Що кажуть офіційна статистика і життя
Юрій Сось починав освітянську кар’єру 2014 року вчителем історії. Ступінь магістра він отримав в Острозькій академії, а після вів гуртки і кілька уроків на тиждень у школі. Протягом наступних двох років намагався знайти місце, де мав би повне навантаження. Та зі своїм предметом цю мету реалізувати не вдалося. Щоб утримувати сім’ю, Юрій паралельно працював у центрі, який підключав абонентів до інтернету. Несподівано допомогло саме це: в одному навчальному закладі міста звільнилося місце викладача інформатики.
— Оскільки я працював в інтернет-центрі і загалом цікавився комп’ютерними технологіями, то подав документи. Директор школи погодився взяти мене, але за умови, що я отримаю другу вищу освіту. Ось так з історика я перевчився на інформатика. Діти кажуть, що вийшло нормально, — сміється Юрій.
Він живе і працює в Дубні. Його зарплата, як і будь-якого вчителя, складається з двох частин. По-перше, це оклад, розмір якого залежить від кваліфікаційної категорії. Загалом їх чотири: вища, друга, перша та спеціаліст без категорії. Якщо оклад вчителя, який ще не має категорії, нині становить 5815 гривень, то, приміром, вищої — 7732 гривні. Окремою постановою 2018 року їх підвищили на 10 %. Далі на цю базу нараховують надбавки і доплати, премії, які забезпечують як державний, так і місцеві бюджети. За даними Інституту освітньої аналітики, ця частина становить фактично майже половину зарплати вчителя. Йдеться про надбавки і доплати, зокрема: за стаж, проходження сертифікації, педагогічні звання, класне керівництво, перевірку робіт учнів, завідування майстернями, кабінетами інформатики, спортивними залами, лабораторіями, обслуговування комп’ютерної техніки, роботу в інклюзивних класах, проведення позакласної роботи з учнями, за престижність професії.
— По-перше, деякі з них нефіксовані і мають вилку. По-друге, ті громади, які мають більший місцевий бюджет, які бережуть і цінують кадри, виплачують, скажімо, місцеву надбавку за престижність праці в розмірі 30 %, — каже вчителька математики, алгебри та геометрії Ольга Ензельт. — А хтось обмежується 5 %. Є громади, які дають премії за участь у конкурсах, за результати НМТ, роботи для Малої академії наук тощо. А хтось, навпаки, познімав доплату за зошити і завідування кабінетами або під час канікул не платить за класне керівництво. На практиці це створює різницю в зарплатах учителів, попри те, що ми всі працюємо в державних установах, усі підпорядковуємося Міністерству освіти і науки України, маємо єдину тарифну сітку.
Інший фактор — навантаження. Учительська ставка передбачає 18 урочних годин на тиждень. Але тут теж можуть бути варіанти.
Що ж про зарплати кажуть офіційні цифри? Державна служба статистики відзвітувала, що середня зарплата у сфері освіти у вересні 2025-го становила 16,9 тис. грн. Це найнижчий рівень з-поміж усіх видів діяльності і на 10 тис. грн менше за середню заробітну плату по Україні. За даними Інституту освітньої аналітики, у 2024-му зарплата педагогічних працівників закладів загальної середньої освіти була 17,3 тис. грн. А тепер відмінусуємо податки й отримаємо ще менш оптимістичну цифру, яка трохи не дотягує до 14 тис. грн.
— Приміром, моя зарплата за цей листопад чистими — 11 982 гривні, — каже Юрій Сось. — З цієї суми я отримую 20 % надбавки за стаж і мінімальні 5 % від Дубенської міської ради за престижність. Для виплати її в розмірі від 20 % до 30 % усій освіті міста, включно з дошкіллям, знадобилося, за різними розрахунками, від 2 до 5 млн грн — невелика сума порівняно із залишком бюджету в 40 млн грн з 2024 року. Такі пропозиції лунали на сесіях Дубенської міської ради, але більшість депутатського корпусу ініціативу не підтримали. Саме тому я прихильник того, щоб надбавки максимально заклали в оклад учителя.
Отже, трохи менше ніж 12 тис. грн отримує класний керівник 9 класу, учитель вищої категорії з 12 роками стажу і 21 годиною навантаження.
