Візуально ракета дуже схожа на зенітні ракети сімейства 48Н6, які використовують у радянських і російських комплексах С-300 і С-400. Але на відео зафіксовано гарячий старт з похилої направної, встановленої на автотрейлер. Це принципово відрізняє її від С-300 — там використовують вертикальний холодний пуск (мінометний старт з пускового контейнера з подальшим увімкненням маршового двигуна).
По-перше, швидкість згортання. Гідравліка похилої направної банально простіша: опустив стрілу на причіп, знявся з гальм і розчинився в посадці. Важкі вертикальні установки (як ті самі С-300 або «Іскандер») вимагають часу, щоб спакувати масивний транспортно-пусковий контейнер і, головне, скласти важкі аутригери — гідравлічні лапи, на яких вивішується машина, щоб її не розчавило віддачею.
По-друге, ми викинули на смітник усю цю шизофренічну складність холодного мінометного старту. С-300 випльовує двотонну ракету пороховим генератором на 30 метрів угору, і тільки там вмикається маршовий двигун. Це вимагає ювелірної збірки, ідеальних допусків й аерокосмічних заводів. Якщо двигун не заведеться — ракета впаде просто на голову розрахунку. Наш похилий старт — це примітивний, дубовий гарячий пуск. Замкнув ланцюг, порох спалахнув, ракета зійшла з рейки. Все.
По-третє, шасі й газодинаміка. При вертикальному гарячому пуску реактивний струмінь (температура під 2000 градусів) б'є прямо в палубу. Щоб машина не згоріла і не луснула, потрібні важкі газовідбійники, вогнетривка сталь і специфічні багатовісні шасі (типу білоруських МЗКТ), які коштують, як крило від Boeing. Похилий старт відводить факел назад, у землю. А це означає, що пускову можна зварити на базі звичайного важкого комерційного тягача (MAN, Tatra) або взагалі на стандартному цивільному напівпричепі.
Так, похилий старт має мінус — машину слід фізично розвернути в бік цілі (азимут пуску обмежений), тоді як вертикалка може стріляти на всі 360 градусів. Але ми свідомо проміняли цей комфорт на можливість клепати пускові установки швидко, дешево й на потужностях будь-якого вагоноремонтного чи кранового заводу, навіть в умовах вибитої енергетики.
Радіус 200 км. Чи достатньо цього, щоб дістати до Москви? Непрямо — так. Б'ють не по самому НПЗ, а по батареях ЗРК і РЛС на шляху до нього, пробиваючи коридор. Наразі з відкритих джерел кругове ймовірне відхилення заявили на рівні 14 метрів. Це дуже пристойно — в ізраїльської LORA десять метрів, що цілком зіставно з «Іскандером» і касетним ATACMS.
Серце батареї С-400 — це радар 92Н6. Без нього пускові установки — просто сліпі вантажівки з трубами. Щойно радіолокатор підсвічування і наведення (РПН) починає світити в небо, щоб опромінити цілі, його потужне випромінювання досить швидко фіксують радіотехнічна розвідка й західні літаки-розвідники.
Проблема росіян у тому, що основа їхнього боєкомплекту на дальніх дистанціях — це саме старі напівактивні 48Н6. Коли С-400 намагається перехопити балістику (той самий ATACMS або FP-7), він робить це важкими ракетами і змушений стояти з увімкненим РПН до останньої секунди, ведучи перехоплювач. Саме в це вікно йому і прилітає пташка.
Далі все по накатаній: по розкритих координатах активного радара прилітає касета. Розкривається — і суббоєприпаси засипають органи управління й очі батареї. Саме тому зараз базова тактика — запустити дешеві дрони-приманки (декої), змусити розрахунок С-400 увімкнути РПН, а потім вдарити по ньому балістикою в момент прольоту тих самих «Фламінго» й реактивних дронів. Відкатаємо технологію, масштабуємо, взимку випалимо передпілля біля кордону й потихеньку будемо нарощувати дальність — у нас не було замкнутого циклу для ОТРК, багато що треба ще відкатати на практиці й набити ґулі на дитячих хворобах.
