Якою бачать старшу школу після реформи
По-перше, трирічною, по-друге, профільною. Тобто учень має визначитися відповідно до своїх уподобань і планів на майбутнє, за яким напрямком навчатиметься. Водночас 10 клас радше адаптаційний, тож раптом щось піде не так — профіль можна змінити.
Власне, тих, хто не обрав професійної освіти, навчатимуть у академічних ліцеях (ще як опція є спеціалізовані заклади: наукові, мистецькі, спортивні, військові та фахові коледжі). Саме таку ідею закладають автори реформи. Кожен ліцей має запропонувати на вибір щонайменше три профілі в межах трьох кластерів: мовно-літературний, STEM і суспільно-гуманітарний. Щоб допомогти дітям зорієнтуватися, у школах повинен з’явитися кар’єрний радник.
Предмети й курси з обраного напряму учень вивчатиме поглиблено. Частину зможе обрати сам. Так само буде можливість обрати їх і поза профілем. З кожним роком кількість годин, відведених на вибіркові предмети і курси, більшатиме. Водночас поменшає число обов’язкових предметів.
На практиці навчання має проходити переважно в групах, оскільки теоретично в кожної дитини буде свій набір дисциплін. Тож у групі перетинатимуться учні з різних класів і навіть з різних паралелей, а сам клас при цьому перетвориться на більш формальну сутність.
— Батьки, для яких освіта мала значення, і без цієї реформи шукали для дітей профільне навчання в старших класах. Оскільки в цьому віці ідея вивчати 22 предмети вже погана, а хороша — вивчати поглиблено те, до чого дитина відчуває схильності і чим вона готова займатися в майбутньому. Тому, правду кажучи, реформа має абсолютно правильну світлу мету — дати цей шанс усім дітям, створивши відповідну інфраструктуру, — каже співзасновниця громадської організації «Смарт освіта» Іванна Коберник.
Зміни в змістовій частині тягнуть за собою й інші. Щоб реалізувати концепцію, ліцей має бути великим. І тут найцікавіше. За розрахунками авторів реформи, закладу необхідно мати спроможності сформувати 12 груп по 8 учнів щонайменше. З такою кількістю реально забезпечити вибір дисциплін, які вивчатимуть поглиблено в межах обраного профілю, додаткових предметів поза ним і водночас дати нормальне навантаження вчителям.
Якщо перевести це в зрозуміліші категорії, то фактично йдеться про 288 учнів на трьох паралелях, або чотири класи по 24 учні (але не понад 30) на паралелі. І це мінімальний поріг.
Власне саме ці цифри і заклали 2020 року в законі про загальну середню освіту. Проте у 2021-му, за тодішнього міністра освіти і науки Сергія Шкарлета, реформу фактично відкотили назад, суттєво пом’якшивши вимоги до наповнюваності ліцеїв, — не менш ніж два класи на паралелі за трьома профілями. Це перетворило профільну освіту на профанацію, каже Іванна Коберник.
Далі на кілька років забули про це. Зрозуміло, що після повномасштабного вторгнення було не до того. Проте в березні 2025-го депутати зареєстрували законопроєкт, яким хочуть усе ж повернути норму для ліцеїв про поділ на групи і збільшення мінімальної кількості учнів у класі. У цьому ж законопроєкті є жорстка вимога відокремити початкову школу від ліцеїв. Правда, за кілька тижнів з’явився компромісний варіант, у якому її немає.
Обидва законопроєкти встановлюють для громад строки формування мережі комунальних ліцеїв до 1 вересня 2025 року. Хоча насправді цей процес мусили завершити ще у вересні минулого року, як того вимагає закон про середню загальну освіту.
— Тож зараз маємо спроби повернути реформу на ті рейки, які планували від початку. Тільки з одним нюансом: тоді реформа не передбачала повномасштабної війни. І виклик у тому, як врахують нові обставини, — пояснює Іванна Коберник.
Так чи інакше, але процес формування мережі академічних ліцеїв іде.
Як це відбувається
За статистикою, у середньому 65 % випускників 9 класу переходять у старшу школу. Це пов’язано і з певними стереотипами щодо профтехів, і з традиційним бажанням для нашого суспільства здобути саме вищу освіту. І хоча в МОНі налаштовані дещо змінити нинішнє співвідношення на користь професійної освіти, але зараз, моделюючи мережу, враховували, що дві третини з 420 тис. дев’ятикласників у 2027 році оберуть академічні ліцеї, які є сходинкою до вищих навчальних закладів.
