Віталій Портников: «Потрібен суспільний запит не на швидке закінчення війни, а на укриття»

Людям, які залишаються в Україні, потрібно зосередитись на адаптації до умов бойових дій і створенні інфраструктури для виживання, адже війна триватиме ще не один рік, а радше десятиліття. Українцям, які виїхали до Європейського Союзу, — готуватись захищати країни, де вони тепер живуть, від російської агресії, або ж їхати ще далі. Збирати валізи й вирушати в пошуках демократичного раю варто й тим, хто прагне негайно жити в країні без корупції, адже очистити Україну від цього явища пощастить хіба що нашим дітям, якщо не онукам. Так каже політичний оглядач і публіцист Віталій Портников.

Хоч як нам хочеться мріяти про швидкий кінець війни, варто бути реалістами: для Росії це війна за життєвий простір, і передумов, аби зупинитись, росіяни не мають. З іншого боку, Віталій Портников не драматизує несприятливі для України політичні процеси в Європі, адже вважає, що за будь-якої влади європейські держави будуть нас підтримувати.

У розмові з головою правління Громадянської мережі ОПОРА Ольгою Айвазовською в програмі «Сила вибору» Віталій Портников пояснив, чому за часів війни ми приречені жити «під наркозом», і підказав, як суспільство може впливати на владу без виборів.

«Україна — це просто великі Олешки»

Пане Віталію, Україна стала частиною внутрішньополітичного порядку денного і виборів у США. Це добре для нас чи погано, зокрема в контексті мирних перемовин із Росією?

Переважна більшість виборців практично в усіх політичних таборах у Сполучених Штатах підтримує Україну й не підтримує Росію. Ви це знаєте з власного досвіду: коли буваєте в США й розмовляєте з американцями, більшість людей, чуючи, що ви з України, висловлює підтримку і перепрошує за ставлення свого президента до Путіна.

Реклама

Такі тенденції простежуються в усіх електоральних групах. Практично в усіх, включно з прихильниками MAGA. Але це питання, що не впливає на голосування.

Більшість виборців керується іншими пріоритетами. Тому ідея, що ми в центрі американського порядку денного, хибна. В центрі — ціни на паливо на американських заправках, погіршення рівня життя, проблеми з мігрантами. Ставлення до цих проблем відрізняється у різних стратах громадян. Війна на Близькому Сході — звичайно, у фокусі уваги, бо вона створила передумови для погіршення життя.

Американський президент намагався ввести російсько-українську війну в порядок денний, щоб сказати: «Ні, це не я винний. Це винна Україна, яка обстрілює російські нафтопереробні заводи, тому в нас такі високі ціни на дизель». Але аудиторія цього не сприйняла. Ми не побачили жодної реакції американців на це твердження Трампа. Його заяви не змінили ставлення до України і до Росії, не змінили розуміння причин того, що відбувається з дизельним паливом. Так що, я думаю, ніякого особливого впливу війна в Україні на голосування американських виборців не має.

Президент США Дональд Трамп жестикулює передвиборчою поїздкою у Флориду, покидаючи Білий дім, Вашингтон, 30 жовтня 2026 року
Фото: EPA/UPG
Президент США Дональд Трамп жестикулює передвиборчою поїздкою у Флориду, покидаючи Білий дім, Вашингтон, 30 жовтня 2026 року

Читайте такожЛана Зеркаль: «Вплив політики Трампа на трансформацію ставлення європейців до України колосальний»

Однак щонайменше через дизель і Олешки Україна таки опинилася в центрі американської виборчої кампанії. Для внутрішньої аудиторії США історія з Олешками виглядає як пропагандистський захід. Водночас навіть трампівський республіканський телеканал Newsmax висвітлив її доволі адекватно. Українці ж отримали ключове повідомлення: 17 автобусів поїхали в бік вільної території України і лише 4 — до Росії. Тобто наратив, що всі ці люди — проросійські «ждуни», не спрацював. Для кого тоді ця пропаганда? Чи означає це, що інформаційна операція з Олешками росіянам не вдалася?

