Сосни, схожі на дитячий почерк,
з відчутним нахилом вправо
від постійного західного вітру.
Ранкове квапливе збирання,
дитячий відчай перед граматикою,
якою до тебе говорять
життя і смерть.
Так-так, ми залежні від пейзажів,
від дерев, які виростають разом із нами,
від схилів і пагорбів.
Каміння нам ставить вимову,
русла визначають наш темперамент,
батьки стоять поруч,
проводжають поглядом сонце,
мовби вечірній потяг.
І тоді цей впертий
листопадовий ліс –
вірш, писаний дитячою рукою:
добре народитися під цими небесами,
добре стояти над ранковим берегом,
звикати до абетки, наче до обрію,
закохуватись,
ніби робити граматичні помилки.