До повномасштабного вторгнення «година запитань до уряду» проходила у п’ятницю кожного пленарного тижня. Попередньо обирали тему, тож на питання відповідали премʼєр-міністр та профільний міністр. Значущість таких зустрічей депутатів із урядовцями має декілька складових.
По-перше, «година запитань до уряду» є важливим інструментом парламентського контролю. Завдяки якому депутати могли напряму дізнатися про стан справ в уряді та його роботу. Це особливо чутливо для депутатів, які не входять до складу правлячої коаліції: в них значно менше можливостей для комунікації із виконавчою гілкою влади. Звісно, здебільшого «година запитань до уряду» зводиться до інформування – відповідей урядовців на поставлені депутатами питання. Але все ж це – можливість комунікації двох найважливіших державних інститутів, а це вже багато важить.
По-друге, це – важливий медійний інструмент, яким опозиціонери користувались сповна. Саме завдяки публічності процедури, адже «година запитань до уряду» до повномасштабного вторгнення транслювалася онлайн, депутати були здатні створювати тиск на урядовців, докладаючись до бажаних змін.
Роль відіграє й інший аспект: уряд зазвичай утворює саме коаліція, тож для опозиції «година запитань» – ше й провадження діалогу «коаліція-опозиція». Кажуть, що істина народжується в дискусії… Що ж, «година запитань до уряду» – майданчик для публічних дискусій, можливість для парламентарів дати розголос проблемам, які вони вважають важливими. Влучно поставлене питання на актуальну тему може залучити до дискусії громадянське суспільство, і вже у такого тандему є шанси на досягнення змін.
Після 24.02.2022 «годину запитань до уряду» проводять у зовсім іншій формі. Міністри все ж зустрічаються із депутатами: відбуваються зустрічі із коаліцією, а також в режимі Погоджувальної ради – із головами фракцій. Але важко говорити про регулярність такого дійства. Переглянувши стенограми пленарних засідань за серпень, можна припустити, що самі депутати не в захваті. Кожного засідання за цей період хоча б один раз представники опозиційних фракцій закликали повернути «годину запитань до уряду», при чому інколи доволі емоційно.
«І, напевно, вже пора нам повертати «годину питань до уряду», якщо так в наглу і в тупу регулюється те, що приймається в цьому залі», – судячи з таких слів депутатки від опозиційної фракції «Голос» Соломії Бобровської, відсутність цього інструменту парламентського контролю вже давно є актуальною проблемою для народних обранців.
Отже, повномасштабне вторгнення змусило депутатів змінити свій режим роботи. «Година запитань до уряду» з нього просто випала. На той момент це здавалось цілком резонним – депутати збирались під куполом на мінімально можливу кількість часу, лиш для вирішення найнагальніших проблем. Найважливішим тоді здавався безпековий аспект роботи – ніхто не хотів наражатись на зайву небезпеку, зайвий час дискутуючи щодо впровадження політик. Регулярність, з якою мала відбуватись «година запитань до уряду», різко контрастувала з тим рівнем небезпеки, який нависав поруч.
Чи є резонним такий режим роботи і зараз? Як мінімум, представники опозиції не згодні. Рік тому опозиційні сили виступали проти продовження частини обмежень, повʼязаних із безпековим аспектом. Так, у вересні минулого року в сесійній залі точились запеклі суперечки щодо обмеження роботи телеканалу «Рада» і прямих трансляцій засідань. Вже тоді обмеження видавались неадекватними, враховуючи наявний рівень загрози. Схожа річ відбувається і з «годиною запитань»: скандали то з куртками, то з яйцями навколо Міністерства оборони показали, наскільки відстороненими є депутати від того, що відбувається в уряді.
Заклики повернення «години запитань» можуть бути симптомом іншої парламентської недуги – зменшення субʼєктності Верховної Ради загалом та опозиції зокрема. Екзистенційна загроза українській державності обʼєктивно потребує консолідації та згуртування, тіснішої координації між законодавчою та виконавчою гілками владами. А оскільки у парламенті відбулася консолідація більшості і опозиційних фракцій та груп, то і критики в бік дій уряду від різних парламентських сил стало, як мінімум, менше чутно. Такий стан справ є нормальним для країни, що перебуває у війні. Але разом з тим роль таких демократичних структур, як парламент, падає. Зважаючи на довгу історію української боротьби за демократію та свободу, така ситуація створює різкий дисонанс – законно обрані депутати мають обмежений вплив на формування державних політик та складу уряду.
Крига скресла 6 жовтня: у Верховній Раді провели першу за довгий час «годину запитань до уряду». Незважаючи на досить вузьку тематику сесії запитань – енергетична безпека та готовність до опалювального сезону – депутати не соромились ставити питання з широкого спектру тем, включно з виплатами військовим та обмеженням на виїзд за кордон для депутатів.
На жаль, успіх не повторився: на наступному ж пленарному тижні години запитань до уряду не відбулося. Проте поодинокі зустрічі не вирішать проблему – лише системність допоможе налагодити якісну комунікацію між гілками влади та збільшити роль парламенту, що так важливо в теперішній час.