Ситуація на Сумському напрямку стабільна, але ворог не полишає спроб проводити штурмові дії
Я добре пам’ятаю, як протягом 2025 року і Президент, і головнокомандувач, і найвищі армійські чини багато говорили про те, що окрім Донеччини, два найбільш загрозливих напрямки – це Харківщина і Сумщина. Там ворог планує активні наступальні дії та створення так званої буферної або «сірої» зони. Але ми бачимо, що, слава Богу, ці плани ворогу реалізувати не вдалося. Наразі Сумський напрямок відносно стабільний. Розкажіть, що зараз тут відбувається, якою є поточна ситуація.
Поточна ситуація залишається стабільною в плані просування противника – його немає. Водночас ворог не полишає спроб проводити штурмові дії. Вони вже не такі активні, як влітку 2025 року, коли це відбувалося системно – щодня, великими групами по 8-10 осіб намагалися просуватися вперед. Зараз це має більш епізодичний характер: раз на тиждень, максимум – перерва півтора тижня, після чого штурми відновлюються, причому в більш різноманітних форматах.
Зокрема, зафіксовано вже близько п’яти спроб висування під прикриттям негоди. Залучається мототехніка, снігоходи, квадроцикли. Також у піших порядках вони практично через день намагаються дрібними групами – по двоє-троє, інколи навіть по одному просочитися між позиціями якомога глибше в смугу нашої оборони.
Ви на Сумщині з травня 2025 року. Розкажіть про те, як ситуація змінювалася в динаміці, зокрема про їхні активні наступальні дії влітку.
На початку противник дуже активно готувався до наступальних дій. За нашими даними, укомплектованість їхніх підрозділів становила 100 %, плюс додатково по 100 військових на кожен батальйон понад штат як резерв для покриття втрат.
Коли нас перекинули з Донецького напрямку, це був уже не стандартний прийом-передача смуги відповідальності, бо велися зустрічні бої. Ми займали рубежі з метою зупинити противника. Головним завданням було в короткі терміни стабілізувати ситуацію і не допустити його до лісових масивів. Адже подальше просування лісовою місцевістю створювало б умови для руху в напрямку Сум.
Тоді ще була густа «зеленка», обмежена видимість. Лісосмуги тут широкі. Переважно діяла піхота. Підтримувати її безпілотними системами було складно, тому БпЛА більше працювали на рівні державного кордону або в глибині. На передньому краї діяли бронегрупи: машини по кілька разів за світловий день виїжджали, відпрацьовували і стабілізували рубежі.
Втрати противника тоді були значними: заходили групами понад сотню осіб, лише «двохсотих» було по 70 і більше. Це період, коли ворог активно використовував живу силу. Плани у них були амбітні, але навіть найближчого завдання вони не виконали.
Якого саме?
Ліси, контроль над лісами.
З травня 2025-го втрати противника на нашому напрямку перевищують 4 тисячі
З травня 2025 року втрати противника тут становлять понад 3,5 тисячі, наскільки я знаю.
Більше. Лише за 2025 рік – 3 600. Наразі загальна цифра «двохсотих» перевищує 4 тисячі.
Цього року у вас вже було два великі штурми. У першому вони втратили 42 піхотинці, у другому – 28. Шестеро взяті в полон. Розкажіть про це.
Знову ж таки, застосовувалася «труба», але не тільки. З одного флангу одразу задіяли техніку – снігоходи. Завдяки нашій розвідці ми знали про підготовку та імовірний характер дій противника, що дозволило нам бути готовими приблизно на 80 %.
Проблема для них виникла під час виходу з труби. За словами полонених, вони перебували всередині до двох діб, були дезорієнтовані та фізично виснажені. Перша група ще дісталася до лісосмуги, решта була знищена на виході. Частині вдалося повернутися назад.
Щодо снігоходів – це вже діяли інші підрозділи. Для розуміння, зараз проти нас стоять підрозділи щонайменше п’яти бригад і полків противника. Групи 30-го мотострілецького полку були переведені пішки через державний кордон і перебували в очікуванні.
Вранці близько третьої години до них прибули снігоходи з водіями та старшими груп. Їх завантажили і рушили. Рух тривалий час відбувався в складних погодних умовах – була погана видимість. Противника виявили з певним запізненням, але своєчасно завдали вогневого ураження. У результаті вони зупинилися не в запланованій точці, а там, де були змушені через обстріл.
