляхів потрапляння в море чужорідних видів. Вони мандрують або на корпусах суден. Або з баластними водами (їх набирають після розвантаження, щоб забезпечити судну потрібну осадку. — LB.ua) — у трюми набирається багато дрібних організмів: планктон, риби, бентосні організми, які через наступні скиди води вивільняються в море.
Недарма у 1990-х роках Міжнародна морська організація розробила протоколи поводження з баластними водами, запровадила систему багаторазової заміни баласту з визначенням безпечних для цього морських зон. Усе для того, аби зменшити ризики поширення інвазійних видів і нафтового забруднення.
Але з дотриманням правил зараз, м’яко кажучи, недобре.
— Маємо переміщення російського військового флоту: кораблі йдуть з Каспійського, Балтійського морів. З одного боку, велика активність була саме до повномасштабного вторгнення. А з іншого, мова йде про можливі переміщення через внутрішні води — російські моря об'єднані системами каналів через Волгу та Дон. І, звісно, ніхто особливо не контролює, як у них відбувається обмін баластними водами. А це все неповносолоні моря, вони дуже схожі з Чорним, з Азовським, і тому особливо небезпечні з погляду переносу інвазійних видів. І зараз, можливо, йде обмін видами між ними через порти Новоросійська, Сочі, Криму й Азовського моря, — каже Михайло Сон.
Інше джерело небезпек — нафтові танкери. Технологічно вони не можуть скористатися системою багаторазового обміну баласту, бо він нафтозабруднений (якщо це не новий танкер з ізольованим баластом, то морську воду заливають у трюм, з якого щойно злили нафту. — LB.ua). В ідеалі танкер має повернутися з нею до свого порту, а там її приймуть і очистять. Але завжди є ризик, що танкер скине частину баластних вод браконьєрськи, аби зекономити на етапі очищення. Таке в Чорному морі траплялось і до повномасштабного вторгнення, але зараз додався новий фактор — так званий тіньовий флот: нафтові танкери, які Росія пускає в обхід санкцій на нові маршрути.
Неконтрольовані скиди великих обсягів води можуть бути пов'язані зараз у першу чергу з ними, зауважує Михайло Сон. А це для нашого моря нова вода й нові організми.
Раніше 90 % нафти надходило до постійних покупців насамперед у порти Північної Європи, і, відповідно, баласт вибирався там десятиліттями. Усі вселенці звідти, які могли вижити в Чорному морі, вже давно в ньому мешкають. А з тих районів, у яких гіпотетично тіньовий флот може перевантажувати нафту, баластної води не брали майже ніколи. Михайло Сон пояснює:
— Судно під якимось філіппінським чи панамським прапором виходить з Чорного моря. Далі на певний час відключає свої датчики, і ми не знаємо, куди воно рухається. Десь перевантажує нафту на інші судна, які вже потім легально її ввозять в інші країни. Швидше за все, це відбувається десь у зоні Африканського рогу, а звідти вже є коридори на Індію, Китай, Південно-Східну Азію. Умовно кажучи, судно біля берегів Сомалі зустрілося з китайським або індійським судном, перекинуло їм нафту, і набрало там баластну воду. Потім цю воду воно везе назад, наприклад, у Новоросійськ і є великий ризик, що скидатиме її десь по дорозі в Чорному морі.
Так чужі види отримають собі нове помешкання.
Плавають тут різні
За словами Михайла Сона, за час війни до нашої території зайшло багато нових видів. З 2014 року вони активно почали з’являтися в районі Керченської протоки й Таганрозької затоки, які стали основними осередками їхнього поширення.
— І це якраз може бути пов'язано з перенесенням якихось видів з Балтики, імовірно, військовим флотом, а також з будівництвом Кримського мосту. Оскільки великі інженерні роботи означають переміщення ґрунту й руйнування оселищ. А вселенці — це такі види-опортуністи. Коли погіршуються умови, місцеві організми в стресі, а ось вселенець, який добре пристосований до цих стресових умов, займає швидко вакантну нішу й закріплюється там, — розповідає він.
Третьою точкою поширення інвазій є дельта Дунаю. Вона завжди нею була, але тепер через набагато інтенсивніше судноплавство масштаби серйозно зросли. За словами Михайла Сона, загалом у цьому регіоні за останні кілька років додалося десь 10–12 нових видів.
— Це дуже багато. Зазвичай новий вид з’являється раз на два-три роки, — пояснює він.
Після Каховської трагедії, коли дозволили рибальство на пірсах, помітили корейського морського окуня, новий для України вид. Нещодавно його виявили вже в Болгарії. У Сухому лимані, який входить у зерновий коридор, обживається новий вид актинії — nematostella.
— Більшість актиній у нас прикріплені. Сидять, приміром, на каменях. А ця не має присоски, замість неї довгий хвостик, яким вона може заякоритися в ґрунт. Це такий унікальний вид актинії, який живе в дуже низькій солоності й на дуже невеликій глибині. Їй знадобилося буквально кілька місяців, щоб з’явитися, поширитися й закріпитися. І це так само новий вид для Чорного моря. Плюс маємо три-чотири нові види морських жолудів — рачків, тіло яких вкрите вапняковою черепашкою. Майже всі вони в Чорному морі вселенці, але частина видів тут ще з XIX ст., тому вже як свої. Але за час війни знайшлося кілька новачків, — розповідає Михайло Сон.
Проблема в тому, що деякі чужорідні види здатні в цілому змінити обличчя екосистеми. Напевно, ви прикладали до вуха мушлю, знайдену на березі, аби послухати, як шумить море. Молюск рапана потрапив до Чорного моря наприкінці 1940-х з Японського моря. Хижак дуже швидко освоївся, винищив чорноморську популяцію устриці та сильно скоротив запаси мідій.
