Пережити потоп
Якщо взяти всі ті негативні впливи, яких зазнає Чорне море через воєнні дії, як оцінюєте за наслідками підрив Каховської греблі?
У масштабах усього моря це не мало такого катастрофічного впливу, що зачепив би усе. Для моря загалом діють скоріше інші фактори. Приміром, кардинально іншим стало судноплавство і все дотичне до нього: маршрути, скиди баластних вод, проникнення чужорідних видів з баластними водами, нафтове забруднення із суден, скиди ракетного палива. З одного боку, це російські військові кораблі. З іншого боку, наше торгове судноплавство. І це пов’язано із зерновою угодою і створенням коридору для вивезення зернових із портів “Чорноморськ”, “Одеса” і “Південний”, а також з інтенсифікацією судноплавства по Дунаю. Є значне зростання кількості загиблих китоподібних. І, можливо, в цьому є питома саме воєнна складова. Це те, що стосується моря в цілому.
Підрив греблі і витік води з Каховського водосховища — це, беззаперечно, трагедія з дуже сильними негативним наслідками. Але це локальна катастрофа для нашої північно-західної частини моря, яка зачіпає передусім Україну, Румунію. Як і безпосередньо впливи бойових дій (затонулі кораблі, снаряди, розливи ракетного палива, нафтопродуктів, інші об’єкти, які є частиною забруднення). Це два такі локальні аспекти, але які мають великий вплив на екосистеми.
Якщо говорити про загальну картину після підриву греблі, то що маємо на цей момент? Наскільки це стало великим стресом для морських екосистем?
Для цього треба розуміти, як рухалась вода з Каховського водосховища. Вона йшла вузьким клином уздовж узбережжя. Його можна було візуально побачити. Фактично це був компактний язик прісної води на сотні метрів завширшки, який ніс зі собою цілі каравани так званих пливунів — це скупчення очерету, зчепленого коренями в острівки, на яких були якісь тварини, рослини. Уся ця маса води пройшла крізь пляшкове горлечко Дніпровсько-Бузького лиману, яке направлене на Одеську затоку.
У природному режимі повені вода дійшла б до південної межі затоки — мису Великий Фонтан – і потроху розчинилась. Але в цьому випадку опріснення частково поширювалось далі, хоч, вірогідно, з меншими показниками.
Тож це була катастрофа передусім для прибережної смуги, де рухався цей язик, — для естуарно-дельтової (естуарій — лійкоподібне гирло річки, що розширюється в напрямку моря. — LB.ua) екосистеми в зоні Дніпровсько-Бузького лиману і дельти Дніпра. Вона пережила екстремальне раптове навантаження — затоплення, замулення або можливе зниження кисню. Там і забруднення могло бути масштабнішим.
На перших етапах дуже переживали саме через опріснення моря.
З опрісненням ситуація така, що рік уже і так був аномальним. По-перше, через велику кількість опадів, а по-друге, з того ж Каховського водосховища попуски відбувались, починаючи з жовтня минулого року. Тобто до цієї катастрофи ми вже мали знижену солоність: 13‰. Це трохи менше за середній показник для того періоду. Коли ж пішло опріснення після підриву греблі, то десь з 9 червня на тиждень він опустився до 3,5‰. І потім потроху почав відновлюватися.
Тоді наша головна задача була зафіксувати. Ми робили значно більше відборів проб, ніж зазвичай. У перші дні для всіх органів, які відповідають за моніторинг, як і для нас, діяла заборона з’являтися на морському узбережжі. Але десь якось із теробороною ми домовлялися, виходили. Виконавчі органи влади, відповідальні за моніторинг, кілька діб не встигали отримувати польові дані. Тому ці зміни солоності на початку, коли підходив клин, окрім нас, ніхто не зміг зловити. Завдяки тому, що нам це все ж вдалося, ми зможемо побудувати детальні карти руху води. І, до речі, це відбувалося зовсім не так, як моделювали.
Чому?
Багато залежить від того, як все піде в перші дні, і є чимало факторів, які впливають на це. Передбачити усі, як виявилося, неможливо. Ми гадали, що клин йтиме до Одеси тиждень. А він дійшов за пару днів. Бо з’явився супутній вітер і все змінив кардинальним чином.
