«Об'єкти для далекобійних ударів дібрані дуже коректно»
Який вплив далекобійних ударів Сил оборони України по російському тилу — нафтопереробних заводах, портах, маркетплейсах у межах оголошеної президентом операції для схилення держави-агресора до мирних переговорів? Вона мала тривати сорок днів, але цей термін уже минув, а удари тривають, тож можна вважати операцію продовженою. Чи правильно дібрані цілі, на вашу думку, щоб якнайболючіше скорочувати бюджет війни Росії?
40 днів — це, як на мене, вдалий комунікаційний хід, як часто буває в команди президента, але не більше. Це те, що відразу потрапило в заголовки провідних медіа, зокрема ділових. Важливо було перехопити цю ініціативу, але прив'язуватися до 40 днів не варто, бо стратегічні переломи за такий короткий період не відбуваються, особливо коли війна триває вже так довго.
На мою думку, об'єкти, по яких б’ють, — чудовий вибір для досягнення потрібного впливу. Я, наприклад, навіть не очікував, що ми можемо спробувати закрити російські порти в Чорному й Азовському морях, які для них важливі з погляду експорту. Росія є супераграрною країною — більше, ніж ми. Я сподіваюся, що колись, після поразки в цій війні, вони редукуються до великого «агрорейху». Експорт збіжжя важливий для них не менше, ніж експорт нафти і нафтопродуктів. Тому маємо подвійний вплив.
Також не варто применшувати важливість ударів по Wildberries. Річний оборот цієї мережі минулого року сягнув 6 трильйонів рублів, тобто близько 60 мільярдів євро. Це астрономічна сума.
Читайте такожЧому Сили оборони методично палять склади Wildberries
І річ не в тому, що ми зробимо боляче малому чи середньому бізнесу, тому що росіяни звикли страждати. Важливо, що ця платформа є чудовим інструментом, щоб детінізувати економіку. Весь бізнес, який працює через платформи й формує оборот в астрономічні 60 мільярдів євро, платить податки. Я слухав ниття однієї пані з Росії, яка озвучила, що вона власниця невеликого косметичного бізнесу і мала заплатити за минулий рік 48 мільйонів рублів податків. Чи багато ви знаєте малого або середнього бізнесу в Україні, який може похвалитися тим, що він заплатив 500 тисяч євро податків за рік? За спрощеною системою переважно платять значно менше.
Це важливо, бо за умов, коли лінія фронту змінюється поволі, більший акцент іде на далекобійні удари і з нашого боку, і з боку Росії.
В Україні вже постраждали великі логістичні й виробничі потужності, але потрібно розуміти, що поки в нас є великий європейський тил, ми можемо виносити виробництво військово-промислового комплексу туди. Наприклад, «Епіцентр» оголосив, що тимчасово, до відбудови виробничих потужностей в Україні, перенесе виробництво керамічної плитки за кордон.
Також Європа і в цілому колективний Захід заливають достатньо коштів в Україну, щоб ми могли вести цю війну принаймні на поточному рівні інтенсивності. Це 40, 50, 60 мільярдів доларів або євро — залежно від того, як рахувати.
В Росії такого тилу немає. У фінансуванні війни вони мають покладатися на себе. Зрозуміло, що вони значно більші, в них розвинена промисловість і експорт сировини.
Спочатку ми отримали вплив на їхні нафтогазові доходи, вибиваючи НПЗ і порти, тож вага ненафтогазових доходів у їхньому бюджеті почала зростати. Їм потрібно збирати податки й заміщувати дефіцит.
Зараз ми бачимо, що удари по Wildberries починають вибивати податкову базу з бюджету. Податкові надходження будуть зменшуватися, або вони будуть змушені далі підвищувати податкові ставки. Це інструмент, який буде вбивати їхні можливості.