Інший важливий критерій уже згадували — мінімальна наповнюваність закладу має бути 288 старшокласників. Ще один пріоритет — за змогою старша школа відокремлена від молодшої та середньої, щоб забезпечити старшокласникам відповідний навчальний простір. У зв’язку з цим багато шкіл І-ІІІ ступенів втратять 10–12 класи і стануть гімназіями, де учні навчатимуться до 9 класу.
— Саме з такими цифрами й умовами ми прийшли в департаменти освіти кожної області, а ті — в тергромади. Пояснювати все ми мали ще три роки тому, рік тому — зайнятися мережею. Але так склалося, що всі процеси йдуть одночасно. З одного боку, треба переконувати тергромади в необхідності реформувати старшу школу, а з іншого, відбувається планування мережі академічних ліцеїв під майбутні зміни. І для більшості людей воно як шура-буря-вінегрет, — визнає Павло Остапенко.
Він супроводжує процес моделювання як національний експерт швейцарсько-українського проєкту DECIDE. Як пояснює сам Павло, перебуває «десь між обласними адміністраціями, які подають свої пропозиції майбутньої мережі, і МОН, який їх отримує».
Очевидно, що не всі заклади зможуть набрати кількість учнів, необхідну, щоб створити академічний ліцей, тож у багатьох випадках йтиметься про укрупнення. А тоді важливо витримати критерій доступності. Тож попередньо визначили умовну граничну відстань до ліцею, яка не має перевищувати 30 км (на цьому місці багато батьків напружилися). Зона для щоденного довезення складатиме приблизно 10 км. В інших випадках дітей планують розміщувати в пансіонах. За попередніми розрахунками, каже Павло Остапенко, таких треба близько двохсот. Хоча, приміром, нардеп Сергій Колебошин, автор одного законопроєкту, у подкасті «Що там із НУШ» озвучував цифру 20 пансіонів, посилаючись на інформацію від міністерства.
За словами Павла Остапенка, у зону 10–30-кілометрової доступності до проєктних академічних ліцеїв, які нині подали області разом з тергромадами, потрапляють приблизно 5–7 % учнів залежно від області. Але все одно є ще приблизно 2 тис. дітей, переважно в Чернігівській і Сумській областях, де щільність розселення невисока, для яких відстань до закладу буде навіть більшою.
Щоб ми уявили планування мережі, Павло Остапенко наводить приклад кейсу про стандартну область Х. Місцева влада пропонує мережу з 150 ліцеїв — 50 професійних і 100 академічних. Від шкіл, з яких планують зробити академічні, моделюють зони доступності 10 і 30 км. Потім рахують, скільки дітей у кожній зоні доступності для щоденного довезення, скільки для пансіону. Далі місцева влада отримує фідбек: тут недостатньо закладів, а тут їх забагато.
— Тобто якщо зараз громада утворюватиме чотири академічні ліцеї на 200–250 дітей замість одного, то вони просто витратять свій ресурс і не матимуть необхідного ефекту. Громада може не дослухатися до наших пропозицій. Тоді ми такі заклади позначаємо, умовно, маркером — тут проблема і тут не досягнуть для учнів можливості вибору профілю, тобто нічого не зміниться, крім вивіски, і, як не дивно, в цьому буде винне не міністерство, а місцева влада, — пояснює Павло Остапенко.
На практиці це виливається в різні ситуації. Павло розповідає: в Південноукраїнську, де зараз п’ять шкіл, з 2027 року працюватимуть чотири гімназії до 9 класу і один відокремлений академічний ліцей, який забиратиме до себе всіх старшокласників. У ньому навчатимуться близько 800–900 учнів. Або ж протилежний приклад: у Козятині (Вінницька область) нині шість шкіл І–ІІІ ступеня, а проєктна кількість учнів — близько 900 на всіх. Попри це, в чотирьох із шести планують сформувати академічні ліцеї. Чи візьмемо Шептицьку громаду Львівської області з її 23 школами. У самому місті їх дванадцять, лише одна — це ліцей ІІІ ступеня. У ньому вже навчаються більш ніж 600 учнів у 10 та 11 класах. Загалом же в громаді будуть два відокремлені академічні ліцеї, одна суто початкова школа, інші заклади навчатимуть дітей з 1 по 9 клас. Тобто це приклад уже реформованої мережі.
— Загалом те, що нам подали громади, ми прискіпливо проаналізували, — розповідає Павло Остапенко. — І в більшості випадків вони підійшли до питання конструктивно і спланували мережу нормально.
