На початку року ми прогнозували, якими будуть ракетно-авіаційні удари противника впродовж 2026 року. Його промислові можливості й організація бойового застосування тоді показували, що в червні-липні слід очікувати певної паузи на тлі регулярних нальотів по 200–400 БпЛА, аби виснажити українську ППО, адже влітку росіяни сфокусують увагу на Донбасі. Припустили суперналіт на День незалежності або серію потужних ударів після накопичувального періоду попередніх місяців — 800–1200 БпЛА і 60–100 ракет за раз.
За підсумками червня середній наліт — це комбінована атака з 200–400 ударних БпЛА й БпЛА-пасток, плюс 5–30 ракет. Мета — перевантажити ППО й уразити об’єкти в тилу. Інтенсивність була нижчою за травневу, але атаки залишалися регулярними й небезпечними.
Уночі з 4 на 5 липня ворог застосував протирадіолокаційну ракету Х-31п (з акваторії Чорного моря), три крилаті ракети Х-59/69 (з ТОТ Запорізької обл.) і 125 ударних БпЛА. Збили / заглушили 112 БпЛА і три ракети Х-59/69 (Х-31п не досягла цілі і зникла з радарів, мабуть, спрацювала РЕБ).
З 5 на 6 липня ворог випустив 419 засобів повітряного нападу, зокрема: 68 ракет різних типів (балістичні, крилаті Х-101, «Калібр», «Циркон» тощо) і 351 БпЛА. Збили / заглушили 363 цілі — 37 ракет і 326 БпЛА.
Два останні удари по Києву дозволяють стверджувати, що противник змінює тактику ударів. Є підозра, що застосував невідомі засоби. Чотири рази ударив балістичними ракетами; розгорнув ракетні підрозділи в позиційних районах з дотриманням підвищених заходів безпеки й маскування, хоч діяв на своїй території.
На думку командування Повітряних сил, у нальоті ворог застосував з акваторії Чорного моря дві протирадіолокаційні ракети Х-31п, що раніше було притаманно ударам по Одесі й регіону.
Жваву дискусію в професійному середовищі викликали уламки двигунів крилатих ракет повітря — поверхня Х-101: частина експертів стверджує, що росіяни вкрали в американців технологію монокристалічного 3D-друку титану; інші стверджують, що цю технологію радянські інженери розробляли ще в 1970-ті. Згоди, ясна річ, немає, але уламки реально цікаві. Якщо наші дослідники підтвердять гіпотези, то можна припустити, що Х-101 тепер здатна нести бойову частину вагою до 1000 кг на дальність до 5500 км. Не найкраща новина. Але не підтверджена.
Ці удари оголили головну проблему — вкрай обмежені спроможності наших Повітряних сил відбивати удари балістичних ракет.
Єдиним реально ефективним протиракетним засобом є зенітно-ракетний комплекс МІМ-104 Patriot з ракетами-перехоплювачами PAC-3 (модифікації MSE або CRI).
Головний розробник і виробник цих перехоплювачів — американська компанія Lockheed Martin (завод у Камдені, Арканзас) — зараз намагається наростити річне виробництво з 500 до 650 ракет. Тобто якщо в одному ударі противника 30 балістичних ракет, то річного виробництва вистачає на 20 протиповітряних боїв. Це не враховуємо, що слід підтримувати національні протиповітряні спроможності на рівні гарантованого відбиття удару й постачати перехоплювачі в рамках поточних контрактів. Є ще виробники в Японії та Південній Кореї, але нам не щастить домовитися там.
Проблема виробництва перехоплювача PAC-3 (Patriot Advanced Capability-3) не в суперскладності технології, а в надскладній комбінації високотехнологічних комплектуючих і специфічних методів виробництва, які неможливо прискорити простим збільшенням тривалості робочої зміни чи збільшенням кількості змін.
Щоб зібрати одну ракету, залучають продукцію від 400 виробників.