Зараз етап певної стабілізації?
Що стосується гідрології, тобто температури, солоності, течії, то так. А ось гідрохімічні процеси, спричинені зміною цих показників, — це надовго.
Проблема в тому, що опріснення й органічні поживні речовини — біогени, які прийшли з клином — запустили процеси цвітіння моря. І з нормалізацією солоності воно нікуди не зникає. Бо на різні рівні солоності існують різні збудники цвітіння. Спочатку, коли солоність води впала до мінімуму, почали з’являтися одні мікроводорості та ціанопрокаріоти. Потім інші.
Тобто зараз вийшла така собі збірна солянка.
Так, з різними домінантними видами, які змінюють один одного. Це не якесь унікальне явище, і та зона, де пройшовся клин, природно потерпає від паводків. Але більшою мірою вони навесні, коли йде холодна вода, коли немає цієї умови для цвітіння. До того ж ці паводки не такі масштабні, без подібного скиду поживних речовин.
А тут водночас наклалося й те, що це літо, і те, що вода зі самого Каховського водосховища була більш тепла, ніж морська, плюс розпріснення. Усе це мало потужний ефект.
А що ви фіксували за хімічними показниками?
Даних про потрапляння в море серйозних обсягів хімічних токсикантів я не бачив. Ми відмічали сплески окремих показників, приміром, вільного аміаку. Це наслідок прямого забруднення води каналізаційними стоками — розмило якісь вигрібні ями, каналізаційні колектори. Таке підвищення фіксували протягом двох днів. Також, приміром, було короткострокове підвищення заліза.
Що стосується нафтопродуктів, то в північно-західній частині Чорного моря багато розливів ще з початку 2022 року, які утворилися під час бойових дій у районі Дунайського та Чорноморського біосферних заповідників, нацпарку “Білобережжя Святослава”. Але нових масштабних витоків по ходу цього клину поки що ми не помітили.
Ніяких масштабних токсичних скидів з Дніпра в море, можливо, взагалі не було. Можливо, вони осіли на ґрунті після розливу. Адже вода розійшлася по берегах, зокрема, пішла і вгору по Інгульцю та Південному Бугу десь аж до Нової Одеси.
Треба розуміти ще один момент. Дніпровсько-Бузький лиман — дуже велике водне тіло. І вода, яка йшла з ріки, фактично вичавила в море воду вже з нього. Так, якась частина клину пройшла наскрізь через суднохідний канал, де поглиблене дно, але значною мірою до нас дійшла не стільки вода з водосховища, скільки з Дніпровсько-Бузького лиману.
Вона, грубо кажучи, чистіша?
Скажімо так, Каховське водосховище теж чисте. Забруднення — це насамперед те, що змивало з берегів, коли вода проходила населені пункти від Каховки до Херсона. А пізніше ми фіксували токсини вже більше від самого цвітіння води.
Якщо взяти всі ці негативні фактори підриву греблі, то які найтяжчі для моря — опріснення, цвітіння, хімічне забруднення, сміття?
Почнімо з того, що найбільший вплив це все ж мало на територію самого водосховища, якого тепер немає. І так само ліквідація цієї ситуації, які шляхи не обрали б, буде дуже великим навантаженням на природу. Якщо залишаємо річку, а це більш екологічний варіант, то це передбачає повну зміну господарювання в цьому регіоні. Але не тільки це. Зміни можуть теж бути антиекологічними. Наприклад, дуже ймовірно, що вирішать наростити виробництво електроенергії на Південному Бузі і задля цього затоплять його пороги. Або щоб компенсувати втрати в прісноводній портовій інфраструктурі, можливо, розвиватимуть як порт Березанський лиман. Інша ситуація, якщо відновлюватимуть Каховське водосховище, створення якого вже було однією з наймасштабніших катастроф (уряд уже затвердив постанову про експериментальний проєкт початку відбудови Каховської ГЕС. — LB.ua).