Варто розуміти, скільки населення поїхало з Олешків ще після затоплення. І ми ж не знаємо, куди ці люди їхали. Одні їхали в бік Росії, інші — в бік вільної території України, решта — просто залишалися на окупованих територіях у більш благополучних місцях. Місто ж фактично зникле. Тепер уже остаточно.

Путіну було потрібно дати Трампу перед проміжними виборами маленький шматочок перемир'я, який ніяк не завадив планам російської армії, і він цей шматочок дав. Претензій до Путіна в Трампа немає. Він показав, що домовленості можливі, та ще й, можна сказати, прорекламував Меланію Трамп. Це все, що було потрібно. В ролі Меланії Трамп як гуманітарної амбасадорки ми ж не сумніваємося.

Реклама

Російська пропаганда говорить те, що чують її користувачі. Ми теж чуємо те, що хочемо чути, бачимо ці автобуси і реальні факти. Американці говорять про гуманітарну місію Меланії Трамп і про те, як людей вдалося врятувати з Олешків.

Воз'єднання родини Паліїв після виїзду батька Михайла з Олешків
Фото: Зоряна Стельмах
Воз'єднання родини Паліїв після виїзду батька Михайла з Олешків

Якщо Україна обстрілюватиме російські НПЗ, а Росія — українську цивільну інфраструктуру, хто навесні наступного року може опинитися в слабшій позиції?

Це не взаємозалежні процеси. Ми можемо не обстрілювати російські нафтопереробні заводи, але від цього Росія не перестане обстрілювати нашу інфраструктуру.

Те, чим цей рік відрізняється від минулих років війни, — це те, що ми також можемо завдавати ударів по російській нафтопереробній інфраструктурі й військово-промисловому комплексу. Раніше, як пам'ятаєте, Росія била по українській інфраструктурі, не враховуючи, що по її території може теж щось прилітати. Якби зараз не було обстрілів російських нафтопереробних заводів та іншої інфраструктури, Росія все одно нищила б нашу інфраструктуру.

Читайте такожЕкономіст Юрій Гайдай: «Що більше страху ми наженемо на росіян ефектними чорними стовпами диму, то краще»

Ці процеси не взаємозалежні, але кому буде більш боляче?

Росія планомірно нищить нашу інфраструктуру, щоб перетворити територію України на непридатну для життя. Вона робитиме це незалежно від того, чи будемо ми стріляти по її інфраструктурі. Питання в іншому: чи зможемо ми завдати Росії в наступні роки війни — не навесні 2027 року, а навесні 28-го, 29-го чи 31-го — такого удару, який змусить її припинити удари по Україні?

Віталій Портников
Фото: скрин відео
Віталій Портников

Реклама

А те, що Росія буде проводити нищити інфраструктуру й витісняти українське населення за кордони так званих «ісконних російських земель», аби надалі їх зайняли російські війська й переселенці з Росії, пояснювати не треба. Подивіться на Олешки, розташовані на окупованій території. Звідти виїхали люди. На цьому історія українських Олешків закінчилася. Якщо територія лівобережжя Херсонської області залишиться під контролем росіян, туди будуть переселені громадяни Росії. Це будуть інші Олешки з російськими громадянами.

В історії українських земель так відбувалося сторіччями. Україна — це просто великі Олешки. Мешканці Олешків виїхали на вільну територію України, а українцям пропонують виїхати далі на територію західних країн, щоб звільнити простір для росіян. Ось і вся політика. Радник Путіна казав, що Україну завжди рятувала Росія, переселяючи на українські території своє населення.

«Будь-який уряд Польщі приречений на допомогу Україні»

Ми можемо захистити свою інфраструктуру, але як перемогти, вистояти й вижити, не завдаючи значної шкоди ворогу?

Це залежить від того, наскільки сильними будуть наші удари.