Твердопаливний двигун постачає компанія Aerojet Rocketdyne. Виробництво сумішевих порохів для твердопаливних ракетних двигунів узагалі в глобальній кризі. А тут слід додати час, необхідний на полімеризацію, котру аж ніяк не прискорити. Можна покликати когось на допомогу, але це час, узгодження стандартів, розгортання потрібних технологічних ліній і процесів, врешті, доведеться розкрити власні технологічні таємниці.
Окрема тема — наджорсткий контроль за результатом виробництва такого двигуна. Багато хто пам’ятає влучання ракети 9к79 по житловому будинку в Броварах. Причина — вибухове горіння твердопаливного двигуна, котрий через надмірні терміни зберігання мав внутрішні тріщини, які збільшили площу горіння. Результат — вибух двигуна, відрив аеродинамічних рулів, некерований політ, ураження житлового будинку і людські жертви. У Lockheed відбраковані двигуни просто передають на утилізацію. Не в ремонт, а саме в утилізацію. Життями обслуг пускових установок Patriot виробник ризикувати не хоче.
Головка самонаведення (ГСН) — окрема проблема: використати там комерційні компоненти не вийде — ракета витримує на старті і під час маневрів перевантаження 30–50 g. Це явно не робота для туристичного навігатора! РАС-3 — високоманеврений hit-to-kill перехоплювач (кінетично перехоплює, тобто фізично таранить балістичну ціль), що рухається зі швидкістю до 6170 км/год (тобто близько Mach 5+). Уявіть собі швидкодію компонентів, які керують перехопленням балістичної ракети, яка має відносно невеликі розміри і летить з великою швидкістю. ГСН працює в діапазоні K-band (міліметровий), повинна бути стійкою до зовнішніх радіоелектронних впливів, а мікрочипи й інша мікроелектроніка виготовлені саме за військовими стандартами. Образно кажучи, залучити цивільних виробників, без розгортання нових технологічних процесів і ліній не вдасться — це не пралька і навіть не електрокар.
Рух снаряда з гармати описують системою з 16 диференційних рівнянь. ЕОМ це обраховує без напруження. А зараз і планшет впорається. З ракетами, які летять зі швидкістю до трьох кілометрів за секунду, все набагато складніше: бортова ЕОМ постійно шукає точку зустрічі з ціллю, прогнозуючи траєкторію і цілі, і свою в умовах постійної зміни ваги ракети, положення центру мас і ще колосальної кількості факторів. Інакше не влучити, а другої спроби немає. Чи можна зібрати таку ЕОМ у гаражі, наприклад? Або на якомусь умовному Торгмаші?
Перед тараном балістичної цілі РАС-3 вистрілює хмарку з вольфрамових кульок, збільшуючи площу ураження та руйнівний ефект. Тобто блок ініціації ураження (Lethality Enhancer) має спрацювати суперточно і мегавчасно. Зрозуміло, що залучити, наприклад, Rolex для виробництва Lethality Enhancer — дурна затія. Українські підрядники Сил оборони кілька років опановували електронні плати ініціації для боєприпасів БпЛА, а тут усе набагато складніше. Та й кандидатів у субпідрядники не те щоб багато.
Ще одне вузьке місце — механізми управління польотом, адже ракета маневрує і перехоплює по досить складній траєкторії. У носовій частині РАС-3 розташовані аеродинамічні рулі та 180 імпульсних мікродвигунів (Attitude Control Motors) для швидкого бічного маневрування (divert) на кінцевій ділянці. Без цього жодного hit-to-kill не вийде. Ці мікродвигуни твердопаливні (усі проблеми такого типу порохів уже описані вище). Проблема їхнього монтажу — колосальна кількість висококваліфікованої ручної праці й ретельний контроль якості. Монтажники з таким рівнем скілів з центру зайнятості не приходять, коштують дуже дорого, і якщо на заводі їх не було достатньо ДО контракту, то їх рекрутинг і навчання автоматично подовжать час виконання замовлення. За відсутності замовлень тримати таких високооплачуваних фахівців, щоб просто були, компаніям невигідно. А до війни замовлень особливо не було.