У попередні роки, коли були побоювання, що Росія почне воювати по-справжньому, я говорив, що Росія вже не має можливостей далі інтенсифікувати війну. В них немає ресурсів почати воювати по-справжньому.
Зараз, якщо ЗСУ зможуть підтримувати нинішній темп ударів по джерелах доходів російського бюджету, то, я думаю, їхня можливість вести війну буде стискатися. Інша альтернатива — Росія буде все далі закопуватися в борг перед майбутнім.
Можна, звісно, виснажувати економіку, бізнес, будь-які внутрішні ресурси, зокрема через недоінвестування, але це буде дуже погано для них.
Читайте такожМарія Кучеренко, дослідниця російських еліт і спецслужб: «В Росії немає окремих воєн. Їй потрібне все і всюди»
«Для країни-бензоколонки принизливо, коли їй потрібно експортувати нафту і потім імпортувати назад пальне»
Який ефект мають удари по російських НПЗ? Чи справді знищено до 40% їхніх нафтопереробних потужностей? Чи можете спрогнозувати, як надалі функціонуватиме ринок палива в Росії?
Думаю, знищено трішки менш ніж 40% потужностей, але це динамічний показник. Щось вони відновлюють, щось виводять на планові ремонти, тому складно оцінити, яка частка потужностей вибита саме ударами наших Сил оборони у певний момент. Але по виробництву ми бачимо, що це точно понад 30% потужностей.
Кілька тижнів тому я спробував верифікувати, наскільки це істотно. Доручив штучному інтелекту проаналізувати кілька російських Telegram-каналів агрегаторів новин, щоб подивитися, чи є дефіцит. Він був стрибкоподібним, коли Україна завдавала ударів, і тримався певний час, а потім ситуація нормалізувалася, ринки перебудувалися. Зрозуміло, що ціна вплинула на те, що попит зменшився: умовно кажучи, за 150 рублів значно менше охочих заправлятися, ніж за 70. Дефіцит зафіксувався на певному рівні, він точно є, але зараз не виглядає таким травматичним і не зростає.
Також потрібно розуміти, що ситуація різна з різними видами пального. Дефіцит бензину відчувається гостріше, тому що його надлишок був меншим до початку цієї кампанії. Наскільки я розумію, дизелю був надлишок — близько третини виробництва відносно внутрішнього споживання, тому вони приблизно вийшли в нуль. Були епізодичні заборони на експорт дизелю, але це не так болісно.
Зрозуміло, що, по-перше, для країни-бензоколонки принизливо, коли їй потрібно експортувати нафту і потім імпортувати назад пальне. По-друге, це боляче для їхнього бюджету, адже пальне в Росії все ж таки дотоване. Воно там таке дешеве не тому, що хтось хоче менше заробляти. Коли ціни істотно нижчі за ринкові у світі, то зрозуміло, що це дотації. У них для цього є спеціальні механізми.
Читайте такожНаслідки удару по «Прогресу» для російського військового космосу
Коли вони пробували через економічну політику зменшити дефіцит після ударів, то поширили ці дотації на індійських виробників. Індія отримує нафту з Росії, виробляє пальне і завозить його в Росію. Щоб ціна на нього була такою ж низькою, відбувається, по суті, дотування індійського виробника. Це, звісно, для Росії дуже неприємно.
Знову ж таки, в них немає «кредитора останньої надії», немає партнера, який постійно заливає ресурси, тож вони змушені все більше рахувати гроші.
Як, на ваш погляд, розвиватиметься ситуація на міжнародному ринку нафти? Якщо враховувати, що конфлікт між США й Іраном не вичерпаний, Ормузька протока не пропускає судна, ціна на нафту Brent злетіла до 100 доларів, а ефект від руйнування російської нафтової галузі був зменшений зняттям санкцій? Що можна прогнозувати щодо цієї невизначеності?
Так, війна з Іраном поламала нам графік розвалу російської економіки. Це було рятівне коло для них.