Для нас головним є не питання перемоги у війні. Наші питання прості: чи залишиться ця держава на політичній мапі світу і чи залишиться цей народ на демографічній? На обидва ці питання на сьогодні немає позитивної відповіді.

Є шанси, що Україна й український народ зникнуть із політичної і демографічної мап світу, а кордони Росії і російського демографічного простору сягнуть Ужгорода.

Перемогти у війні — це створити умови для того, щоб Україна й український народ існували далі. Ніякої іншої перемоги не існує. Все інше — це від лукавого.

Фото: EPA/UPG

Є два народи, які воювали з Римською імперією, намагаючись захиститися від неї і зберегтися: даки і євреї. Де даки? В археологічному музеї. Вони були винищені повністю. Якась частина асимілювалася і стала частиною народів, які живуть на території сучасної Румунії, але даків як нації немає. Є тільки археологічні докази їхнього існування. Євреї, як бачите з нашої розмови, є. У цьому наша національна перемога над Римською імперією. Можу побажати українському народові такої самої перемоги над Російською.

Багато народів, які протистояли Російській імперії, або давно зникли, або залишилися невеликою кількістю в місцях свого традиційного розселення. Можу як приклад навести мордву. Мордовська держава боролася з Золотою Ордою багато років після того, як слов'янські князі почали їздити по ярлики в Сарай. У результаті ті, хто їздив по ярлики, зараз намагаються знищити нас, а ті, хто боровся, є частиною, я б сказав, реліктової автономії в складі Російської Федерації, де навіть вивчення власних мов не є обов'язковим. Ось та доля, якої ми не маємо зазнати.

Реклама

Читайте такожМикола Рябчук: «Помилка влади, що у 2022 році не оголосила про загальну військову службу. Бо мобілізованими мали бути всі»

Світовий досвід показує, що сторони готові йти на реальні перемовини, коли новий день конфлікту приносить більше шкоди обом. Або якщо одна сторона колапсує, а інша перемагає. Чи є Україна більш загроженою? Вона менша територіально, за чисельністю збройних сил, за масштабом оновлення технологій.

Говорити, що Росія має неймовірні можливості, — це величезне перебільшення.

Віталій Портников і Ольга Айвазовська
Фото: скрин відео
Віталій Портников і Ольга Айвазовська

Переважна частина населення Росії живе в її європейській частині, яка за своїми територіальними параметрами може бути порівнюваною з територією України. Все те, що ми бачимо на мапі Російської Федерації та звикли сприймати як Совєтський Союз, — це незаселена територія. Заселеними були якраз ті території, які від'єдналися: Україна, Білорусь, Молдова, країни Кавказу, Центральної Азії. Залишилися незаселені.

Російські можливості мобілізації, враховуючи багато різних політичних і соціальних обставин, обмежені тим, що Росія вибрала модель армії найманців.

Також потрібно зважати на можливості російської економіки. Армія найманців не перетвориться на армію мобілізованих за один місяць чи рік. І, як бачите, поки що в Росії ніхто навіть не розглядає таких можливостей.

Нам важче боротися з російською армією, тому що там — найманці, а в нас — мобілізовані громадяни. Це непорівнювані речі. В минулому, коли феодали йшли війною на країну, яку хотіли захопити, на оборону виходили мешканці цієї країни. Феодали натомість мали армії найманців, набирали їх із чужих, бо своїх було шкода. А Росія — країна, де своїх не шкода. Заплатимо гроші — і йди, Ванька, помирай.

Один з мобілізаційний центрів Москви
Фото: EPA/UPG
Один з мобілізаційний центрів Москви

При цьому людські ресурси в Росії обмежені. Зараз, щойно війна прийшла в дім до самих росіян, кількість антивоєнно налаштованих людей, які кажуть: «Треба просто мир. Україна нам не подобається, вони нацисти, але потрібен мир», починає зростати. Бо для нормального росіянина війна — це війна на чужій території.