Старші груп і водії висадили особовий склад у лісосмузі та намагалися втекти. Проте саме ці двоє старших і двоє водіїв були знищені. Ті, хто забіг у лісосмугу, не змогли зайняти укриття і згодом були взяті в полон.
Але в цей же час було піше висування іншого підрозділу, зокрема 56-го, у напрямку лісосмуги. Проте вони не змогли висунутися і розпочати штурмові дії. Своєчасне нанесення вогневого ураження дозволило нам не відволікати сили на той напрямок.
Давайте поговоримо про те, хто саме проти вас воює. Ви перерахували сили ворога. Чи правильно я розумію, що це без якоїсь спеціалізації збірні підрозділи з різних регіонів Росії?
Фактично так, кого набирають, той і воює. Поповнення різне, з усіх куточків Росії, переважно з віддалених регіонів. Так само й за віком – категорії дуже різні. Наймолодший полонений – 2007 року народження.
Знаю, що з того боку вам протистоїть підрозділ «Рубікон», це доволі професійні пілоти, які полюють на наших операторів, точки зв’язку тощо.
«Рубікон» працює не лише по точках зльоту наших пілотів, а й глибше. Їхнє основне завдання – перекриття логістичних маршрутів, нанесення вогневого ураження по всій глибині, куди вони можуть дотягнутися. Для протидії створені мобільні вогневі групи та стаціонарні групи на точках висування. Вони доволі ефективно знищують як оптоволоконні дрони, так і інші засоби ураження.
Також працюють інженерні групи, які підтримують цілісність захисних сіток на дорогах. Вони періодично пошкоджуються через негоду або обстріли, тому є окремі підрозділи, які оперативно їх відновлюють.
Створені й підрозділи перехоплення по «Молніях», «Шахедах», «Герберах» та інших засобах. Працюють доволі ефективно. Лише по «Молніях» бригада може збивати 8-10 одиниць на день.
А скільки їх запускають за добу?
По-різному. Останній місяць активність зросла, тому доходило до 60. Зазвичай це 18-24 на добу. Це ті, що виявлені. Приблизно 50 % знищується засобами РЕБ, решту – перехоплювачами.
Росіяни фактично живуть в трубах: облаштовують ніші для відпочинку, постійно обслуговують входи й виходи
Повернімося до «труби». У вас уже був подібний досвід в Авдіївці, також ми бачили приклади на Куп’янському напрямку. Як вам допоміг попередній досвід?
Перш за все – це розуміння, що це не критично, навіть якщо противник висаджується в глибині через трубу. Головне – локалізувати й ізолювати ділянку. Ми знали, де проходять труби, імовірні точки входу та виходу. Відповідно, заздалегідь були розставлені підрозділи прикриття та спостереження.
Перший раз, коли вони вийшли з труби, перед цим застосували квадроцикли на трьох напрямках з фронту для відволікання. Поки ми працювали по них, підрозділи в тилу почули рух і доповіли про пересування. Згодом відбувся контакт. Ми перерозподілили сили, і більшість ворогів була знищена засобами безпілотних систем, зокрема FPV та «Вампірів».
Повністю перекрити трубу на цьому напрямку реально?
Ми вже обрізали її кілька разів і мінували в кількох місцях. Але проблема в тому, що це не один отвір. Вони щоразу роблять нові – плюс-мінус за 100 метрів вправо або вліво. Останній вихід був навіть посеред поля. За словами полонених, у трубі облаштовані бічні ніші, фактично як бліндажі для відпочинку. Вони проходять певну дистанцію, заходять у такі ніші, відпочивають і рухаються далі. Тобто адаптуються.
Є ті, хто там постійно перебуває і обслуговує входи та виходи. На кожній точці є старший. На виході, приблизно за 20 метрів, стоїть людина, яка контролює випуск і не дає нікому повернутися назад. Якщо хтось намагається повернутися – його можуть ліквідувати.
Яка приблизно висота труби на вашій ділянці?
У середньому 1,6 метрів. У повний зріст стати неможливо. Є складні ділянки з підйомами. Майно вони транспортують на візках. На важких відрізках - розвантажуються і переносять усе на собі.
