Останній дотепер фільм про Людину-Павука вийшов п’ять років тому. Це велика перерва для супергероя, хоча, можливо, саме це і робить його популярним. У стрічці «Людина-Павук: Додому шляху немає» закляття Доктора Стренджа змусило всіх забули про Спайдермена (Том Голланд), включно з його коханою Мішель (Зендея) та найкращим другом Недом (Джейкоб Баталон).
У новому фільмі Пітер Паркер живе в глибокій депресії, адже сумує за другом і не може розлюбити кохану. Він усамітнюється й занурюється в роботу: цілими днями тягає гантелі й удосконалює костюм Спайдермена, аби розібратися з усіма злочинцями Нью-Йорка (порівняно з минулими фільмами вони втратили розмах, скотившись до рівня простих грабіжників банку). Проте депресія все ж дається взнаки: людські гени Паркера поступаються потроху арахнідським генам — Спайдермен дедалі більше уподібнюється до павука.
Попередню частину історії про Людину-Павука з Томом Голландом зняв Джон Воттс; нову — Дестін Деніел Креттон. Раніше цей режисер намагався відновити забутого супергероя 1980-х Шан-Чі та зняв два епізоди для серіалу «Диво-Людина». В обох випадках він не відзначався особливою авторською стилістикою. Можливо, саме тому його обрав головний архітектор кіновсесвіту Marvel Кевін Фейгі, який у попередні роки безуспішно намагався поєднати супергеройський екшн з авторськими висловлюваннями, наприклад, запросивши в режисерське крісло «Вічних» Хлою Чжао.
Режисура Кеттона не створює нічого екстраординарного; він навіть класичному супергеройському кіно ледь дає раду. Центральною темою Кеттон обирає максиму про те, що найважливіша боротьба — це боротьба зі самим собою. Паркеру весь час доводиться приборкувати павука в собі, а логічним доповненням цієї боротьби стає поява у фільмі іншого супергероя зі схожими проблемами — Халка (Марк Руффало). Звісно, до фіналу фільму Паркер встигає зрозуміти: щоб перемогти павука, треба дбати про людину в собі. Цей банальний сюжет Кеттон поєднує з мелодраматичною лінією: дві третини фільму Паркер намагається нагадати Мішель про те, що вони були парою, зрештою приймає той факт, що вона за ці роки змінилася: закінчила коледж, знайшла хлопця і вже не любить його. Така розв’язка любовної колізії натякає на можливе возз’єднання персонажів Голланда та Зендеї в наступній частині трилогії (сподіватимемося, акторське подружжя до того часу не розлучиться).
За цим шляхом до прийняття себе та спробами відновити кохання Кеттон, здається, геть забуває про супергеройський екшн. Однією з особливостей історії про Людини-Павука завжди була галерея яскравих антагоністів: Ящір, Носоріг, Містеріо, доктор Восьминіг і Зелений Гоблін (Віллем Дефо досі вважає останнього чи не найкращою роллю). Натомість новий фільм пропонує куций список кволих ворогів: дівчина-телепатка Джин Грей (Седі Сінк з «Дивних див»), яка привносить вайб романів Стівена Кінга; Скорпіон (Майкл Мендо), який має крихту сценарного часу; Халк, який подекуди бідокурить у кадрі; і смішний загін ніндзя, який взагалі не дотягує до ролі противника Спайдермена.
На початку фільму режисер ще намагається вразити глядача (зокрема, цікавою інтерпретацією способу пересування Людини-Павука: він літає Нью-Йорком на павутинах, перетворюючи цей процес на повноцінне фізичне дійство); однак далі все сиплеться. Окрім невеликої бійки зі Скорпіоном, постановки видаються вторинними, а кількість CGI перевищує розумні межі. При цьому, як справжній міленіал, Кеттон намагається стишити супергеройський пафос свого Спайді, додаючи гумор: за нього відповідає напарник Паркера Френк Кастел (він же Каратель), якого грає знову Джон Бернталл. Та награні конфлікти між ними і вставки-стендапи настільки ситкомні, ніби діється все десь на початку 2000-х.
У російської аудиторії новий фільм про Людину-Павука викликав бурю захоплення тим, що в ньому є пісня Лізи Монеточки. Попри те, що Монеточка відкрито критикувала путінський режим ще до 2022 року, ця частина обурила український сегмент. В українській версії Монеточку вирізали з титрів, але присутність її музики у стрічці не найбільша проблема. Куди гірші бездушність і банальна сентиментальність фільму: це прохідне кіно нічим не вражає і викликає лише нудьгу.
Читайте також«Суперґьорл»: сестринство в омажах