Хто і де вчить медиків в Україні
За даними Єдиної державної бази освіти (ЄДЕБО), станом на 1 січня 2026 року у закладах, де є медспеціальності, навчається близько 70 000 студентів.
Десь 60% із них — в університетах МОЗу, розповідає заступниця директора Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти Олена Єременко.
Дані ЄДКІ показують, скільки студентів-медиків «дожили» до третього курсу, щоб складати іспит «Крок 1». За ними, в Україні готують медиків 82 виші:
• 15 медвишів у підпорядкуванні МОЗу;
• 37 медфакультетів чи інститутів у складі класичних або політехнічних вишів — керує МОН;
• близько 25 приватних — як суто медичних, так і класичних із медфакультетами;
• кілька комунальних.
Найбільш розпорошені сьогодні три спеціальності — терапія та реабілітація, фармація і медицина, каже Олена Никончук.
Реабілітологів готують сім закладів МОЗ, 19 — МОН і ще 11 приватних. Схожа ситуація з фармацією: фармацевтів навчають навіть в університеті технологій та дизайну і в політехніках.
Паралельно є ще 117 закладів фахової передвищої освіти. Класично вони готували медичних сестер і братів. Але, пояснює Никончук, частина з них стає академіями й отримує ліцензію на навчання за лікарськими спеціальностями — як-от Черкаська та Рівненська медичні академії.
Є й ті, що ліцензію щойно отримали й лише відкриватимуть набори, і ті, що ліцензію мають, але не набирають. Тому показник динамічний.
Місць для навчання багато. Питання — чи є стільки студентів?
Скільки студентів-медиків і де вони
Цифри промовисті: за чотири роки повномасштабної війни кількість третьокурсників у медвишах МОЗ на спеціальності «медицина» впала майже вдвічі.
«Стабільними залишалися фармація і стоматологія, але ця цифра коливалася у вишах, не підпорядкованих МОЗ, від 150 до 200 осіб за кожною зі спеціальностей всі п’ять років. 200 осіб з 37 факультетів. Це в середньому по 20 студентів, — каже Никончук. — Якщо копнемо глибше в приватні заклади — така ж тенденція. Якщо 2000 третьокурсників по фармації розпорошені на 20 закладів в той час, коли в МОЗ є окремий фармацевтичний університет, чи є сенс в такій підготовці? І яка та підготовка в тих закладах?».
Зараз вступників-медиків не меншає, є вже відносне плато – близько 7-8 тисяч на рік.
Чи можна взагалі виміряти якість
Даних, на які можна твердо опертися, наразі не існує.
Оцінити якість освіти за складанням «Кроку» чи за кількістю студентів неможливо, каже Олена Никончук: «Важливо дивитися загалом на інституційну спроможність навчального закладу поєднати освіту, науку і практику так, щоби бути затребуваним і підготувати конкурентоспроможного фахівця».
Чи означає це, що більший університет — краще навчання? Не завжди. Чи можна чітко поділити заклади на хороші й гірші? Теж ні.
Напрямок медицини в НАЗЯВО веде Олена Єременко. Каже: «Буваючи від Ужгорода до Харкова, ми розуміємо, що є програми ефективні і неефективні. Є заклади, де в одних програмах все прекрасно, а в інших — жахливо».
Не завжди рятує й нова техніка. Буває топова матеріально-технічна база, якої, додає Єременко, «рука людини не торкалася»: «Жодна кнопочка не пошкрябана. На жодному вхідному отворі для внутрішньовенних ін’єкцій нема навіть рисочки. Тоді як в іншому закладі — фантоми обшматовані, подряпані, очевидно, там вчаться. Один знаний факультет системи Міністерства охорони здоров’я не отримав нормальну акредитацію в програмі фізреабілітації свого часу, бо в них є обладнання для фізреабілітації, але там нога студента не ступала».
