Саме тому новина про створення Центру розвитку промислової робототехніки на базі ДонНТУ заслуговує набагато більшої уваги, ніж може здатися на перший погляд.
На папері все виглядає цілком мирно. Роботизація виробництва. Автоматизація. Інженерні спеціальності. Нові лабораторії. Федеральні програми підтримки.
Проте сучасна технологічна реальність полягає в тому, що межа між цивільними та військовими технологіями майже зникла.
Технології, які використовуються для створення промислового робота, сьогодні майже повністю збігаються з технологіями, необхідними для виробництва сучасного безпілотника.
Системи управління. Машинний зір. Сенсорика. Автономна навігація. Програмування роботизованих комплексів. Мехатроніка.
Це той самий набір компетенцій, який Росія сьогодні намагається масштабувати для своєї безпілотної індустрії.
Тому в цій історії важливий не стільки сам ДонНТУ, скільки його партнер – Університет Іннополіс. Це один із ключових федеральних центрів розвитку робототехніки та безпілотних технологій у Росії. Через нього проходять програми підготовки кадрів, дослідницькі проєкти та розвиток компетенцій у сфері автономних систем, які потім реалізуються в Алабузі, там де будують «Шахеди».
Тут важливо розуміти ще одну річ.
Росія дедалі відчуває більший кадровий голод. Виробництво дронів зростає швидше, ніж зростає кількість інженерів, здатних забезпечувати це виробництво. Для Кремля окуповані території стають не лише джерелом ресурсів чи територією для військового контролю. Вони стають джерелом людського капіталу.
Тому боротьба за студентів перетворюється на окремий напрям окупаційної політики.
Через гранти, федеральні програми, технічні конкурси, молодіжні форуми та освітні проєкти молодих людей поступово залучають до російського технологічного простору. Часто без прямої згадки про військовий компонент.
У результаті студент, який приходить на програму, через кілька років опиняється в системі, яка працює на виробництво безпілотників або інших технологій подвійного призначення.
Саме так окупація поступово переходить від контролю над територією до контролю над знаннями, професіями та поколінням людей, які визначатимуть розвиток регіону після війни.
Читайте такожЗа лаштунками окупації