Сам факт підготовки документа, який визначає бачення подальших дій армії, може бути позитивним. Армії, яка веде тривалу війну, потрібне узгоджене бачення цілей, способів застосування військ, розвитку спроможностей і використання ресурсів.
Але його зміст не оприлюднений, немає інформації про його правовий статус, процедуру розроблення та очікувані результати, тож ми фактично не знаємо, що саме оцінювати.
Якщо йдеться про документ, який має змінити підходи до застосування армії, потрібно розуміти, як він співвідноситься з чинними планами, хто його затверджуватиме та які рішення необхідні для його реалізації.
Я не заперечую необхідності переглядати плани в умовах війни. Навпаки, вони мають відповідати реальній обстановці, наявним ресурсам і перспективам розвитку противника. Але стратегічне планування – це не просто підготовка нового документа. Це узгоджена система цілей, рішень, ресурсів, відповідальності та контролю за виконанням.
Тому поки не відомі назва, статус і зміст документа, оцінювати його якість передчасно. Спочатку необхідно зрозуміти, яку саме проблему він покликаний розв’язати і яке місце займає в системі оборонного планування держави.
Головнокомандувач має забезпечувати стратегічне планування застосування Збройних Сил та визначених сил і засобів інших складових сил оборони відповідно до своїх повноважень. Однак розроблення військових планів не слід плутати із затвердженням загальнодержавних документів оборонного планування, для яких закон установлює окремі процедури та компетенцію відповідних органів влади.
Отже, підготовка стратегічного документа потрібна, але сам факт його існування ще не є доказом якості стратегічного планування. Для оцінки необхідно розуміти, яку саме проблему він розв’язує, які рішення пропонує та як його положення будуть реалізовані.
Медіа повідомили, що в «плані війни», зокрема, йдеться про доцільність перебування військовослужбовців на першій лінії, де частина з них виконує функції спостереження та розвідки, але водночас має обмежені можливості безпосередньо вступати в бій. Імовірно, це одна із пропозицій, як вирішити проблему мобілізації в Україні чи, принаймні, проблему комплектування Сил оборони персоналом.
У тривалій війні армія повинна постійно переглядати свої підходи до застосування військ, використання людських ресурсів, підготовки резервів, ротації підрозділів, технологічного розвитку та організації оборони. Водночас будь-який план має бути реалістичним. Він повинен враховувати наявну чисельність особового складу, рівень його підготовки, матеріально-технічні ресурси, можливості оборонної промисловості, обсяги міжнародної допомоги та характер дій противника.
Проте без тексту документа не можна стверджувати, що його головна мета – розв’язання проблеми мобілізації.
Окремо варто розглянути повідомлення про доцільність перебування військовослужбовців на першій лінії, навіть якщо частина з них виконує переважно функції спостереження й має обмежені можливості безпосередньо вступати в бій, що досидь дивно. Я припускаю, що це може бути одна з пропозицій щодо раціональнішого використання особового складу. На іншій шальці терезів – неукомплектовані персоналом бригади, які утримують смуги оборони, більші за їх реальні можливості, через що вони не здатні створити належні тактичні щільності, оборона виглядає як низка окремих опорних пунктів, часто-густо – без вогневого і взагалі тактичного зв’язку, проміжки між котрими прикривають ті самі спостережні пункти, хоч якось запобігаючи інфільтрації противника вглиб. Це жодним документом не змінити.
Однак тут не можна виходити з припущення, що військовослужбовці, які виконують задачі спостережння, не потрібні на передньому краї. Такі завдання можуть бути критично важливими для стійкості оборони, своєчасного виявлення противника та попередження атак. Безумовно, ці спроможності можуть та мають бути посилені технічними засобами розвідки.
Тому питання потрібно ставити інакше: чи забезпечує наявна організація виконання завдань із найменшими виправданими втратами та чи використовуються людські ресурси відповідно до їхньої підготовки й функціонального призначення?
Щодо мобілізації, то це справді може бути одним з аспектів ширшої проблеми. Україна має шукати способи зменшити непродуктивне використання підготовленого особового складу, налагодити ротацію військ та знизити навантаження на людей, які тривалий час виконують завдання на передньому краї.
Але не варто очікувати, що зміна розподілу функцій автоматично розв’яже проблему мобілізації. Це лише один із можливих інструментів, який має поєднуватися з підготовкою резервів, удосконаленням системи комплектування, збереженням досвідчених військовослужбовців і впровадженням технологій.
Головний критерій такого плану – не формальне скорочення кількості людей на першій лінії, а підвищення ефективності оборони, збереження особового складу та раціональне використання наявних людських ресурсів на тлі інтеграції автоматизованих технічних систем та засобів розвідки.
Не слід забувати про важливий аспект – демократичний цивільний контроль. Збройні Сили не є автономною інституцією, яка самостійно визначає політику держави у сфері оборони. Громадяни та громадянське суспільство мають право запитувати, за якими критеріями проводяться кадрові зміни, яких результатів очікують від реформ, як використовуються оборонні ресурси та чи відповідають управлінські рішення інтересам держави. Це не слід розглядати як втручання цивільних в управління військами, це нормальний демократичний контроль.
Не треба про «дайте йому 100 днів», попередню оцінку давати вже можна. Проте потрібно розрізняти оцінку заявлених намірів, управлінських рішень і реальних результатів. Майже три місяці – достатній термін, щоб побачити перші пріоритети нового керівника, але недостатній для остаточних висновків про ефективність його роботи.
Однак я б запропонував оцінювати ці кроки не стільки з позиції їхньої новизни, скільки з погляду на виконання Головнокомандувачем своїх прямих обов’язків. Йдеться про забезпечення готовності Збройних Сил до виконання завдань, ефективне управління військами, організацію підготовки, належне використання наявних сил і засобів та розвиток спроможностей армії.
Сьогодні привертають увагу лише три напрями: перегляд кадрової роботи Генерального штабу, спроба змінити розподіл функцій між органами військового управління та підготовка документа, який ми розглянули вище.
Мій головний критерій оцінювання Драпатого – чи стане система військового управління ефективнішою, чи зростуть спроможності командирів, чи зменшаться втрати, чи поліпшиться забезпечення підрозділів, чи зможе армія ефективніше використовувати наявні ресурси. Саме за цими показниками, а не за кількістю реорганізацій, потрібно оцінювати результати роботи Головнокомандувача.