Противник має перевагу в оптоволоконних дронах і масштабується швидше, тоді як ми працюємо в умовах дефіциту
Перейдемо до технологічних викликів. За цей рік, що ви перебуваєте тут, що найбільше змінилося?
Найбільше змінилося застосування оптоволоконних дронів. Ми значно масштабували їх використання. Але противник, на жаль, робить це ще ефективніше. У них немає проблем із кількістю дронів – ані радіо, ані оптоволоконних. У нас зараз відчувається нестача оптоволокна, зокрема через перебої з постачанням із Китаю. Частково це пов’язують із китайським новим роком, але є ризик, що проблематика збережеться.
Ми підготували резерви для критичних моментів, тому для відбиття штурмів запасів достатньо. Частину дронів виготовляємо самостійно: намотуємо, комплектуємо. Проте 100 % забезпечити всі підрозділи засобами я не можу. На основних ділянках забезпечення сягає до 80 %. На менш напружених – менше. Тому доводиться перерозподіляти ресурси.
Ви згадали, що багато чого доопрацьовуєте самі. Що саме?
Ми переробляємо радіодрони: встановлюємо якіснішу оптику, фактично переводимо їх на інший рівень ефективності. Під власні задачі виготовляємо дрони для більшої глибини або пріоритетних цілей.
Після доопрацювання ефективність 9 із 10, а часто 10 із 10 влучань. На жаль, серед того, що надходить від виробників, бувають випадки, коли з 10 долітають лише 4 – через обриви або технічні проблеми. Подаються рекламації, це моніториться, але власна доробка показує кращий результат. У середньому з поставлених без доопрацювання 7-8 із 10 заходять у ціль. Після нашої лабораторії — практично 10 із 10. Це дуже високий показник.
Якщо говорити про технології 2025 року, які змінили хід бойових дій, зрозуміло, що перше місце займає оптоволокно. Що ще можна виділити?
Це НРК (наземні роботизовані комплекси). Їх почали використовувати значно масовіше. У нашій бригаді ми також розширили їхнє застосування. Передусім у логістиці: підвезення боєприпасів до вогневих позицій, зокрема для артилерії. Інженерні підрозділи застосовують НРК давно, зокрема дистанційне мінування. Ми повністю переробляли систему, адаптовували її. Зараз система функціонує.
З виробником налагоджена взаємодія: вони врахували наші рекомендації, внесли зміни і почали виготовляти комплекси з урахуванням наших потреб. Йдеться як про встановлення протитанкових мін, так і інших інженерних засобів ураження. Рішення постійно вдосконалюються. Раніше процес вимагав втручання особового складу на етапі закріплення та після розтягування, зараз усе максимально автоматизовано.
Давайте трохи детальніше про НРК. Як у вашому підрозділі застосовують і адаптують НРК з урахуванням особливостей місцевості?
Не всі підрозділи поки що активно використовують НРК – більшість лише проходить навчання. Практично кожен комплекс, який застосовуємо ми, так чи інакше доопрацьовувався. Є приклади, де втручання мінімальне, зокрема, «Терміти». Там розробники лише модернізували систему управління під Starlink, після чого комплекси повернулися до нас.
А для евакуації поранених ви їх використовуєте?
Ні. На потрібних дистанціях поки що немає стабільного рішення, яке дозволило б НРК автономно виїжджати і повертатися. Були випадки застосування для мінування, приблизно за два кілометри від лісових масивів. Це ще не передній край. У таких випадках 3-4 НРК були знищені противником. Були й спроби застосування ближче до переднього краю з прикриттям великокаліберними кулеметами. Два застосування були ефективні, але один комплекс усе ж знищили.
Проблема у стійкому зв’язку: Starlink дозволяє керувати на відстані, але у лісі сигнал зникає. Потрібно мати два-три канали на один НРК, щоб гарантовано доїхав до точки призначення. Ця проблема поки не вирішена. Ми постійно обмінюємося досвідом з іншими бригадами. Умови різні: місцевість, противник, тому ефективне на одному напрямку не завжди працює на іншому.
Ворог системно вводить в оману власне командування: фіксує позиції, яких немає, щоб «підтвердити» зайняття рубежів
А як, до речі, відключення противнику Starlink вплинуло на вашій ділянці?
