На п'ятому році повномасштабного протистояння український сектор мікро-, малого та середнього підприємництва (ММСП) опинився у парадоксальній ситуації. З одного боку, бізнес демонструє значну адаптивність, скуповуючи тисячі генераторів та акумуляторних систем за власний та грантовий кошт. З іншого – підприємства працюють у режимі тотальної незахищеності перед системними шоками.
За даними вересневої хвилі дослідження, 24% підприємств зазнали фізичних пошкоджень майна або приміщень внаслідок бойових дій та ракетно-дронових ударів за останні 12 місяців. У 3,5% респондентів об'єкти після влучань були певний час повністю непридатні для роботи.
Здавалося б, такий високий рівень загрози мав би створити гігантський попит на інструменти мінімізації та передачі ризиків. Проте реальність інша: страхове покриття воєнних ризиків мають лише 0,9% українських компаній.
Ми бачимо фундаментальний розрив між потребами реального сектору економіки та пропозиціями фінансово-інфраструктурного ринку. Бізнес залишається віч-на-віч із загрозою прямого знищення активів і системним енергетичним дефіцитом, оскільки класичні ринкові механізми в умовах війни виявилися непрацюючими.
Читайте такожБізнес під ударом. Чи(м) може допомогти держава?
Економіка страхового розриву: чому ринок не працює
Спроби підприємців самостійно застрахувати власне майно розбиваються об реальність страхового ринку. Упродовж останніх 12 місяців по страхування воєнних ризиків зверталися 18% компаній. Проте абсолютна більшість із них отримала відмову або пропозиції, які межують із фінансовим абсурдом.
Страхові компанії оцінюють воєнні ризики в Україні через премії, що перевищують 6% від вартості майна на рік. Для розуміння того, чому цей тариф є непідйомним для українського ММСП, достатньо подивитися на фінансові можливості та очікування самих підприємців:
-
49% компаній готові платити за страхування воєнних ризиків не більше 1% від вартості майна на рік.
-
15% бізнесів спроможні витягнути ставку в коридорі 1–2%.
-
Лише 5,6% респондентів згодні на тариф вище 2%.
-
При цьому 30,4% зазначають, що не страхувалися б за жодного тарифу – через загальну зневіру в реальності виплат або критичний брак коштів.
Глибинна причина цього розриву полягає в тому, що ринок пропонує послугу за цінами ситого часу», коли в самих підприємств вже відсутній фінансовий запас міцності.
Наші дані показують, що 74% підприємств мають фінансові резерви менш ніж на три місяці витрат, а майже третина (32%) – менш ніж на місяць або не мають їх взагалі! Вимагати від бізнесу, який працює «із коліс» і витрачає обігові кошти на виживання, віддавати понад 6% вартості своїх основних засобів за страховий поліс – це ілюзія.
Криза довіри: чому 80% постраждалих списують збитки
Ще деструктивніший процес розгортається у відносинах між бізнесом та державою щодо компенсації завданих війною збитків. Із тих 24% підприємств, майно яких було пошкоджено або зруйноване за останній рік, реальне відшкодування отримали лише 3%. Ще 17% подали необхідний пакет документів і чекають на розгляд чи рішення.
Найбільш тривожний маркер – це реакція решти потерпілих: 80% постраждалих підприємців взагалі не подавали заявок на державну компенсацію.
Коли чотири з п'яти постраждалих бізнесів свідомо відмовляються від спроб зафіксувати та відшкодувати збитки в офіційному полі, це свідчить про глибоку системну кризу довіри до державних інституцій:
-
40% підприємців відверто заявляють, що вважають процес подачі та отримання компенсації безперспективним через бюрократію і відсутність реальних виплат.
-
25% переконані, що їхній тип майна, характер пошкоджень або форма власності взагалі не підпадають під офіційні державні переліки та програми компенсації.
У результаті колосальний пласт збитків українського приватного сектору просто випадає з юридичного обліку. Бізнес списує втрачені активи в збитки за власний рахунок, додатково виснажуючи свій і без того недостатній капітал.
Читайте такожМіністр економіки Кравченко повідомив про створення державного страхового фонду для бізнесу
Енергоавтономія: ілюзія готовності та бар'єр капіталу
Не менш загрозливим викликом для функціональності української економіки залишається системна криза енергозабезпечення. Бізнес зустрів її з притаманною гнучкістю, проте реактивне пристосування стрімко вичерпує свої ресурси.