Щодо моря, то опріснення, виніс біогенів, цвітіння — це все один процес, у якому важко щось виокремити. І він, скоріше за все, найбільш проблематичний. До того ж це ще й не найпесимістичніший сценарій. З одного боку, цвітіння дуже інтенсивне і швидке рішення проблеми переробки біогенів. Як сокирою по голові. З іншого боку, якби всі ці органічні речовини, які принесло клином, не були хоча б частково утилізовані цим цвітінням, то вони залишились і давали б поступове погіршення ситуації багато років поспіль. Приміром, якби цю органіку перероблювала не велика кількість планктонних мікроводоростей, а донні мікроорганізми, які до того ж можуть бути патогенними для людини, то екосистема справлялась би з наслідками катастрофи набагато важче.
А ризики задухи і утворення мертвих зон через цвітіння і брак кисню, наскільки вони високі?
Ось тут і потрібні водолазні дослідження, щоб зрозуміти масштаби процесів, які відбуваються. Але наразі всі водолазні роботи — це якісь окремі локації і разові дії. Формально діє заборона навіть по пояс заходити у воду (зокрема, через мінну небезпеку. — LB.ua). Переважно ми працюємо з берегом і супутниковими знімками. Щоб щось казати напевно, потрібен доступ до моря, якого в багатьох випадках ми просто не маємо.
Але знову ж таки, уражено відносно вузьку мілководну прибережну смугу. До того ж прісна вода легша, вона йшла по шару солоної і більшою частиною до дна не торкалась, хіба там, де були метри глибини, а не там, де десятки метрів, я гадаю. Тобто так, у якійсь пляжній зоні все виглядало страшно — острови, жаби, тритони у воді, трупи тварин, очерет. А на глибині такого тривалого і сильного впливу не було. До речі, 70 років тому, коли ще не побудували Каховську ГЕС, в Одеську затоку всіх цих жаб, тритонів змивало з Дніпра щороку навесні.
На щастя, встигли вчасно перекрити Тилігульський лиман — один з найчистіших і найпрозоріших наших лиманів. Насоси і канали з’єднують його з морем, і якби тоді в нього закачали воду, наслідки були б дуже прикрі, тому що це такий дуже здоровий лиман з цінними рослинними угрупованнями. І клин був близько до нього. Закрили і входи до деяких портів, де це можна було зробити. Такі водойми могли сильно постраждати. Бо це вже інша ситуація, коли водойма обмежена і вода з неї ніяк не вийде. Це могла б бути катастрофа.
А ці пливуни, якщо вони розкладатимуться, то це додасть умов для цвітіння?
Їх швидко почали прибирати комунальники. Але загалом це природне явище. Навесні завжди викидує очерет і таке інше. Ще є штормові викиди. І якщо це не мікропластик, а деревина, рослини, то це взагалі корисна річ для берега, бо є організми, які все це перетравлюють, подрібнюють. І в перші ж дні сходу води ми бачили, що багато тварин вийшли все це їсти. Є береги, які фактично сформовані такими залишками. Приміром, внутрішня сторона Джарилгача, кіс. Там береги — це подушки товщиною метр-півтора, сформовані викидами морських трав, водоростей, очерету. І це місця, де живе велике різноманіття організмів.
Виживи, якщо зможеш
Які наслідки це мало і має для фауни?
Якщо брати північно-західну частину Чорного моря, яка зазнала основного удару, то ситуація для різних видів різна, як і фактори, які спричинили ці наслідки. Приміром, ми знаємо про загибель мідії та, можливо, ще якихось безхребетних через розпріснення і різке підвищення температур.
Проте треба розуміти, що це водночас і типова ситуація для пікових показників тепла, коли починає сильно прогріватися вода. Це запускає різні процеси, зокрема, метаболізм організмів пришвидшується. А вони не можуть настільки ж швидко живитися, щоб його забезпечити. І за рахунок сукупності факторів відбувається масова літня смертність.
У випадку з мідією, то вона згодом відновиться — з лиманів або з інших частин моря. І для таких широко поширених у Чорному морі видів це локальні втрати.
Скільки може піти часу на відновлення?
