19 липня 2024 року близько 19:30 у Львові на вулиці Масарика невідомий стріляв у шістдесятирічну мовознавицю, громадську діячку та колишню народну депутатку Ірину Фаріон. Куля влучила їй у голову. Близько 20:28 поліція Львівщини повідомила про стрілянину і оголосила, що почала спеціальну операцію із затримання нападника. На той час Фаріон уже доправили до лікарні Святого Пантелеймона. Медики оцінювали її стан як критичний.
На місці події працювали слідчі та оперативники: опитували можливих свідків, збирали речові докази та встановлювали обставини стрілянини. Спочатку кримінальне провадження кваліфікували як замах на умисне вбивство. О 23:20 стало відомо, що Фаріон померла в лікарні. Після цього провадження перекваліфікували на умисне вбивство.
Як шукали нападника
У перші години після вбивства правоохоронці почали відновлювати маршрут нападника. Одним із головних джерел інформації стали записи камер відеоспостереження. Поліцейські перевіряли не лише камери поблизу місця злочину, а й записи з вулиць, якими злочинець міг рухатися до та після пострілу.
21 липня поліція оприлюднила орієнтування на гаданого вбивцю. Його описували як худорлявого чоловіка віком близько 20 років, зростом 170–180 сантиметрів. На ньому були темні спортивні штани, чорна кофта, червона футболка з білими смугами на рукавах, темна панама, білі високі шкарпетки, червоно-чорні кросівки та червоні рукавички.
Того ж дня правоохоронці, відпрацьовуючи можливі шляхи підходу до місця злочину та відходу з нього, виявили в лісі в урочищі Голоско дачний будинок. За версією слідства, там міг бувати нападник. У будинку знайшли пластиковий посуд, матрац, дві подушки, покривало, попільничку з недопалками, пачку сигарет, свічку, фольгу, пластикові стакани та інші речі.
Аналітики відпрацювали понад 80 людей, які за зовнішністю могли бути схожими на розшукуваного. Для ідентифікації використовували п’ять видів програмного забезпечення.
За словами тогочасного міністра внутрішніх справ Ігоря Клименка, після того, як правоохоронці отримали зображення людини, яку вважали причетною до вбивства, почали перевіряти записи з інших камер. «Маючи його фото, це була справа часу: смарткамери відеоспостереження зловили його всюди», — сказав міністр після затримання.
Згодом, під час судового розгляду, прокурори показували відео за 14 –19 липня та відтворювали за ними переміщення чоловіка, якого вони ідентифікували як В’ячеслава Зінченка. За версією прокуратури, 17 липня він вийшов із лісового масиву, пройшов вулицями Малоголосківською і Варшавською, а згодом опинився на Масарика. На одному із записів чоловік сидів на лавці неподалік будинку Фаріон.
Пізніше камера зафіксувала Ірину Фаріон. Її донька Софія Особа під час судового засідання впізнала матір на відео.
Зінченко жив у кількох квартирах
В’ячеслав Зінченко приїхав до Львова з Дніпра 9 липня 2024 року. У місті він пробув близько двох тижнів і, за даними слідства, одну за одною орендував три квартири. Жив у помешканні на вулиці Театральній, 23 з 9 до 14 липня. Потім переїхав на вулицю Тадеуша Костюшка, 2, де мешкав до 18 липня. Напередодні вбивства оселився у квартирі на вулиці Лесі Українки, 43.
У суді прокурори згодом показували відео, на яких чоловік, якого вони ідентифікували як Зінченка, виходив із різних квартир, змінював одяг, користувався різними рюкзаками та пересувався містом.
За версією обвинувачення, 17 і 18 липня чоловік неодноразово бував у районі будинку Фаріон. Слідство вважало, що він спостерігав за місцевістю і вивчав маршрути.
Окремо правоохоронці звернули увагу на історію пошуку в телефоні Зінченка. Серед іншого там знайшли запит щодо графіка відключень електроенергії у Львові, зокрема на вулиці Масарика, де мешкала Фаріон.
Підготовка до вбивства тривала близько двох місяців
За версією слідства, підготовка до злочину могла тривати близько двох місяців. За даними прокуратури, Зінченко заздалегідь купив частину речей, які використовував у Львові, зокрема одяг, панаму і рюкзак. Пізніше ці предмети стали частиною доказів, які досліджували під час судового розгляду.
Окремо слідство перевіряло зброю. На місці злочину знайшли гільзу. Правоохоронці заявляли, що постріл здійснили з переробленого пістолета. Станом на момент оголошення вироку, 1 жовтня 2026 року, зброю ще не знайшли.
Водночас остаточна версія мотиву вбивства на перших етапах слідства не була сформована. Правоохоронці розглядали кілька версій, серед яких громадянська і політична позиція Ірини Фаріон, особиста неприязнь, ідеологічні мотиви і можливий російський слід.
