Цілі vs. інструменти для їх досягнення
План влади — амбітний: завершити адаптацію законодавства у 2027 році. Для цього потрібно розробити і ухвалити майже 300 нових євроінтеграційних законів. Це визначає Національна програма адаптації, яка має стати дороговказом Уряду, що і коли ухвалювати. Верховна Рада України загалом підтримує цей документ, але коли доходить до голосування — виникають проблеми.
Водночас в Україні немає сучасного рамкового закону у сфері європейської інтеграції. Закон України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу», ухвалений ще у 2004 році, з такою задачею не справляється. Він, хоча і визначає загальні підходи та інституційні механізми, але не зазнав жодних змін, пов’язаних із процесом вступу України до Євросоюзу. Тобто Парламент не розробив нових правил після надання Україні статусу кандидата в ЄС та початку перемовин.
Таким чином виник розрив між масштабом нових завдань та інструментами для їх виконання. Ухвалення нового сучасного закону, який би визначив хто і за що відповідає у державній політиці у сфері європейської інтеграції, припинило би безкінечні пошуки народних депутатів свого місця у євроінтеграційному процесі та потенційно посилило би їх контроль над діяльністю Уряду. Після проголошення євроінтеграційного курсу на рівні Конституції у 2019 році було вдосталь часу, щоб врегулювати це питання, масштаби адаптації законодавства у межах якого є безпрецедентними.
Тож не дивно, що сьогодні як суспільство, так і самі депутати скептично налаштовані щодо ухвалення усіх євроінтеграційних законів до кінця 2027 року. За 2026 рік парламентарі проголосували всього вісім євроінтеграційних законів (якщо рахувати лише ті, які містять відповідну позначку у картці проєкту закону). Якщо збережуться темпи останнього року, то до ЄС ми можемо потрапити за 75 років.
Серед причин низької швидкості роботи у цьому напрямі й інституційна втома, і недосконалі урядові ініціативи, які депутати змушені доопрацьовувати уже в стінах парламенту. Народні обранці, здається, у цій ситуації відчувають себе у глухому куті. Можна або стати цапами-відбувайлами і проголосувати за неякісні закони та непопулярні рішення, або не голосувати взагалі, що ставить під ризик отримання Україною кредитних коштів та зриває графік адаптації. Водночас це питання не лише швидкості та кількості підтриманих законодавчих ініціатив. Важливою є якісна законодавча робота Парламенту, організація і планування цього процесу.
У пошуках політичної волі і спільного бачення
Схоже, у Верховній Раді немає єдиного бачення процедури ухвалення євроінтеграційних законів, яка б враховувала позиції усіх представлених політичних сил. Роль парламенту навіть самі нардепи бачать по-різному. Це підтвердила і реєстрація постанови про відкликання голови профільного комітету з питань євроінтеграції. Щоправда і її відкликали майже одразу після реєстрації.
Верховна Рада не спромоглася принаймні частково вирішити цю проблему через внесення змін до свого Регламенту про окрему процедуру ухвалення євроінтеграційних законопроєктів. Проєкт закону № 8242, який хоч і не мав на меті прискорення законодавчої процедури, пропонував посилення вимог до супровідних документів євроінтеграційних законопроєктів та більш ретельну оцінку відповідності євроінтеграційним зобов’язанням України. Зареєстрований ще у листопаді 2022 року, проєкт хоч і був рекомендований комітетом, так і не був винесений на розгляд. Законопроєкти № 13653 та альтернативний до нього, які пропонують пришвидшену процедуру підготовки євроінтеграційних законопроєктів за рахунок скорочених строків їх підготовки до розгляду, не отримали навіть висновку комітету. Вони передбачають пріоритетне ухвалення євроінтеграційних законів фактично лише у одному читанні, якщо у парламентського комітету з євроінтеграції та Уряду немає зауважень. Для розгляду цих проєктів законів у парламенту, мабуть, немає політичної волі, незважаючи на задекларовану потребу та вже зареєстровані ініціативи. У підсумку — близько сотні євроінтеграційних проєктів чекають своєї черги у порядку денному.
Офіс тимчасових рішень
Замість повноцінної окремої процедури розгляду євроінтеграційних законів у Верховній Раді обійшлися напівмірами у вигляді постанов, які зазвичай стосуються окремих питань і мають організаційний характер, тоді як закон формує цілісну нормативну рамку, яка врегульовує цілі сфери.
