Манчестер, Англія, середа, 19 червня 1912-го. «Любий Гаральде! Схоже, я дізнався дещо про будову атома», — написав Нільс Бор молодшому братові. «Нікому про це не розповідай, — застеріг він, — інакше я не зможу писати тобі так часто». Мовчання було важливим для Бора, адже він сподівався зробити те, про що мріє кожен учений: підняти завісу над «крихтою реальності». Робота ще залишалася, тож Бор повідомив братові: «Я дуже хочу закінчити її якомога швидше, і щоб зробити це, взяв кілька днів відпустки в лабораторії (це також таємниця)». Двадцятишестирічному данцеві знадобилося значно більше часу, аби перетворити свої нові ідеї на три статті під загальним заголовком «Про будову атомів і молекул». Перша стаття, яка вийшла друком у липні 1913‐го, виявилася воістину революційною, адже Бор увів квант безпосередньо в будову атома.
***
Нільс Генрік Девід Бор народився в Копенгагені 7 жовтня 1885‐го, у день народження матері, якій саме виповнилося 25 років. Еллен повернулася до затишного батьківського дому, щоб народити там другу дитину. Будинок на брукованій вулиці Вед Странден, 14, розташований навпроти палацу Кристіансборг (резиденції парламенту Данії) був одним із найрозкішніших маєтків міста. Батько Еллен, банкір і політик, був одним із найбагатших мешканців Данії. Хоча Бори жили там недовго, це був перший із низки величних, розкішних будинків, де мешкав Нільс протягом життя.
Кристіан Бор був відомим професором фізіології в Копенгагенському університеті. Він зʼясував роль вуглекислого газу у вивільненні кисню гемоглобіном, а також вивчав процес дихання. За ці роботи його висунули на Нобелівську премію з фізіології або медицини. З 1886‐го до передчасної смерті Кристіана Бора в 1911 році, коли йому було всього 56 років, родина жила в просторому помешканні в університетській Академії хірургії. Розташована на найфешенебельнішій вулиці міста, за десять хвилин ходи від місцевої школи, ця будівля була бездоганною для дітей Бора — Дженні, на чотири роки старшої за Нільса, та Гаральда, на півтора року молодшого. Завдяки трьом покоївкам і нянечці діти мали комфортне, привілейоване дитинство, далеке від злиденного й перенаселеного середовища, де жила більша частина мешканців Копенгагена, населення якого неухильно зростало.
Завдяки академічній посаді батька та соціальному становищу матері частими гостями в домі Бора було багато провідних учених, письменників і художників Данії. Троє з них, як і старший Бор, були членами Королівської академії наук і літератури Данії — фізик Кристіан Кристіансен, філософ Гаральд Геффдинґ і лінгвіст Вільгельм Томсен. Після щотижневого засідання в академії дискусії продовжувалися в домі одного з них. Коли колеги-академіки приходили до батька, Нільсові й Гаральду дозволяли підслуховувати їхні запальні суперечки. Це була рідкісна нагода послухати інтелектуальні роздуми цих чоловіків у той час, коли Європу охопили настрої кінця століття (fin-de-si`ecle). Згодом Нільс сказав: «У дитинстві це справило на нас надзвичайно глибоке враження».
У школі Бор успішно опановував математику й природничі науки, а от до мов у нього не було особливих здібностей. «У ті часи, — згадував один із друзів, — він вочевидь не боявся застосовувати силу під час бійок, що спалахували на перервах між заняттями». Коли 1903‐го Бор вступив до Копенгагенського університету (єдиного на той час університету в Данії), щоб вивчати фізику, Айнштайн уже більше року працював у Патентному бюро в Берні. Коли 1909‐го він отримав диплом магістра, Айнштайн був екстраординарним професором теоретичної фізики Цюрихського університету й отримав першу номінацію на Нобелівську премію. Бор також відзначився, хоча й у значно меншому масштабі. 1907‐го, коли йому виповнився 21 рік, він здобув золоту медаль Данської королівської академії за роботу про поверхневий натяг води. Саме тому його батько, який 1885-го отримав срібну медаль, часто з гордістю заявляв: «Я срібний, а Нільс золотий».
Бор здобув золоту медаль після того, як батько вмовив його піти з лабораторії і переїхати в сільську місцевість, щоб завершити там написання роботи, яку й було відзначено цією винагородою. Бор подав свою роботу всього за кілька годин до кінцевого терміну, але хотів додати ще дещо, тому через два дні дописав ще один фрагмент. Потреба Бора допрацьовувати будь-яку роботу, поки він не впевниться, що вона передає бажане, межувала з одержимістю. За рік до завершення докторської дисертації Бор зізнався, що написав «чотирнадцять дещо різних чернеток». Навіть така проста дія, як написання листа, перетворювалася для нього на затяжну справу. Якось Гаральд, побачивши на столі Нільса лист, запропонував відправити його, але той сказав: «У жодному разі, це лише один із перших варіантів чернетки». Брати залишалися найближчими друзями все життя. Окрім математики й фізики, вони обидва захоплювалися спортом, особливо футболом. Гаральд, який грав краще, здобув срібну медаль на Олімпійських іграх 1908‐го в складі футбольної команди Данії, яка програла Англії у фіналі. Багато хто вважав його більш обдарованим інтелектуально. Гаральд отримав ступінь доктора з математики за рік до того, як у травні 1911‐го Нільс отримав ступінь із фізики. Хай там як, їхній батько завжди стверджував, що його старший син — «особливий член родини».