Згодом кваліфікацію обвинувачення змінили. До обвинувального акта увійшло умисне вбивство у зв’язку з виконанням жертвою громадського обов’язку з мотивів національної нетерпимості, а також незаконне поводження зі зброєю.
Затримання в Дніпрі
Після вбивства Зінченко, за даними слідства, залишив Львів. 21 липня він повернувся до Дніпра. До цього часу правоохоронці відстежували його переміщення за допомогою камер. За словами Ігоря Клименка, після встановлення особи чоловіка поліцейські почали стежити за його пересуванням. Зрештою з’ясувалося, що він перебуває у Дніпрі.
25 липня 2024 року, за шість днів після вбивства Ірини Фаріон, Зінченка затримали у Дніпрі. Наступного дня, 26 липня, представники Міністерства внутрішніх справ, Національної поліції, СБУ та прокуратури на спільному брифінгу розповіли про перші результати розслідування. До речі, тоді вони казали, що Зінченко — лише виконавець, однак згодом про можливих організаторів і замовників уже не йшлося.
За офіційними даними, на той час правоохоронці допитали понад 900 свідків, переглянули відео зі 170 камер, перевірили понад 80 людей, схожих на підозрюваного, і опрацювали понад дев’ять тисяч фотознімків.
Зінченка доставили з Дніпра до Львова. І вже вранці 26 липня йому офіційно повідомили про підозру в умисному вбивстві. Того ж дня його привезли до Галицького районного суду Львова, де мали обрати запобіжний захід.
Зінченко вини не визнав. Його захисник Ігор Сулима заявив, що підозра є передчасною, а зібрані слідством матеріали не доводять причетності його підзахисного до вбивства. Захист просив обрати цілодобовий домашній арешт із електронним браслетом. Суд натомість взяв Зінченка під варту на два місяці без визначення застави. Під час цього засідання суд уперше публічно назвав ім’я підозрюваного. Захист із таким рішенням не погодився.
Після засідання журналісти запитали його про ставлення до підозри. Зінченко заявив: «Я нічого не робив... це не я».
31 липня захист подав апеляцію. 5 серпня Львівський апеляційний суд залишив запобіжний захід без змін. Надалі суд не раз продовжував тримання Зінченка під вартою.
Справа переходить до суду
У грудні 2024 року слідство змінило кваліфікацію. 25 грудня прокурори оформили обвинувальний акт, а 26 грудня його скерували до суду. В обвинувальному акті вже йшлося про пункти 8 та 14 частини другої статті 115 КК України: «умисне вбивство особи у зв’язку з виконанням нею громадського обов’язку, з мотивів національної нетерпимості», а також частину першу статті 263 КК України — незаконне поводження зі зброєю.
За версією слідства, до нападу Зінченко готувався заздалегідь: приїхав до Львова, орендував кілька квартир, стежив за Фаріон, шукав місце для спостереження та готував засоби маскування.
Під час досудового розслідування слідчі допитали понад півтори тисячі людей, призначили понад 60 експертиз та опрацювали значний масив відео з камер спостереження. У суді повідомили, що матеріали провадження складаються приблизно з 30 томів.
Уже третього січня 2025 року у Шевченківському районному суді Львова відбулося підготовче засідання. Після цього суд перейшов до розгляду справи по суті.
13 січня сторони визначили порядок дослідження матеріалів. Суд мав послідовно дослідити письмові та речові докази, допитати потерпілих і свідків, заслухати експертів та перейти до інших матеріалів провадження.
До справи долучилася потерпіла сторона. Донька Ірини Фаріон Софія Особа заявила цивільний позов про відшкодування 15 мільйонів гривень моральної шкоди. Її інтереси представляла адвокатка Наталія Романик.
Дослідження відеоодоказів у суді
При дослідженні доказів значну частину засідань зайняв перегляд відеозаписів. Слідство зібрало записи з камер у різних районах Львова. На них правоохоронці намагалися відновити маршрут чоловіка, якого вважали Зінченком, до і після вбивства. У суді переглядали записи з вулиці Масарика, де жила Фаріон, а також відео з інших вулиць, під’їздів і будинків, де чоловік перебував у дні перед нападом.
Зокрема суд досліджував відео з орендованої квартири на вулиці Театральній. На частині кадрів видно людину в кепці, яку сторона обвинувачення ідентифікувала як Зінченка. Захист із цим не погоджувався.
У травні 2025 року під час перегляду записів із різних камер адвокати обвинуваченого стверджували, що на них можна побачити двох різних людей, яких прокуратура вважає Зінченком. На одному з відео, за словами захисту, ці люди навіть з’являлися одночасно. Адвокати використовували це як аргумент проти версії про пересування одного чоловіка Львовом. Обвинувачення, своєю чергою, наполягало, що записи потрібно розглядати разом з іншими доказами, зокрема результатами портретної експертизи.
