Ніхто не ділив світ на нові сфери впливу. А головні гості китайського лідера з Америки і Росії залишили саміт у стриманому настрої. Спільна декларація глав трьох державмала формальний характер і зовсім не нагадувала домовленості, укладені у 1945 році лідерами США, СРСР і Великобританії.
Коли під час телефонної розмови з Дональдом Трампом у жовтні російський диктатор Владімір Путін запропонував провести спільну зустріч з Сі Цзіньпіном, щоб обговорити актуальні світові проблеми, в Україні поставилися до такої ідеї дуже скептично. Підстави для тривоги існували. У Кремлі розраховували, що під час розмови з Трампом і Сі Цзіньпіном Путіну вдасться нав'язати власний порядок денний. І спокусити лідерів Америки та Китаю можливістю розділити сфери впливу у світі за спиною України та Європи.
Російські пропагандисти настільки відірвалися від реальності, що почали проводити паралелі з Ялтинською конференцією 1945 року. Тоді лідери США, СРСР і Великобританії домовилися про основи світового порядку після завершення Другої світової війни та заклали основу фактичного поділу Європи на сфери впливу.
Але проблема у тому, що геополітична потуга Москви зараз і близько не співставна з 1945 роком. А Трамп, Путін та Сі абсолютно не схожі на Рузвельта, Сталіна і Черчилля. Коли відбувалася зустріч у Ялті, США, СРСР та Великобританія були союзниками у війні з Третім Райхом. І перебували за крок від остаточного розгрому держав Осі. Сьогодні США, Росія і Китай не є ні союзниками, ні рівноправними партнерами. Російська економіка у 12 разів менша за американську і у 8 разів – за китайську. Її війська загрузли у загарбницькій війні проти України. Тилові райони зазнають дошкульних ударів ЗСУ. А бюджет критично залежить від цін на енергоносії.
Путін летів до Шеньчженю, сподіваючись на повторення Ялти-2. А повертався назад, зазнавши дипломатичного приниження і з крахом рожевих мрій про новий поділ світу на умовах Кремля. Зустріч на саміті АСЕАН показала: Москва сприймається Пекіном і Вашингтоном не як рівноправний партнер, який може бути архітектором світового порядку, а як молодший васал. Трамп може звісно називати Путіна своїм другом і плекати сподівання про спільний продаж російських енергоносіїв, але навряд чи навіть він вважає Росію рівноправним суб’єктом, з яким варто ділити сфери впливу. Для США Москва цікава передусім в контексті її відриву від Пекіну. Зі свого боку Китай розглядає РФ як джерело для отримання природних ресурсів та інструмент у протистоянні із Заходом. Сі нецікаві геополітичні амбіції Москви. І тим більше прагнення Путіна «поділити світ на трьох». Сучасний Китай вже визначив місце Росії на міжнародній арені. І не має жодного наміру піднімати її геополітичний статус.
У Шеньчжені Путіну відвели роль додаткової декорації до зустрічі Трампа і Сі. У цьому контексті не можна не відмітити цікаві нюанси китайського дипломатичного етикету, які проявилися у поводженні з російським диктатором. Сі Цзіньпін не став зустрічати російського президента особисто. А послав для цього Цай Ці – п'ятого за рангом члена Політбюро Комуністичної партії Китаю зростом 185 см. Натомість Трамп удостоївся персональної зустрічі китайського лідера. Під час спільного фото Путіну вказали на місце не поруч з Трампом і Сі, а між дружиною китайського вождя і президентом В’єтнаму. А на урочистій вечері саміту російський лідер не удостоївся честі сидіти за одним столом з американським президентом і головою КНР.
Навіть цих формальних, але важливих зовнішніх ознак було достатньо, щоб зрозуміти: сценарій саміту розгортався не за планом Москви. Путін плекав сподівання домовитися про завершення війни в Україні на умовах РФ, отримавши благословення очільників США і Китаю. А як додатковий бонус – погодити новий порядок безпеки на просторах Європи з врахуванням побажань Кремля. Проте у Трампа і Сі були власні цілі. І вони не зовсім збігалися з бажаннями Москви.
Китай ще до початку роботи саміту зайняв обережну позицію і не горів ентузіазмом активно порушувати «українське питання». Для Сі було важливо продемонструвати роль Китаю як провідного майданчика світової політики, закріпити за Пекіном статус одного з центрів впливу, зафіксувати стратегічний паритет з Вашингтоном та похизуватися технологічними досягненнями. Трамп планував започаткувати діалог щодо контролю ядерних озброєнь, вирішити торговельні питання і створити привабливу медійну картинку для своїх виборців. Звісно господар Білого дому був би дуже радий привезти з Китаю угоду про припинення вогню в Україні. Але ця мрія зіткнулася з геополітичною реальністю і небажанням Сі робити «українське питання» головною темою саміту.
Декларація «На шляху до миру», яку Китай, США та РФ ухвалили за підсумками нетривалої зустрічі лідерів трьох держав, засвідчила формальний характер домовленостей. У ній відсутні будь-які згадки про Україну і Європу. Немає там натяків і на поділ сфер впливу. Зате є зобов’язання реформувати ООН, «щоб організація могла ефективніше реагувати на глобальні виклики та відповідати своїй фундаментальній місії міжнародного миру та безпеки». Однак яким чином це має бути зроблено – невідомо.
Також країни заявили про наміри збільшити виробництво та постачання продуктів переробки нафти на благо всіх народів і підтвердили важливість стабільних потоків енергії. У третьому пункті декларації глави трьох держав визнали, що принцип державної згоди та повага до імунітету державних посадових осіб мають першочергове значення, і погодилися з тим, що Міжнародний кримінальний суд та інші подібні органи не повинні зловживати своєю юрисдикцією. Ймовірно така позиція потішила Путіна, який прагне уникнути будь-якої юридичної відповідальності за агресію проти України.
Четвертий пункт документу стосувався ядерної зброї. Сторони підтвердили, що ядерну війну неможливо виграти і ніколи не можна розпочинати. Три країни пообіцяли провести діалог щодо зменшення ядерних ризиків та запобігання розповсюдженню ядерної зброї. Хоча Сі Цзіньпін напередодні зробив сильну заяву про необхідність повної заборони і знищення ядерної зброї, не потрібно перебільшувати щирість його слів. Ядерний арсенал Пекіну суттєво менший за американський і російський, але Китай нарощує його прискореними темпами. Тож заклик Сі варто розглядати під призмою формування образу відповідального глобального лідера, який турбується про долю планети.
Російська делегація покидала саміт у Шеньчжені не в найкращому настрої. Очевидно, щось пішло не за сценарієм Москви. Путін може звісно надувати щоки і намагатися грати роль вершителя долі світу. Хвалитися ядерним чемоданчиком, розповідати байки про виняткову миролюбність РФ. Але його старання виглядають непереконливо навіть у російському суспільстві. Трамп і Сі Цзіньпін, попри їх численні недоліки, здатні усвідомлювати реальний стан справ у сучасній Росії. І він жодним чином не відповідає статусу одного з центрів сили.









