Ніщо не завадило росіянам зробити запас
У червні російська армія застосувала 96 балістичних ракет (другий показник після лютневого), а липень став найінтенсивнішим місяцем за кількістю використаної балістики, порахували аналітики «Ока Гора». За даними зведень Повітряних сил ЗСУ агентство AFP зробило висновок, що протягом липня по Україні прилетіло 376 ракет різних типів — більш ніж удвічі більше, ніж у червні, і найбільше за всі роки повномасштабної війни. Росіяни комбінували «Іскандер-М», С-400, «Онікс», «Циркон» та, ймовірно, KN-23, щоб ускладнити роботу української протиповітряної оборони.
Велика частина ударів балістичними ракетами припала на Київ. У столиці палали склади, логістичні термінали, виробництва. Постраждали і великі бізнеси, і видавництва, і потужності виробників продуктів харчування.
План винищення української промисловості та економіки в цілому у росіян виник ще у 2022–2023 роках, але зараз вони втілюють його значно інтенсивніше, пояснює військово-політичний оглядач групи «Інформаційний спротив» Олександр Коваленко. Бо Росії вдалося наростити засоби ураження «невідворотного» типу: балістичні, аеробалістичні, гіперзвукові ракети. «Виробництво не те що не припинялося, а й масштабується за рахунок контрабанди (підсанкційних комплектуючих, — ред). Механізму зупинки цієї контрабанди немає, — пояснює експерт. — І зараз вони почали інтенсивніше використовувати свої засоби проти умовних “Епіцентрів” та “Метро”».
Це стало можливим, бо бракує, зокрема, інструментарію вторинних санкцій щодо держав, які готові допомагати Росії — бути в транзитних ланцюжках постачання цінних компонентів. «Нагадаю, що у 2022–2023 роках найбільшою “силіконовою долиною”, яка постачала Росії все необхідне, була Вірменія. І до Нікола Пашиняна претензій багато, — зауважує Коваленко. — Навіть не до ОАЕ, які завжди були найбільшим близькосхідним хабом ВПК і транзитним вузлом Росії, а до Єревана, який тоді постачав росіянам найбільше контрабанди». Зараз їх активно виручають Китай, Індія, Туреччина, держави Центральної Азії та Кавказу.
Відповідальність має стосуватись не лише для окремих держав, які сприяли Москві у виробництві засобів вбивства українців, а й компаній, які відправляють із Японії, США, Франції, Німеччини та навіть Швейцарії заборонену продукцію. «Нехай це реекспорт, інші ланцюжки, але ж вони не припиняються. А якщо ти бачиш, що є канал, через який твоя продукція відправляється до РФ, ти ж можеш його перекрити, — говорить військовий експерт. — Але цього не відбувається: ні на законодавчому, ні на внутрішньому рівні тиску на компанії нема».
Що буде далі: стара-нова тактика
Зараз росіяни можуть щедро відстрілювати сформовані протягом весни запаси ракет. Та для нас важливіші не накопичені обсяги, а ті, які росіяни здатні виробляти на місяць, говорить Олег Катков, головний редактор програм інформаційно-консалтингової агенції Defense Express. За даними Головного управління розвідки Міністерства оборони, на місяць Росія виробляє 110 одиниць балістичного, аеробалістичного та гіперзвукового озброєння. З них 60 — ракети «Іскандер», ще 40 — ракети для С300/400 і десь півтора десятки «Цирконів» та «Кинджалів». І це багато.
В ніч на 30 липня ворог, на думку аналітиків «Ока Гора», вперше за тривалий час, схоже, застосував північнокорейські балістичні ракети KN-23. Хоча це стається час від часу, КНДР навряд дуже підсилює спроможності Росії. «Якось Кім Чен Ин похизувався складом цих ракет. Виглядало так, ніби їх там близько 70 і, гадаю, цю партію вони виробляли досить довго», — каже Катков.
Читайте також Як Росія модернізує зброю, якою атакує цивільних: аналіз Науково-дослідницького інституту
Та цього цілком досить, щоб зараз сконцентруватися на новій фазі цілеспрямованого винищення економічних об’єктів, а вже восени перейти до ударів по енергетичних. «Буде зміна тактики, з осені поступово перелаштуються на енергетичну інфраструктуру, щоб викликати блекаути і, як уже говорив міністр енергетики Денис Шмигаль, бити по об’єктах водопостачання», — каже Олександр Коваленко. Сценарій виглядає реалістичним, зважаючи на те, що днями на Одещині два «Онікси» прилетіли, можна сказати, в чисте поле і завдали мінімальних руйнувань. Та мету мали геть іншу. «Якщо розуміти, куди намагалися поцілити, можна говорити, що вже почали відповідну пристрілку по енергетиці, водозабезпеченню та подібній інфраструктурі. Це підготовка до осінньо-зимових атак з урахуванням їхньої низької точності», — пояснює експерт.
Також, на його думку, переорієнтація ударів зачепить мости. Ще в кінці 2026 — на початку 2027 року ворог намагатиметься бити по них і зривати логістику.
Кількість засобів захисту прямує до нуля
Ракет, здатних збивати «Іскандери» й «Кинджали», в нас просто нема. Держави Заходу, на які ми покладалися в цьому питанні, діють досить повільно і навіть не нарощували виробництво всього необхідного для протидії «невідворотнім» ракетам до принаймні достатньої кількості, що відповідала б загрозі, каже Олександр Коваленко. «Партнери залишаються в лайтовому вакуумі. Це не зміниться найближчим часом. Вони не прискорюватимуть масштаби і обсяги виробництва засобів так, як це необхідно Україні», — впевнений він.
