Закономірно виникає запитання: які головні причини таких відмінностей результатів у різних країнах за один і той же проміжок часу? Звісно, їх перелік може бути великим, але ключових все ж дві: 1) різна мета правління, 2) різні владні компетентності правителів. Друга витікає з першої: якщо мета правління – становлення / збереження та розвиток держави й благо суспільства, тоді верховні правителі формують команду компетентних у різних галузях фахівців, які здатні впроваджувати стратегії й програми в різних галузях державної політики. Якщо ж мета правління – благо правителів, то замість стратегій та програм просуваються набори популістських лозунгів, а команди підбираються аж ніяк не за критеріями управлінських компетентностей. Таку ситуацію спостерігаємо не лише в Україні. Звісно, це не тішить, але вказує на необхідність розуміти, що в нас не так і як це змінювати.
Читайте також«Голка»: за сім років ВР втратила 71 нардепа, а 47 мажоритарних округів залишаються без представників у Раді
Особливості сінгапурської меритократії
Меритократичні системи, які сформувались і поширюються в Східній Азії, на думку багатьох, в тому числі західних дослідників, представляють ефективну альтернативу ліберальним демократіям передусім тому, що владні посади розподіляються відповідно до знань, здібностей і моральних чеснот. Тобто, той компетентнісний підхід, який у західних демократіях декларується, в азійських країнах – ефективно реалізується в рамках різних моделей меритократії. Сьогодні ми зосередимо увагу на сінгапурській моделі. Як зазначав британський високопосадовець, «у сінгапурських державних службовців вражає чіткість думки – для кожної пропозиції чи дії є ґрунтовна аргументація, для кожного плану – послідовний підхід до втілення». (Дуже контрастує із першим в наших реаліях, бо аргументація іноді нагадує боротьбу мовного апарату людини за незалежність від мозку. І абсолютно не співвідноситься з другим, бо і самі плани, відповідно й підходи до їх втілення в абсолютній більшості випадків відсутні, звісно, окрім непублічних планів особистого збагачення).
Лі Куан Ю наприкінці свого правління говорив, що без уряду і народу, який у позитивному сенсі відрізнятиметься від сусідів і завжди зуміє себе захистити, Сінгапур припинить своє існування. Тож і влада, і громадяни мають завжди ставити запитання, чи виживе їхня країна і здійснювати постійний самоаналіз. Для України питання виживання в умовах війни є значно гострішим. Тож самоаналіз, безумовно, необхідний. А ще – дослідження досвіду успішного управління для блага суспільства і його адаптація.
Сінгапурську модель меритократичного правління називають технократично-прагматичною. Її ключові принципи формують інституційний фундамент всієї системи державного управління, в тому числі й відбору на державні посади. Тож варто розглянути суть кожного принципу та особливості його практичної реалізації.
- Жорстка інституційна прозорість. Згідно з цим принципом забезпечена повна кодифікованість та передбачуваність усіх правил функціонування державної служби і відбору на державні посади. Максимально відкриті формули нарахування заробітної плати посадовцям. Будь-які приховані пільги відсутні. Реалізація принципу включає три складові:
-
Винагорода за працю – «чиста зарплата». Сінгапурські державні службовці не мають службових автомобілів і персональних водіїв для приватних потреб, їм не надаються службові дачі, безкоштовне житло чи компенсації на оренду житла. Всі виплати здійснюються в грошовій формі і публічно декларуються. Звісно, заробітна плата висока, відповідає рівню доходів представників топ-менеджменту в бізнесі. Але, якщо врахувати неможливість корупційних, тіньових та інших форм доходів і жорсткі критерії ефективності діяльності чиновників, держава і суспільство від цього лише виграє, що цілком очевидно.
-
Публічний бенчмаркінг. Формули розрахунку рівня заробітної плати державних чиновників розробляються та регулярно переглядаються за участі незалежних комісій, профспілок, науковців, представників громадськості. Ці формули є у відкритому доступі.
-
Контроль доходів і статків. Державні службовці щорічно декларують доходи, активи, борги та фінансові зобов’язання.
- Поєднання формальних демократичних процедур відбору кандидатів на владні посади із жорстким бюрократичним фільтром, орієнтованим на вимірювані результати діяльності. У Сінгапурі функціонує реальна парламентська демократія. Є вибори і діє загальне виборче право. Домінуюча Партія народної дії в демократичний спосіб завойовує більшість на всезагальних виборах. Протягом десятиліть цьому сприяють кілька умов: а) жорсткий внутріпартійний рекрутинг «кандидатів у кандидати» на виборах, що включає перевірку біографії, оцінку за чітко визначеними критеріями знань і компетенцій, аналіз психометричних характеристик, стресостійкості, реальних і вимірюваних досягнень; б) представлення партією чітких програм дій на майбутню каденцію за різними напрямами державної політики, що включають опис наявних ресурсів для виконання програм і вимірюваних показників досягнутих результатів у чітко визначений період часу; в) кожна наступна виборча кампанія починається з детального звіту про виконання програми в попередню каденцію. Але тут ми більш детально зупинимось на першому – процедурах внутріпартійного відбору.