За даними опитування, 87% підприємств уже мають певні джерела автономного живлення. Найпопулярнішими рішеннями залишаються джерела безперебійного живлення та акумуляторні системи (їх використовують 58% компаній), дизельні та бензинові генератори (54%), а також сонячні електростанції (17%).
Проте за цими цифрами ховається небезпечна ілюзія готовності до зими сектору ММСП: 43% компаній, що мають автономні джерела, закривають за їхній рахунок не більше 20% своїх критичних потреб у потужності. І лише 19% підприємств спроможні функціонувати в режимі повної (майже повної 80-100%) енергоавтономії.
Особливо гостро ця проблема стосується виробничих підприємств, де генератор здатний забезпечити функціонування лише сервера й офісного освітлення, але не зупиняє простій технологічних ліній.
Вплив відключень електроенергії безпосередньо транслюється у прямі фінансові збитки. Через планові та аварійні знеструмлення 58% підприємств втрачають понад 10% свого доходу, а 25% бізнесів втрачають більше ніж 35% виторгу.
У таких умовах 28% компаній планують нові інвестиції у підвищення енергоавтономії напередодні зимового періоду. Проте масштабування енергетичної стійкості впирається у стіну капітальних обмежень:
-
56% підприємців називають головним бар'єром високу вартість енергетичного обладнання (промислові генератори, когенераційні установки, потужні СЕС).
-
42% вказують на критичний брак власного фінансування та доступного кредитування.
Бізнес розуміє, що робити, але в нього банально закінчилися гроші на самостійне закриття прогалин державної та регіональної інфраструктури.
Практичні інструменти: що насправді потрібно бізнесу
Аби запобігти масовій зупинці підприємств та згортанню ділової активності взимку, державна політика та допомога міжнародних партнерів мають бути жорстко синхронізовані з реальним фокусом запитів бізнесу.
Результати опитування свідчать, що топ-3 найбільш затребуваних форм підтримки на зимовий період виглядають так:
-
Гранти та субсидії на купівлю енергетичного обладнання (56%).
-
Пряма компенсація частини вартості пального для генераторів (39%).
-
Запуск доступних програм страхування воєнних ризиків (39%).
Реалізація цих трьох пріоритетів вимагає зміщення парадигми від обіцянок до конкретних економічних механізмів.
По-перше, необхідне створення Державно-приватного страхового пулу із залученням міжнародних реіншурансових компаній та донорських гарантійних фондів. Механізм має працювати за принципом субсидування: бізнес сплачує посильний тариф у розмірі 1%, а решту ризикової ставки страховикам покриває спеціальний гарантійний фонд за підтримки міжнародних фінансових організацій (MIGA, DFC, EBRD або в спосіб, аналогічний наданню Україні кредитів в рахунок майбутніх репарацій під заставу російських активів).
По-друге, прозора дебюрократизація фіксації збитків. Слід максимально спростити процедури оформлення актів пошкоджень для ММСП, впровадивши цифрову фіксацію через «Дію» за аналогією з єВідновленням для громадян. Це дозволить повернути довіру тих 80% підприємців, які зараз вважають процес безперспективним, та сформувати задокументований реєстр збитків для майбутніх міжнародних репарацій.
По-третє, розширення цільового пільгового кредитування за програмою «5-7-9%» саме під проєкти енергонезалежності, розподілення виробництв і логістики із запровадженням державних грантових програм, які перекривають до 30–50% вартості обладнання для критично важливих секторів ММСП.
Український бізнес вкотре довів свою виняткову життєздатність, адаптуючись до ракетних ударів, нестачі людського капіталу та знеструмлень. Проте працювати в умовах, коли 74% компаній мають фінансові резерви лише на три місяці, а страховий та компенсаційний захист відсутні як явище – це рух по тонкій кризі.
Економіка не витримає ще один зимовий сезон на суто самовідданості та генераторах. Держава, страховий ринок та міжнародні партнери мають запропонувати бізнесу прагматичні, доступні інструменти захисту, субсидій та енергонезалежності.
Читайте такожКорецький: Україна відкрила всі 43 категорії заяв до Реєстру збитків від російської агресії