Плюс до цієї суми окремим платежем іде так звана президентська тисяча — доплата, яку запровадили з початку року за роботу в несприятливих умовах, а з вересня її підняли ще на тисячу. І хоча її збережуть у 2026-му, вона глобально не вирішує питання низьких зарплат учителів.
Той рівень, що є зараз, спонукає багатьох працювати на двох, а то й трьох роботах, визнає Ольга Ензельт. Або вчитель бере за можливості, скажімо, додаткове предметне навантаження, групу продовженого дня, гурткову роботу. Або працює репетитором чи в приватних освітніх центрах, які після обіду надають різні освітні послуги.
— Ось тоді він стає більш-менш, не скажу, матеріально успішним, але його зарплата дотягує до рівня трошки нижче від середнього. Знаю випадок, коли вчитель має 35 годин навантаження. За таких умов його зарплата наближається до 25 тис. грн. Але що на противагу цьому? Здоров'я в першу чергу, родина, стосунки і час на саморозвиток, який важливий в умовах активної фази реформ.
Додаткові години
Ольга Федотова почала працювати в школі ще на останньому курсі Харківського педагогічного інституту.
— Я була молода, і мені було складно. Як викладати? В інституті цього не навчають. Не вчать, як писати календарні плани, плани уроків. І в школі з цим теж не допомагали.
Тож за два роки вона пішла в декретну відпустку з думкою ніколи не повертатися до вчителювання. І майже дотрималася слова: працювала в різних приватних компаніях. Проте завжди брала активну участь у шкільному житті своїх дітей.
— Коли я переступала поріг школи, відчувала метушню і гамір — мені це дуже подобалось.
А далі все вирішила випадкова зустріч з першою вчителькою її дітей. Вона запропонувала Ользі спробувати себе на посаді вчительки молодших класів. До початку нового навчально року залишалося кілька днів, а знайти людину не вдавалося. На той час Ольга саме звільнилась і після невеликої паузи планувала шукати роботу. Тому вирішила ризикнути і вже наступного дня прийшла до директора школи. А 1 вересня 2014-го вийшла на роботу.
— Фактично я була тоді таким абсолютним нулем, — усміхається вона. — Але якось з перших днів відчувала себе на своєму місці. Зараз у мене вже третій випуск. За ці 12 років я отримала вищу категорію, нещодавно пройшла другу сертифікацію. Постійно навчаюсь і поки що не відчуваю вигоряння. Може, тому що не так довго працюю. І стільки ще є нового, чого можна вчитися і що дізнаватися. Плюс такий мій характер, діти вже дорослі, а в 50 років я вийшла заміж і в мене з’явився тил, скажімо так.
Багато років, крім основної роботи, Ольга займалась репетиторством. Зараз у своєму класі вона викладає всі предмети, крім англійської мови. Щоб вести інформатику, пройшла курси. А коли навчання було очним, то брала ще групу продовженого дня. Щоб отримати вищу зарплату, пояснює вона. Нині в неї 22 урочні години на тиждень.
— Я ніколи не відмовляюся від додаткового навантаження. Знала б англійську, мабуть, і її викладала б. Але в будь-якій школі це питання перемовин. Можливо, до мене лояльніше ставлення, бо я беру участь у конкурсах, пішла на сертифікацію. Завжди відгукуюсь на якісь прохання адміністрації. Тобто я не просто прийшла, провела уроки і пішла, я не відсторонена від життя школи, зокрема від педагогічного. Водночас знаю, що по школах за ці ставки часто б’ються, навіть є випадки, коли директорам дають хабаря за додаткові години.
Малі школи
Ще влітку балаклійський ліцей № 5, який працює онлайн, був на межі закриття через нові вимоги до дистанційного навчання.
— Але оскільки ті накази Міносвіти зрештою відмінили, то наш заклад, як і багато інших шкіл у місті, збереглися, — каже директорка ліцею Яна Глушко.
Але на нього чекають нові зміни через реформу старшої школи, що є продовженням більшої реформи «Нова українська школа» — у 2027-му вона має стати профільною. Зараз формують мережу академічних ліцеїв.
Тим часом балаклійський ліцей стане гімназією і 10–12 класів у ньому не буде. Тому 18 годин навантаження залишаться мрією для кожного вчителя, пояснює Яна.