-
Процедура «чаювань». Депутати парламенту від правлячої партії проводять постійні ретельні співбесіди як із діючими урядовцями і потенційними кандидатами на посади. В ході цих «чаювань» і відбувається внутріпартійний рекрутинг. Лише ті «кандидати в кандидати», які пройшли цей «внутріпартійний фільтр», отримують можливість повторно чи вперше балотуватись.
-
Чотири соціально-економічні критерії з вимірюваними показниками, за якими оцінюється робота урядовців. 1) Зростання реального доходу громадян Сінгапуру. 2) Зростання реального доходу 20 % найбідніших громадян. 3) Наявний рівень безробіття і його зміна за період каденції. 4) Темпи зростання реального ВВП. До динаміки цих же показників прив’язана змінна частина заробітної плати чиновників, що становить близько 35 % від загальної суми. Вся інформація про досягнення чиновників у рамках цих критеріїв, про зміну їх заробітної плати відкрита для громадян.
- Висока технічна компетентність. Сама діяльність по управлінню державою сприймається як прагматична й техніко-аналітична. Це ж є головним і в навчанні майбутніх державних менеджерів. Прагматичні державні рішення базуються на основі наукового аналізу та аналізу даних. Державне управління не лише не сприймається як простір для популізму. Більше того, як пише декан Школи державного управління імені Лі Куана Ю, «Популізм – це головна загроза для Сінгапуру і політичне самогубство для будь-якої влади. Якщо до влади прийдуть популісти, Сінгапур не виживе». Практичну реалізацію цього принципу забезпечують:
-
Залучення на вищі керівні державні посади висококваліфікованих фахівців у галузях економіки, інженерії, публічного адміністрування. Перевага надається випускниками провідних світових та сінгапурських університетів.
-
Ротація між міністерствами і відомствами. У Сінгапурі сформували Administrative Service – елітний чиновницький корпус (елітний в плані управлінських компетентностей). Представники цього корпусу кожні 2-3 роки змінюють сфери відповідальності, наприклад, переходять з одного міністерства в інше. Але така ротація кардинально відрізняється від тієї, яку бачимо в Україні зараз. Адже в основі сінгапурської ротації – управлінські компетентності найвищого рівня, орієнтація на усвідомлення системності державного управління і розвиток управлінської універсальності.
-
Пілотне впровадження політик. У Сінгапурі не проводять загальнодержавних політичних експериментів з міркувань «впровадимо, а там як буде». Окрім того, що будь-які новації проходять через науковий аналіз і експертизу, вони спочатку впроваджуються як пілотні експерименти, і лише після збору й аналізу даних, ризиків, коригування проекти масштабуються. (І ось тут згадується і впровадження «Болонської системи» у сфері вищої освіти, яку в наших реаліях колеги швидко охрестили «болванською», а потім якось швидко забули, й «нова українська школа», від якої гірко плачуть вчителі й батьки і згадують тодішню міністерку «незлим тихим словом», а учні мало що знають і розуміють. І справа тут не в тому, що Болонська система чи фінська школи погані, а в усвідомленні філософії моделей і їх впровадженні – з розумінням глибинної суті чи поверхневим копіюванням і зміною назв).
Читайте такожУряд Корецького без Федорова та Сибіги, протести з картонками і розчарування у «Слузі народу»
- Ринковий рівень винагороди праці державних службовців, що поєднується із жорсткими покараннями за корупцію. Заробітна плата державних чиновників в Сінгапурі одна з найвищих у світі.
-
Ще Лі Куан Ю запровадив жорстку прив’язку до ринку: зарплата міністра розраховується на основі медіанного доходу 1000 найбільших платників податків у приватному секторі + 40 % дисконт для підкреслення важливості державної служби. У різноманітних публікаціях часто зустрічаються нарікання на те, що така винагорода занадто висока, не кожна, навіть розвинута країна, може таку собі дозволити. Але, водночас, стосовно наших реалій, неодмінно утверджується переконання, що якщо порахувати корупційні й тіньові доходи хоча б тих посадовців, які стали фігурантами гучних корупційних скандалів (навряд нам це вдасться), та ще додати збитки від їхньої діяльності, (окрім корупційної), для держави й суспільства, то сінгапурський рівень виявився б не лише прийнятним, навіть в теперішніх умовах, а й дуже прибутковим. Звісно, за наявності такого ж рівня компетентності і наявних вимірюваних результатів діяльності.