Ми не маємо орієнтуватися на ціну нафти Brent. Слід дивитися на російську нафту, на ті сорти, які експортує Росія. У моменти блокади Ормузької протоки вона була навіть з надбавкою до Brent — у якийсь час, коли США зняли санкції, а нафта була вже повантажена. Зараз знову є великий дисконт, і за ціни на Brent у близько 80 доларів Urals приносить у бюджет менше. Спрогнозувати, як буде далі, складно.
На проміжні дані з виконання їхнього бюджету я би не дивився, бо ними можна маніпулювати. Крім того, російському Мінфіну ставало все складніше розміщувати облігації їхньої федеральної позики, аналогу наших ОВДП. У певний момент вони відмовилися їх розміщувати на ринку, бо розміщення потребувало суттєвої знижки.
Це свідчить, що переважно внутрішні російські інвестори, які купують ці облігації для дохідності, вже не вірять, що бюджет буде реалістично зважений, і бачать більше, ніж раніше, ризик, що держава не зможе обслуговувати свої борги.
До слова «дефолт» ще далеко, але коли є дефіцит і дуже потрібні гроші на війну, а Мінфін зупиняє розміщення облігацій федеральної позики, це означає, що вони бояться спровокувати на ринку паніку, коли люди бачать, що раз за разом облігації ніхто не купує. Це якраз індикатор того, що проблема з публічними фінансами вже серйозна.
Як оперувати публічними даними про російську економіку? Наскілки їм можна довіряти? Наскільки вони відрізняються від реального становища?
Мені здається, що фінансово-економічний блок Росії прибріхує менше, ніж військові щодо їхніх просувань. Коли вони бачать, що дані погані, і не хочуть їх випускати, то до певної межі граються зі статистикою, а коли межа пройдена, пробують закрити ці дані.
З інфляцією вони теж істотно граються. Ти завжди можеш ввести або вивести з кошика новий продукт: те, що подорожчало, — прибрати, а те, що дешевше, — ввести, і так тримати інфляцію в рамках.
Мені здається, що те, що зараз є на поверхні, — це дещо викривлені дані, але не драматично викривлені. Це криве дзеркало, в якому можна побачити реальність.
«В Росії реальність дедалі більше розбігається з деклараціями. Це викликає напруження в них і маленьке сподівання у нас»
Кажуть, що зміни, які означатимуть для російського суспільства закручування гайок, відбуватимуться після виборів до Держдуми. Чому ви вважаєте, що в російських фінансистів і макроекономістів станеться істерика? Це оптимістичний чи реалістичний прогноз?
Він, можливо, трішки оптимістичний. Це, власне, про дисонанс, який їхні макроекономісти, як видно з коментарів, відчувають через поведінку їхнього Центрального банку, через те, що знову підвищується відсоткова ставка.
У їхній економіці є потужне крило лобістів і адвокатів зменшення вартості грошей, щоб перезапустити або принаймні підтримати реальний сектор: промисловість, будівництво, які зараз спадають, і це видно навіть по російській статистиці.
Російський аналітичний центр ЦМАКП (Центр макроекономічного аналізу та короткострокового прогнозування — ред.), який очолює брат міністра оборони Росії, робить якісну аналітику. ЦМАКП публічно оцінив імовірність настання банківської кризи як середню. Це гучна заява від тих, кого вважають наближеними до влади.
Неформально близький до влади центр економічної аналітики каже, що є середня ймовірність банківської кризи, оскільки зростає дебіторська заборгованість, зростають обсяги кредитів, які погано обслуговуються. Це поки що не критичні обсяги, але завжди складно зловити цей момент в усіх кризах: і на Заході, і в Росії, і в нас, коли ще вчора все було в доступі, ти міг обміняти валюту, а завтра все різко змінилося. Багато залежить від нераціональної поведінки, коли достатня кількість економічних агентів, громадян або інвесторів зрозуміє, що ризики надто великі, і спробує вивести гроші з інвестицій чи з країни або скинути багато нерухомості. Таких напружень стає все більше. Є дисонанс у тому, як Центральний банк комунікує щодо економічної політики.