Це ускладнило їм роботу на глибині, особливо з «Герберами» і «Молніями». На передньому краї був хаос, але вони швидко адаптувалися. Пілоти працювали, просто командири отримували не онлайн-картинку, а доповіді. Ми також проводимо тренування без інтернет-зв’язку, щоб не покладатися виключно на Starlink.
Як загалом змінився портрет ворога протягом останнього часу?
Зменшилася кількість штурмових груп, ймовірно через нестачу особового складу, а не зміну тактики. А ще вони почали вводити в оману власне командування: наносять на карти позиції, доповідають про закріплення, хоча фактично їх там немає. За розвідданими, деякі «зайняті» позиції збігаються з нашими. Через це вони змушені повторно йти в штурми, щоб «підтвердити» заявлене. Багато позицій існує «у кредит».
Навіщо вони це роблять?
Можливо, це внутрішня конкуренція між підрозділами: хто швидше зайде в населений пункт чи на рубіж. Вони можуть вважати своєю територією навіть точку, де загинув їхній військовий. Були випадки, коли противник ще кілька днів вважав позицію «закріпленою» і закидав її продовольством та медикаментами.
У певних моментах це грає нам на руку. Ми застосовуємо технологічні та тактичні рішення, про які вони не знають. Бували ситуації, коли противник просто заходив на позицію, не підозрюючи про нашу присутність, і зазнавав втрат, списуючи їх на мінування або дрони.
Я так розумію, що ви стали більш мобільними: швидко відпрацьовуєте і змінюєте точку.
Тут, навпаки, рух мінімальний через постійне спостереження противника. Всі наші втрати – і особового складу, і позицій – відбуваються через вогневе ураження саме противника. Він помічає зміни в укриттях, відпрацьовує їх систематично, і протягом доби по позиції працює до 15-20 «Молній», плюс FPV, просто методично знищуючи.
І не шкодує засобів?
Не шкодує. У стрілецькому бою вони завжди програють. Я вже не пам’ятаю, коли були втрати саме в таких боях.
А чому?
За рахунок нашої підготовки, перш за все психологічної. Після базової військової підготовки військовослужбовці проходять адаптаційний курс у частині та морально-психологічну підготовку. Це дає зрозуміти, проти кого і за що вони воюють. Як кажуть, кам’яне серце іноді важливіше за зброю.
Наразі у нас недостатньо сил і засобів для масштабних контрнаступальних дій
Ми обговорили озброєння, нові види техніки, адаптацію засобів на місці і зміни у портреті ворога. Виходячи з цього, який сценарій розвитку бойових дій на вашому напрямку ви бачите на 2026 рік?
Плани противника будуть без змін, маршрути нам відомі. Він буде намагатися виконати найближчі завдання, пробуючи слабкі місця і просуваючись далі. Я сподіваюся, що кардинально ситуація на фронті не зміниться.
Ми вже неодноразово створювали умови для відкидання противника до державного кордону. Він втрачав наступальні спроможності, командири військових частин каралися за неуспіхи. Але наразі у нас немає достатньо сил і засобів для масштабних контрнаступальних дій. Локально – так, для критично важливих ділянок. Але щоб у такому форматі, щоб знову все звільнити аж до державного кордону – наразі сил не вистачає. Якщо ми збираємось наступати, в нас повинно бути чисельна перевага. Хоча б 1 до 5 в наш бік.
А зараз як?
Ну, зараз ну в нас менше. Для оборони це ще допустимо. А для проведення наступальних дій поки не вистачає.
Яка у вас відстань найбільша і найменша між нашим і їхнім переднім краєм на вашій ділянці? Де найбільше, де найменше розтягнуті позиції.
Максимальна – близько півтора-два кілометри, мінімальна залежить від умов місцевості: у лісистих або урбанізованих зонах – від 50 метрів. Там, де зона знищена, ворог не може закріпитися. Ми знищуємо всі відомі нам позиції противника, і він робить те саме.
Наразі ТЦК виконують лише 50-60 % норми
Людський потенціал. Як із цим у 71-й бригаді: який відсоток особового складу надходить через рекрутинг, а який – через мобілізацію? Що має відбутися, щоб рекрутованих конкретно у вас стало більше?
