Гриби-зомбі у тілі мурах: уривок із книги Мерліна Шелдрейка «Заплутане життя»

Незабаром у видавництві «Бородатий Тамарин» друком вийде книжка «Заплутане життя» Мерліна Шелдрейка — міколога з Амстердамського вільного університету.

У ній він запрошує читача у подорож прихованим царством життя грибів. Показує, що вони є ключовими для розуміння планети, на якій ми живемо, а також того, як ми думаємо, відчуваємо та поводимося.

Ділимося уривком із книжки, яка отримала премію Вейнрайта як найкращий текст про природу, премію за найкраще науково-популярне видання від Лондонського королівського товариства, а також премію британської Гільдії авторів про їжу.

«Заплутане життя», Мерлін Шелдрейк
«Заплутане життя», Мерлін Шелдрейк

Найбільш плідні та винахідливі маніпулятори поведінкою тварин — група грибів, яка живе у тілі комах. Ці «гриби-зомбі» спроможні задля власної вигоди змінювати поведінку своїх господарів: захопивши комаху, гриб отримує можливість поширити спори й завершити свій життєвий цикл.

Одним із найретельніше вивчених випадків є гриб Ophiocordyceps unilateralis, що облаштовує своє життя навколо мурах-теслярів. Щойно інфіковані грибом, мурахи позбуваються інстинктивного страху висоти, залишають відносну безпеку власних гнізд і видираються на найближчу рослину — синдром, знаний як «хвороба вершин». Згодом гриб змушує мураху стиснути щелепи довкола рослини «смертельною хваткою». Міцелій проростає з мурашиних лапок і пришиває їх до поверхні рослини. Відтак гриб перетравлює тіло мурашки і проростає з її голови ніжкою, з якої спори сиплються на мурах, що проходять внизу. Якщо спори не досягають мети, вони утворюють вторинні липкі спори, що витягуються назовні на нитках, і виконують роль розтяжок.

Гриби-зомбі винятково точно контролюють поведінку своїх комах-васалів. Офіокордицепс змушує мурах здійснювати смертельну хватку в зоні з саме такою температурою та вологістю, що дозволяє грибу плодоносити: на висоті двадцяти п’яти сантиметрів над лісовою підстилкою. Гриб скеровує мурах за напрямком сонця, і заражені мурахи синхронно вгризаються в рослину ополудні. Вони не кусають старі місця на вивороті листка. У 98 % випадків мурахи впиваються в головну жилку.

Те, як гриби-зомбі здатні контролювати свідомість своїх комах-васалів, віддавна збивало дослідників з пантелику. 2017‐го команда на чолі з Девідом Г’юзом, провідним експертом із маніпулятивної поведінки грибів, заразила мурах офіокордицепсом у лабораторії. Дослідники зберегли тіла мурах у момент смертельного укусу рослини, розрізали тих на тонкі шматочки й реконструювали тривимірну картину гриба, що живе в їхніх тканинах. Виявилося, що гриб стає протезом мурашиного тіла — і від цього аж дрижаки беруть. Він становить до 40 % біомаси зараженої мурашки. Гіфи пронизують порожнини тіла від голови до ніг, обплітають м’язові волокна та координують їхню діяльність через взаємопов’язану міцеліальну мережу. Однак у мурашиному мозку гриба на диво немає. Г’юза та його команду ця знахідка застала зненацька. Вони очікували побачити гриба у мозку, — цим було б легше пояснити такий витончений контроль над

поведінкою мурах.

Натомість підхід гриба видається радше фармакологічним. Дослідники підозрюють, що гриб здатен ляльководити рухами мурах, виділяючи хімічні речовини, які діють на їхні

м’язи та центральну нервову систему, навіть якщо той не має фізичної присутності в їхньому мозку. Що це за хімічні речовини — достеменно невідомо. Як невідомо й те, чи здатен гриб відрізати мозок мурахи від її тіла та безпосередньо координувати її м’язові скорочення. Водночас офіокордицепс тісно пов’язаний з грибом ріжки злаків (або клавіцепс пурпуровий), з якого швейцарський хімік Альберт Гофман виділив сполуки, які використовуються для виготовлення ЛСД. Цей гриб здатен продукувати хімічні речовини, з яких походить ЛСД — групу, відому під назвою «алкалоїди ріжків». В організмі інфікованих мурах активуються частини геному офіокордицепса, відповідальні за вироблення цих алкалоїдів, що дозволяє припустити, буцім вони можуть відігравати певну роль у маніпулюванні поведінкою мурах.

Хай би як вони цього досягають, грибні втручання — надзвичайні за будь-якими людськими мірками. Позаду десятиліття досліджень і не один мільярд доларів інвестицій, а здатність регулювати людську поведінку за допомогою наркотиків ген-ген далека від досконалості. Наприклад, антипсихотичні препарати не спрямовані на конкретну поведінку; вони всього лиш заспокоюють. Порівняйте це з 98 % успіхом офіокордицепса, який змушує мураху не просто дряпатися вгору чи здійснювати смертельний укус — ці процеси незмінні, — а й кусати певну частину листка, створюючи найкращі умови для розвитку гриба. Правду кажучи, офіокордицепс, як і багато інших грибів-зомбі, мав удосталь часу відшліфувати свої навички. Поведінка заражених мурах не минає безслідно. Смертельні хватки мурах залишають характерні рубці на жилках листочків, а ті у скам’янілій формі переносять джерела такої поведінки в еоценову епоху, 48 мільйонів років тому. Цілком імовірно, що гриби маніпулювали свідомістю тварин протягом більшої частини часу, відколи існує свідомість, якою власне можна маніпулювати.