За висновком експерта, допитаного в суді, людина в панамі та окулярах на досліджених фото- і відеоматеріалах і В’ячеслав Зінченко є однією й тією самою людиною. Захист ставив експерту запитання щодо методики, якості матеріалів та підстав для такого висновку.
Телефон, пошукові запити і цифрові сліди
Суд досліджував фотографії, відео, текстові файли, нотатки, історію пошуку та інші дані з пристрою. Прокуратура звертала увагу на окремі цифрові матеріали як можливі докази підготовки до злочину. Захист наполягав, що сам факт наявності певних пошукових запитів або матеріалів у телефоні не доводить, що вони пов’язані з убивством.
Зінченко також заявляв про можливе втручання у його телефон після затримання. Він звертав увагу суду на пошукові запити та інші дані, які, за його словами, могли з’явитися вже після вилучення пристрою правоохоронцями.
Бронежилет, шолом і погрози
У січні 2025 року адвокат обвинуваченого Юрій Немировський заявив, що в соцмережах з’являлися погрози на адресу його підзахисного. Він просив забезпечити додаткову охорону під час доставки Зінченка до суду й назад. Суд задовольнив це клопотання. Після цього Зінченка почали привозити на засідання у бронежилеті та шоломі.
У лютому 2025 року сам Зінченко просив про зміну умов утримання та можливість телефонувати батькові. Суд дозволив йому дзвінки, але не задовольнив клопотання про переведення до одиночної камери. Згодом Зінченко сам відмовився від додаткового захисту у вигляді бронежилета та шолома, заявивши, що не бачить загрози своєму життю.
Як змінювалися адвокати Зінченка
Першим його захисником був Ігор Сулима. Він представляв Зінченка ще на засіданні щодо запобіжного заходу 26 липня 2024 року, коли той відмовився від державного адвоката, та залишався одним із основних адвокатів у справі. Сулима заперечував обґрунтованість підозри, оскаржував запобіжний захід, а під час розгляду справи ставив під сумнів окремі речові докази. Зокрема, у 2026 році говорив про можливість підкидання гільзи та просив провести додаткову експертизу.
Згодом до нього приєднався Юрій Немировський. У лютому 2025 року адвокат розповів суду, що за допомогою ChatGPT намагався перевірити фотографію чоловіка, яку поширювали як зображення підозрюваного. Він запитував у штучного інтелекту, чи може фотографія містити ознаки редагування. За його словами, ChatGPT вказав на різкі зміни в пікселях зображення, які потенційно могли свідчити про редагування. Немировський додав, що це не було експертним дослідженням і не могло бути доказом у кримінальному провадженні. Також він заявляв про можливі невідповідності у відео огляду місця події, ставив питання до експертиз та звертав увагу суду на різні версії ідентифікації людини на камерах. Сам Немировський востаннє був у залі суду в червні 2025 року. 2 грудня того ж року під час чергового засідання Зінченко повідомив, що відмовився від адвоката.
Володимир Вороняк долучився до справи в травні 2025 року. На початку 2026 року Вороняк повідомляв, що пішов на лікарняний, а згодом про сімейні обставини. Через його відсутність у січні–березні перенесли близько восьми засідань.
У квітні 2026 року під час судових дебатів участь Сулими та Вороняка у справі припинилася за заявою матері Зінченка. Сам обвинувачений спочатку сказав, що не відмовлявся від адвокатів: «Я не відмовлявся від адвокатів, але заява вже подана».
Проте згодом він сам повідомив суду, що відмовляється від послуг Сулими та Вороняка. Надалі його захищала Лариса Криворучко. Через зміну захисту дебати довелося продовжувати вже за участі іншої адвокатки, яка мала ознайомитися зі значним обсягом матеріалів.
Криворучко і суперечки про право на захист
Коли Лариса Криворучко долучилася до справи, вона попросила додатковий час для ознайомлення з матеріалами справи та узгодження позиції із Зінченком. Її участь у процесі супроводжувалася процесуальними суперечками. Криворучко заявляла, що суд допустив до участі в окремих засіданнях адвокатів без ліцензії. Вона вважала це порушенням права Зінченка на захист та заявляла відвід колегії суддів.
Однак 3 липня 2026 року суд припинив її повноваження як захисниці. Після цього Зінченку призначили адвокатку із системи безоплатної правничої допомоги Діану Кару.
Згодом Криворучко знову долучилася до процесу, але вже разом із Карою.
