Повторні атаки по ключових об'єктах — це головний маркер
Є заводи, які отримали вже по п’ять хвиль БпЛА чи ракет. Нафтобазу у Феодосії атакували чотири рази. Штаб у Севастополі — я вже збився з ліку (більш ніж десять епізодів). Термінал у Приморську тричі. Повторно НПЗ у Туапсе, де досі палає і йдуть дощі з мазуту. Двічі завод оптоволокна, двічі цехи виробництва «Молній» «Нептунами» (з БЧ 150 кг). Неквапливо, з плануванням — удари на ТВД у глибину до 2000 км, дорозвідка, повторний візит.
Це не тільки через зростання кількості середніх і далеких БпЛА, а й через те, що ракет ППО у противника дедалі менше. Причому не тільки до С-300, цикл виробництва яких становить 7–8 місяців, а й до «Панцирів».
Це ЄС в особі Бельгії знайшов для України списані 15 штук «Гепардів», відновив їх, пофарбував, відправив ізраїльтянам з Elbit Systems – гоп, плюс 15 самоходок з темпом стрільби 1100 пострілів на хвилину. Вони висять на постачанні боєприпасів від Rheinmetall, проходять ТО в ЄС, якщо треба. У РФ партнером Іран, який чомусь не може з ППО вирішити сам (втратив власні С-300), а в Північної Кореї з РЛС і недорогими МЗА (малокаліберна зенітна артилерія) не склалося — є 10–12 тисяч піхоти, 170 мм «Коксани» й мільйони снарядів за рис і золото.
Підсумок цієї математики простий: 17 мільйонів квадратних кілометрів території РФ раптово опинилися в ситуації, коли небо абсолютно діряве. Щоб прикрити хоча б європейську частину (а це майже 4 млн кв. км) від рою БпЛА, потрібні сотні комплексів ближнього радіусу (мінімум 300–400 одиниць), а їх фізично немає. Виробництво одного радара підсвічування і наведення (РПН) для С-400 впирається в дефіцитну мікроелектроніку, яку через сірі схеми завозять по чайній ложці на місяць. Ракети до «Панцирів» (ті самі 57Е6 вартістю від $100 тис.) відстрілюють у рази швидше, ніж їх устигає клепати тульське КБП. Плюс побили завод «Кремній ЕЛ» у Брянську, який виробляв електроніку до «Панцирів».
Коли на НПЗ летить зграя «Лютих» (дальність 1000+ км) або нових FP-2 ціною по $50–100 тисяч за борт, російська ППО змушена витрачати перехоплювачі з цінником від $300 тисяч до $1–2 мільйонів.
Система судомно намагається натягнути куцу ковдру: вони тягнуть ЗРК з Далекого Сходу (зняли вже понад 30 %), оголюють Калінінград, Арктику і навіть ділянки фронту, щоб прикрити хоча б нафтові «дійні корови». Але ректифікаційна колона крекінгу не танк у посадці. Вона величезна (заввишки 30–50 метрів), коштує сотні мільйонів доларів, а західні комплектуючі до неї через санкції тепер їдуть роками (термін поставки зріс до 18–24 місяців). Щоб її обнулити на пів року, достатньо пропустити один дрон з 50–70 кг вибухівки.
Тому вони горять і горітимуть по п'ятому колу — ліміт ракет вичерпується, перекривати всю глибину ТВД банально нічим. Гаманець рветься через реальність.
Привіт, конторо. Нездатність прикрити важливі локації від повільних дронів
Удару по Донецьку серед білого дня — по будівлі ФСБ на вулиці Університетській — завдали вкороченою до 200 км радіуса версією FP-2, що несе 105 кг вибухівки. Винесли поверх, випалили сервери, техніку, вбили і поранили понад 27 осіб (з них 12 офіцерів безповоротно) оперативного складу й управління.
Судячи з часу атаки, били під час традиційної для таких відомств наради о 08:00. Жирний такий ляпас усім, хто звик в органах відправляти за адресами броньовані «Урали», розстрілювати з кулеметів і катувати людей пасатижами.