Також перенесені на період після виборів кроки, які б мали допомогти закрити дефіцит. Торік вони звузили спрощену систему, підвищили податок на додану вартість до 22%, зменшили кількість пільг, тобто зробили все для того, щоб спрямувати більше грошей до бюджету. У пакеті з цими змінами є й процедури для виконання цих рішень. І, наприклад, законопроєкт, який би спрощував обмін інформацією між банківською системою і податковою та дозволяв їй легко виявляти тих, хто, на її погляд, забагато оптимізує й ухиляється від сплати податків, перенесли на після виборів. Таких речей, які «давайте після виборів», але для них нагальні, чимало. Дуже ймовірно, після виборів, якщо не буде істотних змін у війні, ми побачимо чимало змін, які випробують на міцність їхню економіку й управлінську систему.
Я не думаю, що вона посиплеться. Але видно, що в Росії реальність усе більше розбігається з деклараціями, і є сигнали, що щось іде сильно не так. Це викликає напруження в них і маленьке сподівання у нас.
Люди в Радянському Союзі жили погано, особливо в кінці 1980-х, але це тривало довго. Росії є ще куди падати?
Я не припускаю, що щось може змінитися серед рядових росіян, які почали потерпати.
У Радянському Союзі люди взагалі не мали досвіду гарного життя. Однак Росія завдяки ліберальним реформам 1990-х років і в 2000-х, вже за раннього Путіна, коли було багато правильних кроків, встигла виростити великий середній клас, дрібних підприємців, творчий прошарок, які непогано почувалися.
Втім, я вважаю, що більше йдеться про фінансово-промислові групи, тих, хто збирає ренту з економіки, тобто не про мільйони людей, а про сотні найбільш впливових, які можуть побачити надмірне накопичення ризиків і відчути загрозу для себе.
Жителі Москви і Санкт-Петербурга теж, вочевидь, мають відчути дух війни. Попри обстріли з боку Сил оборони України, вони поки що економічно не так потерпають, як віддалені регіони Росії, й під час бензинової кризи саме їх першочергово забезпечували пальним, щоб згладжувати ефект. Як окремі регіони можуть реагувати на вимивання Кремлем людей і ресурсів для війни?
По-перше, навіть така вертикальна економіка, як російська, все одно складається з дій маленьких економічних агентів, які ухвалюють рішення, чи купувати їм житло, чи інвестувати. Що більше невизначеності в них щодо майбутнього, то краще для нас і гірше для їхньої економіки. Невизначеність стримує інвестиції, обмежує ініціативу. Люди поводяться консервативніше, більш схильні тримати гроші під подушкою, а не вкладати їх в економіку. Що більше страху ми зможемо на них нагнати, зокрема цими ефектними чорними стовпами диму, то краще.
По-друге, існує перерозподіл ресурсів на користь центру. Це перерозподіл не тільки пального, а й людських ресурсів. Ми бачимо, що армія поповнюється передусім з околиць, із регіонів, зокрема колонізованих Російською імперією, з інших народів.
Мені здається, що на певному етапі інтенсивність такого перерозподілу, вилучення людей із регіонів, вилучення ресурсів, грошей податками й повернення менше назад через соціальні виплати і дотації почне підштовхувати окремі регіональні еліти до не дуже державницьких думок. Я розумію, що більшість регіонів не самодостатні, гарно контрольовані, адже все своє правління Путін робив цю вертикаль міцнішою. Але, напевно, окремі регіони, в яких цей баланс не на їхню користь і які могли б бути самодостатніми без тягаря з боку Російської Федерації, можуть задуматися і або пробувати впливати на політику Москви, або віддалятися від неї. Це перспектива не близька, але її ймовірність зростає.