Діана Кара і фінальна стадія
Діана Кара, засновниця адвокатського бюро «Кара та право», прийшла у справу, коли більшість доказів уже була досліджена. Вона заявила, що їй необхідно ознайомитися з десятками томів справи, відео та іншими матеріалами. Захист просив додатковий час для підготовки до дебатів. Кара також наголошувала на проблемі узгодження правової позиції із Зінченком. Через це фінальна частина процесу супроводжувалася постійними процесуальними суперечками щодо часу для підготовки захисту.
Голодування Зінченка
У квітні 2026 року Зінченко оголосив голодування. 22 квітня під час засідання він заявив, що вже шостий день дотримується сухого голодування; за його словами, він не їв і не пив із 17 квітня. Він пояснив, що оголосив голодування через незгоду з рішеннями суду, зокрема через відмову дослідити докази, які, на його думку, могли підтвердити його алібі. Зінченко скаржився на слабкість, запаморочення та погіршення самопочуття, а його захисник просив відкласти дебати. Водночас суд вирішив продовжити засідання, але постановив, що в залі має перебувати лікар.
Згодом під час того ж засідання Зінченко закинув кофту на ґрати та намагався повіситися, однак працівники конвойної служби завадили. Після чого він заявив, що не мав наміру вчиняти самогубство, а хотів домогтися перенесення дебатів. Коли прокурорка зачитувала матеріали обвинувачення під час дебатів, Зінченко знепритомнів. Нацгвардійці підхопили його, до суду викликали «швидку». Після надання медичної допомоги його вивели з зали та повезли до СІЗО.
Група підтримки Зінченка
Навколо Зінченка сформувалася група підтримки. Вона почала збиратися ще з першого засідання одразу після затримання. До Львова приїжджали люди з різних міст України, переважно жінки середнього віку. Частина приходила в футболках із фотографією Зінченка та написами «За В’ячеслава Зінченка» і «Зінченко невинний».
Учасниці розповідали, що познайомилися після затримання Зінченка через соціальні мережі та координували свої поїздки на засідання.
Поступово біля суду сформувалося протистояння двох груп. Прихильники Зінченка скандували «Свободу В’ячеславу Зінченку!», тоді як прихильники Фаріон вимагали довічного ув’язнення.
Судові дебати
Після завершення дослідження доказів справа перейшла до судових дебатів.
Прокурори у своїй частині дебатів викладали, які матеріали, на їхню думку, підтверджують обвинувачення. Вони наголошували на сукупності доказів: відеозаписах, експертизах, цифрових даних, свідченнях та матеріалах щодо зброї. Окремо прокуратура обґрунтовувала кваліфікацію злочину та наполягала на довічному позбавленні волі для Зінченка.
Захист заперечував доведеність обвинувачення та ставив під сумнів окремі докази.
Фінальна частина процесу тривала кілька місяців. Причинами перерв ставали, зокрема, зміни у складі захисту, стан Зінченка, його голодування та клопотання адвокатів.
Останні суперечки
У вересні 2026 року процес підійшов до завершення. Насамперед кілька засідань перенесли через відсутність адвокатки Діани Кари, однак 17 вересня суд продовжив розгляд справи.
На засіданні Кара попросила надати їй додатковий час для ознайомлення з матеріалами, зокрема із судово-медичною експертизою, опісля вона наполягала на перенесенні дебатів на наступний день для того, щоб додати цю експертизу до промови в дебатах.
Прокурор Дмитро Петльований заперечив проти цього, зазначивши, що захист уже мав достатньо часу для ознайомлення з матеріалами.
«Стороні захисту був наданий строк до 6 вересня. Це вже був третій, якщо не помиляюся, строк для ознайомлення і узгодження правової позиції», — сказав прокурор.
Суд відмовив у перенесенні дебатів. Після цього Кара заявила відвід колегії суддів, звинувативши суд у порушенні права на захист і фальсифікації інформації про наданий захисту час. «Я заперечую, що це були дебати», — сказала адвокатка.
Після цього слово надали Зінченку. Він не виголосив розгорнутої промови. Натомість підтримав заяву своєї адвокатки і заявив, що заперечує проти того, щоб засідання вважалося завершенням дебатів. «Я заперечую, що це є судові дебати, що це репліка, бо мені потрібен час для уточнення правової позиції. І підтримую відвід, який щойно заявила моя захисниця», — сказав Зінченко.
17 вересня 2026 року Шевченківський районний суд Львова завершив судові дебати та пішов до нарадчої кімнати для ухвалення вироку.
Після засідання Кара заявила про позицію захисту щодо справи: «Я вважаю, що суд не надав можливості моєму підзахисному висловитися. Повірте, там є що сказати. Справа сфальсифікована. Заявляю, що мій підзахисний абсолютно не винен в цій справі, тому що абсолютно немає ніяких доказів».
Зрештою суд визнав винним Зінченка у вбивстві Ірини Фаріон та призначив йому довічне позбавлення волі. Захист має тридцять днів на апеляцію і планує її подати.