Партнери вичерпали власні запаси і не мають чого нам дати, зауважує Олег Катков. Хоча є також думки, що європейські країни готуються до великої війни і притримують резерви. До прикладу, Польща у 2018 році отримала 208 зенітних ракет PAC-3 MSE до Patriot. Швейцарія ще кілька років тому замовила п’ять батарей, але не отримала жодної ракети: все передали Україні. «Найімовірніше, європейським партнерам взагалі не постачають ракети. І ось у Польщі було 208 — щось відстріляли на навчаннях, п’ять точно передали нам, а решти вистачить хіба що на два залпи росіян», — каже Катков.
У світі утворився критичний дефіцит цих ракет ще після спрямованої проти Ірану лютневої операції США Epic Fury. «Її сміливо можна перейменувати на “Еpic fail”: було зроблено все, щоб програти, — каже експерт Defense Express. — США відстріляли таку кількість антиракет, що все їхнє виробництво лише над поповненням арсеналів до попереднього рівня працюватиме роки два-три». Щедро, часом марнотратно застосовували у відповідь на атаки Ірану РАС-3 й усі країни Перської затоки, які мають Patriot: Кувейт, Бахрейн, ОАЕ, Катар.
Читайте такожСправи протиракетні. Чому швидко виготовити ракети для Patriot не вдасться
А з новими — складно. Компанія Lockheed Martin минулого року виготовила 620 РАС-3 і планує зростання виробництва до 2000 одиниць, але — протягом семи років. Зараз у Штатах виробляють 50–60 ракет на місяць; цього навіть для потреб України було б замало. «Ворог запускає по нас у кілька разів більше ракет, а об’єктивно на одну загрозу потрібно мінімум дві антиракети: це штатна витрата Patriot», — пояснює Катков. Зараз їх навіть у співвідношенні 1:1 не вистачає.
Альтернатива Patriot ще менш надійна
Італо-французька розробка SAMP/T NG, здатна перехоплювати балістичні й гіперзвукові ракети, дуже допомогла б. І нові ракети до комплексу — Aster 30 B1NT — одні з найкращих, що існують у наш час, каже Коваленко. Зокрема для перехоплення ракет типу П-800 «Онікс», які прямують на наднизьких висотах за рівнем моря до Одеси та області. «Саме такі цілі на швидкостях понад 3000 м/с і на висоті над рівнем моря усього 15 метрів Aster 30 B1NT ефективно перехоплює. Це ракета багатофункціональна, ефективна, — говорить він. — Ми отримали певну кількість цих ракет і вони точно перехоплюють балістику, та про це мало говорять, бо РАС-3 ми досі отримували значно більше». І виробляють РАС-3 порівняно з Aster 30 B1NT значно масовіше: SAMP/T можна назвати унікальним комплексом, який виробляли лише для внутрішніх потреб Франції та Італії.
SAMP/T точно не буде більше, ніж PAC-3 MSE. Виробники хочуть наростити потужності, але це непросто через спільне виробництво на дві країни. «Aster 30 B1NT кілька разів возять через Альпи в процесі, технологічний цикл виробництва тривав кілька років і виробники скоротили його до 40 місяців, — пояснює Катков. — Антибалістика — це дуже складно, це як кулею кулю збивати». Американська та італо-французька ракети, зрештою, просто на різних етапах розвитку: виробництво PAC-3 вже налагоджене і масштабується, а Aster 30 B1NT лише розгортається.
«І виробництво поки що не розширяють. Вони пообіцяли нам ліцензію, як американці на PAC-3, але поки що це обіцянки, а офіційно якихось рухів не бачимо», — каже Коваленко.
Відбиватись — тільки асиметрично
У цю нову фазу атак по цивільних об’єктах ми входимо в певному паритеті з Росією, вважає Олександр Коваленко. Українські удари по російських логістичних центрах, зокрема Wildberries, триватимуть. Ми можемо масштабувати свої атаки й вийти за межі цього паритету. «Можемо впливати на ці процеси глобальніше, ніж росіяни, які витрачають на обстріли дорогі у використанні й енергозатратні у виробництві ракети», — каже він. Ми ж натомість застосовуємо дрони і гнучкіші у нарощуванні їхнього виробництва. Та поки не маємо власних балістичних і крилатих ракет, паритет за обсягами руйнувань, на жаль, зберігатиметься.
Читайте такожОлег Катков, головний редактор Defense Express: Забезпечити нашу ППО виключно європейськими засобами нереалістично
В такій ситуації необхідна контрбатарейна боротьба. Вона триває, хоч інформації назовні випливає небагато. «Робота йде, пускові уражаємо, просто це дуже складно через цілий комплекс причин», — запевняє Олег Катков. Яскравий приклад того, наскільки складно — теж свіжий, іранський. США мали тотальну перевагу в повітрі і засобів далекобійного ураження їм не бракувало, але знищити багато пускових установок іранських балістичних ракет американцям не вдалося. Під час «Бурі в пустелі» в Іраку у 1991 році американці теж не змогли забезпечити як слід контрбатарейну боротьбу проти пускових і досі мають з тим проблеми. «А в них — найкраще, що взагалі є у світі», — нагадує Катков.
Асиметрична протидія загрозі з повітря — комплексна задача, каже експерт. Боротьбу з пусковими слід масштабувати, а також далі бити по виробництвах у Росії. Помилково вважати, що ми чогось не робимо в цьому напрямку, каже Катков. Але знов вдається до прикладу США: бюджет до трильйона доларів на Міноборони, а проблема дефіциту РАС-3 є. Іран попри все успішно запускає балістичні ракети, й зусилля Штатів цьому не завадили. «Хоча що може бути більшим за американські можливості, — міркує головний редактор агенції. — А у нас війна на виснаження. Треба усвідомлювати її ризики».