«Кроки, які збільшать імовірність вторинних санкцій, підштовхнуть держави і компанії які допомагають Росії обходити санкції. Це буде боляче для них, і це добре»
ЄС ухвалив двадцять перший пакет санкцій. Також очікуємо кінцевого рішення щодо законопроєкту Ліндсі Ґрема в американському Сенаті. Дебати довкола нових санкцій стають дедалі складнішими. Як ви оцінюєте санкційну політику Заходу? Чи можна її покращувати й чи можна зберегти її хоч на чинному рівні?
Ефективність санкційної політики дуже різниться. Ми можемо побачити успішні приклади, зокрема постачання переробленої бавовни, яка потрібна для виробництва вибухівки, з країн Центральної Азії. Коли Європейський Союз і США почали більш-менш послідовно застосовувати вторинні санкції, тобто покарання за порушення первинних санкцій проти Росії, цей імпорт майже припинився.
Росія тепер отримує компоненти для хімічної промисловості від Китаю, причому має заморочуватися тим, щоб це маскувати. Вони роблять військове виробництво там, де вже є цивільне виробництво, яке потребує схожих компонентів, і обґрунтовують це тим, що сировина необхідна для цивільного. Звісно, їм ніхто не вірить, але це складно довести. Тому китайські компанії можуть постачати цю сировину з мінімальним ризиком серйозних санкцій.
Читайте такожЯпонські компоненти в російській зброї: проблема прямих поставок чи вразливість глобальних ланцюгів постачання?
Будь-які кроки для посилення виконання санкцій, і кроки, які збільшать імовірність вторинних санкцій, підштовхнуть держави і компанії, які допомагають Росії обходити санкції. Це буде боляче для них, і це добре. Навіть якщо санкції не припинять постачання, вони зроблять його ще дорожчим.
Чи я повірю в те, що США будуть ефективно застосовувати стовідсотковий тариф, наприклад, до п'яти найбільших споживачів російської нафти? Навряд чи. Весь попередній досвід показує, що адміністрація Трампа непослідовна і непрогнозована в зовнішньоторгівельній політиці. Це, з одного боку, свідчить про те, що навряд чи вони втримають такі тарифи й мита, навіть якщо спробують запровадити обіцяне. З іншого боку, можливо, якраз цього разу їм і вдасться.
Особливо важливою для нас є подальша санкційна політика щодо постачання компонентів зброї, оскільки Росія отримує їх ззовні. У них недостатньо власного виробництва, щоб закривати такі потреби.
«Для держави важливо знайти правильний обсяг і правильні інструменти підтримки експорту»
Як блокування Росією чорноморських портів може вплинути на ВВП України?
У 2022-му — на початку 2023 року, коли блокування портів було зашморгом на шиї України, їхнє розблокування й відновлення морської торгівлі стали для мене несподіванкою. Для багатьох було неочікувано, що Україна може сама забезпечити свободу мореплавства. Однак це було до появи нової тактики, яка блокує торгівлю за допомогою ударів по суднах.
Повністю замінити торгівлю морем неможливо, і блокада українських портів — вагомий негативний вплив на нашу економіку. Якщо у 2022 році вплив блокування морської торгівлі оцінювали у 6% ВВП, то зараз відсоток менший, можливо, 1–1,5%, але оскільки таким самим був попередній прогноз Нацбанку щодо зростання економіки, то ми матимемо натомість нуль.
Однак довгостроковий вплив поганий. Минулого тижня я їхав Кропивниччиною, дивився на прекрасні безкрайні поля соняшника й кукурудзи і розумів, що в повітрі зависла тривожність: чи буде як експортувати цей врожай, чи є спроможність? Особливо, напевно, в малого і середнього бізнесу немає змоги зберігати зібране зерно до того часу, поки з'явиться можливість його продати не за смішними цінами на затовареному українському ринку. Це величезний виклик.