— Наразі в ліцеї з цим усе нормально, але щойно ми перетворимось на гімназію, то кількість годин викладання для вчителів зменшиться. Оскільки цього року 10 клас уже пішов від нас, а 11-й ми випускаємо, то наступного року, наприклад, у вчителя української мови буде відразу мінус вісім годин, у вчителя фізкультури — мінус п’ять. Вони дуже постраждають, і повних ставок не буде майже ні в кого. Це відповідно несе скорочення заробітної плати. За цих обставин середнє навантаження вчителів ліцею вийде 12–15 годин. А нинішнє обіцяне підвищення окладу вполовину до кінця наступного року хіба компенсує втрати по годинах.
Нагадаємо, з 1 січня оклади вчителів мають збільшити на 30 %, а тоді ще на 20 % з 1 вересня. Таку логіку підвищення зарплат заклали в бюджет 2026 року.
Сама Яна Глушко як директор школи наразі отримує зарплату 16 тис. грн, при тому що до ставки директора вона має 9 годин навантаження, бо викладає мистецтво і трудове навчання.
— Зарплата моїх учителів, які мають великий досвід, звання, вищу категорію, стаж — може, 12–13 тис. грн. Одна наша молода вчителька, якій 30 років, теж отримує 12 тис. грн, але лише тому, що двічі пройшла сертифікацію і підвищила свою категорію. Тобто вона доклала багато зусиль, щоб мати ті гроші.
Оксана Рудя — директорка школи в Кудрівці, невеликому селі в Чернігівській області. Цього року вона може видихнути, бо закриття закладу вже не загрожує. Передбачаючи кризу через малу кількість учнів, до громади почали активно залучати сім’ї з дітьми, які мусили покинути свої домівки. У села є меценат, що викуповує порожні будинки — їх безкоштовно надають як житло. Попри близькість до російського кордону родини, які вже встигли поїздити по Україні, осідають тут. За два роки кількість дітей у школі збільшилася на 30 — зараз тут навчаються 73 дитини.
— Це процес дуже мобільний і складний. Люди ж переїжджають не з власної волі, комусь підходить, комусь ні. Приміром, минулого року до нас переїхали сім сімей, але кілька виїхали з різних причин. На їхнє місце приїхали інші.
Школа в Кудрівці була дев’ятирічною, але тут відкрили ще 10 і 11 класи, оскільки набрали достатню кількість дітей. Завдяки цьому навантаження зросло, а оскільки колектив невеликий — загалом 14 вчителів — його не розширювали.
— Якщо йдеться про викладання української мови і літератури, то це повне завантаження. Я, приміром, маю 12 годин англійської, але в початкових класах цей предмет читають початківці. Якщо це вчитель історії, то він читає ще й географію. Учитель-предметник може пройти курси, щоб викладати інший предмет і так збільшити собі зарплату. Математик може викладати фізику і астрономію.
На почаку минулого навчального року в Україні, за даними Інституту освітньої політики, понад 27 тисяч учителів викладали три і більше предметів. Левова їхня частка працює в сільській місцевості.
Педагоги в кудрівській школі завдяки залученню дітей і невеликому колективу мають свої ставку-півтори.
— Але це поки що. Ми всі розуміємо, що ще рік-два — і контингент учнів буде зменшуватися, — визнає Оксана Рудя.
З наступного року ситуація істотно зміниться не на краще і в Юрія Сося. Частково з тих самих причин.
— 10–12 класи матимуть не всі заклади. Наш, приміром, віддає десяті класи вже наступного року. І для мене це автоматично означає мінус три години викладання. Потім ми випустимо 11 клас. Це ще мінус півтори години. Врешті я залишуся з неповною ставкою 16,5 години.
До цього варто враховувати й те, що змінами до навчальних планів НУШ прибрали фіксовану кількість годин на більшість предметів, зауважує Юрій.
— Зараз у мене 9 клас, останній, що вчиться за старою програмою. Вона передбачає дві години інформатики на тиждень. Водночас у нушівській програмі є вилка від однієї до двох годин за рішенням школи. Директор розподілятиме ці години між педагогами. Цілком імовірна ситуація, коли, наприклад, вчителю фізики, який не у фаворі, залишать мінімальну кількість годин, а вчителю географії, з яким керівник у добрих стосунках, дадуть максимальну. Або, наприклад, клас сам більше тяжіє до гуманітаристики, ніж до природничих дисциплін, і щоб не втратити дітей, не спровокувати перехід в інші навчальні заклади на лояльніші програми, можуть вдатися до зміни навчальних планів. Це пройде через педраду — і на тому все. Загалом з моїм предметом ситуація виходить катастрофічна. Після запровадження профільної старшої школи інформатика як обов’язковий предмет залишиться тільки в 10 класі — година на тиждень. А в 11 і 12 класах її викладатимуть хіба в тих, хто обере профіль STEM.