На сьогодні комплектованість дозволяє виконувати завдання, але, звісно, хотілося б більшого. Здебільшого у нас набір іде через пункти прийому особового складу, розгорнуті на базі ТЦК. Там ми проводимо відбір і формуємо списки для навчання. Але ТЦК не виконують визначених норм. Вони виконують лише на 50-60 %. З них ми ще проводимо власний відбір.
Добре, 50-60 %. А 40 % – це рекрутинг у вас? Це якась дуже велика цифра.
Генштаб визначає для ТЦК кількість особового складу, який має надійти до нас для вивчення. З цієї кількості ТЦК фактично надають лише 50-60 %. А на рекрутинг припадає трохи більше 10 %.
Генштаб у цілому оцінює це співвідношення схоже: 90 % мобілізація і 10% рекрутинг. А чи досліджували ви успішні кейси рекрутингу в інших бригадах? І на чому вони базуються?
ДШВ не потребує додаткової реклами – нас і так знають за результатами роботи і спроможності. Але для ефективного рекрутингу все одно потрібна більша медійність, реклама та розголос здобутків наших військовослужбовців. Це вимагає додаткового фінансування, а у військовій частині таких ресурсів за прямим надходженням немає.
Збирати донати…Людям зараз важко, донати і так зменшились на основні потреби: дрони, павербанки. Тому на рекрутинг додатково виділяти гроші ніхто не буде. Тому проблематика рекрутингу в першу чергу пов’язана з відсутністю рекламної складової.
Є думка, що ДШВ і сухопутні війська поповнюють в останню чергу.
Я не можу цього точно підтвердити, бо не знаю, скільки людей надходить до інших військових частин навіть із інших складових Сил оборони.
Станом на початок 26-го року зрозуміло, що ті, хто хотів, вони вже в більшості прийшли в армію. І як зараз, яку мотивацію давати людям?
Це не вирішиться за місяць і, мабуть, навіть за три-чотири місяці. Глобальніша проблема в тому, що змінилося саме відношення суспільства до війська. Це вплив певних наративів, пропаганди, у тому числі російської.
Можливо, треба частково можна демобілізувати особовий склад 22-го року, який би повернувся додому, і його приклад надихнув би інших. Щоб суспільство орієнтувалося не на того, хто ухиляється, а на того, хто реально захищає свою країну. Герой – це не той, хто «відбив» чоловіка у ТЦК-шника, а той, хто пішов захищати державу.
Для цього необхідно більше висвітлювати діяльність військ, менше показувати негатив, який трапляється. Головне – не забувати про підростаюче покоління: діти, школи, професійні ліцеї. Потрібно, щоб вони були патріотично налаштовані, виховані правильно, щоб розуміли і пам'ятали, хто наш ворог.
В будь-якому разі, я не думаю, що війна закінчиться цього року. Навіть якщо завершиться певний силовий етап протистояння, протидія Росії триватиме ще довго, можливо, постійно. І це наше підростаюче покоління має усвідомлювати чітко.
От на прикладі 71-ї, як ви підтримуєте оцей бойовий дух?
Надихає тільки знищений противник. Для запобігання вигоранню надаються відпустки: 20-30 % підрозділу може піти у чергову відпустку, якщо це не впливає на виконання бойового завдання. Також працює система направлення на відпочинок у санаторії, курорти, наприклад, у Карпатах.
Цивільне оточення, перш за все сім’я, значно впливає на рішення ухилятися від служби
Ви сказали, що настрої суспільні змінилися. Можете навести приклади, можливо побутові, де ви чітко відчули, що ще два роки тому було по-іншому.
На 22-23-й рік було багато випадків, які показували, що люди зовсім по-іншому сприймали військових. Наприклад, на Київщині, коли ми виконували завдання, прийшов місцевий дідусь у формі, і каже: «Я живу через дві хати, бачу, що вам важко, і вирішив допомогти». І прямо під час виконання завдань з цього самого населеного пункту за перший тиждень було призвано ще 17 чоловік. Зараз таких прикладів, на жаль, немає.