Якщо це імітація навчання, чому такі програми просто не закрити? Бо це політика. Закрити освітню програму може лише сам університет. НАЗЯВО може відмовити в акредитації. Але тоді будуть проблеми у студентів, яким не видати документ про освіту. Вони виводять на протести з вимогою дати довчитися. І програми тягнуть далі. Тому за всі роки роботи НАЗЯВО відмовило в акредитації за спеціальністю “Медицина” лише 9 разів.
На що ж орієнтуватися? За спостереженнями Єременко, виграють ті заклади, які вчасно взялися за власні симуляційні центри й активні в різних проєктах: «І — коли це не було в тренді — знали, що треба робити практичну складову потужною і працювати з університетськими клініками».
Чи потрібне скорочення
Коротка відповідь — так.
Студентів стає менше, особливо помітно це останні чотири роки, каже ректор ЛНМУ Орест Чемерис: «Демографічна ситуація погіршується: чисельність населення скорочується. Але у нашого закладу трохи інша ситуація. Це спричинено кількома умовами, серед яких як безпекові, так і репутаційні. Адже ЛНМУ завжди залишається одним із найпрестижніших закладів вищої освіти в Україні. Впродовж 2022-2025 років у нас число вступників було стабільно великим, а цього року, як і загалом по країні, воно зросло - десь на 20%. Якщо минулоріч ми мали, до прикладу, 830 першокурсників, то цього вересня в аудиторії зайде майже тисяча нових студентів».
Коли обмежені ресурси розпорошуються — і якість може падати. До того ж, рішення про укрупнення можуть бути продиктовані, зокрема, необхідністю економії коштів, додає ректор Орест Чемерис.
Найдорожче дається симуляційне навчання. «Незалежно від кількості студентів, база має відповідати стандартам. Деякі речі є надзвичайно ресурсними, наприклад симуляційне навчання. Воно дороговартісне, і тут постає питання ефективності використання одного манекена. Якщо на манекені навчаються 100 осіб, і ми умовно вклали в нього 100 гривень, це по гривні на студента. А якщо навчається 10 осіб, то виходить у 10 разів дорожче навчання», — пояснює ректор Національного медичного університету імені Богомольця Юрій Кучин.
Міністр охорони здоров’я Віктор Ляшко підтверджує LB.ua цю тезу: «Коли симуляційний центр – для 10 студентів, нам завжди будуть казати, що ресурс, який дає держава на навчання одного студента, малий».
І сама інфраструктура коштує однаково, незалежно від кількості студентів. «Адміністративні витрати не залежать від того, скільки студентів навчається, — 20, 200 або 2000. Є базові речі, які потрібно забезпечувати бодай для ліцензії. Зменшення кількості закладів сприятиме концентрації ресурсів, які зараз у держсекторі обмежені», — додає Кучин.
Тому укрупнення університетів може сприяти підвищенню якості освіти, продовжує Орест Чемерис: «Водночас у таких процесах необхідно враховувати матеріально-технічну базу закладу, кадровий потенціал, наявність клінічних баз».
Як саме: три моделі
Чи потрібна кожному закладу власна університетська лікарня? Ні, пояснює Никончук. Є варіанти.
Перший — власна університетська лікарня, як у Львові, де студенти паралельно з теорією поступово вчаться практиці.
«У нашому баченні потужний медуніверситет матиме 5000 студентів плюс університетську лікарню. Кілька з 15 закладів освіти МОЗу не дотягують до цієї парадигми. Але 50+ інших [інших закладів, де вчать лікарів] ще більше не дотягують», — каже Никончук.
Міністр Віктор Ляшко у розмові з LB.ua продовжує пояснювати це бачення на прикладі експериментального проєкту університетської лікарні в Львівському національному медичному університеті: «Що це дає? Практика, яка склалася в інших університетах: є факультет хірургії, і є відділення хірургії. Де-факто часто трапляється так, що керівник кафедри не є оперуючим, або вже відійшов від практики, і технології, які викладають, вже відрізняються від того, що застосовується у закладі, який є клінічною базою. Наша задача - це поєднати. Щоб ті, хто оперує, викладали одночасно».
