Іноді це справді допомагає його зрозуміти. Але є ризик почати сприймати складні людські переживання насамперед як симптоми, а будь-які помітні зміни у своєму стані — як ознаки психічного розладу. Так виникає медикалізація переживань, які можуть бути зрозумілою реакцією на обставини життя.
Під час війни ця тема особливо важлива, тому що самі обставини створюють величезне навантаження на психіку. Після ночі з вибухами людина може погано спати й не дуже добре працювати наступного дня. Після обстрілу — прислухатися до звуків. Тривала невизначеність може супроводжуватися втомою, дратівливістю або тривогою, а пережита втрата — довгим періодом горювання.
З роками реакції можуть змінюватися і в інший бік. Багато хто помічає, що сигнал повітряної тривоги вже не викликає такого страху, як на початку повномасштабного вторгнення, а страшні новини не завжди викликають колишню емоційну реакцію. Ми адаптуємося до повторюваних подій, змінюємо сприйняття ризику, намагаємося зберігати повсякденне життя, а тривале навантаження поступово виснажує.
Тому наші реакції на війну можуть бути дуже різними, і сама їхня наявність ще мало говорить про те, чи має людина психічний розлад.
Коли переживання стає розладом?
Психічні розлади — це реальні стани, які можуть суттєво впливати на життя людини й потребувати професійної допомоги. До них належать депресивні та тривожні розлади, посттравматичний стресовий розлад та багато інших станів. При цьому діагноз не встановлюють за одним переживанням чи окремим симптомом.
Поганий сон може бути одним із проявів ПТСР, депресії або тривожного розладу, але він також може бути наслідком кількох ночей повітряних тривог. Труднощі з концентрацією зустрічаються при різних психічних розладах, але цілком закономірно виникають і після виснаження. Сильний смуток може бути одним із проявів депресії, але люди також сумують, коли втрачають важливих для себе людей або звичне життя.
Тому фахівець дивиться на цілу картину: сукупність проявів, їхню тривалість та інтенсивність, те, як вони змінюються з часом і наскільки впливають на здатність людини працювати, навчатися, підтримувати стосунки, піклуватися про себе та жити звичним життям.
Те саме стосується зниження емоційної реакції. Людина може значно спокійніше реагувати на повітряні тривоги, ніж кілька років тому, і водночас радіти зустрічам із друзями, цікавитися роботою, будувати стосунки та планувати майбутнє. Якщо ж відчуття байдужості поширюється на більшість сфер життя, зникає інтерес до того, що раніше було важливим, і це помітно змінює повсякденне функціонування, така ситуація потребує більшої уваги.
«Нормальна реакція» не означає «нічого страшного»
У фразі «це нормальна реакція на ненормальні обставини» є важливий сенс: з людиною не обов’язково відбувається щось патологічне лише тому, що їй страшно, важко або вона виснажена.
Але слово «нормальна» тут легко почути як «незначна». Людина може не мати ПТСР і третю ніч майже не спати після обстрілу. Може не мати депресивного розладу і бути настільки виснаженою, що ледве справляється з роботою. Сильна тривога через близьку людину на фронті може мати цілком зрозумілу причину і водночас бути дуже важкою для того, хто її переживає.
Тому нормалізувати реакцію означає допомогти людині зрозуміти зв’язок між її станом і тим, через що вона проходить, а не запропонувати їй просто терпіти.
Для серйозного ставлення до переживання не потрібен діагноз. Підтримка може знадобитися значно раніше, і вона може бути різною: від допомоги близьких і можливості відпочити до консультації психолога чи лікаря.
Чому ми так легко знаходимо у себе розлади?
Психологічної інформації стало значно більше, а формат, у якому ми її отримуємо, часто дуже простий: «п’ять ознак прихованої депресії», «сім симптомів травми», «як зрозуміти, що у вас ПТСР». Такі матеріали можуть бути корисними, коли допомагають людині звернути увагу на свій стан. Проблема в тому, що короткий список майже завжди втрачає контекст. Якщо в переліку є поганий сон, втома, дратівливість, тривога і труднощі з концентрацією, величезна кількість людей під час війни впізнає себе. Це не дивно, адже ті самі прояви можуть бути частиною психічного розладу і водночас виникати у людей без нього.
Крім того, професійні слова поступово змінюють повсякденну мову. Ми можемо назвати важкий період «депресією», сильну тривогу — «тривожним розладом», болісну подію — «травмою», а звичку постійно перевіряти новини — симптомом, хоча за однаковими словами можуть стояти зовсім різні ситуації.
У результаті психічне здоров’я легко почати уявляти як стан, у якому людина добре спить, не надто тривожиться, залишається продуктивною і стабільно справляється з життям. Такого стандарту психічного здоров’я не існує. Люди бояться, сумують, зляться, втомлюються, переживають втрати і мають періоди, коли справляються гірше, ніж зазвичай.
Тоді коли варто звертатися по допомогу?
Для звернення по допомогу не потрібно спочатку визначити, чи є у вас психічний розлад. Значно корисніше звертати увагу на те, як ваш стан змінюється з часом і як він впливає на життя. Якщо труднощі довго не минають, посилюються або дедалі більше заважають спати, працювати, навчатися, підтримувати стосунки, піклуватися про себе чи виконувати звичні справи, варто звернутися до фахівця. Так само консультація може бути корисною, якщо звичні способи справлятися перестали допомагати або ви просто не розумієте, що з вами відбувається.
Психолог може допомогти розібратися у власних реакціях, знайти способи справлятися з ними та зрозуміти, яка підтримка потрібна далі. У певних ситуаціях потрібна консультація психіатра або іншого лікаря. В інших важливу роль можуть відігравати сон, відпочинок, близькі люди, практична допомога, повернення до звичного ритму або зміна умов, які постійно виснажують.
Тобто питання «чи є в мене психічний розлад?» і «чи потрібна мені допомога?» — це різні питання.
Можливо, нам варто трохи змінити саме питання
Коли ми кілька ночей не можемо заснути, починаємо частіше плакати, дратуємося на близьких, не можемо зосередитися або, навпаки, помічаємо, що чергова страшна новина майже нічого не викликає, легко запитати себе: «Що зі мною не так?» Саме формулювання вже спрямовує нас на пошук проблеми всередині себе. Далі легко перейти до тестів, списків симптомів і спроб знайти назву, яка пояснить наш стан.
Можливо, під час війни нам частіше варто починати з іншого питання: «Що зі мною відбувається?»
Воно дозволяє побачити не лише власні симптоми, а й контекст: що сталося останнім часом, у яких умовах я живу, як давно я так почуваюся, що забирає мої сили, як цей стан впливає на моє життя, що допомагає мені відновлюватися і якої підтримки мені зараз бракує.
Серед відповідей цілком може виявитися психічний розлад, і тоді важливо отримати належну професійну допомогу. Але відповіддю може бути й виснаження після тривалого навантаження, гостра реакція на те, що сталося зовсім недавно, горювання, нестача сну, самотність або цілком реальна тривога через події, які людина не може контролювати.
Ми живемо в умовах, які самі по собі є надзвичайними, тому турбота про психічне здоров’я під час війни не зводиться до пошуку розладів. Вона передбачає здатність помічати свій стан, розуміти власні реакції, серйозно ставитися до того, що нам важко, користуватися підтримкою і звертатися по професійну допомогу тоді, коли вона потрібна.
Не кожному важкому переживанню потрібна назва розладу, щоб воно заслуговувало на увагу. І не кожна наша реакція говорить про те, що з нами щось не так: іноді вона багато говорить про те, що відбувається з нами і навколо нас.