Як буде наступний нерест, так і відновиться. Може, не в тій кількості. Але поки що ми не знаємо, в якій кількості реально була загибель, тому що не маємо повного допуску до водолазних робіт.
Водночас є ризики для українських популяцій певних видів, аж до зникнення, бо вони мешкають тільки тут і не зможуть відтворитися.
Про що йдеться?
Насамперед про понто-каспійську фауну (ендеміки Чорного, Азовського та Каспійського морів, що сформувалися в період максимального опріснення в Сарматському і Понтійському морях-озерах. Після прориву Босфору їм довелося відступити в дельти, естуарії та найбільш розпріснені частини моря. – LB.ua ), яка мешкає в перехідних територіях — пониззях річок, солонуватих зонах лиманів, у прісних водах дельт, заплавах.
Річ у тім, що про стан популяцій багатьох видів понто-каспійських реліктів ми і до катастрофи знали мало. Вони могли траплятися нам раз на кілька років. І дніпровські популяції таких рідкісних видів, імовірно, були знищені.
Приміром, понто-каспійський вид рака аstacus pachypus, або товстопалий. Є вірогідність, що він жив уже тільки біля греблі Каховської ГЕС і в гирлі Інгульця на кам’янистих промитих ділянках. Він чутливий до вмісту кисню, і його оселища могли бути замулені та зруйновані короткостроковим забрудненням.
Багато писали про дунайських тритонів, яких змило.
Вони теж у зоні ризику, бо живуть у заплавних лісах. Але окрім них, є цілий ряд інших видів, поширених у дельті Дніпра, які теж прив’язані до заплав. Це, наприклад, окремі амфіподи. Вони так само могли постраждати через замулення. Якщо говорити про район Кінбурнської коси та прилеглих сіл Рибальче, Нова Збур’ївка, Стара Збур’ївка, то там теж формувалися такі популяції субендемічних рідкісних видів, які опинились під загрозою.
Тобто ми говоримо насамперед про руйнацію оселищ як основний фактор зникнення?
Так.
Ви казали про район Кінбурнської коси. Що там?
Там на великих піщаних аренах формуються зони водойм і лагун, що пересихають, вони можуть бути дуже солоні, з лікувальним мулом. У них є різні цікаві угруповування, які могли загинути. При цьому найбільша проблема в тому, що вони не відновляться. У цих видів цисти або яйця роками можуть перебувати на дні, навіть якщо водойма висохла, і чекати на її заповнення, щоб знову проклюнутися. Ось такі банки яєць могло повністю замулити. Це в першу чергу зяброногі ракоподібні. Такі фантастичні на вигляд створіння, як відома артемія, тільки можуть бути більшими у 2–3 рази. Дуже цікава група. Це три-чотири види, які є на Кінбурнській косі, в Чорноморському заповіднику. І практично більше ніде в чорноморському ареалі в таких кількості і різномаїтті їх немає. Якщо ця фауна більшою мірою загинула, то треба буде думати про програми реінтродукції. Теоретично їх можливо знайти, розмножити в лабораторних умовах і заселити. Але, знову ж, доступу до цих територій ми не маємо і казати точно, що там відбувається, не можемо.
Які ще вразливі зони?
Ми не знаємо, наскільки постраждала Нова Каховка та Козацьке, але там було єдине таке скупчення карстових джерел у степовій зоні. Кожен метр — це джерела, водоспади. У Козацькому водоспади високі, і для них руйнація греблі не проблема. А ось Каховка — це сотні і сотні джерел на самісінькому березі. І там сформувались доволі специфічні реліктові угруповування, які теж опинилися в зоні ризику. Хоча є великий шанс, що такі види живуть не тільки у витоку джерела, де ми їх бачимо, але і під землею, де ми їх не бачимо. Якщо це так, то під землею вони переживуть те, що сталося, і відновляться. Якби це були не карстові джерела з печерками, а рівнинні, то їх би просто замулило, а карстові можна розкопати і вони існуватимуть далі.