Ми уразили і відправили в планові й позапланові ремонти (а їх ніхто не скасовував, зараз пік споживання) 40–45 % переробки РФ. Це дуже успішна стратегічна бомбардувальна кампанія. У літньо-осінній пік Росія скотилася до жорсткого дефіциту. Добове виробництво бензину впало до 75–80 тисяч тонн, тоді як реальний попит — 115–120 тисяч тонн. За даними трекерів на кінець літа і початок осені, паливні обмеження зачепили 92 % суб'єктів РФ (78 з 83 міжнародно визнаних регіонів). У двох третинах регіонів запровадили QR-коди для комерційного транспорту, жорсткі ліміти на відпуск в одні руки та повну заборону на заправки в каністри. У Пітері на половині заправок тупо немає бензину — а це торгові ворота СРСР 2.0 і другий за доходами мегаполіс.
Збиральна кампанія 2026 року йде з відставанням майже втричі від торішніх графіків через банальну відсутність дизелю в південних регіонах РФ. Через дефіцит пального техніка виходить у поля із затримкою на два-три тижні. Пшениця перестоює в колосі, що призводить до обсипання (втрати маси до 15–20 %) й ураження грибковими захворюваннями під час осінніх дощів. Пшениця 3-го і 4-го класів (продовольча) гниє просто на полях і перетворюється на 5-й клас (фураж). У чатах фермери прямо пишуть, що їм вигідніше висипати зерно в ангар, ніж платити елеватору.
У середині вересня 2026 року вибили АВТ-6 на Сизранському НПЗ й АВТ-3 на «Славнефть-ЯНОС» (потужність 15 млн тонн). Московський НПЗ, який переробляв 11,6 млн тонн сировини на рік, отримав найтяжчі пошкодження 20 вересня й гарантовано виведений з ладу щонайменше до початку 2027 року.
Усе це провокує найтяжчу системну кризу — за свій рахунок у нафтових мономістах пішли десятки тисяч працівників, Росія втрачає можливість заробляти на продуктах з доданою вартістю. Країні довелося блокувати експорт бензину та дизелю, щоб заткнути внутрішні дірки, а це відрізало приплив валюти в бюджет. З 2 вересня 2026 року у 26 аеропортах Росії (включно з петербурзьким «Пулковом») введено жорсткі ліміти — заправка бортів дозволена суворо відповідно до польотного плану, без видачі додаткових, резервних об'ємів. Практика заправки про запас для економії на різниці цін між регіонами повністю заборонена. Плюс зимовий дизель — це додавання у звичайний гасових фракцій, тож узимку стане ще веселіше.
Читайте такожЗ картами на руках. Україна входить у чергові воєнні осінь і зиму
Тільки до серпня 2026 року економіка РФ втратила від дронових атак понад 24,5 мільярда доларів. Це і залізо, і зростання виплат на демпфер, і екстрені закупівлі палива — все разом. Із зупинкою в середині вересня ще двох НПЗ «Роснєфті» (мінус 15 млн тонн переробки на рік) ця сума до початку зими гарантовано перевалить за 30 мільярдів доларів. І це чистий прямий збиток, без урахування інфляції на споживчі товари. Сюди ж плюсуйте вартість ректифікаційних колон, компресорних станцій і резервуарних парків, недоотриманий прибуток від зупинки експорту високомаржинального бензину й дизелю, а також істеричні витрати нафтових корпорацій на закупівлю приватних систем РЕБ і зведення антидронових сіток навколо заводів.
За ціну війни можна було б насипати Крим з алмазної крихти біля Сочі, а там спорудити статую Путіна верхи на стерху. Але ні. Тепер доводиться оплачувати рахунки. Регулярне ураження установок первинної переробки (АВТ) перевело проблему з категорії «тимчасові труднощі» у системну економічну кризу з довгостроковими наслідками, розгрібати які доведеться роками.