Читайте такожПорти на замку, зерно в рукавах. Якими будуть економічні наслідки війни на виснаження
Це наші перегони з Росією: одна складова — дальні удари, інша — управлінська спроможність і спроможність приватного сектору співпрацювати з державою, щоб розв'язати цю проблему. Ця проблема зараз є і в Росії, і в нас.
Чи зможемо ми збільшити пропускну спроможність альтернативних шляхів експорту залізницею й автотранспортом? Вони точно не замінять експорту морем, бо той значно дешевший, і ті об'єми ми не зможемо замістити. До того ж за цю пропускну здатність тепер конкурують не тільки зерно, а й пальне для імпорту, з яким теж зараз напружена ситуація з низки причин, і продукція металургії, яка йде на експорт. Це драматично, наприклад, для Ferrexpo, виробника високоякісних заготовок, бо доставити їх до порту Ґданська коштуватиме десь половину їхньої вартості. Це або повністю вбиває маржу, заводить у мінус, або робить компанію неконкурентоздатною на світовому ринку. Вона призупинила виробництво, бо нема збуту.
Дуже важливо максимізувати канали експорту. Держава повинна знайти правильний обсяг і правильні інструменти підтримки.
Чому малі фермери, попри меншу ефективність, важливі для економіки?
Як економіст я розумію, що малий фермерський бізнес зазвичай є неефективним і непродуктивним. Економіка держави в цілому виграє від великих холдингів. Що більша концентрація, що більша вертикальна інтеграція, то ефективніше. Тому українська курятина «виносить» європейську в одні ворота у будь-якій конкуренції.
З іншого боку, є соціальний елемент. Українське село тримається, зокрема, на малих і середніх фермерах, які обробляють паї. І хай навіть вони менш ефективні, але це те, що тримає соціальну тканину і дозволяє повільно трансформуватися, підтримує людей, дає їм роботу й гроші, допомагає адаптуватися до нової економіки.
Якщо малі й середні фермери не стягнуть, бо в них немає достатньої гнучкості, резервів, можливості зберегти зерно, потримати його довше, поки з'явиться можливість його вивезти і продати, це матиме кумулятивний ефект.
Я часто говорю про ефект мультиплікатора від наших ударів у російській економіці, а це буде значний негативний мультиплікатор для нашої.
Для нового уряду, якому треба було б ще кілька місяців, щоб розібратися в процесах, це стане великим викликом. Їм потрібно вже зараз шукати інструменти.
Читайте такожПрограма уряду без гривень: як з тексту зникли мінімальна пенсія і зарплата вчителя
Які реформи необхідно провести в Україні для підвищення стійкості економіки?
Я послідовно наполягаю, що одна з найважливіших змін, яка може відбутися в українській економіці, — це реформа спрощеної системи оподаткування й супутня реформа адміністрування податків. Це те, що вплине на багатьох рівнях.
По-перше, це допоможе змінити наш суспільний договір, закладений ще в епоху Кучми. Тоді він був прогресивним. Малому і середньому бізнесу дали працювати без сплати істотних податків і без тиску з боку криміналітету, а в обмін неформально попросили не пхатися в політику. Тобто поки ти не пхаєшся в політику, в тебе немає проблем. Це довго працювало, але тепер це абсолютно застарілий договір.
Тезу no taxation without representation («ні оподаткуванню без представництва») я б сформулював навпаки: no representation without taxation («ні представництву без оподаткування»). Це істотна ситуація й для більшого бізнесу в Україні. Якщо хтось краєм вуха чув, як підприємці міркують, чи не зайти їм у політику, то всі такі міркування зазвичай закінчуються на тому, що їхня правова позиція, перш за все з погляду оподаткування, не витримує найменшого тиску з боку держави. Коли ти не впевнений у тому, що дієш законно, коли на тебе є купа гачків, ти не можеш бути самостійним, у тебе немає агентності.
