Отже, можемо стверджувати, що море більше не «синє».
ВМС країн, що оперують у Північній Атлантиці, Північному та Балтійському морях, говорять про відмову від класичного поділу на «мир» і «війну». Майже всі стверджують, що море тепер сіра зона, де в осяжному майбутньому діятимуть гібридні флоти:
• атаки відбуватимуться без оголошення війни;
• противник діятиме, використовуючи цивільні судна, дрони, підрядників;
• ключовими цілями стануть інфраструктура, дані (інформація) та довіра, а не кораблі.
Море більше не розглядають як окремий театр бойових дій. Воно стає частиною багатовимірного простору, де одночасно працюють флот, авіація, кіберпідрозділи, космічні системи й берегові служби.
Малий флот — велика ефективність
Друга спільна тенденція — відхід від культу великих платформ:
• безпілотні надводні й підводні системи;
• модульні кораблі;
• розподілені сенсорні мережі;
• автономні або напівавтономні рішення.
Логіка проста — краще мати багато «очей» і «рук», ніж кілька дорогих і вразливих кораблів. Це особливо помітно у країнах Скандинавії, де географія (шхери, вузькі протоки, мілководдя) буквально змушує думати асиметрично.
Північний підхід: вижити і стримати (Данія, Фінляндія, Швеція, Норвегія)
Для північних країн характерна спільна ідея: флот існує не для демонстрації сили, а для виживання і стримування.
Ключові акценти:
• захист власних вод і портів;
• контроль вузьких морських районів;
• швидке реагування, а не далекі походи;
• тісна інтеграція з береговою охороною та цивільними структурами.
Командувач ВМС Швеції контрадмірал Йохан Норлен зауважив, що завдання ВМС майбутнього — не домінувати на морі, а забезпечити стабільний морський трафік.
Особливо показові шведський і фінський підходи: берегова охорона не правоохоронний орган, а фактично стає частиною системи оборони. У сірій зоні саме вона часто першою стикається з загрозами — від диверсій до саботажу інфраструктури.
Норвегія і Нідерланди: удар як частина системи
На цьому тлі вирізняється підхід Норвегії та Королівського флоту Нідерландів. Тут увагу приділяють передусім ударним можливостям, але не в класичному сенсі.
Йдеться не про масовані атаки, а про:
• точкові удари;
• глибоку інтеграцію із союзниками;
• використання флоту як елемента загального стримування НАТО.
Флот розглядають як частину складного механізму, де він не воює сам, а доповнює повітряні, сухопутні й інформаційні компоненти.
Британська модель: гібридний флот
Найбільш концептуально оформлений підхід демонструє Велика Британія, котра вживає термін Hybrid Navy.
Це флот, який:
• постійно діє нижче від порогу війни;
• поєднує військові, технологічні й інформаційні інструменти;
• працює з приватним сектором і союзниками;
• готується не до однієї великої війни, а до постійної конкуренції.
Британський підхід найближчий до ідеї керування конфліктом, а не розв'язання його силою.
Multidomain: війна як система
Multidomain warfare (збройна боротьба в декількох вимірах одночасно) — важливий зсув мислення. Війну більше не сприймають як суму операцій. Це єдина система, де:
• сенсори важливіші за платформи;
• інформація цінніша за вогневу міць;
• швидкість прийняття рішень визначає результат.
Флот у цій логіці один з вузлів мережі, а не самодостатня сила.
Що це означає насправді?
Аналіз почутого дозволяє зробити простий висновок: європейські флоти готуються не до великої морської битви, а до довготривалої, малопомітної і виснажливої боротьби.
Це боротьба за:
• критичну інфраструктуру;
• морські комунікації;
• інформаційну перевагу;
• контроль над ескалацією.
І саме в цій логіці безпілотні системи, берегова охорона й гібридні інструменти стають важливішими за тоннаж кораблів і кількість ракет у них на борту.
Замість висновку
Морська війна майбутнього не почнеться масованим ракетно-авіаційним ударом авіаносної групи. Вона почнеться з дивного інциденту, пошкодженого кабелю, безіменного дрона і запізнілого політичного рішення. І, схоже, саме до такої війни європейські флоти готуються вже зараз.