Ці зміни — одне з пояснень, чому багато хто не сприйняв ідею Комітету освіти і науки нарешті збільшити мінімальний оклад до трьох мінімальних зарплат, але в обмін на підвищення навантаження.
Неприйнятна пропозиція
Під час голосування за бюджет на наступний рік Комітет запропонував відійти від моделі тарифної сітки та запровадити єдину ставку для всіх педагогів у розмірі трьох мінімальних зарплат, як того вимагає закон про освіту. Це було б майже 26 тис. грн.
Водночас надбавки згрупувати, залишивши за стаж, сертифікацію, за тип закладу освіти, коефіцієнти за адміністративні посади і мотиваційну надбавку до 20 % (за класне керівництво, перевірку зошитів, звання, підготовку олімпіадників). Плюс місцева надбавка, яку громади встановлюють самостійно. Тут без змін. Натомість це вимагало переходу з навантаження 18 годин на ставку до 22 годин.
«Більшість учителів і так працюють 20–30 годин, а молоді — навіть понад 30», — пояснював у фейсбуці народний депутат Роман Грищук.
— Можливо, ці цифри актуальні для великих міст. Але ми не можемо орієнтуватися виключно на них, — каже Юрій Сось. — У нас по місту є проблема з недобором дітей у класах. Середній показник по місту — 24–25 учнів. Відповідно маємо по одній-дві паралелі на кожен рік навчання. У київських же школах йдеться про чотири, а іноді і п’ять паралелей з класами по 30 учнів. У такому разі години для вчителя дійсно наберуться. Загалом, якщо все ж підуть шляхом збільшення навантаження, то зарплата за годину зросте. Але хто її отримуватиме і скільки буде таких учителів? Люди на повному навантаженні залишаться лише в популярних навчальних закладах і в закладах великих містах. У нас, приміром, з 35 вчителів 22 години наберуть 25. Але це за умови мультипредметності, коли, скажімо, вчитель фізкультури, можливо, отримає малювання, вчитель інформатики — історію. І головне питання: а за якими критеріями вирішуватимуть, кого лишати?
Про ті самі ризики говорить і Яна Глушко.
— Учителька початкових класів у нашій школі матиме ці 22 години, якщо вестиме у своїх дітей і фізкультуру, і англійську мову, і інформатику. Але куди ми подінемо цих профільних спеціалістів, якщо заберемо в них години? Тобто ми когось рятуємо, а когось топимо, інакше не вийде. Такою буде ситуація в школах на 200–300 дітей. Їх і малокомплектними не назвеш, але і забезпечити всім повну ставку нереально. Як директор я в цій ситуації мало що можу зробити. Якби не війна, то допомогла б міська рада. Але саме в цей момент рятувати вчителів буде нікому. А втримає їх у школі тільки безвихідь. Ми живемо в маленькому місті, і тут немає роботи, щоб людина покинула хоча б цю.
«Навіть якщо хтось має 18 годин і залишиться з ними, оплата в новій системі буде суттєво вищою», — переконував Роман Грищук.
Проте, на думку Юрія Сося, неповне тижневе навантаження дає великий простір для маніпуляції на місцях з кількістю годин.
— Людина, яка переходить на трудовий договір з неповним тижневим навантаженням, матиме фіксовану кількість годин лише на один навчальний рік. І вона може суттєво відрізнятися з різних причин, включно з настроєм директора. Зрештою, у вчителя може бути і 17 годин, і одна. І жоден закон не зобов'язує керівника дати йому по максимуму. Умовно, в школі працюють математик і фізик. Але математик має право за дипломом викладати фізику, а фізик ні. Тоді директор довантажує математика до 22 годин, залишає йому повну ставку, а людині, яка не має права вести суміжний предмет, сповіщає про те, що від сьогодні в неї 16, 12 годин або менше. А якщо вже оголосять процедуру скорочення, то залишатимуть людей, які мають більший досвід, а більший досвід має покоління 50+.