Читайте такожДанило Лубківський: «Росія зробила сакраментальну помилку, вигідну Китаю»

Реклама

Як Україні працювати з Європою, щоб вона й надалі залишалась надійним тилом, з огляду на ключові політичні події у Польщі, Німеччині, Франції?

Я думаю, Європа нікуди не дінеться. Події в Польщі мене не бентежать, адже конфлікт навколо Конституційного трибуналу триває вже одинадцять років. Ця його фаза мала рано чи пізно настати, оскільки Польща входить у черговий виборчий період.

У будь-якому разі будь-який уряд Польщі приречений на допомогу Україні. Нам можуть не подобатись політичні погляди польських правих, консерваторів, але ми також маємо з ними співпрацювати. До речі, хочу нагадати, що уряди Польщі, які допомагали Україні після 2014 року, були правими. Анджей Дуда — це, я б сказав, інтелігентний варіант Кароля Навроцького, але він був одним із найбільших прихильників України на міжнародній арені, за що й поплатився тим, що на нього не хотів звертати уваги Дональд Трамп.

У Німеччині «Альтернатива» залишається популярною партією, але навіть якщо уявити собі наступні вибори до Бундестагу, можливість того, що вона зможе створити там однопартійний уряд, враховуючи її популярність у західних землях Німеччини, — нульова. Поки що нульова можливість, що вона взагалі потрапить до будь-якого уряду. Може бути велика коаліція з християнських демократів, соціал-демократів і зелених.

Конференція партії ‘Альтернатива для Німеччини’ у Тюрінгії
Фото: aargauerzeitung.ch
Конференція партії ‘Альтернатива для Німеччини’ у Тюрінгії

Марін Ле Пен може або пройти таку еволюцію, яку пройшла інша лідерка європейських ультраправих Джорджа Мелоні, або зіткнутися з французькою вулицею. Я не надто боюся того, що Марін Ле Пен зможе різко змінити зовнішньополітичний курс Французької Республіки. Я не бачу поки що національного об'єднання, великих шансів мати парламентську більшість.

Це все — безумовно, виклики, але інтереси абсолютно різні. Знову-таки, у французів, німців чи італійців немає особливого вибору, оскільки Росія не хоче сприймати їх як рівноправних партнерів. Цим урядування Путіна відрізняється від урядування, скажімо, Леоніда Брежнєва. Брежнєв готовий був розмовляти з федеральним канцлером Віллі Брандтом, із федеральним канцлером Гельмутом Шмідтом, із президентом Франції Валері Жіскар д'Естеном як з рівноправними партнерами. Звідси — «Східна політика» Брандта, за яку він, до речі, отримав Нобелівську премію миру.

Звідси всі ці події, коли вони фактично намагалися бути партнерами Радянського Союзу, коли не хотіли бойкотувати Олімпіаду 1980 року. Ми завжди говоримо, що Радянський Союз був в ізоляції. В ізоляції від кого? Сполучених Штатів і Західної Німеччини? Всі інші європейські держави прекрасно поїхали на московську Олімпіаду. Навіть Велика Британія.

Це формула, яку я намагаюся використовувати ще з часів Майдану 2014 року: не хвилюйтеся, не морочте собі голову, Путін зробить усе за нас. Найбільш вірогідне, що може бути, — це те, що війна 2027 року масштабується до Європи.

Питання не в тому, що буде з нами, а в тому, що буде з європейцями. Питання не в тому, чи будуть вони нам допомагати, а в тому, чи будуть вони здатні захиститися від російських ракет і дронів, коли ті полетять на їхні бідні голови. На це я очікую, і про це, до речі, говорять у Кремлі.

Я читав текст російського політолога Федора Лук'янова, який говорить: або перемовини на умовах капітуляції України, або ескалація. А ескалація, думаєте, може бути за рахунок України? Яка тут ще може бути ескалація? Вона буде за рахунок Європи. Як говорить помічник Путіна Ушаков, росіяни зрозуміли, що без європейців не зможуть завершити цю війну так, як їм хочеться. Отже, європейців потрібно залякати і примусити до покори.