І це абсолютний, еталонний маркер паралічу ППО. Донецьк не глуха провінція за Уралом, це місто-мільйонник, яке з 2014 року (вже 12 років!) накачували ешелонованою протиповітряною обороною. Там теоретично стоїть суцільний радіолокаційний купол. А тут летить величезна дура, завантажена понад ста кілограмами вибухівки. Летить високо (на висоті 500–1000 метрів), нахабно, серед білого дня, без маскування рельєфом, не ховаючись у складках місцевості й не покладаючись на нічну скритність. На будь-якому робочому радарі («Панцир», «Тор» або С-300) такий профіль польоту світиться, як новорічна ялинка, за 30–50 кілометрів. Це ідеальна, контрастна ціль, з великою ефективною площею розсіювання.
І якщо цей борт спокійно долітає до Університетської і заходить у вікно на ранкову нараду — то одне з двох:
— є сліпі зони: РЛС вибиті попередніми атаками, і над містом 10-кілометрові дірки, куди можна заводити важкі дрони, як по шосе;
— снарядний голод ППО: розрахунки бачать ціль на моніторах, але натискати на гашетку марно — пускові контейнери порожні, бо ракети відстріляли по хибних цілях, а дати нові тульські заводи не встигають.
Це криза, бо система дійшла до стадії латаної свитки. Щоб прикрити вогненний мазут на НПЗ у Туапсе (який давав експортний виторг) або стратегічні бомбардувальники в Енгельсі, парасольку ППО стягнули туди, оголивши штаби власної контррозвідки. Елітна каста, яка звикла почуватися безсмертними бенефіціарами людських життів у глибокому тилу, раптово виявила, що небо над ними відкрите, а їхня власна армія більше не може їх захистити. У системи просто вичерпався ресурс прикривати «поважних людей».
Самогубство «аналоговнєтів» (вигоряння С-400)
Крим і прифронтові зони показали головний парадокс: система, створена закривати небо, не може захистити навіть саму себе. Дивізіони С-400 «Тріумф» і С-300 вартістю від пів мільярда до мільярда доларів систематично випалюють касетними ATACMS (із сотнями суббоєприпасів), «Штормами» і не те що роями дронів, а кількома мідлстрайками. Коли ППО не може збити балістичну ракету розробки 1990-х років, що летить просто в РПН — це діагноз. І відновити ці дивізіони швидко неможливо: виробничий цикл одного радара займає 6–8 місяців, а компонентна база під жорстким санкційним пресом.
У підсумку вони втрачають «парасольки» швидше, ніж їх збирають. Список РЛС, які щотижня знищують і пошкоджують у Криму ГУР та СБУ (усі ці «Подльоти» і «Небо-М»), завбільшки із сувої Рамзеса.
Удари по аеродромах стратегічної авіації (типу «Оленья» за Полярним колом, за 1800 км) і заводах у Татарстані (1200 км) — це на десерт.
Бо це позорисько, аналогів якого у військовій історії просто немає. Дрони завбільшки з легкомоторний літак (на базі А-22 або «Люті» з розмахом крил до семи метрів) пиляють по 12–15 годин над територією РФ. Півтори тисячі кілометрів. На швидкості 150–200 км/год. Гудуть, як газонокосарки. Вони перетинають десятки областей, пролітають над базами, містами, трасами. Гори відео — і ніхто нічого не може зробити.
Для контрасту: минулого тижня був наліт на Дніпро — ППО працювала, хоч два дрони з двох десятків пробилися і влучили в житлові будинки. У них же абсолютна порожнеча.
Це доводить те, про що довго мовчали: РФ не має суцільного радіолокаційного поля. Воно вогнищеве. Стоять комплекси навколо Москви, палаців і кількох баз (прикриваючи максимум 10–15 % території), а між ними — сотні кілометрів сліпих зон, куди можна заводити цілі ескадрильї. Знаменита ешелонована оборона виявилася рідким пунктиром навколо дачі дідуся.
«Як ви там, нащадки?» — питає Матіас Руст.
«Усе, як ти любив за часів СРСР», — відповідають росіяни.
Усе це складається в єдиний чіткий пазл: російська ППО перетворилася на решето. І що більше вони намагаються затулити ці дірки, то дужче рветься в інших місцях латана свитка. І поки вони перейдуть на перехоплювачі дронів зі своїм корумпованим МО і закупівлями (що займе місяці), ми стрижемо з них залізну ціну. Як Рюрик частенько чинив з печенігами.