Путін та його оточення вписали нову сторінку у тлумачні словники, що роз'яснює категорію сучасного фашизму. Зробити аналіз і дати трактування тієї трансформації фашизму, яка відбулася за останні 100 років від Муссоліні до Путіна – одне із завдань для політологів та аналітиків, яке необхідно вирішити для визначення загального образу держави майбутнього, щоб уникнути трагічних помилок жонглювання національними інтересами та нехтування істинними цінностями при побудові справедливого та безпечного суспільства.
Не будемо зараз аналізувати і доводити те, що війна в Україні планувалася мінімум 10 років, що перша проба сил у 2008 році в Південній Осетії та анексія Криму у 2014-му при недбалості позиції світових лідерів привели Росію до відчуття повної безкарності та розуміння нездатності міжнародних. організацій протистояти силовому тиску. Місцева агентура, що тривалий час формувалася ФСБ Росії на Донбасі, що почала, за підтримки російської армії та спецслужб, збройний конфлікт у квітні 2014 року і захопили там владу, також не предмет цієї статті. Більш важливо спробувати зрозуміти як народ, який пережив Другу світову війну, народ, який переміг нацизм, який заплатив за цю перемогу 28 мільйонів життів, перетворився на опору фашистського режиму, який своєю метою цинічно оголошує боротьбу з нацистами в Україні.
Тут слід зазначити, що багато десятиліть у Радянському Союзі й у Росії не прийнято використовувати термін «Друга світова війна». У системі освіти, у ЗМІ та у побуті використовується термін «Велика вітчизняна», яка тривала з 1941 по 1945 рік. Ані в радянському, ані в російському суспільстві двох років війни з 1939 по 1941 як би не існувало. Як це пояснити? Дуже просто. Справа в тому, що з серпня 1939 року аж до червня 1941 року СРСР був союзником гітлерівської Німеччини і, відповідно до пакту Молотова-Ріббентропа, у разі «територіально-політичної перебудови» Східна Польща, Латвія, Естонія, Фінляндія та Бессарабія мали бути включені у зону інтересів Радянського Союзу. 1 вересня 1939 року Німеччина напала на Польщу, а 17 вересня на польську територію увійшла Червона Армія під уже всім відомим приводом «захисту життів та майна» українського та білоруського населення Польщі. На той момент німецький фашизм був цілком прийнятний для Кремля як союзник.
Що таке фашизм? Де той ціннісний вододіл, який допомагає відрізнити фашистську ідеологію від ідеології національного єднання?
Ідеологія фашизму складалася як мозаїка із соціальних дилем та інтелектуальних уламків епохи Fin de siècle. Британський публіцист Томас Карлейль, філософ Фрідріх Ніцше, соціолог Артюр де Гобіно, юрист і соціолог Гаетано Моска, поет і критик Шарль Моррас, філософ Жорж Сорель, журналіст Енріко Корадині, засновник футуризму Філіппо Томмазо Марінетті – це ті, хто інтелектуально привів колишнього шкільного учителя Беніто Муссоліні на місце лідера італійських фашистів.
Підсумки Першої світової війни привели Муссоліні до думки, що соціалізм зазнав краху і що для відродження італійської нації потрібна «жорстка та енергійна людина». Муссоліні був переконаний у настанні ери колективізму, яка відсуне на задній план інтереси індивіда. У його розумінні держава мала поглинути все. Основні постулати свого розуміння фашизму трохи згодом Муссоліні виклав у есе «Доктрина фашизму»:
- Держава всеосяжна. Поза фашистською державою не існують людські та духовні цінності.
- Фашизму не по дорозі з соціалізмом та профспілковим рухом. Усі суспільно-соціальні конфлікти вирішуються у межах єдиної держави, загальної національної корпоративної системи.
- Фашизм абсолютно протилежний до лібералізму, тобто свободі, як у політиці, і у економіці.
- Фашистська держава керує економікою так само, як і іншими областями життя – через корпоративні, соціальні та освітні інституції, що функціонують у державі.
Ним захоплювалися навіть європейські та американські політики. Він був взірцем ефективного державного менеджера. Вів здоровий спосіб життя, спортсмен, літав, плавав, їздив автомобілем, скакав на конях. Приклад нації – захисник сімейних цінностей. Фінансував культуру, а насамперед кіно, вважаючи його одним із найважливіших мистецтв та знаряддям пропаганди. За це йому спочатку прощалися дрібні недоліки, як, наприклад, те, що у своїй політичній діяльності він завжди допускав застосування як легальних, так і нелегальних методів боротьби. Муссоліні, Гітлер, Франко чи Путін? Цей абзац можна віднести до будь-якого з них, а також доповнити список іншими сучасними «героями».
