Хіба не ці
вперті непоквапливі нетлі,
що цілу ніч шурхотять довкола лампи,
мали б нагадувати нам
про вразливість простору,
його умовність,
обірваність,
про крихкість траєкторії
польоту,
про те, що кожне видиме
існування – лише привід для торгу
між світлом і темрявою?
Втім, довшає ніч,
важчають тіні,
нетлі бʼються об вічність,
губляться в ній,
розчиняються.
Виправдовують
своїм шурхотінням
існування лампи, яку
не вимкнули.
Ніби перекладачі,
що своєю роботою
виправдовують існування
мови,
якою давно не говорять.