Віталій Портников
Фото: скрин відео
Віталій Портников

«Вам некорумпованої країни не бачити»

Реклама

Чи має Україна оперувати лише короткою перспективою у стратегії оборонної війни з огляду на виклики в Європі?

Якщо ми будемо вважати, що календар виживання короткостроковий, це призведе до поразки. Ми тільки в перших чотирьох з половиною роках великої війни. Ніяких об'єктивних перспектив вважати, що наступні роки принесуть закінчення цієї війни, не існує. Ми в першій фазі виживання. Ми маємо завжди розраховувати на те, що Україна у цій війні в двадцятих і тридцятих роках зможе вижити, а в сорокових і п’ятдесятих — звести цей конфлікт до, умовно кажучи, кіпрського рівня. Я не очікую закінчення великої війни найближчими роками і в принципі не очікую закінчення російсько-українського конфлікту.

Навчитися жити у війні, у конфлікті — це завдання і доля кожного українця, який збирається бути на цій території. А завдання українців, які будуть на території Європи, — готуватися до захисту тих країн, які їх прийняли, або до депортації звідти.

Від успіхів у наступному політичному сезоні — а Україні треба відкрити всі кластери для євроінтеграції — залежить отримання грошей, які можна використати на захист держави. Як Україні пройти це і зберегти державність?

Це залежить не тільки від кластерів, а й від єдності країн Європейського Союзу. Європейська інтеграція України зараз не відіграє жодної ролі. Якщо ми не збережемося як держава, то яка різниця, куди ми вступимо?

Я не кажу, що процес не має відбуватися. Тому сподіваюся, що парламент поводитиметься відповідально. Сподіваюся, що ми знайдемо порозуміння з урядом Угорщини. Однак усе це плюсик, бонус, а суть в іншому. Ми ж кожної зими, кожної весни говоримо про плато виживання.

Тут не треба, я б сказав, шукати можливостей. Можливості прості: або «ізраїлізація» — перетворення на фортецю, або «ліванізація» — перетворення на хаос, але ми і в «ліванізації» можемо дати собі раду. Адже Ліван живе.

Знову-таки, скільки людей ми збережемо? Історія людства завжди свідчить, що велика кількість людей пристосовується до життя в таких умовах. А люди, які не пристосовуються, емігрують.

Українські біженці в Італії
Фото: EPA/UPG
Українські біженці в Італії

В пошуках нормальнішого, комфортнішого життя багато людей залишали Україну й до війни. Це ж у нашому з вами ефірі була фраза, яку мені весь час згадують: «валіза — вокзал — Варшава». Я можу повторювати сто тисяч разів: «Якщо ви хочете жити в країні, яка сьогодні вже буде некорумпованою, вам доведеться поїхати з валізою в Варшаву і далі». Але, як бачите, у Варшаві зараз теж є проблеми з корупцією.

А якщо ви хочете, щоб у вашій країні не було корупції, вам доведеться погодитися з тим, що ваші діти й онуки ще будуть боротися з корупцією і жити у вертикально й горизонтально корумпованій країні. З корупцією потрібно боротися, але побороти таку корупцію, як українська, за десять чи двадцять років не вдасться. Наша європейська інтеграція — запорука, що ця дистанція зменшиться, але не для вас. Вам некорумпованої країни не бачити. І це теж реальність, яку треба прийняти.

Читайте такожВолодимир Єрмоленко: «Якщо Європа не буде на висоті технологічної революції, то стане колонією нових імперій»

Як змінюються соціальні норми? Чи стане здатність опиратися складним реаліям під час війни частиною нової політичної громадянської ідентичності, яка визначатиме внутрішню політику і демократію в повоєнній Україні?

Це залежить від того, як закінчиться війна і коли вона закінчиться. І на яких територіях вона закінчиться, і скільки тут буде населення.