Проблемних закладів наразі трохи більше ніж сотня. Загалом же в Україні буде близько 1,9–2 тис. академічних ліцеїв. Уже зараз у планах областей створити 1748 академічних ліцеїв, але на карті не вистачає, приміром, закладів Києва і Харкова, оскільки тамтешні департаменти освіти не подали інформації. Натомість мережу вже затвердили дев’ять обласних рад і начальники сімох обласних військових адміністрацій.
Чи будуть ліцеї відокремлені від молодшої школи, як того жорстко вимагає один законопроєкт? Схоже, нинішнє моделювання цього не передбачає. За словами Павла Остапенка, є близько 900 закладів, які не матимуть іншого варіанта, як залишити і початкову школу, і середню, і ліцей.
— І це не виняток. Це реальність, з якою ми не можемо боротися. Точніше можна було б будувати окремі корпуси, але це також нераціонально. А жорстка вимога відокремлювати ліцей від молодшої школі, на мою думку, зайва, — пояснює він.
Слабкі місця
Критерії формування мережі, звісно, критикують найбільше. І цілком очікувано, що після появи відповідних законопроєктів прокотилася хвиля невдоволення. Зовсім скоро оприлюднили і петицію з вимогою зберегти шкільну мережу. Бо 288 дітей у 10-12 класах — «це просто недосяжний і штучний бар'єр для більшості ліцеїв, який повністю ігнорує реалії нашої країни, — писали її автори. — <...> Сільські, селищні і навіть частина міських громад не зможуть відповідати такому драконівському критерію». 25 тис. необхідних голосів вона зібрала за тиждень.
У міністерстві наголошують: школи не закриватимуть. Якщо це і стається, то причина не в реформі, а в демографії.
Водночас законопроєкти передбачають, що ліцеї, які не дотримуватимуться вимог, втратять державну субвенцію. Але, каже Іванна Коберник, перш ніж погрожувати, варто було б усе ретельно порахувати. Уже зараз від деяких громад чути думки, що їм буде дешевше самим оплачувати зарплати вчителів, ніж фінансувати довезення, харчування і проживання дітей.
З приводу побоювань, що діти із сільської місцевості втратять доступ до старшої школи, чиновники наводять такі аргументи: ліцеї будуть відповідно до плеча довезення, а через те, як є зараз, уже, за результатами PISA, ці учні відстають від однолітків з міст на чотири роки. У великих ліцеях вони зможуть отримати кращу підготовку.
— На мою думку, для сільських територій неприйнятна жорстка норма про обов'язкове розділення трьох ступенів. Багато громад створили чимало хороших опорних шкіл, уже оптимізували мережу, довезення, забезпечили велику наповнюваність школи і, відповідно, вищу оплату праці вчителів. Нерозумно таку школу розділяти, — пояснює Іванна Коберник. — Уже є десятки громад, які переформатували мережу, дбаючи про якість освіти.
Але, звісно, найбільше питань викликають спроби сформувати мережу в прифронтових громадах, які за безпековими умовами навіть між собою дуже різняться. Є думка, що впроваджувати реформу варто поетапно, адже надто багато невідомих та інших викликів, а ситуація постійно змінюється. Проте прифронтові регіони поки що роблять усе, що й умовно безпечні, — моделюють свою мережу.
— Маємо це робити, бо якщо ні, то ніби відмовляємося від цих територій, — пояснює Павло Остапенко. — Ми ж не можемо обділити дітей і сказати: «За 100 км від лінії фронту ліцеїв не буде. Усе, освіта тут зупиняється». Це нечесно щодо цих дітей, їх, навпаки, треба підтримувати ще більше. Я спілкувався зі всіма директорами департаментів освіти прифронтових областей, і тут треба розуміти, що кожна має свої особливості. І в Дніпропетровській області — одна картина. У Сумській і Чернігівській — інша, а в Харківській, Запорізькій і Херсонській — ще якась. Приміром, у Запоріжжі розробили два варіанти мережі. Одну — в межах вільних територій, а іншу — виходячи з повної деокупації та враховуючи ту демографію, якою вона була. Зрозуміло, що це треба буде коригувати. А якщо в тому самому Вільнянську діти навчають онлайн, то і ліцеї так само працюватимуть онлайн.
Свої плани подали навіть Луганська і Донецька області, але в межах тих територій, які не були окупованими з 2014 року. Та за нинішніх обставин до прийнятих рішень варто ставитися критично. Бо взагалі невідомо, як це стосуватиметься реальності.