Ну і загалом сам Дніпровсько-Бузький лиман і дельта Дніпра — це таке ядро біорізноманіття. Окрім того, в дельті острови, ландшафти яких постраждали. Ми знаємо про тритонів, але, можливо, ще для якихось видів це проблема. Приміром, там є цікава популяція напівназемних п’явок. Вони живуть за 2–3 м від водойми, під камінням, сміттям, вологою деревиною. Ті дві локації, де ми їх бачили в дельті Дніпра, зараз знищені. У тих же біотопах були ракоподібні — нам відомі лише кілька їхніх локацій на весь чорноморський басейн. Такі райони заплавних лугів і лісів біля дельт — це окремі вразливі території.
Безпрецедентні експерименти
Як щодо довготривалих наслідків такого залпового скиду великої кількості прісної води?
Теоретично, могли утворитися локальні, але протяжні зони із загибеллю тварин. І є ризик, що ці спорожнілі екологічні ніші захоплять види-опортуністи. Вони можуть зрештою закріпитися і витіснити тих, хто там мешкав. Понад це, подібні локації мають усі шанси стати ядром для їхнього накопичення і подальшої експансії.
І хто, на вашу думку, перші кандидати на роль захоплювачів?
Насамперед загроза є з боку видів атлантичного або тихоокеанського походження. Приміром, голландський краб може витіснити чорноморських крабів, бо вони більш чутливі до солоності. Або більше розвинуться інвазійні поліхети. Можливо, деякі молюски, як, наприклад, анадара, наростять свої популяції. Може, щось нове з’явиться. Бо за ці два роки ми бачимо нові, нові і нові види як для нашого регіону, так і для Чорного моря загалом.
Ці зони збідніють з погляду біорізноманіття чи просто стануть іншими?
Скоріше іншими. Тому що вони і в природному вигляді можуть бути біднішими. У них інша структура угруповання. Є навіть таке поняття, як парадокс якості естуаріїв. Їхня природна структура трохи схожа на структуру відкритого моря, коли та переживає катастрофу. Флора і фауна естуаріїв постійно перебувають у непрогнозованому, дуже варіабельному середовищі. Це такі специфічні оселища. Але зміни в них можуть бути незворотними. Так само як у дельті Дніпра.
Що стосується донних екосистем, то ми не знаємо, наскільки сильний вплив на них мало опріснення. Бо як я вже казав, і досі не маємо дозволу на водолазні дослідження. На рівні планктонної екосистеми, на рівні самої води — так, ми побачили локальну катастрофу. На дні? Можливо. Але є вірогідність, що наступного року це вже не матиме впливу. Окрім ситуації, якщо зміни в донних угрупованнях усе ж відбулись і якщо їх під себе зафіксували опортуністи. Але в плані біорізноманіття це не буде чимось таким катастрофічно незворотним, як у випадку з естуарно-дельтовими екосистемами.
У будь-якому разі наслідки для донних екосистем ми побачимо не в ці місяці. Зараз ми можемо лиш фіксувати короткостроковий вплив — десь щось загинуло, десь зона замору, сірководень. Але це ми маємо кожного літа в якихось масштабах. Довгострокові наслідки спостерігатимемо протягом наступного одного-двох років. Це не такі швидкі процеси.
А які з досліджень моря зараз для вас є першочерговими?
Багато питань про зворотний і незворотний характер змін, швидкість відновлення морської екосистеми і дельти річок. Узагалі дослідження кожного аспекту не має прецедентів, тому що в нас специфічне море. Воно не припливне, тож має іншу гідродинаміку, іншу структуру формування берегу.
І вам нема з чим порівняти.
Так, ми не можемо це порівняти з якимось тихоокеанським цунамі, яке теж переносить масиви води. А що стосується 2022-го і 2023 року, то ми маємо ситуацію, коли на дуже великій площі берегів практично не проводилась господарська діяльність — немає рекреації, комерційного рибальства, забудови. Таких природних експериментів зі зникнення антропогенних чинників дуже мало. А коли це відбувалось, приміром, у Другу світову, то тоді не проводили подібних досліджень. І зараз ми отримаємо масиви даних безпрецедентних експериментів у природі. Це має фундаментальну наукову цінність і, звісно, прикладну в контексті, а що ж робити далі.