Молодь іде
Одним з головних аргументів на користь зміни моделі оплати праці називають необхідність залучати в професію молодь. За нинішньої системи стартувати молодому спеціалісту — без стажу, категорій, звань, а отже, більшості надбавок — доводиться з дуже низької бази. Це відлякує.
Скажімо, коли Юрій Сось починав кар’єру 2014-го, то входив у ті майже 18 % молодих учителів (віком до 30 років включно), які працювали в українських школах. Відтоді їхня кількість, за даними Інституту освітньої аналітики, скоротилася з 52 тисяч до 22 тисяч на початок 2024/2025 навчального року. А викладацький склад невпинно старшає.
Катерина Дубова вчилася на четвертому курсі педагогічного коледжу, коли знайшла вакансію вихователя початкових класів для групи подовженого дня. 19-річну студентку тоді, у 2018-му, прийняли на пів ставки в київський ліцей, де вона отримувала свої перші самостійно зароблені три з половиною тисячі гривень. Катерина усвідомлювала, на що підписується, обираючи фах учителя.
— Я знала, що буде невисока зарплата, але по-справжньому відчула це не відразу. Бо тоді була ще доволі мала, жила з батьками, і для мене це були як додаткові гроші на власні потреби.
Коли Катерина закінчила навчання в коледжі і вступила до університету, щоб отримати ступінь бакалавра, почала самостійне життя, то зрозуміла, як сильно не вистачає зарплати. Тому шукала інші підробітки.
— Мене влаштовувало, що є трудова книжка, я офіційно працевлаштована, а десь у магазині підробляю, — розповідає вона. — Я думаю, що молодь не йде зараз у професію насамперед через гроші. Якщо жити одному і самому все це тягнути, то дуже важко. Без додаткової роботи не обійтися.
Коли почалася велика війна, Катерину перевели на посаду асистента вчителя і наступні два роки вона працювала з дітьми з особливими освітніми потребами. Поки не знайшла позицію вчительки початкової школи й отримала у класне керівництво перший клас.
Додатково до цього працювала на пів ставки в групі подовженого дня, а також мала години малювання, музики. Тож за все заробляла десь 15 тис. грн. Якщо перевести в зайнятість, то це було 25 годин навантаження на тиждень.
— Я майже цілий день проводила в школі, іноді доводилось затримуватися. Приміром, група подовженого дня до шостої, а я йшла додому тільки о восьмій. Бо це перший клас, багато документів. Плюс ти весь час із малими дітьми. До цього теж треба було адаптуватися, як і до комунікації з батьками. Чесно, 15 тис. грн воно не вартувало. Та й гроші доволі швидко закінчувалися, потрібно було шукати ще одну роботу. А з таким графіком це проблематично.
Зараз Катерина знову працює вихователем групи подовженого дня і тим часом завершує навчання в магістратурі. Паралельно займається з дітьми, які виїхали за кордон і хочуть отримати український атестат. Сукупно це дозволяє їй заробляти до 20 тис. грн. Тоді як вихователька Катерина отримує близько шести тисяч гривень.
Вона розповідає, що серед її колег на кафедрі початкової школі багато молоді. Це і вчителі англійської мови, учителі-вихователі ГПД, асистенти вчителів, які працюють з дітьми з особливими освітніми потребами. У старшій картина протилежна. Якщо подивитися на статистику Інституту освітньої політики, то молодих найбільше серед викладачів англійської мови (майже 18 % з 22 тис. учителів), фізкультури (близько 16 %), інформатики та математики. Найменше у природничому блоці.
— Думаю, тут два пояснення. З одного боку, останнім часом у нас загалом багато гуманітаріїв. Не люблять математику, і це якась загальна тенденція, а якщо не любиш, то як викладати. З іншого боку, багато знайомих хлопців ішли в коледж 2018 року, саме щоб стати вчителями природничих і точних наук. Вони закінчили навчання з гарними результатами, влаштувалися на роботу, але оплата праці низька — і вони позвільнялись. Пояснювали, що як чоловіку і майбутньому батьку цих грошей їм недостатньо.
А ось початкова школа дає багато варіантів, каже Катерина.
