Ще у 2010 році весь комплекс Лаври та розташований на її території Успенський собор були передані Національному Києво-Печерському заповіднику. Фіксуємо: Лавра – державна власність. Але у 2013 році (ми пам’ятаємо, яка політична сила стояла за цим процесом) Міністерство культури постановило передати цю державну власність в управління однойменному чоловічому монастирю Української православної церкви Московського патріархату. Управління, але не власність, безтермінове, але не безумовне – відповідний договір вимагав від монастиря опікуватися спорудами та культурними об’єктами, що мають беззаперечну історичну цінність.
Вже тоді не було секретом, що монастир, очолюваний сумнозвісним митрополитом Павлом Лебідем, навряд чи буде фактично виконувати ці умови. Ще раніше, коли монастир фактично хазяйнував на території частини комплексу, Нижньої Лаври, там спостерігали чудесне падіння за одну ніч історичної західної брами монастиря. Винні так і не були знайдені, зате через арку стало значно зручніше їздити автомобілями, зокрема підвищеної прохідності. У 2017 році програма «Схеми» присвятила окреме розслідування знесенням, перебудовам та новим будівництвам на території монастиря — нагадаємо, це зона під охороною ЮНЕСКО.
Читайте такожКиєво-Печерська лавра: святиня, яку ми маємо вберегти не від ворога – від байдужості
Таким чином, вже у 2022-2023 роках перевірка, ініційована Президентом та Кабінетом Міністрів України, продемонструвала довгу низку порушень – зокрема, нецільове використання об’єктів, проведення робіт без погоджень та дозволів, здійснення самочинного будівництва, розміщення МАФ та утримання пам’яток у неналежному стані. 29 травня 2023 року заповідник розірвав договір з монастирем.
Теоретично саме тоді настав момент, коли представники монастиря мали б сказати «вибачте за все, що накоїли» та знайти собі обитель деінде.
Пройшло три з половиною роки. Зараз на дворі жовтень 2026 року. На цей день на території монастиря перебуває 162 ченці. Як так?
Спочатку вони просто відмовилися виходити. Тоді заповідник звернувся до суду. 10 серпня 2023 року Господарський суд міста Києва зобов’язав монахів звільнити приміщення. 4 вересня 2023 року монастир подав апеляцію до Північного апеляційного господарського суду. Вона досі на розгляді.
Знов-таки, як так?
Причина в юридичному терорі, до якого вдається монастир. Ще на етапі розгляду у суді першої інстанції (тобто, в Господарському суді Києва) він неодноразово вдавався до спроб затягнути розгляд. Зокрема, заявляв відвід судді нібито через її упередженість та необ’єктивність і навіть звертався до Вищої ради правосуддя зі скаргою на її дії. Рівно те саме його представники почали робити на початку апеляційного провадження. Так, зокрема, спершу Монастир заручився допомогою ченців, які тероризували апеляційний суд клопотаннями про залучення їх до справи як третіх осіб, та апеляційними скаргами. Розгляд таких апеляційних скарг зазвичай мав результатом їх повернення, відмову у відкритті апеляційного провадження або закриття апеляційного провадження (за умови його попереднього відкриття). Але не тут-то було: скаржники відразу зверталися до суду касаційної інстанції з касаційними скаргами на нібито незаконні та необґрунтовані ухвали апеляційного суду. Згодом монастир почав бомбардувати суд заявами про відвід суддям чи колегіям суддів. Жодна з них не була задоволена, але крові вдалося попити добряче: впродовж трьох років процесу вісім суддів заявляли самовідвід. Паралельно цьому монастир намагається в іншому судовому провадженні «відновити» чинність договору про передачу йому в безоплатне користування майна Лаври.
Ситуація висить в повітрі понад три роки. При цьому в Господарському процесуальному кодексі України є стаття 273, яка прямо встановлює розгляд апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції протягом 60 днів з дня відкриття апеляційного провадження.
Що насправді відбувається?
Тактика монахів – дочекатися «поки помре або емір, або ішак, або Насреддин». Себто, поки українську державу, чи внаслідок внутрішніх процесів, чи внаслідок ворожого тиску щодо «захисту канонічного православ’я», не змусять відновити дію попереднього договору. Або чогось аналогічного.
Тактика нинішнього складу суддів – не заважати їм у цьому. Господарський кодекс потерпить, він паперовий.
Тут вже, очевидно, проблема в самих суддях – монастир довго доводив до самовідведення тих, хто не був готовий до поступок. У відповідь заповідник подав клопотання про поновлення провадження щодо зловживань МП. Після відмови суддів – касаційну скаргу. Є ще варіанти заходів з притягнення суддів до відповідальності за потурання зловживанням з боку МП, але то вже у випадку, якщо в касації буде відмовлено. Так чи інакше, слід хоча б розповісти людям, що відбувається, і чому монастир три роки відмовляється залишати будівлю.
Тепер знаєте.
Читайте такожЛавра як символ майбутньої Перемоги