Є просто негативні приклади: у військовослужбовця батьки живуть прифронтовій зоні і вони були змушені виїхати. Виїжджають у район Хмельницької області, шукають житло, готові його придбати, але в останній момент кожен відмовляється, мотивуючи тим, що, мабуть, він мало захотів або поставив занадто низьку ціну. І досі вони нічого не знайшли.
А що би ви сказали людям, які ухиляються, які панічно бояться мобілізації, панічно бояться йти до війська? Війна триває, і воювати доведеться всім. Логічно, що краще самому обрати собі місце, підготуватися, ніж сидіти і чекати. Але таких людей дійсно багато.
Так, їх багато. Скоріше за все, їх більше лякає невідомість. І це стосується, в першу чергу, етапу потрапляння до підрозділу, бо їх лякає сама військова справа. Хоча проводиться певна робота і роз’яснення, на всіх етапах. Але все одно страх змушує їх ухилятися. Впливає, перш за все, сім’я: батьки, дружини. Були випадки, коли намагалися навіть викрасти військовослужбовців.
У вас були такі випадки?
Не у нас. У нашому підрозділі, але на етапі переміщення у військову частину. Сам військовослужбовець навіть не знав про це. Йому просто сказали: «Вийди», а там уже намагалися його забрати чи відвести кудись. Це все спонукається саме цивільним населенням. І друге – СЗЧ. Це вже бувають неповернення з відпустки, там з лікування, на що теж впливає сім’я та оточення, серед якого перебуває військовий.
Тут замкнене коло, тому що часто СЗЧ обумовлені тим, що людям не дають відпустки, можливості…
Такого немає. У нас в військових частинах ніколи не відмовляють у відпустці.
Ну, це у вас.
Зрозуміло, що складнощі можуть виникати через некомплектність і тривале перебування на позиціях. Є складнощі в деяких позиціях. Через насиченість дронів, через ослабленість логістики, погодні умови інколи складно провести ротацію. Але якщо ротація відбулася, і комусь відмовили у відпустках чи лікуванні… У нас такого немає, слава Богу.
Вони, мабуть, не зовсім розуміють, що можуть прийти в будь-який рекрутинговий центр і реально обрати собі посаду. У нас у військових частинах це жорстко контролюється. Тобто він приходить після базової загальної військової підготовки, де отримує базові навички піхотинця: стріляти, мати базовий рівень знань. Потім його направляють на ту посаду, яку він обрав: водій, пілот, оператор РЕБ, штурмовик чи снайпер.
А який у вас взагалі відсоток СЗЧ, от конкретно у вас?
Я чесно не готовий точно сказати. Відсоток відносно чого? Поповнення?
Якщо брати тих, хто пройшов навчання та дійшов до виконання службових обов’язків, можливо, відсотків 10.
Ви на війні з 14-го року. Розкажіть про свій шлях і чому вирішили зайнятися військовою справою?
Бо це чоловіча робота, яка дуже приваблювала мене ще тоді. У мене в сім’ї військових немає, всі робітники, так би мовити. На війні я з 2014-го року, спочатку на посаді командира кулеметного взводу. Виконував завдання стабілізаційного характеру в районі Бердянська, супровід колон. Після перегрупування, у складі 79-ї бригади, виконував завдання з прикриття державного кордону в Донецькій та Луганській областях.
Далі були різні фронти, різні завдання: десь резерв, десь оборона. Штурмові дії після 2016-го були локальними, здебільшого оборонного характеру. У 79-й бригаді я пройшов шлях до заступника начальника штабу бригади.
Після цього пішов на навчання в Національний університет оборони імені Черняховського. Широкомасштабне вторгнення я застав в універитеті. 25-го числа отримав виклик і вирушив до командування для формування батальйонної тактичної групи. Уже 1 березня ми виконували завдання безпосередньо на Київщині – недопущення просування противника.
Одного вечора на мене вийшов командир 46-ї бригади і повідомив, що я входжу до складу 46-ї бригади. Там я вже виконував завдання на посаді командира батальйону, зокрема в операціях зі звільнення Херсонщини, Донбасу та в інших гарячих точках. Після завершення завдань отримав призначення на посаду начальника штабу 71-ї окремої єгерської бригади, де перебуваю зараз.
Ви пройшли основні гарячі точки майже всі. Якщо брати до моменту Сумщини, що було найважче з 2022-го року для вас особисто?