— Ми йдемо викладати один предмет, але нас навчають педагогіки, англійської мови, фізкультури, інформатики. І в будь-який час учитель початкових класів може довчитися на якийсь конкретний предмет, щоб вести його окремо, отримуючи можливість дозаробити. Бо якщо ми вчимося на вчителя біології, до прикладу, то можемо викладати лише біологію. А щоб змінити це, потрібні час на навчання, гроші. І тому це, на мою думку, не дуже затребувано. А от спеціальність вчителя початкових класів я особисто з таким розрахунком і обирала, що будь-якої миті зможу швидко перевчитися і викладати щось інше.
Не самими грошима
— Те, що говорять про підвищення зарплати вчителям — це, звісно, позитивно. А той факт, що водночас з цим обговорюють збільшення навантаження, у принципі очікувано, — розмірковує Катерина Дубова. — Моя прабабуся була вчителькою української мови і літератури. Вона по селу завжди ходила з високо піднятою головою. Усі знали, що це Ніна Анатоліївна, вчителька від Бога. Її поважали. Зараз, коли чують слово «вчитель», то реакція часто така: «ой, що вона там робить, тільки каву п’є» або «що вона там вміє?». Навіть коли дають премію на 500 гривень вищу, то знаходяться батьки, які обурюються, чи не забагато. Є такі, що люблять стежити за витратами вчителя, за особистим життям. Це мінуси професії.
80 % опитаних педагогів під час дослідження «Освіторії» низько оцінили те, наскільки суспільство поважає їхню роботу.
Важливо розуміти, що йдуть зі школи не лише через гроші, каже Катерина.
— Ідуть від бюрократії, від учнів, від батьків, які не підтримують, не хочуть співпрацювати. Вони часто не усвідомлюють тої колосальної роботи, яка лежить на плечах учителя. Бо йдеться ж не тільки про навчання, а й про підтримку дітей, навіть виховання, адаптацію до соціуму. А це доволі складно, оскільки ти маєш ще 30 інших учнів. Дитину потрібно зацікавити, знайти до неї підхід, бо не всі мотивовані до навчання. І коли твою роботу знецінюють, то це неприємно. Ідеш на роботу з думкою, що сьогодні буде добрий день, якщо бодай чогось навчиш дітей. Приходиш у клас, а їм байдуже — оце найстрашніше. Намагаєшся до них достукатися. А тут ще байдужість батьків: «Не хоче, хай не вчить. Йому це, значить, не треба. Він гроші зароблятиме замість того, щоб відмінником бути».
Усі ці фактори впливають сукупно. І підходити до мотивації молодих учителів, на думку Катерини, теж варто комплексно.
Що тримає
Хоча від реалізації моделі, запропонованої Комітетом, відмовилися, проте не від самої ідеї реформувати систему оплати праці педагогів. У Міносвіти, як розповів в інтерв’ю LB.ua профільний міністр Оксен Лісовий, розробили чотири можливі сценарії. Вони передбачають варіанти рівномірного підняття зарплат, нерівномірного, стимулювання, наприклад, молодих учителів. Зі збільшенням навантаження, без збільшення навантаження. Кожен вимагає додаткового фінансування і передбачає певні наслідки. Обговорювати зі спільнотою це питання планують у першому кварталі 2026-го.
— Я реалістка і розумію, що не знайдеш ідеальної системи оплати праці. Одним сподобається, іншим ні. Одні звикнуть, інші ні. Універсальної моделі, яка всіх влаштовувала б одразу, не буде. І будь-яка реформа — це складно. Реформа в оплаті праці — це мегаскладно, — визнає Ольга Ензельт. — У цьому контексті мені, приміром, подобається львівська система KPI, яку розробили для оцінки роботи керівників шкіл — від неї залежить їхня зарплата. Цей підхід можна було б перевести і на вчителя. У деяких громадах є такі схеми доплат, які більше прив’язують зарплату педагога саме до результату, якого вдається досягти. Бо все ж це не завжди те саме, що стаж і кваліфікація. І це те, чого не вистачає нинішній системі.
Зараз учитель має щорічно підвищувати свою кваліфікацію і впродовж п’яти років до кожної наступної атестації повинен пройти 150 годин курсів. Тому мотивація працювати над самою ніби є.