Після надання Україні статусу кандидата на вступ, ще у липні 2022 року, парламент ухвалив постанову №2483-ІХ, яка спрямована на покращення законотворчого процесу. Вона визначає адаптацію українського законодавства до права ЄС одним із пріоритетів роботи Верховної Ради, а уряд — основним ініціатором євроінтеграційних законопроєктів. Постанова запровадила проведення експертизи на відповідність праву ЄС проєктів законів до другого читання та зобов’язала парламентські комітети створити у своєму складі підкомітети з питань євроінтеграції. Результативність роботи останніх, щоправда, викликає сумніви. Цією постановою Верховна Рада також доручила Кабінету Міністрів забезпечити офіційні переклади актів законодавства ЄС і створення єдиної інформаційної бази з питань адаптації законодавства. Вона хоч і передбачила механізм євроінтеграційної перевірки проєктів законів, але точно не замінює повноцінну процедуру ухвалення законодавчих рішень, передбачену Регламентом Верховної Ради.
Читайте такожУкраїна та Молдова рухатимуться до вступу в ЄС за власними результатами реформ, – фон дер Ляєн
На початку червня 2026 року депутати підтримали постанову № 4912-ІХ, яка має посилити взаємодію між виконавчою і законодавчою владою: народні депутати часто скаржилися, що уряд не повідомляв про майбутні євроінтеграційні плани. Тому ця постанова — це, схоже, компроміс між Кабміном і парламентарями у намаганні збільшити залученість народних депутатів до цього процесу. Йдеться зокрема про «парламентську підтримку» уряду у роботі над євроінтеграційними законопроєктами, а також частково — про врегулювання підзвітності урядовців перед парламентом.
Відповідно до постанови, уряд має узгоджувати зміни до Національної програми адаптації законодавства до права ЄС із головою Верховної Ради або його заступником, враховуючи позиції профільного комітету, комітету з питань євроінтеграції та відповідної переговорної групи щодо конкретних розділів. Також Кабінет Міністрів повинен тісніше співпрацювати з ними, зокрема — інформувати про результати консультацій з Європейським Союзом. Постанова також зобов’язує уряд щоквартально подавати звіти Верховній Раді про стан виконання Національної програми адаптації та про поточний стан переговорів про вступ у ЄС. Водночас такий звіт навряд розглядатимуть на пленарному засіданні Верховної Ради — такого обов’язку уряду постанова № 4912-ІХ не передбачає.
Від фрагментарності до системи
Без сумніву, ухвалення законів є виключним повноваженням Верховної Ради, і вона має право (не)врегульовувати свою діяльність на свій розсуд, враховуючи принцип парламентської автономії. Проте всі ці рішення залишаються фрагментарними. Фактично парламент намагається пристосуватися до нових завдань через серію окремих точкових рішень. Проте роботи по євроінтеграційному треку тільки більшатиме, тому є потреба у комплексній законодавчій процедурі, яка враховувала б специфіку підготовки, розгляду та ухвалення євроінтеграційних законопроєктів. Це дає можливість охопити значно більший пул завдань і робити це системно, замість того, щоби марнувати час, намагаючись підлатати старі інструменти.
Успіх парламенту за євроінтеграційним треком не повністю залежить від здатності натискати декілька кнопок. Народні депутати не мають ресурсу бюрократичної машини уряду готувати постатейні таблиці та оцінки відповідності законопроєкту праву ЄС. Прогрес Верховної Ради також залежить від спроможності Кабміну готувати змістовно якісні тексти законопроєктів та лобіювати необхідність їх ухвалення — завдання, з яким уряд поки не дуже справляється. Наприклад, план Кос-Качки, узгоджений ще у грудні 2025 року, поки не має жодного повністю виконаного пункту.
Але лише Верховна Рада ухвалює закони, тому вона має бути найбільш зацікавлена у створенні умов для безперешкодного та швидкого ухвалення євроінтеграційних законів. У цьому їм би допомогла спеціальна євроінтеграційна законодавча процедура. Вона мала б визначати, що таке євроінтеграційні законопроєкти та встановлювати вимоги до їх супровідних документів (оцінок та таблиць відповідності праву ЄС). З іншого боку — парламентське прискорення не має допускати зловживань: потрібно визначити мінімально допустимий строк достатній для опрацювання тексту законопроєкту народними депутатами та комітетами.
Водночас досвід показує, що правил і процедури може бути недостатньо. Порушувати норми Регламенту — звична справа для Верховної Ради. Навіть сьогодні значна частина євроінтеграційних ініціатив все ще «застрягла» у комітетах, незважаючи на їх пріоритетність. Тому ефективність євроінтеграційного треку визначатиме не лише наявність спеціальної законодавчої процедури, але й бажання парламентарів її справді дотримуватися. Інакше амбітні цілі про вступ в ЄС у 2027 році так і залишаться черговими порожніми балачками.
Читайте такожСвітовий банк схвалив для України програму на $3,39 млрд для підтримки реформ