Група 1: Технологічна та економічна відсталість
Наші нинішні партнери ще в період з 1853 по 1856 роки виписали тодішнім імперцям в Криму. Озброєна всім аналоговнетним, як і годиться, зокрема вітрильниками та гладкоствольною зброєю, армія під тим самим, що й сьогодні, триколором спробувала воювати з арміями, які прибули на кораблях з паровими машинами, та озброєні нарізними рушницями.
Французи мали рушниці Minié з дальністю ефективного вогню 700-900 м. Їм протистояли російські війська, озброєні гладкоствольними мушкетами з дальністю стрільби до 250 м. У бою під Альмою у вересні 1854 союзники починали косити російські колони ще до виходу останніх на дистанцію стрільби.
Флот – окрема історія. Французи притягли з собою перші броненосці, Dévastation, Lave, Tonnante, з 10-сантиметровою сталевою бронею над дерев’яним корпусом. Броненосці підійшли впритул до російських фортів, витримали десятки прямих влучань (один з броненосців – 72 влучання, з них 31 – у броню) і за три-чотири години повністю рознесли Кінбурнську фортецю. Втрати французького флоту в бою – двоє убитими та 13 пораненими.
Результат кримської компанії – угода, котрою Росії заборонялося мати військовий флот на Чорному морі, будувати військово-морські арсенали та фортеці на узбережжі та утримувати будь-які військові кораблі. Нормальна тема, маю сказати. Варто ці пункти якось скопіювати, нам може знадобитися.
Окремо дослідники згадують відсутність нормальної залізниці до Криму, що паралізувало російську логістику. Тому війська до Криму могли прибути лише пішки. Звідти – припущення, що з Уралу і Забайкалля навряд чи якійсь полк дочапав. А ось з найближчих українських земель – так. Волинський, Житомирський, Кременчуцький, Одеський, Подільський, Полтавський, Чернігівський, Дніпровський, Азовський піхотні полки та ще з десяток інших полків були укомплектовані українськими рекрутами та ополченцями. 2-й і 8-й піші батальйони Чорноморського козацького війська – пластуни, нащадки запорозьких козаків. За ними – оборона Малахового кургану, 1-го, 2-го, 4-го бастіонів і Селенгінського редуту. Командир одного з загонів – військовий старшина Ф.І. Даниленко, з козацького старшинського роду. Матроси та нижні чини Чорноморського флоту (30-й флотський екіпаж та ін.) – переважно рекрути з півдня України (Херсонська, Катеринославська, Таврійська губернії). Та й матрос Петро Кішка з села Оратів на Вінниччини – не російський матрос.
Хтось пояснить, чому оборона Севастополя, яка – справа рук і крові українців, але чомусь «город слави русских моряков»? То з якого переляку?
Під час чергової крадіжки української слави росіяни забули один цікавий епізод: під час Кримської війни у серпні 1854 англо-французька ескадра (2600 морських піхотинців на шести потужних кораблях) висадилася на Камчатці і спробувала захопити Петропавлівськ-Камчатський. Але обороною керував генерал-майор Василь Степанович Завойко, родом з села Прохорівка Полтавської губернії, випускник Миколаївського штурманського училища. Гарнізон відбив два штурми, залишки десанти відбули з Камчатки побитими. Якщо використати російську методологію, то Петропавлівськ-Камчатський – місто слави українських моряків. Єдина перемога росіян у Кримській війні. Адмірал Завойко, між іншим, похований на Поділлі, у Великій Мечетні.
Варто згадати і про японців, Цусіму і російсько-японську війну 1904 року: потужна технологічна перевага, насамперед на морі, сучасні по мірках 1904 року британські броненосці типу «Мікаса» та «Шикішима» з потужними швидкострільними 12-дюймовими гарматами, досконалі оптичні далекоміри Барра і Струда, корабельні системи централізованого керування вогнем, які забезпечили точний залповий вогонь на великих дистанціях, масове застосування бездротового телеграфу Марконі для координації дій ескадр в реальному часі, чисте валлійське вугілля, яке давало значно менше диму й забезпечувало кращу видимість.
На суші японська артилерія мала 280-мм гаубиці, які ефективно руйнували форти Порт-Артура, війська мали кращу доктрину, підготовку та логістику на паровому транспорті. Чим закінчилося – відомо.
Група 2: Внутрішня дестабілізація та загроза режиму
Чим закінчилася Перша світова добре відомо. Росія вийшла з війни через колапс економіки та революцію. Більшовики були вимушені підписати Брест-Литовський мир, коли виникла загроза повного захоплення їх столиці та втрати влади.