Сильна держава, інтересам якої мають бути підпорядковані всі особисті устремління її громадян, підконтрольні профспілки, заборона лібералізму та свободи слова, відсутність незалежної судової системи, одержавлення економіки, тотальний патерналізм та фактична відсутність приватної власності. Чи неправда, за цими характеристиками можна заплутатися у виборі об'єкта: фашистська Італія, гітлерівська Німеччина, франкістська Іспанія, Радянський Союз, Іран, Північна Корея, Венесуела чи путінська Росія?
Всі перелічені характеристики тільки зі зворотною полярністю є абсолютними, визнаними цінностями освіченого цивілізованого світу: інтереси особистості, незалежні профспілки та суди, лібералізм та свобода слова, відповідальна та обмежена роль держави в економіці, захищена приватна власність, а замість гримаси потворного патерналізму – бізнесу.
Чи просто заперечувати цей ціннісний ряд, щоб стати фашистом? Мабуть, ні. Безумовно, для надання режиму легітимності обов'язковою є імітація демократичних виборів, а часом і декорації у вигляді політичної опозиції. Дуже важливий елітаризм, особливість нації, її значення для решти світу та її особливий шлях. Також необхідним елементом є «корпоративізм» – коли різні соціальні групи нібито зливаються в патріотичному єднанні на користь процвітання держави, при цьому часто-густо проводиться підміна самого поняття держави. Як правило, образи диктатора та держави ототожнюються. Лідер та держава у свідомості мас стають цілком ідентичними категоріями. Проте історія показала, що безсмертних лідерів немає.
Фашистські держави зазвичай прагнуть досягти економічної самодостатності, використовуючи протекціонізм та державне втручання в економіку. Наприклад, у Росії дуже люблять термін «імпортозаміщення». Якщо ж самодостатність, через технологічну відсталість, забезпечити не вдається, можна використовувати деякі унікальні ресурси, типу газу, для вибудовування всебічної залежності і шантажу. Нічого особистого, просто бізнес.
Але це не повний рецепт фашизму. У цьому шаленому коктейлі потрібен головний інгредієнт, каталізатор всіх процесів – зовнішній ворог, наявність якого виправдає будь-яку експансію. Фашизм у принципі відкидає твердження, що насильство має негативний характер. Потрібно ж перевиховувати незрозумілих. «Прописні істини» краще запам'ятовуються, якщо їх вбивати в голови, оскільки для дискусій потрібен дефіцитний час та освіта, небезпечна для народних мас. І передбачається, що в цьому немає нічого страшного, адже все лише на благо держави. Політичне насильство і війна лише ефективні інструменти забезпечення національного розвитку.
Фашизм наголошує на визнанні мужньої природи насильницьких дій та війни як необхідності. Така собі сувора потреба для захисту національних інтересів. Своєрідний культ державного мачизму, який швидко і логічно призводить до того, що серед сусідів виявляються «недороблені виродки» на кшталт євреїв для нацистської Німеччини, вірмен у Туреччині чи українців для путінської Росії.
У результаті, як тільки більшість суспільства, навіть якщо вона мовчазна, об'єдналася навколо свого Дуче у своєму неприйнятті іншої нації, відбувається трансформація країни у фашистську державу. У цьому сенсі Радянський Союз, який, безумовно, був тоталітарною державою, не дотягнув до фашизму. Але відсутність у російському суспільстві політичної культури, політичної освіти, ідеологічних поглядів та відкритої політичної дискусії дозволило Путіну та його команді легко перепрограмувати ціннісний ряд колишнього радянського народу та, маніпулюючи елементами соціалістичної держави, створити для десятка наближених мільярдерів корпорацію «Росія».
Сумнозвісний публіцист Шарль Моррас заявляв, що «соціалізм, звільнений від демократичного та космополітичного елемента, підходить націоналізму так само, як добре пошита рукавичка підходить гарній руці». Володимир Путін, у голові якого намертво засіла радянська модель держави, ефективно позбувся зародків демократії 90-х років, а тепер усіх, хто закликає до відкритості та інтеграції з цивілізованим світом, оголосив національними зрадниками. І ця «добре пошита рукавичка» чудово підійшла до потворної руки національного російського шовінізму.
Ми повинні запам'ятати назавжди, що жодному політику та державному діячеві не дозволено заради будь-яких інтересів держави нівелювати значення конституційних засад, у яких закріплені гарантії свободи, рівності, соціальної справедливості, захисту приватної власності та інтереси особистості. Життя звичайної людини має бути у пріоритеті, бо спільність звичайних людей і є держава! Інакше кожна країна ризикує стати приреченою, отримавши свого Путіна.