Тому я вважаю, що податкова реформа, передусім зміна структури спрощенки і адміністрування ПДВ, наближення їх до вимог Європейського Союзу і нормальне адміністрування всього цього податковою, матиме фундаментальний вплив. Але це непопулярна тема.
Друге — це, звісно, митниця. Просто тому, що це величезні грошові потоки. Купа людей намагалися реформувати митницю, але істотних змін немає. Тут трішки краще зробили, там трішки краще. Я думаю, що так ми її латочками й будемо реформувати впродовж євроінтеграції, аж до моменту вступу до Європейського Союзу — власне, під тиском ЄС, якому потрібен надійний східний кордон, щоб забезпечити вільний обіг товарів, послуг і людей у просторі ЄС.
Нікуди не поділася проблема з правоохоронними органами і судовою системою. Те саме Бюро економічної безпеки не є до кінця реформованим. Це важливі речі, які досі стримують інвестиції.
Читайте такожВся надія на діпстрайки. Чому просити антиракети по світу — марно
«Ризики на нашому ринку зараз складаються з воєнних і суверенних»
Чого потребують інвестори, щоб заходити в Україну у нинішніх умовах?
Підприємець вестиме бізнес, якщо його очікувана дохідність перевищує ризики на конкретному ринку. Ризики на нашому ринку зараз складаються з воєнних і суверенних, тобто тих, які властиві нашій юрисдикції.
Воєнні ризики нікуди не зникають. Інструменти страхування воєнних ризиків важливі, але я вважаю, що це поштучний продукт. Ти не можеш застрахувати всі інвестиції. Це надто дорого. Це потребує величезного пулу страховиків, перестрахування.
Зрозуміло, що мають бути дотації, бо неможливо на ринкових умовах страхувати такі ризики. Будь-яке виробництво, більш-менш привабливе для ударів із Росії, може бути знищене. Це значно більша ймовірність, ніж частка відсотка в нормальній мирній економіці, тому й вартість страхування зростає відразу не на порядок, а, можливо, навіть у 100 разів. Це непідйомні суми. Тому це радше поштучний продукт, щоб завести окремі інвестиції. Для тих, хто є важливим для економіки.
Решта бізнесу має прийняти, що воєнний ризик залишається, і, відповідно, закласти його в ціну. Багато підприємців готові це зробити, тому що є бізнеси, особливо у військово-промисловому комплексі, де дохідність, і навіть не стільки дохідність, скільки експертиза, дані, які ти отримуєш, можуть перекрити будь-які ризики.
Є ще й інституційний ризик, тобто питання, наскільки держава допомагає виконувати контрактні зобов'язання, наскільки прогнозовано поводяться правоохоронні органи і податкова. Нещодавно руйнування американського заводу на Закарпатті показало, що американське походження бізнесу не є захистом від російських ударів. Так само українська держава давно показала, що таке походження не захищає, наприклад, від приходу жадібних представників силових органів.
Всі реформи, про які ми говорили, мають цей суверенний ризик. Істотно (в рази) його зменшити, зробити його прогнозованим буде достатньо.
Коли ми говоримо про перспективи економіки, всі говорять про інвестиції як про священну корову. Насправді ж інвестиції не є чарівною паличкою, яка веде до зростання економіки. Найважливіша річ — це продуктивність. Вона має зростати.
У нас до вторгнення була дуже низькопродуктивна економіка, і вона досі такою залишається. Ми зайшли в постіндустріальну економіку з низькою продуктивністю. Далеко не все з того, що працювало для Азії, коли вона вирощувала своїх азійських тигрів, переноситься на наш досвід.
В Азії через механізацію, автоматизацію аграрного комплексу вивільнялася робоча сила. Вона приходила з села в міста і вбудовувалася в промисловий комплекс, тому додана вартість, яку створювала людина, стрибкоподібно зростала в тисячі разів.