Брак у кілька відсотків на цивільному виробництві не трагедія, але на виробництві засобів протиракетної оборони культура нульового дефекту — стала норма. Інженерів і контролерів, які тримають таку планку, виховують поколіннями. Тим часом Україна у 2025–2026 замовила підготовку бакалаврів у галузі знань G «Інженерія, виробництво та будівництво»: електрична інженерія (G3) – 2590 бюджетних місць денної форми навчання, машинобудування (G11) — 2012, автоматизація, комп’ютерно-інтегровані технології та робототехніка (G7) — 1948. Скільки вступило — невідомо, але на такі спеціальності був вічний недобір, адже математика — це складно і взагалі дітям не треба, бо «в мобілці є калькулятор». Цих бакалаврів ми побачимо у 2029-му. Якраз культура передасться від покоління до покоління, ага.
Не зупиняємося на процедурах контрою якості готової продукції. Японці, для прикладу, свої перші ракети перевіряли шість місяців, щоб переконатися — вони реально вміють їх збирати. До того 24 місяці організовували виробництво. Японія може зібрати за рік аж 30 РАС-3 на заводі Mitsubishi Heavy Industries.
Консорціум європейських країн намагається розгорнути виробництво ракет PAC-2 GEM-T (до трьох тисяч ракет на рік), які є простішими технічно і технологічно, ніж та сама PAC-3 MSE. Це все перетворилося на виснажливий багаторічний фінансово-технологічний проєкт вартістю понад пʼять мільярдів доларів. Компанія COMLOG (ФРН) перші ракети PAC-2 збере у 2028-му, розпочавши у 2024-му, польський концерн PGZ отримав ліцензію на виробництво пускових установок і пускових контейнерів для PAC-3 у 2018 році, а реальне виробництво розпочав лише у 2023–2024 роках.
Час між отриманням авансу до появи готової ракети на складі заводу в Кемдені — від 24 до 36 місяців. Перекладаючи з корпоративної на зрозумілу: у 2026-му на склад потрапляють ракети, оплачені у 2024-му.
І це ми ще не ліземо в питання організації виробництва, яке потребує специфічних верстатів, терміни виготовлення котрих — з півтора року.
Тому оголошення, що Україні надають ліцензію на виробництво ракет для МІМ-104, аж ніяк не долає нестачу перехоплювачів і не зробить цього протягом найближчих років. А відбиватися чимось треба. За дужками залишаємо організацію взаємодії з субпідрядниками, котрих ми згадали дещо вище. І не факт, що всі 400 бажають співпрацювати з п’ятьма-шістьма «ефективними менеджерами».
Якщо дивитися на проблему відносно реалістично, то мова може йти про інвестиції в мільярди доларів, повну інтеграцію в американську оборонну індустрію та організаційно-підготовчий період тривалістю п’ять-десять років. У нас з перерахованого немає нічого.
На початку року наша ППО довела спроможність стабільно відбивати щодоби нальоти до 250 БпЛА; напружено, але керовано — 500-600 БпЛА; на межі критичного навантаження, але зі збереженням усіх функцій системи — 800–1000 БпЛА. Тисяча повітряних цілей сьогодні є верхньою межею нашої ППО.
Слід очікувати нальотів 1200–1500 БпЛА і 60–100 ракет одночасно впродовж кількох діб поспіль. За таких умов зросте кількість пропущених, а ППО муситиме обирати пріоритети, а не прикривати все згідно з планом.
Перевантажити системи ППО України може ситуація, коли впродовж двох-чотирьох діб противник завдаватиме ударів більш ніж 1500 БпЛА щодоби, але тут усе впирається в можливості ОПК РФ і накопичення ним засобів повітряного нападу. Удар буде вкрай затратним і не менш складним для повторення.
Гостра нестача ракет-перехоплювачів до ЗРК Patriot дає чітке розуміння, що кількість ситуацій, коли всі почули влучання, а сирена оповіщення спрацювала дещо згодом, зростатиме. Руйнувань критичної інфраструктури й цивільних об’єктів побільшає, тому що технологій виробництва РАС-3 в Україні немає і створити їх за кілька місяців нереально.
Як згортати в трубочку будь-який папірець, зокрема й ліцензію на виробництво будь-чого, знають усі.