Що показують звернення до Офісу Омбудсмана
Наша інституція здійснює контроль за додержанням прав ветеранів та їхніх родин. Цьогоріч я вже отримав 1 368 звернень від ветеранів та ветеранок війни. Для порівняння: у 2025 році надійшло 2 077 таких звернень, у 2024 році — 1 033, у 2023 році — 614, а у 2022 році — 678. Бачимо, що статистика лише збільшується, а отже — проблеми не зникають.
Серед основних питань:
-
забезпечення житлом;
-
соціальне та пенсійне забезпечення;
-
отримання статусу учасника бойових дій та внесення відповідних відомостей до державних реєстрів;
-
медична та реабілітаційна допомога;
-
оформлення пільг на житлово-комунальні послуги;
-
реалізація права на оренду земельної ділянки;
-
соціальний захист ветеранів та членів їхніх сімей;
-
порушення права на звернення та випадки дискримінації ветеранів;
-
виплата одноразової грошової допомоги родинам загиблих Захисників і Захисниць.
Від звернення — до відновлення порушеного права
Наведу кілька прикладів поновлених прав. Ось цьогоріч до мене надійшло 326 звернень щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги родинам загиблих Захисників і Захисниць. За 8 місяців 2026 року завдяки нашому втручанню поновлено право 93 членів родин загиблих за 58 зверненнями.
Одна з таких історій — пані Олени просила допомогти з призначенням одноразової грошової допомоги за загиблого сина. Жінка ще в червні 2024 року звернулася до ТЦК та СП, але військова частина понад пів року не надавала необхідних документів. Лише після нашого втручання документи були передані, а Комісія Міноборони ухвалила рішення призначити жінці виплату у розмірі 15 млн грн. У чому ж проблема? Родина подає документи до ТЦК та СП, а Комісія Міноборони ухвалює рішення про виплату ОГД. Але на практиці родини загиблих Захисників змушені чекати документи від військових частин по пів року, а іноді й цілий рік. І це просто нонсенс! Ще страшніше, що за затримки не притягнули до відповідальності жодного посадовця військової частини! На мою думку, такі проблеми не дуже цікавили колишнє керівництво Міноборони.
Інший приклад — ветеран війни, який виїхав із зони активних бойових дій, зіткнувся з бюрократичними перепонами під час оформлення довідки ВПО. Отримати документ йому вдалося лише після звернення до мене.
Інший ветеран звернувся через проблеми з отриманням довідки за формою № 6, необхідної для встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни. Завдяки моєму втручанню військова частина видала необхідний документ, а ветеран отримав відповідний статус і посвідчення. Водночас цей випадок показує системну проблему. Я неодноразово наголошував на необхідності вдосконалення порядку встановлення відповідного статусу та розширення переліку документів, які можуть підтверджувати право на його отримання. Відповідні зміни досі не внесені. Міністерству у справах ветеранів України необхідно вдосконалити цю систему та усунути бюрократичні бар’єри для ветеранів.
Актуальні питання у сфері захисту прав ветеранів
Працевлаштування. 57% ветеранів та ветеранок стикаються з бар’єрами під час працевлаштування. Серед основних — невідповідність зарплати потребам, проблеми зі здоров’ям, психоемоційний стан, дискримінація та брак досвіду. Потрібно не просто створювати вакансії, а допомагати ветерану адаптуватися до цивільного ринку праці — через навчання, перекваліфікацію, підтримку роботодавців та супровід на робочому місці.
Медична допомога та реабілітація. Ветерани стикаються з нерівним доступом до послуг у регіонах, дефіцитом фахівців, чергами, нестачею обладнання та ліків, а також труднощами з отриманням направлень. Водночас ветерани мають отримувати такі самі належні умови лікування та реабілітації, як і військовослужбовці. З 25 серпня 2026 року ЗУ №4954 передбачає для ветеранів покращене харчування за нормами, встановленими для військовослужбовців. Тепер важливо, щоб Кабмін і Мінветеранів без зволікань затвердили механізм реалізації цієї норми.
Вшанування пам’яті. У 2025 році до мене надійшло 26 звернень, а у 2026 році — вже 18, щодо відмов у вшануванні військових, які померли від отриманих під час служби поранень чи травм. Зокрема, йдеться про відмови розміщувати їхні імена на Алеях Слави та меморіалах. Я порушив це питання перед Мінветеранів, після чого Уряд ухвалив Концепцію вшанування пам’яті загиблих Захисників і Захисниць до 2028 року.