— З іншого боку, суб'єктні стосунки теж ніхто не відміняв, — каже Ольга Ензельт. — Приходить час, коли засідає атестаційна комісія і під час обговорення можна почути: «Ця людина 20 років працює в школі, то, може, вже дамо їй ту вищу категорію чи того старшого вчителя». Водночас не в повній мірі оцінюючи професійні компетентності педагога. Я, приміром, методист. Не можу сказати, що я рано ним стала. Але є молоді люди, які вже вартують бути методистами, бо вони багато вчаться, їздять, багато впроваджують, мають високу результативність роботи і чудові відгуки від батьків і дітей. Є сучасні директори, у яких молодий учитель уже має вищу категорію, а ще пройшов сертифікацію, і це класно, але такі випадки радше винятки, ніж закономірність, і нам до цього ще треба йти.
Зворотний бік атестації — сертифікатоманія.
Тут особливу роль зіграв ковід, коли почалася ера дистанційного навчання, вважає Ольга Ензельт.
— Не завжди сертифікат свідчить, що людина підвищила кваліфікацію. Бо якщо треба йти і вчитися очно, це вимагає часу. А онлайн достатньо підключитися, вимкнути камеру і займатися своїми справами. Тому можна помітити, що вчителі проходять усі пропоновані курси й вебінари. А сертифікати зараз дають майже всі. Мені особисто імпонують ті, хто дає сертифікат тільки після виконання підсумкового завдання, і це далеко не завжди тест. І якщо говорити про вчителя, який прийшов у професію вчити, то справжніх можливостей для розвитку достатньо. Питання в тому, яку мету перед собою ставиш. Чи ти хочеш мати сертифікати замість, даруйте, шпалер, чи дійсно це заради підвищення кваліфікації, бажання освоїти нове. А для цього треба мати кінцеву мету, кінцевий образ — яким учителем ти себе бачиш.
Сама Ольга Ензельт, яка викладала в тернопільських школах, у 2023-му долучилася до колективу Покровської школи № 9, а із серпня 2025 року працює методисткою освітнього центру «Школа супергероїв», прийшла у професію завдяки своїй першій вчительці.
— Це для мене приклад, який я пронесла зі собою впродовж усього життя. А потім, звичайно, мої вчительки фізики та математики. Я ж спочатку мріяла про те, як стану вчителькою початкових класів, але моя викладачка фізики колись сказала: «Олю, ну ти що, все життя будеш учити букви від А до Я? От фізика, математика — там усіх задач не перерозв’язуєш. Попри всі негаразди в 1990-х роках, у 2000-х, коли місяцями не давали зарплати, я жодного разу не пошкодувала про обраний фах. Бо педагогіка — це особлива магія. Коли, наприклад, я приходжу після канікул або дуже давно пояснила тему, а потім запитую її, а дитина відповідає правильно — щастя більшого немає. Якщо я хоча б одного учня навчила, значить, недаремно провела свій час. І попри низькі заробітні плати, неналежне ставлення до професії вчителя, ще не було такого року, щоб на педагогічні спеціальності не подали жодної заяви. Отже, юнаків і дівчат усе ж таки щось кличе в цю професію.
Більшість свій вибір пояснюють саме бажанням навчати, любов’ю до дітей, як свідчить дослідження «Освіторії». Звісно, є й ті, хто пішов, бо більше нікуди. За місця на педагогічні спеціальності немає високої конкуренції, відповідно і шанси потрапити туди високі. А прохідний бал з року в рік знижується.
— Знаєте, я вже не пам'ятаю, хто саме, але на зібранні педагогів хтось сказав: «Є люди в педагогіці, які працюють і будуть працювати, не дивлячись на рівень заробітної плати, бо вони прийшли в професію не за гроші, а за ідею, за майбутнє, через те, що вони люблять цю роботу, вона приносить їм кайф. А є люди (на жаль, ми маємо теж це визнати) випадкові, які працюють, бо треба ж десь працювати. І як не підвищуй їм зарплату, вони краще працювати на стануть. Ну але ми орієнтуємося все ж не на них.
***
Цього року Катерина Дубова пройшла сертифікацію на другу категорію вчителя. Так само вона сподівається отримати в класне керівництво перший клас. А магістратура — це її вкладення в майбутнє. Бо однією з умов атестації педагогом вищої категорії є диплом магістра.
— Я все ж вірю, що професія вчителя знову стане престижною. У будь-якому разі поза нею я себе не уявляю. І вчити дітей — це те, що мені вдається. Та й взагалі я не звикла опускати руки.