Під час цієї війни населення все одно перебуває в стані певного наркозу, тому приймає як норму ненормальне. Як люди, які, умовно кажучи, з Краматорська приїжджають до Києва, дивуються, що кияни так реагують на несерйозні удари й обстріли. Люди, які тепер з Києва приїжджають до Івано-Франківська чи Львова, дивуються, що тут під час тривоги через один реактивний шахед люди йдуть в укриття і просто хвилюються. Це ж один шахед, чого хвилюватися? А люди, які зі Львова чи Івано-Франківська виїжджають до Кракова і Варшави, дивуються, що поляки просто лякаються через повідомлення, що якийсь безпілотник чи ракета з'явилася біля кордонів Польщі. На вашу територію ж навіть нічого не летить — чого ви хвилюєтеся?

Кияни в метро, яке використовується як укриття, під час повітряної тривоги.
Фото: EPA/UPG
Кияни в метро, яке використовується як укриття, під час повітряної тривоги.

Нормально — це те, як реагують поляки. Все інше — це ненормальна реакція. Нормальна людина боїться ракети і шахеда. 

Пам'ятаєте знамениту історію, коли жінка прибирала біля пам'ятника Степану Бандері у Львові, коли поруч влучив шахед? Усі казали: «Бачите, яка мужня жінка, навіть не звернула увагу на шахед!» Так, ніби безпілотник — якась бешкетниця, яка бігала біля неї. Шахед міг убити цю жінку, якби полетів трішечки лівіше чи правіше.

Ми починаємо сприймати аномальну реакцію на загрозу смерті як нормальну мужню поведінку. А це не так. Коли закінчиться війна, люди повернуться до нормальної поведінки, бо якщо вони зараз будуть поводитись нормально, вони не зможуть вижити.

Чи можна «зшити» українську державу в контексті різних досвідів війни?

Я не думаю, що потрібно буде зшивати всю державу, тому що все одно йдеться про виживання у непростих умовах. Для кожного воно своє. У кожного свій досвід, свій рівень реакції. Комусь може бути жахливіше жити в Івано-Франківську, ніж у Краматорську, з погляду реакції на небезпеку. Хтось може не жити під шахедами, але втратити близьку людину на фронті, і це не менша трагедія, ніж побачити шахед біля своєї домівки. Що страшніше? Сидіти в укритті, коли поруч вибух, чи втратити дитину? Як це виміряти?

Люди об'єднуються випробуваннями, але питання в тому, як вони почуватимуться після них. Я припускаю, що якісь люди не захочуть жити в Україні після цих випробувань. Вони можуть прожити тут усю війну, але після війни вирішать, що вже досить. Ба більше, після війни теж може бути непростий період. І навпаки, сюди можуть приїхати люди, які тут не жили у воєнний час, і саме тоді будемо мати справді різні досвіди.

«Треба розвивати вміння виживати у війні»

Є багато сценаріїв і часових рамок завершення російсько-українського конфлікту. Чи можна наперед конструювати внутрішньоукраїнську культуру врядування за сценарію гідного виходу з війни, поки політичних, електоральних процесів немає?

Ніхто не знає, як суспільство поводитиметься після війни, кого і який вихід воно буде шукати. Це залежить від багатьох обставин. Люди можуть голосувати як за тих, хто буде для них символом опору, так і за тих, хто буде символом майбутнього миру. До речі, так було у 2019 році. Вони голосували за символ майбутнього миру.

Звідки ми знаємо, як аудиторія буде голосувати після того, як війна закінчиться? Який буде рівень страждань на цей момент? Ми цього знати не можемо. Тому я не знаю, як можна зараз щось режисувати в цій ситуації. Зараз треба виживати, а не режисувати.

Віталій Портников
Фото: скрин відео
Віталій Портников

Спочатку в нас була ідея, що ми маємо зберегти нормальне життя під час війни. Я завжди підтримував цю ідею і казав, що це потрібно робити. Але нормальне життя — це не просто не помічати війну. Нормальне життя — це готуватися до можливих нових випробувань, тобто будувати укриття, а не перекладати бруківку.