Або ще один класичний приклад — реброплав мнеміопсіс. До Чорного моря він потрапив у 1980-х. Оскільки в новому середовищі йому не знайшлося природних ворогів, то він почав швидко розмножуватися і, звісно, багато їсти. Поглинав велику кількість зоопланктону, спокушався ікрою риби і, зрештою, найбільшої шкоди завдав хамсі. Це відобразилося на дельфінах. Зупинив «чужого» лише інший реброплав-зайда — Beroe ovata, який харчується мнеміопсісом.
— Є певна кількість видів, які глобально впливають на більшу частину районів Чорного моря, але тільки невелика частина з них, десь 10 %, вселились і все змінили. Багато видів є так званими backseat driver, — пояснює Михайло Сон. — Це коли один з подружжя веде машину, а інший сидить поруч і дає різні поради. Сам не кермує, але певний вплив має. Такі види реалізують свій потенціал в умовах нових навантажень. Скажімо, в Чорному морі стало гірше, через мули збільшилась кількість заморів і масово розвинулися чужорідні види, завадивши відновленню природних угруповань.
Є ризик, що подібні процеси зараз відбуваються в Дніпровсько-Бузькому лимані. Там після скиду води з Каховського водосховища можуть залишатися забруднені й пошкоджені ділянки, де вселенці отримують якісь переваги на фоні пригнічення місцевої фауни. Інше питання, що саме ці райони відсікли від судноплавства. І це хороша частина цієї історії.
Ще трохи про хороше
Нацпарк «Тузлівські лимани» — один з двох неокупованих об’єктів природно-заповідного фонду, що омивається Чорним морем. Інший — Дунайський біосферний заповідник. Саме на цих унікальних територіях працює орнітолог Максим Яковлєв. Він розповідає, що минулого року в Тузлівських лиманах уперше загніздилися фламінго.
— Дехто каже, що ці птахи з'явились у нас через вплив війни. Адже до цього перших кілька пар на гніздуванні відмічали на Сиваші, який зараз окупований, — пояснює він.
Але, на його думку, причина криється все ж в іншому. Її науковці з'ясували завдяки інформації на кільцях, які були на птахах.
— Якщо скоротити історію, то озера, де раніше вони мешкали — в Іспанії та Туреччині, пересохли й птахи мусили шукати нові території, — каже Максим Яковлєв.
Тузлівські лимани підійшли, бо на той час вони мали низький рівень води, були значно солоніші, та й місцеві харчі птахам, судячи з усього, смакували.
Життя триває, поки для нього залишається місце. І як не парадоксально звучить, під час війни цей простір може навіть збільшитися.
— Цього тижня бачив, як лебеді підійшли до самого мису Малий Фонтан, плавали серед тих, хто купався, і геть не боялись людей, — розповідає Віктор Коморін. — Раніше тут таке досить рідко траплялось.
Раніше — це, зрозуміло, до повномасштабного вторгнення. Поки люди воюють, природа хоча б частково відпочиває від них. Заборона купатися і відсутність навали туристів, припинення промислового рибальства, гідротехнічних і днопоглиблювальних робіт, будівництва, зниження інтенсивності руху комерційних морських суден — щойно ці звичні фактори антропогенного навантаження зникли, як природа чорноморського узбережжя відреагувала.
— Звісно, є ділянки, де були інтенсивні бойові дії, нафтові розливи або ще щось. Каховська трагедія мала вплив, потім точково відкрили пляжний сезон. Але якщо візьмемо смугу від Чорноморська і до Дунаю, то вона весь цей час жила фактично в режимі заповідника, — каже Михайло Сон.
Скати — сторожкий вид, який воліє бути подалі від людей і за їхньої присутності віддаляється від берега щонайменше на 100 м, почав заходити на пляжі. А коли науковці після підриву греблі вперше зайшли у воду з водолазними роботами, то побачене більше нагадувало Крим. Дно на пляжах було встелено креветками, крабами, наче килимом.
— І це, до речі, теж стало до певної міри подушкою безпеки перед Каховкою. Тобто ті події, звісно, вдарили по цих угрупованнях, але перед тим у них було півтора року, щоб накопичити здоров’я, — пояснює Михайло.
Науковці, звісно, радіють, але, як завжди, обережні. З висновками, наскільки системно це вплинуло на море, пропонують усе ж не поспішати. Зокрема й тому, що дослідники мають змогу працювати на дуже обмеженій території. Водночас немає спостережень для Миколаївської та Херсонської областей, морських районів від Одеси до Дунаю.
— Так, дельфіни підходили близько до берега, було дуже багато птахів. А це означає, тут була риба, на яку вони полювали. І візуально ситуація справді покращилась, — каже Віктор Коморін. — Але йдеться насамперед про те, що певні кордони життя цих всіх морських тварин змінилися — посунулись ближче до берегів. Є вчені, які розповідають про знахідки деяких видів осетрових досить високо в Дніпрі за течією. Але все це окремі факти. Я вкотре повторюю свою думку: взаємовідносини людини і моря доволі складні. І те, що ми бачимо з берега, неможливо екстраполювати на все море. А там може бути все, що завгодно. І щоб розуміти, що саме, — потрібне всебічне дослідження.
Залишається дочекатися перемоги, коли воно стане можливим.
— А якщо продовжити вашу аналогію з пацієнтом, що можна сказати про Чорне море за його пульсом? — питаю Віктора Коморіна.
— Що пацієнт не в кращому стані, але притомний.