В Україні, якщо людина приїжджає з села в місто, вона, скоріш за все, вбудується в послуги. Це запорука того, що в нас топовий сервіс і класні послуги, яких ти зазвичай не можеш собі дозволити в Європі за навіть за вдвічі більший кошт, але це також пастка низької продуктивності. Ці послуги дають низьку додану вартість.
«Важливо, коли країна якісно вбудована в міжнародні виробничі ланцюжки»
Що може допомогти збільшити продуктивність в Україні? Яке переформатування галузей і секторів економіки потрібне?
Якісні відповіді на це питання можуть принести Нобелівську премію в галузі економіки.
Напевно, для України немає однозначної відповіді. Не можна однозначно сказати, що перехід від експорту сировини до експорту товарів принесе щастя. Це, звісно, добре, але якісні дослідження показують, що важливо, коли в країни є доступ до імпорту проміжних продуктів виробництва. Простими словами, коли країна вбудована в міжнародні торговельні ланцюжки.
У нас є певний набір компетенцій і ресурсів. Якщо ми добре вбудовані в міжнародні торговельні ланцюжки, то можемо вибирати, що ми хочемо взяти зі світової економіки, доопрацювати і далі продавати те, що в нас найкраще виходить. Якщо є така можливість, це один із найбільших чинників зростання продуктивності: купити в одних, доопрацювати, продати іншим.
Тому для нас така важлива європейська інтеграція не на умовах молодшого брата, а на рівноцінних партнерських. Це те, що свого часу зробила Польща. Крім астрономічних дотацій від Європейського Союзу в інфраструктуру, вони отримали можливість повноцінно вбудуватися у міжнародні ланцюжки. Навіть якщо подивитися на оборонку: в Польщі збирають гелікоптери, двигуни для італійських збройових систем, шасі — тобто вони не роблять нічого супертехнологічного. Але вони зробили щось трішки для тих, трішки для інших, щось для себе, і в підсумку це дає стабільне зростання ВВП.
Читайте такожРосія посилює удари по видобутку, сховища ще не заповнені. Чому уряд говорить про експорт газу?
Без людей із сучасними компетенціями зробити це, напевне, неможливо?
Людський капітал і його здібності — це важливо. Це те, у що має вкладатися держава. Люди мають виходити зі школи не навченими історичних дат і таблички множення, а здатними вчитися. Це одна з передумов економічного зростання і продуктивності.
В Африці є низка країн, які реформують освіту, в тому числі за допомогою донорів. Збільшення тривалості освіти майже ніяк не впливає на її якість, але сутнісна реформа, яка збільшує когнітивні навички випускників шкіл, має дати стрибок продуктивності.
У нас ця проблема теж є. Оскільки ми втрачаємо багато людей, які емігрували, маємо освітні втрати, то фокус на маленькій купці школярів, які прямують до випуску в Україні, на тому, щоб максимально навчити їх вчитися і дати їм можливість залишитись в Україні, — це одна з найцінніших речей. Це те, на що ми можемо вплинути безпосередньо. Це те, на чому держава має фокусуватися значно більше, ніж на створенні пільгових умов, протекціонізмі. У деяких точкових випадках він, напевно, важливий, але не істотно підвищить продуктивність економіки.
Що потрібно для того, щоб інвестори були зацікавлені в перебудові економіки?
Рівні правила гри. Що рівніші правила гри, то простіше капіталу в країні рухатися до продуктивних сфер. У нас капітал часто осідає там, де ти вже монополізував ринок, або там, де в тебе є якісь історичні зв'язки. Цей бізнес часто є неефективним, але ти його не можеш забрати звідти. Завеликі бар'єри на вхід для нових гравців.
Якщо поле гри рівне — і це навіть не про якусь абстрактну справедливість, а про те, щоб і гроші, і люди, і підприємницький талант могли рухатися в сферах, які є найбільш затребуваними, і там працювати, — це підвищує продуктивність.