Знову-таки, у нас народна влада, і вона мислить як народ. Вона весь час думає, що скоро все закінчиться. Але все не закінчиться ані для народу, ані для влади. Треба розвивати вміння виживати у війні. І це головний момент.

Читайте такожПавло Казарін: «Конкуренція на виборах буде між платформами “нам винні” і “ми повинні”»

Тепер, коли нормальне життя в тилу руйнується, ми теж починаємо ділити його на сорти — де воно більш зруйноване, а де менш. У Києві воно тепер більш зруйноване, ніж було до інтенсивних ударів по столиці. Але так могло бути в будь-який момент. Пам'ятаєте балістичні бомбардування Києва вночі, коли ми навчилися розрізняти російські і північнокорейські ракети за звуком?

В мене у Львові біля помешкання, де я живу, стався приліт ракети просто на моїх очах. Це запам'ятовується на все життя. Мені двічі пощастило. Вперше — бо я, як журналіст, зміг це побачити. А вдруге, — бо я вижив. У будинку, який за п'ять хвилин пішки, і в який ця ракета влучила, загинула ціла сім'я. Це ж було ще не цієї зими.

Ми живемо так весь час і не робимо висновків. Навіть із власного досвіду.

Потрібно режисувати не те, як буде виглядати влада потім, а те, щоб вона була ефективною вже зараз. Щоб вона розуміла виклики сьогодення і пам’ятала, що ці виклики лише зростатимуть у міру продовження війни.

Як суспільство може впливати на владу, крім громадської думки, яку часто ігнорують?

Через суспільний запит. Має бути запит не на швидке закінчення війни, а на укриття від ракет. Має бути запит не на інформацію про те, якими жахливими є методи роботи ТЦК, а на те, як нам з вами ефективно організувати на наступні роки мобілізацію. Тому що вона буде потрібна весь час, поки триватиме війна.

Читайте такожЄвген Глібовицький: «Ми непомітно підійшли до автократії, навіть якщо не було мети побудувати диктатуру»

Віталій Портников і Ольга Айвазовська
Фото: скрин відео
Віталій Портников і Ольга Айвазовська

Вам не здається, що є певна логіка в тому, що референдуми заборонено проводити щодо податків і мобілізації? Ці заборони існували до великої війни. Це основа Конституції. Тобто є теми, в яких громадська думка є прогнозовано негативною.

Правильно, але якби влада робила ефективними певні процеси, вела б реальну роз'яснювальну роботу з громадянами, багатьох речей можна було б уникнути. У нас же влада уникає гострих тем податків і мобілізації. До речі, президент може ухвалювати рішення. Пам'ятаєте, як у нас у 2022 році замінили всіх очільників територіальних центрів комплектування? Це що, інструментальний підхід?

Ні, це був популізм. Один із них попався на великому хабарі, що було доведено.

Звісно. І вирішили, що нести відповідальність будуть усі, бо це красиво. А нам потрібно не красиво. Нам потрібно ефективно.

Потрібно перестати ставитися до людей як до виборців і почати ставитися до них як до можливих жертв наступних випробувань. До людей, яких треба рятувати від смерті, а не до людей, які будуть за тебе голосувати — бо мертві не голосують.

Читайте такожОлександр Сушко: «Система повинна містити захист від недоброчесної і просто дурної влади»

Що може змусити владу бути підзвітною суспільству зараз?

Будь-яка влада рахується з суспільними настроями. Якщо суспільні настрої такі, які вони є, то вона відповідає цим настроям. Якщо суспільні настрої будуть змінюватися, влада — будь-яка, особливо така популістська, як у нас, — буде під них підлаштовуватися. Тому потрібно працювати з суспільством. Намагатися зберегти його в реальності і в розумінні того, як іти шляхом випробувань і не програти.

Ольга АйвазовськаОльга Айвазовська, Голова правління Громадянської мережі ОПОРА
Реклама