— У нас є вісім областей, у яких тривають воєнні дії, і фронт, на жаль, рухається. Навіть якби зараз з’явилося якесь прекрасне рішення, що всім подобалось би, поки в нас гаряча фаза війни, казати, що воно на 100 % доживе до 2027 року, було б наївно. Тому маємо прораховувати різні варіанти. Мені здається, головне, що мала б зробити Верховна Рада — відмовитися від ідеї, що може бути якесь одне рішення на всіх, — каже Іванна Коберник.
Автори законопроєкту кажуть, що винятки будуть і їх регулюватиме постанова Кабміну. Але одним нормативним документом навряд чи можна врахувати всі особливості. Натомість є багато громад, де не вирішені зовсім інші проблеми. Приміром, Харківська область величезна, але вона майже вся працює онлайн і тільки буде виходити в змішаний режим. Те саме стосується Херсонської та Запорізької областей.
— Як можна вимагати від Херсонської області сказати, де буде їхній ліцей на 300 дітей? Насправді хотілося б почути зрозумілу державну політику, як на цих територіях узагалі забезпечуватимуть щось, що можна назвати системною освітою. Так, там будують підземні школи — це важливий правильний процес. Але навіть за нинішніх, достатньо великих вкладень це рішення для тисяч дітей, а очної шкільної освіти там потребують сотні тисяч. І навіть якщо станеться якесь диво і, умовно кажучи, омріяне припинення вогню відбудеться відносно скоро, то через два роки ми навряд чи зможемо говорити про повну відбудову освітньої інфраструктури. Тому в контексті реформи старшої профільної школи в прифронтових регіонах хотілося б обговорювати більш реалістичні речі, — каже Іванна Коберник.
А як щодо інших ризиків
Якщо відволіктися від технічних моментів і зануритися в змістовну частину, то там теж не все так просто.
— Загалом напрям реформи правильний: зараз учні сильно перевантажені предметами. І з якогось моменту мусять зосереджуватися на тих, що їм потрібні для подальшого руху, — каже директор Маріупольського ліцею міста Києва Андрій Голютяк. — Плюс необхідна якісна підготовка за профільними предметами. Це те, що має змінити реформа. Але все ж є нюанси. Зараз багато шкіл переназивають ліцеями. Хоча річ же не у вивісці, важливий педагогічний склад. Я, приміром, прихильник того, що старша школа має бути відокремлена. Бо підготовка вчителя 5–9 класів зовсім інша, ніж підготовка вчителя профільної старшої школи. Якщо в першому випадку більше уваги приділяють методиці викладання, то в другому важливе глибоке знання свого предмета.
Не кожна школа може бути академічним ліцеєм, погоджується керівник Офісу впровадження НУШ при МОН Ігор Хворостяний.
— І коли місцева влада пропонує, який заклад стане ліцеєм, то вона розуміє, що школа А має менше потужностей, менший кадровий потенціал, менше висококваліфікованих учителів, здатних викладати курси поглиблено. І логічніше, щоб це була школа Б, бо вона має більше спроможностей. Це перша теза. Друга теза — будь-яка реформа не робиться за рік. Складно собі уявити, що в нас одразу оберуть як ліцеї найкращі заклади. Так не буде, — визнає він.
Або ж візьмемо засадничу ідею реформи — профілювання ліцеїв. Тут міністерство ніяк не обмежує свободу вибору для закладів. Тобто не буде переліку профілів, з якого вони муситимуть щось обрати.
— Інакше ми вбиваємо право місцевої громади визначатися. До того ж ми не можемо під одну лінійку виміряти абсолютно всю специфіку громад і самих закладів, — пояснює Ігор Хворостяний.
Та, зрештою, на визначення профілів впливатиме багато факторів, у тому числі запит учнівства, наявні ресурси, кадри.
Той самий Маріупольський ліцей, єдиний заклад з усіх шкіл Маріуполя, який зміг фізично відкритися після релокації, від початку заснування функціонував як багатопрофільний ліцей, де навчалися старшокласники. У найкращі свої роки там пропонували на вибір п’ять профілів: два профілі іноземних мов з-поміж англійської, німецької та французької, фізико-математичний, інформаційні технології та історико-правовий. Періодично пробували робити біолого-хімічний напрям, але, на жаль, він був не настільки затребуваний серед учнів.