Другий варіант для навчальних закладів, які готують майбутніх медиків — співпраця з багатопрофільною клінікою, яка забезпечить щонайменше 80% клінічних навичок.
Третій — з монопрофільними клінічними базами для напрямків, які не покриває університетська лікарня.
«Вони не можуть бути розпорошені, як зараз», — додає Никончук.
Головне — гарантований доступ до навчання.
«Навіть якщо у закладі немає власного апарата МРТ, щоб на ньому навчати, доступ для навчання треба забезпечити. А в який спосіб — шляхом купівлі, експлуатації у своїй університетській лікарні чи через договір із медзакладом, — вже інше питання», — каже Кучин.
Чи буде скорочення насправді
У перспективі — так, але шлях буде складним. Зараз ліцензію на освітню діяльність видає МОН, і його вимоги виконати легко, каже Никончук. А забрати ліцензію — зовсім інша розмова. Тому це будуть радше «танці» не так навколо закриття, як навколо об’єднання та укрупнення закладів. Імовірно, враховуватимуть: де скільки студентів уже навчається, у кого сильніша матеріально-технічна база, які є клінічні бази й хто саме викладає.
Що каже на запитання про потенційне скорочення Міністерство освіти і науки? LB.ua там повідомили, що разом з МОЗ відпрацюють тут спільну позицію. До кінця 2027 року планують затвердити Особливості ліцензування регульованих спеціальностей, які закріплять підвищені вимоги до вишів, які готують медиків, “з урахуванням європейських директив та національних вимог”. А після затвердження нових Євростандартів і рекомендацій із забезпечення якості вищої освіти (орієнтовно наприкінці 2027 року) оновлять та посилять і акредитаційні вимоги.
«Нам сфера підпорядкування ролі не грає. Якщо виш спроможний інституційно поєднати три складові — освіту, науку і практику — чудово. Кількість здобувачів сама по собі не є показником якості – визначальним є рівень їхньої підготовки», — підсумовує Олена Никончук.
Що про потенційне скорочення каже міністр охорони здоров’я?
У розмові з LB.ua міністр Віктор Ляшко підтвердив, що планується скорочення місць для навчання майбутніх медиків, “але не скорочення місць державного замовлення”.
«У нас цього місяця буде велика зустріч з усіма ректорами саме медичних факультетів. Ми повинні поговорити про роль освіти в системі охорони здоров'я 2035-2040. Бо якщо ми сьогодні не будемо дивитися про потреби на на той час, то гріш ціна нам як управлінцям. Можливо, хай краще стане менше медичних університетів, але тим, що будуть, збільшити кількість державного замовлення, підняти кількість людей, які викладають, щоб давати якісну освіту. І паралельно з цим тоді буде вирішуватись питання з медичними факультетами при класичних університетів, яких також дуже багато».
За словами Віктора Ляшка, 5 000 здобувачів освіти в одному виші дозволяє утримати університет і впроваджувати там нові технології. Але це не обов’язково всі 5000 медиків. Це можуть бути різні факультети.
«Університети, які живуть тільки в сьогоденні, не шукають потенційного здобувача освіти за межами нашої країни, самі деградують, – продовжує Віктор Ляшко. – Вони очікують, що міністр буде їм приводити студентів? Так не повинно бути. Якщо ви попросили фінансову автономію, господарську автономію, якщо міністр не може втрутитись у вибори ректора, призначити ректора, то дайте результат. Давайте подивимося на Чехію. Аналогічний вони переживали етап. Після цього прийняли рішення залучати іноземних студентів на навчання. І так поповнювали кадровий запас. Якщо подивитись на Велику Британію, яку ми брали за модель, коли робили реформу, то в них тільки 30% лікарів здобули освіту в Великій Британії. 70% приїхали з країн Європейського Союзу і поза межами ЄС. У мене буде жорстка розмова з ректорами. Після цього готовий йти і до Сергія Бабака, і до Михайла Радуцького, і пропонувати певні зміни».