-
Незалежне антикорупційне бюро, що спрямоване, передусім, на боротьбу з корупцією в державній службі і має широкі повноваження щодо перевірки статків, розслідувань і затримання. Предметом його уваги може стати будь-який чиновник, навіть сам президент чи прем’єр.
-
Жорстке і невідворотне покарання за корупцію. Покарання включають тривалі терміни ув’язнення, величезні штрафи, конфіскацію майна, позбавлення статусу, втрату репутації. Жодні минулі заслуги не позбавляють і не пом’якшують покарання.
-
Презумпція щодо незаконного збагачення. Якщо посадовець не може підтвердити законність походження своїх коштів і майна, це служить в суді доказом корупції.
- Систематичний відбір талантів. У Сінгапурі функціонує загальнонаціональна система пошуку, супроводу та виховання потенційних лідерів для формування майбутньої політичної та адміністративної еліти. Пошук обдарованих дітей починається з раннього шкільного віку з подальшим їх супроводом і цілеспрямованим розвитком лідерських якостей.
-
Працює стипендіальна система «Public Service Commission Scholarships». Спеціальна комісія з питань державної служби відбирає випускників шкіл із найвищими академічними показниками та лідерськими якостями. Держава фінансує їхнє навчання у провідних світових університетах.
-
Службове зобов’язання. По закінченню навчання стипендіатів зараховують до корпусу Адміністративної служби. Вони зобов’язані відпрацювати 4-6 років на державній службі. Завдяки високій винагороді, іншим умовам служби, в них, як правило, не виникає бажання їхати в інші країни. Таку практику ще з самого початку запровадив Лі Куан Ю, і хоча сьогодні сінгапурська Школа державного управління сама визнана однією з найкращих в світі, практика зберігається.
-
Система оцінки потенціалу «Current Estimated Potential». Це специфічна модель, яка використовується для оцінки лідерського потенціалу за чотирма параметрами: вміння бачити проблему глобально та в деталях; наявність аналітичних здібностей та вміння їх застосовувати в конкретних ситуаціях; прагматичність; інноваційність. З допомогою цих індикаторів визначають і лідерський, і кар’єрний потенціал чиновників у віці 30-35 років, коли вони ще не займають найвищі посади. Високі показники по кожному індикатору дають найкращі перспективи для подальшого просування.
Висновок
Сінгапур, як країна синської цивілізації, має сильні конфуціанські традиції. Вочевидь, патерналістська модель держави і вимоги, які Конфуцій висував до правителів – володіти усією сумою знань, які накопичило людство та базувати свою владу на авторитеті, є вагомою складовою сучасної культури і мають практичну реалізацію в сучасних умовах. Тож і представники цієї цивілізації – Китай / Гонконг, Тайвань, Сінгапур, В’єтнам вибудували / вибудовують свої моделі меритократичного правління, які наочно демонструють свої переваги, вимірювані показниками економічного розвитку та зростання добробуту громадян. Водночас, ані вимоги щодо компетентності правителів, ані діяльність влади на благо суспільства аж ніяк не суперечать демократії. Однак питання в практичній реалізації. Україну поглинає цунамі популізму, корупції, некомпетентності й кадрового балагану, що чомусь дехто називає демократією. Азійські країни демонструють ефективні моделі влади з реальними позитивними результатами її діяльності для суспільства. При цьому, у них досі, в тому числі і в Сінгапурі зберігаються практики направлення і фінансування державою навчання талановитої молоді – майбутньої еліти у кращих університетах світу. Проте, знову ж таки дехто, називає ці системи автократіями чи навіть диктатурами. Хоча науковці, які їх досліджують, характеризують як меритократії з багатьма складовими справжньої і дієвої демократії.
Організація влади, принципи відбору кандидатів на владні посади в Сінгапурі, беззаперечно, заслуговує на глибоке дослідження і адаптацію. Вищевикладені принципи та їх практична реалізація цілком раціональні і прийнятні для демократії. Їх адаптація необхідна для виживання України в умовах війни і подальшого розвитку. Звісно, зараз неможливо впровадити всю систему. Проте впровадити відбір на основі компетенцій і знайти компетентних фахівців цілком реально. Але ключова проблема сьогодні в тому, що в Україні впродовж всього періоду незалежності метою правління є благо правителів, а не суспільства. В умовах війни це досягло апогею. В такій ситуації не потрібні ані дослідження, ані рекомендації. Адже вони не відповідають головній меті. Тому наука, дослідження, освіта і діяльність влади поки не мають точок дотику. Тож залишається апелювати до активної частини суспільства, щоб через знання і вплив громадськості мати якийсь шанс на зміни. Звісно, це шлях значно довший, ніж сінгапурський.
Читайте такожПарламент та уряд втрачають довіру громадян. Що може стати порятунком для руху реформ?