— Я до того, що в тій математиці, яку закладають в основу формування ліцею, є свої небезпеки. Зараз у нас почався новий набір — і ми бачимо цю картину: на іноземні мови йде багато дітей. З цим проблем немає. Те саме з IT. Уже є 20 дітей, але п’ять з них хочуть на фізмат. За нинішніми нормами, якщо є п'ять учнів, то ми можемо відкрити клас. За новими — ні. Діти муситимуть шукати або інший заклад, або йти в інформаційні технології. Але тоді, з одного боку, ми їх втрачаємо для фізики й математики. З іншого, наші викладачі фізики і математики, які могли б стільки дати дітям, залишаються, згрубша кажучи, без роботи. Тобто є вагомі ризики для непопулярних напрямків, зокрема для природничих наук. І це одна з таких найбільших проблем, яку ми бачимо. Але ж втрачати ці спеціальності очевидно не можна. Тому тут треба, напевно, шукати якийсь інший підхід.
Питання і справді в тому, чи не станеться так, що заклади будуть підлаштовуватися під уподобання учнів, щоб виконати умови наповнюваності і не втратити фінансування. Приміром, зараз більш ніж половина ліцеїв має гуманітарне спрямування. Воно популярне й не вимагає великих ресурсів, як облаштування фізичних чи хімічних лабораторій. Тож вибір без вибору — цілком можливий сценарій.
У міністерстві усвідомлюють, що може бути перекіс у бік того чи іншого кластера. Тому заклали певні запобіжники: департаменти освіти мають стежити за представленістю кластерів, у кожній області мають бути всі три. Але тут негативну роль може зіграти фактор відстані до омріяного ліцею. І найбільше він впливатиме на дітей із сільської місцевості.
Проте є й інша обставина, яка обмежує, — вчительство.
— З одного боку, в педагогіку не хочуть йти масово. І ми прекрасно знаємо, які порогові бали на педагогічні спеціальності. А з іншого, є диспропорції в кількості вчителів, наприклад, української мови і літератури і вчителів фізики і математики. І забезпечити цих фахівців — це центральна потреба, в яку потрібно інвестувати, — визнає Ігор Хворостяний. — Ми зараз не намагаємося намалювати якусь ідеальну картинку світу і сказати, що завтра вона буде такою. Ні. Ми чудово розуміємо виклики і пропрацьовуємо різні варіанти. Але для цього нам і потрібна мережа, щоб знати, яких саме фахівців ми потребуємо і куди необхідно спрямувати кошти в першу чергу для досягнення мети.
Який ступінь готовності до впровадження змін
Якщо всі заплановані зміни зрештою відбудуться, у 2027 році по всій країні маса учнів муситиме переходити із закладу в заклад. До речі, включно з нинішніми восьмикласниками, які не потрапляють у НУШ, але свій випускний, 11 клас закінчуватимуть у 2027-му. Ці масштабні процеси справді вимагають, по-перше, управління, а по-друге, комунікації. Розповідати про реформу старшої школи МОН уже почало. А з 1 вересня 2025-го стартує перший етап її пілотування — і 30 закладів працюватимуть за новими правилам. На другому етапі до пілоту приєднаються ще більше ліцеїв.
Щоб втілити ідеї, треба мати всі програми і щонайменше пронавчати вчителів, забезпечити школи обладнанням. З того, що є зараз: затверджений державний стандарт профільної середньої освіти; громадське обговорення пройшов проєкт типової освітньої програми для 10-12 класів — у її межах розробили готові рішення, як реалізувати той чи інший профіль, але водночас для шкіл залишили можливість видозмінювати їх під свої потреби; також є проєкти окремих модельний навчальних програм, але далеко не всі — а ті, що є, ще не пройшли грифування.
— Це все попереду. Але це не так, коли вже 1 вересня, а ми тільки звертаємося до авторських колективів для розробки, — каже Ігор Хворостяний. — Ну і важливо те, що всі ці рішення пройдуть через пілот і ми зможемо отримати зворотний зв’язок, а вже потім запускати для всіх.
Те, що є пілотування, це добре, каже Іванна Коберник. На її думку, варто було б піти шляхом пілотних регіонів, бо, по правді, ніщо не заважає, наприклад, Івано-Франківській, Рівненській чи Вінницькій областям запустити повноцінне пілотування реформи. І будуть школи, які стануть хорошим прикладом у всьому. Будуть і протилежні історії, і ці уроки допоможуть уникнути загальнонаціональних помилок.
— Якщо говорити про більш загальний результат по країні, то близькість реалізації реформи до хорошого результату дуже сильно залежатиме від реалістичності вимог, які висунуть перед школами, — пояснює Коберник. — Якщо вимоги підтвердять розрахунками, реальною підтримкою, а не щось типу «в законі так написано, а ви викручуйтесь, як хочете», то це спрацює.