За аналогічної ситуації, але вже в 1996 році, величезні втрати та непопулярність війни в суспільстві змусили Кремль підписати Хасав'юртівські угоди. Офіційно у війні проти Ічкерії Росія втратила 5732 загиблими та від 17892 до 19794 пораненими (порахувати точніше у росіян не вийшло), 1231 військовий зникли без вісті, дезертирували або потрапили в полон. Незалежні джерела безповоротні втрати оцінюють в 14000 військовослужбовців.
Хасав’юрт став, фактично, капітуляцією Росії: повне виведення всіх федеральних військ з Чечні, де-факто визнання незалежності Ічкерії на п’ять років (в угоді відклали питання про статус Чечні до 2001 року). Тоді Росія публічно визнала, що не змогла силою утримати суб’єкт «всередині себе», під чим і поставила підпис.
Тут важливо не забути, що «росіяни завжди приходять за своїм. І коли прийдуть – не розраховуйте на підписані вами угоди. Вони не варті паперу, на якому написані». Фразу приписують канцлеру Німеччини Бісмарку, хоча останні років 30-40 росіяни приходять виключно не за «своїм». Як і сталося в Чечні вже у 1999.
Група 3: Неспівмірні витрати та виснаження ресурсів
Хрестоматійний приклад – інтервенція СРСР до Афганістану та подальша війна 1979-1989 років. Формально СРСР не програв війни на полі бою, але намагання утримати окуповану країну під своїм контролем вкотре підірвало економіку недоімперії, а ще й Захід з санкціями підтягнувся і нафта подешевшала.
Ще один фактор – крива радянська військова доктрина, котра вимагала утримувати ВІСІМ(!) танкових армій у складі ЗС СРСР (я починав службу в 2-й танковій). Приблизно вісім тисяч. За утримання котрих слід платити, застосувати в горах Афгану не сильно і виходило, а прокотитися до Ла-Маншу якось не склалося. Питання – на бога тих танків стільки було треба? У всього Бундесверу було 300 танків, у всіх армій Європи разом – менше, ніж у СРСР в Європейській частині країни. Але ж довелося їхати до Біловезької пущі і закривати проєкт «СРСР». Сили оборони України, до речі, знищили 11698 танків противника.
Побалакавши про найбільш яскраві приклади, коли Росії напхали повну панамку, ми робимо висновок про існування трьох ключових факторів закінчення війн, котрі розв’язували абсолютно справедливо відгороджені від здорових людей кремлівською стіною імперіалісти:
• ресурсний тупик: коли вартість продовження агресії перевищує вигоду від неї або загрожує економічному виживанню держави.
• міжнародна ізоляція: відсутність доступу до критичних технологій та фінансових ринків.
• військовий паритет або перевага противника: Росія зазвичай закінчується там, де отримує жорстку відсіч, яку не може подолати навіть «м'ясними штурмами».
Щоб визначитися, куди Україні варто рухатися, звіримось з висновками, котрі днями у своєму виступі в Chatham House дав посол України в Великій Британії:
• людина стає найціннішим ресурсом війни;
• технології визначають тактику;
• економіка визначає перемогу;
• союзники визначають довгострокову безпеку.
Можемо припустити, куди рухатися Україні у пошуку своєї перемоги:
• здобуття технологічної переваги, тобто отримання засобів, які нівелюють чисельну перевагу ворога;
• удари по «гаманцю» та логістиці: знищення економічного потенціалу, що фінансує війну, руйнування
логістичної інфраструктури, логістичних ланцюгів, ресурсне знекровлення військ противника, невпинна боротьба з тіньовим танкерним флотом;
• дипломатична війна: створення умов, за яких ціна подальшої агресії для кремля буде гарантовано летальною для його режиму. Тут же – санкції, санкції, санкції. Запобігання втомі союзників на
тлі нав’язування агресором «гри в довгу»;
• руйнування суспільного договору в РФ: армія вторгнення вже перебуває у стані системної глибокої фізичної втоми, фронт вимагає більше людей, але політична ціна загальної мобілізації може
виявитися неприйнятною, руйнуються фінансові стимули, безпекова ситуація в країні погіршується, регіональна стабільність тріскається, економічна передбачуваність зникла.
Якщо дуже загально, то обирати нам доведеться між економічним виснаженням ворога та технологічним проривом України.