Ну і якщо вже згадали кривавого патріарха Кирила, варто додати, що на початку нульових у РПЦ його вважали дуже прогресивним архієреєм, західником і поборником української автокефалії. Тільки не дивуйтеся, пояснення просте: певний час Гундяєв розраховував очолити київський престол по смерті митрополита Володимира (міцним здоровʼям той, на жаль, не вирізнявся). І докладав для цього чимало зусиль.
Але то окрема історія. Деталі, сподіваюся, зможете скоро почитати в моїй книзі, яка присвячена обставинам отримання Україною Томоса про автокефалію 2018-го й подіям, які тому передували: церковним інтригам, політичним домовленостям, міжнародним перемовинам і внутрішньому протистоянню. Наразі книга на завершальній стадії підготовки.
А поки що важливо зафіксувати: особисто для Путіна Києво-Печерська лавра є сакральним місцем, символом влади не просто над усією Україною, а Київською Руссю, «відродженням» якої (нарівні з СРСР) він марить у своїх збочених мізках.
Саме тому особисто давав гроші на внутрішнє оздоблення Успенського собору після його відбудови у 2000-му. Звісно, в жодних комірних книгах надходження з власного рахунку громадянина Путіна В.В. не зафіксовано, але в церковних колах це відомий факт. Яким, до речі, дуже пишався і вихвалявся настоятель Лаври від УПЦ буцім не МП митрополит Павло (Лебідь). Про те, як «шановний Володимир Володимирович» фінансував фрески, він міг розповідати годинами. А як доказ «особливої близькості» — обов’язкові знімки разом з диктатором, які на початку нульових «прикрашали» ледь не кожну фотовиставку в Лаврі (зазвичай їх організовували в Трапезній церкві з нагоди великих свят, як-от на святого Володимира).
На одній такій фресці на другому поверсі собору, як ми знаємо, Павло зобразив себе. Разом з митрополитами Володимиром (Сабоданом) і Онуфрієм (Березовським). У принципі, подібні зображення для монастирів — справа звична, але цікава «компанія», що їх оточує. Чимала частина другого поверху — лики російських святих імперського періоду. Так, єпископи бєлгородські, ростовські, тьмутараканські й далі за списком пов'язані з Лаврою — більшість тут служили й поїхали фактично місіонерами на болота саме з Києва (як згодом вихованці Могилянки просвітлювали Петербург). Що багато говорить про РПЦ, якою вони нині канонізовані.
На тлі викладеного легко зрозуміти, чому у зверненні щодо обстрілу Успенського владика Павло жодного разу не назвав росіян агресорами, а Путіна — ворогом. За його версією, на Успенський «упала ракета або якийсь інший вид військових дій…».
Тобто летіла собі вночі мирна ракета, нізвідки й в нікуди, трошки втомилася і вирішила перепочити — приблизно так це звучить. А «в Росії нам співпереживають» — так і сказав, цитата. Згідно з Павлом, винне в усьому українське керівництво. Хто б сумнівався.
Сам він, до речі, нині лікується на Закарпатті. «Як так? — спитаєте ви. — Він же під судом уже майже три роки: міжнаціональна і релігійна ворожнеча, глорифікація агресора». А отак — Печерський суд нікуди не поспішає!
Як і з Лаврою — суди за Нижню лавру між державою та УПЦ МП тривають досі. Уже писала: за три роки 15 суддів узяли самовідвід у справі. Ще раз: 15 суддів за три роки. Випадково, мабуть.
З Павлом (Лебедем) щось подібне — майстерно тягнуть час. Хоч закордонні паспорти він вимушено здав одразу, в грудні 2025-го йому дозволили пересуватися не просто в межах села Вороньків, де він перебуває під фактичним домашнім арештом, і до матері на Рівненщину, але й храмами Київської області (окрім Лаври). Чим Павло активно користується і хизується перед оточенням.
***
Але повернімося до обстрілу.
У ніч з неділі на понеділок на Успенський собор не «упала ракета або якийсь інший вид військових дій…». У собор поцілив ворожий «Шахед». Це встановлений відповідними службами факт.
Щобільше, другий «Шахед» о пʼятій ранку рухався тією самою траєкторією. Стандартна тактика: повторювати удар по місцю першого прильоту задля ще більших руйнувань і жертв з-поміж ліквідаторів.
Правда, з траєкторії він трохи збився і зніс не дзвіницю Лаври, не унікальні Надбрамні ворота, а поцілив у дах Мистецького арсеналу.
Тобто можемо впевнено констатувати: удар російською зброєю по Лаврі був свідомим. Це не випадковість.
Рубрика «Не дістанься ж ти нікому». Вочевидь, ворог уже відчуває слабкість і намагається насамкінець знищити якомога більше знакових місць: музеї, органні зали, театри, храми, концертні майданчики. Усе те, на чому тримається дух нації, проти якої вони воюють.
Відповідно маємо бути готові до того, що удари можуть повторити.
Ну а в ліквідації наслідків влучання по Успенському собору з 14-го на 15-те важливу роль відіграв очільник МВС Ігор Клименко. Він прибув на місце прильоту за лічені хвилини (в очікуванні масштабних атак профільні силовики й усі відповідальні зазвичай цілодобово чергують на робочих місцях). Оперативно зорієнтувавшись у ситуації, він викликав підсилення пожежників. Хвилини зволікання — і дах провалився б, в полумʼя перестрибнуло б на 25-метровий дерев’яний іконостас й Успенський довелось би не відновлювати, а знову відбудовувати.
Так, масштаби руйнувань значні, орієнтовна сума для відновлення — 500 млн гривень. Але наслідки могли б бути значно гіршими.
З цікавого.
В УПЦ буцім не МП заявляють, що їхня братія також брала участь у гасінні пожежі. Як відомо, ченці УПЦ буцім не МП досі проживають на території Нижньої лаври.
За списком, який декларує УПЦ буцім не МП, їх 160, за оцінками заповідника — 140, але насправді десь 50 людей, правдивих ченців, усе життя яких повʼязане з Лаврою. До ПЦУ вони долучатися не поспішають — знають, що з обителі їх ніхто не виселятиме. Поки тривають суди (котрі затягують, як зазначали) — точно.
Так от, з цих 50 реально пожежу гасили троє (хтось нарахував пʼятьох, хтось — двох, я — трьох; різниця невелика, пропоную зупинитися на середній цифрі).
Вдумайтесь — лише троє.
- Лавра — мій дім. Як його не рятувати? Так, ми робили це разом з ПЦУ — виносили із собору ікони, інвентар, елементи оздоблення, що могли вирвати в полумʼя. І що, що разом? А як інакше? — каже один (зі зрозумілих причин імен я не конкретизуватиму).
Де поділись інші? Відпочивали.
- Уже вранці ми поверталися до келій — усі в кіптяві, просякнуті димом. Треба ж перевдягтися, — розповідає LB.ua чернець ПЦУ. — Дивимось, а емпешники тільки ранкове правило закінчили читати (щоденна вранішня служба в монастирях. — С.К.), виходять на повному розслабоні, ніби нічого й не сталося.
***
І наостанок. Буквально через пару хвилин після влучання першого «Шахеда» й займання даху Успенського над Києвом пролилася щедра злива.
Звичайно, було б перебільшенням казати, що саме вона приборкала вогонь — полум’ю протидіяли пожежники, але дощ точно не сприяв розростанню площі займання.
Навіть для людей невіруючих символізм тут очевидний. Як і те, що Лавра вистояла. І стоятиме. Як символ нашої майбутньої Перемоги.