Для мене минула зима була дуже важка. Після Харківщини, де ми зупинили просування противника, нас перемістили на напрямок Вугледар-Курахове. Там були надзвичайно важкі бої. Вперше ми зіткнулися з тим же самим «Рубіконом». На Харківщині він вже з’являвся, але епізодично, нічого критичного. А на початку 2025 року вони вже ефективно впливали на логістику, що стало новим викликом.
Було необхідно вирішувати питання підвезення техніки до тилових підрозділів і подавлення вогневих точок противника. Ми ефективно працюємо по точках зльоту бригад і полків, що стоять навпроти нас, але по «Рубікону» це складніше – він знаходиться ще глибше.
Наскільки далеко «Рубікон» від наших позицій?
Точно не скажу, але більше 50 км. Можливо, навіть 30-40 км від державного кордону. На нашій території їх немає.
Яка зараз мотивація ворога воювати проти нас?
Перш за все, страх. До виходу на завдання їх заманюють грошима і виплатами. Вони мобілізують не найкращі верстви населення: тих, хто має борги, судимість або не реалізував себе. Їх заманюють у військову частину, далі мінімальна підготовка – і на завдання. Але якщо повернуться назад, то шансів вижити в них ще менше. Це їхня стандартна практика.
Війна не закінчиться у 2026 році, її неможливо вирішити суто військовим шляхом
Загальнополітичний блок. Власне, зараз тривають активні перемовини між Росією, Україною, США та Європою. Зрозуміло, що, як кожен громадянин, ви за ними спостерігаєте. Які у вас особисто очікування і як це впливає на мотивацію ваших бійців?
Я впевнений, що там не буде ухвалене рішення, яке не суперечитиме очікуванням нашого суспільства та військових. Ці перемовини – політичний фон, від якого ми не можемо відмовитись, бо це частина процесу. На яких умовах? Не думаю, що вони будуть для нас несприятливими.
Чому такий оптимізм?
Бо навіщо тоді все це було, якщо ми готові зараз щось віддавати. Ми вже багато втратили, щоб щось ще віддавати. Але і Росія не готова на це. Це взагалі їхня тактика: вимагати більше, ніж потрібно, щоб отримати хоч щось. В цьому ключі, думаю, ведуться перемовини.
Що стосується мотивації війська, на фронті це майже не відчувається. Противник попереду, ми знаємо свою роботу – його треба знищувати. Решта питань – це компетенція посадових осіб. Ми, звичайно, слідкуємо за перемовинами, але для військових це не впливає на виконання завдань.
Одна з ключових умов Росії – здати території Донбасу, навіть ті, де їх зараз немає. Чи можете ви допустити, що все ж таки Україна якоюсь частиною території поступиться заради тривалого миру?
Думаю, що ні.
Якщо це все ж таки відбудеться, одна із головних загроз для нас – це втрата так званого «поясу фортець» на Донеччині. Наскільки це критично з військової точки зору?
З мого досвіду кожна фортеця важлива: навіть якщо її не вдається утримати, противник зазнає значних втрат. Там були знищені цілі бригади. Наші втрати теж були, але співвідношення значно на нашу користь. За кожен клаптик землі треба боротися грамотно і максимально знищувати живу силу противника. У них великий людський запас, але це не проходить безслідно.
Ви сказали, що не думаєте, що в 2026 році війна закінчиться?
Не думаю.
Для отримання перемоги тут потрібні не тільки Збройні сили України. Це цілий комплекс роботи: дипломатів, сил і засобів зовнішньої розвідки. ЗСУ роблять все можливе і надможливе, що від нас вимагається на фронті. Але для перемоги у війні – ні. Необхідно повністю дестабілізувати режим політичний, військово-політичний держави-агресорки.
Яким має бути справедливий мир і чи реально Україні повернути всі свої території, кордони 91-го року?
Я думаю, це реально, але, знову ж таки, це не буде завтра, це не буде через рік. Це ми не вирішимо найближчим часом суто силовим шляхом. Але з цим режимом договоритися шляхом перемовин повернути цю територію буде неможливо, тому треба його міняти.
Ви сподіваєтеся повернутися в рідний Крим?
Звичайно. Будемо сподіватися, що це відбудеться якомога швидше.