Ветеран не повинен шукати державу — держава має знаходити ветерана
У 2023–2026 роках Офіс Омбудсмана здійснив 119 моніторингів у 13 областях України. Вони показали: між рішеннями на рівні держави та їх реалізацією на місцях досі є суттєвий розрив.
Є такі системні проблеми:
-
нерівна кадрова спроможність — у частині громад бракує достатньої кількості або зовсім немає фахівців із супроводу ветеранів;
-
формальний характер окремих місцевих програм;
-
низька доступність сервісів для сільських, віддалених і прифронтових громад;
-
відсутність мінімального уніфікованого пакета послуг, обов’язкового для кожної громади;
-
слабка комунікація щодо наявних послуг, програм і маршрутів отримання допомоги.
У громадах критично бракує реабілітаційних центрів, правова допомога надається лише у 25% громад, а попит на психологічну підтримку задоволений лише у 18%.
Наприкінці минулого року ми опитали 1 000 ветеранів війни та членів їхніх родин. Що ми почули?
-
48,2% вважають, що державної підтримки сьогодні недостатньо.
-
Понад 30% знають про державні послуги, але не зверталися по них.
-
16,5% мають негативний досвід їх отримання.
Чому так? Навіть коли допомога формально є, шлях до неї часто залишається складним: численні документи, бюрократія, нестача інформації та відсутність належної координації між державними органами.
Людині має бути зрозуміло: куди звернутися, що робити далі і хто відповідає за результат.
Ветеран після повернення зі служби не має сам шукати шлях у системі. Система має вести ветерана — від першого звернення до конкретного результату. Я бачу цю модель дуже просто: один ветеран — одна оцінка потреб — один маршрут — один відповідальний координатор — конкретний результат.
Ветеран уже зробив своє для держави. Тепер держава має зробити своє для ветерана. І це питання не лише соціальної політики. Від того, як ми зустрічаємо людину після служби, залежить довіра до держави та готовність громадян її захищати.
Потрібні системні зміни
Офіс Омбудсмана проаналізував 200 нормативно-правових ініціатив у сфері ветеранської політики, поданих центральними органами виконавчої влади за минулий рік.
Найбільше з них стосувалися медицини та реабілітації — 57, питань вшанування пам’яті та поховання — 33. Водночас лише одна ініціатива стосувалася транспорту, а щодо ЖКП та системної підтримки ветеранських об’єднань — жодної.
Окрема проблема — профільний закон про статус ветеранів війни, ухвалений ще у 1993 році. Сьогодні норми щодо ветеранів розпорошені по десятках законів та підзаконних актів.
Це потрібно змінювати. Україні необхідна сучасна рамкова модель ветеранської політики з єдиними стандартами послуг і зрозумілим маршрутом переходу від військової служби до цивільного життя.
І найважливіше — “нічого для ветеранів без ветеранів”. Самі ветерани та їхні родини мають бути повноправними учасниками формування цієї політики.
Критичний стан ветеранської політики
У нас критичний стан ветеранської політики, і часу на зволікання немає. Системні проблеми, які накопичувалися роками, потрібно виправляти вже зараз.
Хто захоче йти воювати, якщо після повернення доведеться проходити нові бюрократичні “фронти” та “війни”?
Стан ветеранської політики ми детально проаналізували у моїй Спеціальній доповіді “Про стан реалізації ветеранської політики в Україні (додержання прав ветеранів війни, членів їхніх родин, членів сімей загиблих Захисників і Захисниць)”. https://drive.google.com/file/d/1sLCmgN9TTNXUDIh5P476Q-FdEsKXgaSz/view?usp=drivesdk. Над нею працювали понад два роки. Доповідь ґрунтується на інформації від державних органів, зверненнях громадян та громадянок, результатах моніторингів, а також опитуванні ветеранів та ветеранок. Ми не лише визначили проблеми, а й запропонували конкретні кроки для їхнього вирішення.
Ветеранська політика має працювати для ветерана, а не ветеран — на подолання недоліків цієї політики. Повернення до цивільного життя має бути не новим випробуванням, а початком нового етапу, у якому людина відчуває підтримку держави. Саме до цього ми маємо прийти — і саме зараз маємо почати змінювати систему.